Рішення

від 13.03.2022 по справі 914/3804/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2022 Справа № 914/3804/21

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Бондаренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго», місто Львів

до відповідача Комунального некомерційного підприємства «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради, місто Мостиська, Львівська область

про стягнення 524 765,07 грн.

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго» до Комунального некомерційного підприємства «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради про стягнення 524 765,07 грн заборгованості, з яких 502 088,24 грн основного боргу, 15 434,04 грн пені, 4 518,79 грн інфляційних втрат, 2 724,00 грн трьох процентів річних.

Ухвалою від 20.12.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 19.01.2022.

В судовому засіданні 19.01.2022 судом оголошено перерву до 16.02.2022 до 11:00 год.

Представники сторін в підготовче засідання 16.02.2022 з`явилися, заяви, клопотання не подавали.

У підготовчому засіданні 16.02.2022 представники позивача та відповідача усно заявили, що повідомили про всі обставини справи, які їм відомі, а також надали усі докази, на які вони посилалися у позовній заяві та інших поясненнях по суті спору, а також зазначили, що заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи немає.

Ухвалою від 16.02.2022 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.03.2022 о 10:00 год.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання 14.03.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив. Заяви, клопотання від позивача станом на дату та час проведення судового засідання до суду не надходили. Явка представника позивача в судове засідання 14.03.2022 не визнавалась обов`язковою.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 14.03.2022 для розгляду справи по суті не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника відповідача Орфін О.В. у наявній в матеріалах справи розписці про закриття підготовчого засідання від 16.02.2022. Відзив, заяви, клопотання від відповідача станом на дату та час проведення судового засідання до суду не надходили. Явка представника відповідача в судове засідання 14.03.2022 не визнавалась обов`язковою.

Відповідно до частини 1, частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд, враховуючи належне повідомлення сторін про дату судового засідання, достатність документів наявних у матеріалах справи для вирішення спору по суті, а також враховуючи, що явка представників в засідання обов`язковою не визнавалась, не вважає відсутність представників позивача та відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Відзив у встановлений судом строк відповідачем не подано.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 14.03.2022 прийнято рішення у справі. Вступну та резолютивну частини рішення долучено до матеріалів справи.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Поданий позов позивач обґрунтовує тим, що 04.01.2010 між позивачем (постачальником) та Мостиською комунальною центральною лікарнею, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради (споживачем) укладено договір №ЛТ174 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

В подальшому між сторонами були укладені: договір № ЛТ14 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 17.02.2017 року (лот №2); договір № КЦРЛ/18 про закупівлю за державні кошти від 15.03.2018 року; додаткова угода №1 до договору № КЦРЛ/18 про закупівлю за державні кошти від 15.03.2018 року; договір № КЦРЛ/19 про закупівлю за державні кошти від 29.10.2018 року; договір № КЦРЛ/20 про закупівлю за державні кошти від 13.02.2019 року; договір № КЦРЛ/21 про закупівлю за державні кошти від 10.02.2020 року; додаткова угода №1 до договору № ЛТ174 на закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 17.02.2017 року; договір № КНП ЦРЛ 4/12/2020 про закупівлю за державні кошти від 04.12.2020 року; додаткова угода №1 від 29.12.2020 року до договору № КНП ЦРЛ 4/12/2020 про закупівлю за державні кошти від 04.12.2020 року; договір № КНП ЦРЛ 12/2021 про закупівлю за державні кошти від 30.12.2020 року; додаткова угода № 2 від 01.05.2021 року до договору № КНП ЦРЛ 12/2021 про закупівлю за державні кошти від 30.12.2020 року; договір № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року; додаткова угода №1 від 01.05.2021 року до договору № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року; додаткова угода №2 від 02.08.2021 року до договору № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року. Усі зазначені правочини є невід`ємною частиною договору №ЛТ 174 від 17 лютого 2017 року.

На виконання вказаного договору відповідачу було поставлено теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості за отриману теплову енергію в гарячій воді не виконав, внаслідок чого згідно розрахунків позивача станом на 01.10.2021 у відповідача існує заборгованість в сумі 502 088,24 грн по оплаті основного боргу за спожиту теплову енергію.

