Рішення

від 21.03.2022 по справі 163/2638/21

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 163/2638/21

Провадження № 2/163/55/22

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2022 року Любомльський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Чишія С.С.,

розглянувши в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гороховищанської гімназії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві ОСОБА_1 просить ухвалити рішення про визнання незаконним і скасування наказу Гороховищанської гімназії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області № 21-К від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи вчительки математики ОСОБА_1 ", поновлення її на роботі та зобов`язання відповідача виплатити середньомісячний заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.

Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що у листопаді 2021 року відповідач, грубо порушуючи її конституційне право на працю, незаконно вимагав медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, та з 08 листопада 2021 року відсторонив від роботи через відсутність щеплення від вказаної респіраторної хвороби.

Вважає наказ відповідача про відсторонення від роботи незаконним, прийнятим без додержання норм закону, внаслідок чого порушено її право на працю. Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в іншому підписаному нею та відповідачем документі, не передбачено її обов`язку вакцинуватись від респіраторної хвороби COVID-19, а відповідача не наділено повноваженнями відстороняти її від роботи з підстав відсутності цього щеплення. До наведеного у ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" переліку хвороб, які вимагають обов`язкове щеплення, респіраторну хворобу COVID-19 не включено. На рівні закону жодного окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19 не встановлено. У статті 68 Конституції України не прописано обов`язку людини/громадянина дотримуватись підзаконних актів Кабміну, а саме, протиправних карантинних постанов, які прийняті в порушення норм Конституції та профільних Законів. Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020(230/20) наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України, і таке обмеження може встановлюватися виключно ухваленим Верховною радою законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (п.3.2). Відповідно до Дорожньої карти з провадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19 вакцинація від цієї хвороби є добровільною для усіх груп населення, у тому числі професійних. Крім цього, вимога відповідача про надання інформації щодо вакцинації проти COVID-19 суперечать ст.391 Закону України "Про охорону здоров`я", оскільки інформація про стан здоров`я є таємницею і її забороняється вимагати та надавати за місцем роботи.

Ухвалою суду від 25 листопада 2021 року за позовом відкрито провадження, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення копію ухвали і примірник матеріалів позову відповідач отримав 09 грудня 2021 року.

У строк, визначений судом в ухвалі від 25 листопада 2021 року, з додатковим врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерством інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, відповідач відзиву на позов не подав.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи до суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст.279 ЦПК, суд розглянув справу за наявними у справі матеріалами.

Аналізом доказів по справі суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працює вчителем математики у Гороховищанській гімназії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області (далі - Гороховищанська гімназія), що підтверджується копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 .

05 листопада 2021 року директор Гороховищанській гімназії видав наказ № 21-К про відсторонення ОСОБА_1 , вчителя математики, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена у день його видання 05 листопада 2021 року.

Наказ обґрунтований ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 20 жовтня 2021 року.

Відповідно до довідки про доходи від 09 листопада 2021 року загальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за вересень - жовтень 2021 року склав 34 098,25 гривень (за вересень - 20 322,67 гривень, за жовтень - 13 775,58 гривень).

Предметом спору в справі є законність наказу Гороховищанської гімназії від 05 листопада 2021 року № 21-К про відсторонення позивача від роботи.

Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття "законодавством" суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну "законодавство").

У цій справі Конституційний Суд України вказав, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

За результатами розгляду справи Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Як зазначалось вище, при видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

У преамбулі Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

За змістом ч.2 ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021).

Відповідно до наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Згідно із приміткою до наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року у встановленому порядку зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"(далі - постанова КМ № 1236 від 09.12.2020) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641.

Постановою КМ № 1096 від 20 жовтня 2021 року указану постанову доповнено пунктом 416, який введений в дію з 08 листопада 2021 року.

Пунктом 416 визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Отже, системний аналіз указаних норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

У зв`язку із цим та з огляду на правові висновки Європейського суду з прав людини, зроблені у рішенні від 15 березня 2012 року в справі "Соломахін проти України", а також правові висновки Верховного Судуу постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, які по своїй суті зводяться до того, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, викладені у позові доводи, у тому числі щодо порушення права на працю, є безпідставними і судом до уваги не приймаються.

З приводу рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020(230/20), у пункті 3.2 якого зазначено, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні, суд зазначає про таке.

У статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, втручання держави у вигляді обов`язковості певних щеплень по своїй суті не є обмеженням передбаченого ст.43 Конституції України права на працю, а є лише захисним (запобіжним) заходом, який ґрунтується на законодавстві і спрямований на охорону здоров`я людей, тобто має законну мету.