У зв`язку з порушенням строків оплати позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 15 434,04 грн, інфляційні втрати в сумі 4 518,79 грн, три проценти річних в сумі 2 724,00 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача становить 524 765,07 грн, з яких 502 088,24 грн основний борг, 15 434,04 грн пеня, 4 518,79 грн інфляційні втрати, 2 724,00 грн три проценти річних.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, визначений законом і судом, не подав, проти позову не заперечив.

Обставини встановлені судом.

17.02.2017 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго» (надалі по тексту рішення відповідач, згідно з договором - постачальник) та Мостиською комунальною центральною лікарнею, правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради (споживачем) укладено договір №ЛТ174 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

В подальшому, між сторонами були укладені: договір № ЛТ14 про закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 17.02.2017 року (лот №2); договір № КЦРЛ/18 про закупівлю за державні кошти від 15.03.2018 року; додаткова угода №1 до договору № КЦРЛ/18 про закупівлю за державні кошти від 15.03.2018 року; договір № КЦРЛ/19 про закупівлю за державні кошти від 29.10.2018 року; договір № КЦРЛ/20 про закупівлю за державні кошти від 13.02.2019 року; договір № КЦРЛ/21 про закупівлю за державні кошти від 10.02.2020 року; додаткова угода №1 до договору № ЛТ174 на закупівлю послуг з постачання теплової енергії від 17.02.2017 року; договір № КНП ЦРЛ 4/12/2020 про закупівлю за державні кошти від 04.12.2020 року; додаткова угода №1 від 29.12.2020 року до договору № КНП ЦРЛ 4/12/2020 про закупівлю за державні кошти від 04.12.2020 року; договір № КНП ЦРЛ 12/2021 про закупівлю за державні кошти від 30.12.2020 року; додаткова угода № 2 від 01.05.2021 року до договору № КНП ЦРЛ 12/2021 про закупівлю за державні кошти від 30.12.2020 року; договір № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року; додаткова угода №1 від 01.05.2021 року до договору № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року; додаткова угода №2 від 02.08.2021 року до договору № КНП 150 про закупівлю за державні кошти від 25.03.2021 року.

Усі вищезазначені правочини є невід`ємною частиною договору №ЛТ 174 від 17 лютого 2017 року, про що у них наявне відповідне положення.

Відповідно до п.1. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017, постачальник, зобов`язувався постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води з параметрами, які відповідають температурному режиму, а споживач, згідно п.2.7. договору зобов`язувався своєчасно, в установлений договором термін, оплачувати надані послуги.

Пунктом 1.13. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 сторони погодили, що у разі несплати споживачем вартості спожитої теплової енергії, заборгованість постачальником стягується у судовому порядку.

Згідно пункту 3.1. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 кількість теплової енергії, яку відпускає постачальник споживачу визначається приладами обліку, зареєстрованими в Держстандарті і встановленими на межі розподілу теплових мереж постачальника і споживача.

Відповідно до пункту 3.5. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 оплату за теплову енергію проводить споживач, у власності (на балансі) якого знаходиться об`єкт теплопостачання, незалежно від наявності орендованих приміщень.

Згідно пунктів 3.7. та 3.10. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться виключно в грошовій формі на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунковим періодом є календарний місяць, плата за який проводиться не пізніше 10 числа, наступного за розрахунковим з врахуванням авансової проплати.

Пунктом 3.11. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 сторони погодили, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені в п.3.9. даного договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

10.02.2020 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору №ЛТ 174 від 17.02.2017, якою сторони погодили внести зміни до договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 що містяться в розділі договору «Юридичні адреси та банківські реквізити».