Також суд не вбачає порушень права позивача на таємницю про стан здоров`я, закріпленого у ст.286 ЦК України та ст.391 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", оскільки COVID-сертифікат взагалі не міститься інформації про стан здоров`я вакцинованого, а в довідці лікаря про наявність протипоказань для такого щеплення не зазначається даних про конкретні захворювання особи.

Разом із цим у розглядуваному випадку судом встановлено, що при винесенні оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи відповідач не у повній мірі дотримав вимог чинного на дату видачі цього наказу законодавства.

Як встановлено у справі, оспорюваний наказ прийнятий відповідачем 05 листопада 2021 року.

При його прийнятті відповідач, серед інших нормативно-правових актів, керувався наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пунктом 416 постанови КМ від 09 грудня 2020 року № 1236"Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Саме ці нормативно-правові акти визначають і надають право роботодавцям приймати рішення про відсторонення працівників від роботи (виконання робіт), обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Проте наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункт 416 постанови КМ від 09 грудня 2020 року № 1236, який доповнено постановою КМ № 1096 (п.19), набрали чинності лише 08 листопада 2021 року.

Із наведеного слідує, що оспорюваний наказ був виданий відповідачем до набрання чинності наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153 та пунктом 416 постанови КМ від 09 грудня 2020 № 1236.

Згідно із ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року по справі N 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало законних підстав для видачі наказу про відсторонення позивача від роботи, оскільки підзаконні нормативно-правові акти, які регулювали ці трудові правовідносини станом на цю дату (дату видачі наказу) ще не набрали чинності.

Так само станом на 05 листопада 2021 року законодавством не було визначено обов`язку позивача, як працівника закладу освіти, вакцинуватись проти COVID-19, а тому відсутні підстави стверджувати, що на час прийняття оспорюваного наказу позивач відмовилась або ухилилась від проведення такого щеплення, у зв`язку з чим підлягала відстороненню від роботи.

Очевидним є те, що наказ про відсторонення працівника від роботи у відповідності до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 416 постанови КМ від 09 грудня 2020 року № 1236 мав би бути прийнятий не раніше 08 листопада 2021 року.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для скасування наказу відповідача від 05 листопада 2021 року № 21-К про відсторонення позивача від роботи як такого, що не ґрунтується на вимогах чинного на дату його прийняття законодавства.

Позивач також заявляє вимогу про поновлення її на роботі.

Із цього приводу суд зазначає, що поновлення на роботі застосовується судом тоді, коли працівника було незаконно звільнено з роботи.

У розглядуваному випадку позивач не звільнена, а відсторонена від роботи, що по своїй суті є лише призупиненням виконання працівником своїх трудових обов`язків з відповідними наслідками по оплаті праці та інших трудових гарантій.

Отже, вимога про поновлення позивача на роботі є безпідставною через невідповідність фактичним обставинам справи, тому задоволенню не підлягає.

У спірних правовідносинах достатнім і належним способом захисту прав позивача є визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказав, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Згідно із ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється за правилами, наведеними у затвердженому постановою КМ України від 8 лютого 1995 року N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати. Зокрема, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення (відсторонення) працівника з роботи.

Факт визнання незаконним та скасування судом наказу про відсторонення працівника від роботи сам по собі є достатньою підставою для нарахування і виплати роботодавцем незаконно відстороненому від роботи працівнику заробітної плати з дня відсторонення від роботи до дня фактичного допущення до роботи, оскільки цей період є часом вимушеного прогулу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан.

25 лютого 2022 року МОЗ прийняв наказ № 380, яким зупинив дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Наказ МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380 набрав чинності 01 березня 2022 року, тому з цієї дати відповідач мав би допустити позивача до роботи.

Проте в розпорядженні суду відсутня інформація про те, чи допущена позивач до роботи та з якої дати.

У зв`язку із наведеним суд вважає необхідним зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Таким чином, ураховуючи безпідставність вимоги позивача про поновлення на роботі, судом встановлено підстави для задоволення позову частково.

На підставі п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду про виплату позивачу середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи за один місяць підлягає до негайного виконання.

Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Гороховищанської гімназії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області № 21-К від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи вчительки математики ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Гороховищанську гімназію Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період незаконного відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по дату фактичного допущення до роботи на посаді вчительки математики.

У задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовити.

Стягнути із Гороховищанської гімназії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення в частині нарахувати і виплатити середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Ім`я позивача - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 .

Найменування відповідача - Гороховищанська гімназія Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області; місце знаходження - вулиця Центральна, буд.7, село Гороховище Ковельського району Волинської області; ЄДРПОУ - 23018348.

Головуючий : суддя С.С.Чишій