З матеріалів справи вбачається, що протягом опалювальних періодів у 2020-2021 роках ТзОВ «Львів-Теплоенерго» надало відповідачу: рахунок №ЛТ-17/216 від 27.02.2020 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/216; рахунок №ЛТ-17/245 від 15.04.2020 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/245 від 15.04.2020 року; рахунок №ЛТ-17/263 від 05.11.2020 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/263 від 05.11.2020 року; рахунок №ЛТ-17/285 від 03.12.2020 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/285 від 03.12.2020 року; рахунок №ЛТ-17/297 від 16.12.2020 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/297 від 16.12.2020 року; рахунок №ЛТ-17/307 від12.02.2021 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/307 від 12.02.2021 року; рахунок №ЛТ-17/316 від 01.03.2021 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/316 від 01.03.2021 року; рахунок №ЛТ-17/317 від 01.04.2021 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/317 від 01.04.2021 року; рахунок №ЛТ-17/340 від 28.04.2021 року з актом прийому-передачі наданих послуг №ЛМ-17/340 від 28.04.2021 року.

Відповідач взятих на себе зобов`язань з оплати за спожиту теплову енергію за договором №ЛТ 174 від 17.02.2017 у встановлений строк не виконав, внаслідок чого, станом на 01.10.2021 у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 502 088,24 грн.

Сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків по наданню послуг теплопостачання для бюджетних установ організацій та інших споживачів, згідно якого станом на 01.10.2021 заборгованість на користь ТзОВ «Львів-Теплоенерго» складає 502 088,24 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати за спожиту теплову енергію по договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 позивач звертався до відповідача з претензію за вих.№89 від 28.10.2021, в якій просив оплатити заборгованість впродовж 10 банківських днів з моменту отримання цієї претензії.

У відповіді на претензію за вих.№592 від 04.11.2021, відповідач повідомив, що визнає заборгованість в сумі 502 088, 24 грн однак, таку не спроможний погасити, оскільки вона не зареєстрована в органах Державної Казначейської Служби у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Відповідач оплату за спожиту теплову енергію по договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 не провів, внаслідок чого, станом на момент прийняття рішення (14.03.2022) борг з оплати за спожиту теплову енергію по договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 складає 502 088,24 грн.

У зв`язку з порушенням строків оплати позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 15 434,04 грн, інфляційні втрати в сумі 4 518,79 грн, три проценти річних в сумі 2 724,00 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 524 765,07 грн заборгованості, з яких 502 088,24 грн основний борг, 15 434,04 грн пеня, 4 518,79 грн інфляційні втрати, 2 724,00 грн три проценти річних.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно є визнання незаконним рішення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №ЛТ174 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (частина 1 статті 275 Господарського кодексу України).

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін.

Частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт належного постачання теплової енергії у опалювальний період з лютого 2020 по квітень 2021 на загальну суму 502 088,24 грн підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі наданих послуг за вказаний період, відсутністю звернень відповідача щодо обсягу спожитої теплової енергії у цей період і здійснених нарахувань, а також відповіддю на претензію (вих.№592 від 04.11.2021) про визнання заборгованості в сумі 502 088,24 грн.

Сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків по наданню послуг теплопостачання для бюджетних установ організацій та інших споживачів, згідно якого станом на 01.10.2021 заборгованість на користь ТзОВ «Львів-Теплоенерго» складає 502 088,24 грн.

Відповідач оплату за спожиту теплову енергію по договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 не провів, внаслідок чого борг з оплати за спожиту теплову енергію по договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 складає 502 088,24 грн.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення основного боргу за договором №ЛТ174 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 17.02.2017 у розмірі 502 088,24 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно часини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.11. договору №ЛТ 174 від 17.02.2017 сторони погодили, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені в п.3.9. даного договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути пеню на загальну суму 33 676,80 грн, три проценти річних на загальну суму 2 936,31 грн, інфляційні втрати на загальну суму 3 186,39 грн.

Судом перевірено розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат та встановлено, що позивачем пеня в сумі 15 434,04 грн, три проценти річних в сумі 2 724,00 грн та інфляційні втрати в сумі 4 518,79 грн нараховані правильно, отже вони підлягають стягненню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в сумі 7 871,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням №444 (код доручення 1С817D99294C47) від 08.12.2021.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 871,48 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Слід зазначити, що Комунальним некомерційним підприємством «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради не заявлено клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи, 02.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго» (надалі - клієнт) та адвокатським об`єднанням «Паславський, Каралюс і Партнери» (надалі адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правничої допомоги в господарському судочинстві б/н (надалі договір).

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що відповідно до договору, укладеного згідно зі статтями 56, 58 Господарського процесуального кодексу України, адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання по наданню правничої допомоги в господарському судочинстві для захисту прав, свобод і законних інтересів заявника (позивача) в справі про стягнення заборгованості за договором, а клієнт зобов`язується виплатити гонорар (винагороду) адвокатському об`єднанню за надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 4.1. договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню гонорар (винагороду), сума якого встановлюється за домовленістю сторін та обумовлюється в окремому додатку до даного договору, який є його невід`ємною частиною та може змінюватись під час виконання договору.

Згідно п. 4.4. договору клієнт зобов`язаний оплатити адвокатському об`єднанню гонорар за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання.

Відповідно до п. 5.1. договору за домовленістю сторони можуть скласти Акт здавання-приймання виконаної роботи з розрахунком витрат на правничу допомогу.

02.12.2021 сторони уклали додаток 1 до договору про надання правничої допомоги в господарському судочинстві б/н від 02.12.2021, відповідно до п.1 якого сторони домовились, що за надання правничої допомоги клієнту (позивачу в господарській справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго» до Комунального некомерційного підприємства «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради Львівської області про стягнення заборгованості за договором) клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) адвокатському об`єднанню у фіксованій сумі: 3000 грн 00 копійок (три тисячі гривень нуль копійок) - підготовка, складання, оформлення позовної заяви про стягнення заборгованості за договором, виготовлення копій документів, що додаються до позовної заяви. Зазначений додаток містить детальний опис наданих послуг із зазначенням виду послуг, кількості годин та суми (вартості).

06.12.2021 між замовником та виконавцем підписано та скріплено печатками уповноважених представників сторін акт здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг). Зазначений акт містить детальний опис наданих послуг із зазначенням виду послуг, кількості годин та суми до оплати.

Підписуючи вказаний акт здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) клієнт підтвердив що підготовка, складання, оформлення позовної заяви про стягнення заборгованості за договором, виготовлення копій документів, що додаються до позовної заяви виконані якісно та у повному обсязі. Також, у даному акті зазначено, що за виконану роботу (надані послуги) клієнтом сплачено адвокатському об`єднанню 3 000,00 грн.

Позивач на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн надав: договір про надання правничої допомоги в господарському судочинстві б/н від 02.12.2021; додаток 1 до договору б/н від 02.12.2021 про надання правничої допомоги в господарському судочинстві від 02.12.2021; акт здавання-приймання виконаної роботи (наданих послуг) від 06.12.2021; платіжне доручення №584 від 07.12.2021 на суму 3 000,00 грн.

Повноваження адвоката Каралюса Любомира Мирославовича підтверджуються ордером серія ЛВ №180031 від 02.12.2021; свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №1306 від 20.02.2008, виданим Головою Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, відповідно до рішення Львівської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №2 від 20.02.2008.

Слід зазначити, що саме з вини відповідача спір доведено до суду, його поведінка не сприяла вирішенню спору у позасудовому порядку, у зв`язку з чим позивач змушений був скористатись послугами адвоката. Виконана адвокатами робота повинна бути оплачена, порядок нарахування суми витрат на професійну правничу допомогу прозорий та зрозумілий.

Суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме умови договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).

Крім згаданого у статті 126 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є верховенство права та пропорційність.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з врахуванням вищенаведених норм, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014р., заява № 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Ознайомившись з вищезазначеними доказами, оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню повністю.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Мостиська міська лікарня» Мостиської міської ради (81300, Львівська область, Яворівський район, місто Мостиська, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 111; ідентифікаційний код юридичної особи 01996606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Теплоенерго» (81300, Львівська область, Яворівський район, місто Мостиська, вулиця Галицька, будинок 56; ідентифікаційний код юридичної особи 40239037) 502 088,24 грн основного боргу, 15 434,04 грн пені, 4 518,79 грн інфляційних втрат, 2 724,00 грн три проценти річних, 7 871,48 грн судового збору та 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3.Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256-258 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст рішення

складено та підписано 23.03.2022

Суддя Сухович Ю.О.