Постанова

від 21.03.2022 по справі 380/2398/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/2398/21 пров. № А/857/20524/21№ А/857/23253/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівІщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці Державної митної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року та додаткове рішення від 20 жовтня 2021 року у справі за позовом Приватного підприємства «Рік-сейлз» до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя у І інстанціїМоскаль Р.М.,

час ухвалення рішення 16 год 30 хв,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 11 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2021 року Приватне підприємство «Рік-сейлз» (далі ПП «Рік-сейлз») звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі ППР) Галицької митниці Держмитслужби (далі Галицька митниця) від 20 листопада 2020 року:

№ 196/7.4-19/209000 про збільшення підприємству суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів (далі ПДВ) на загальну суму 91813,36 грн;

№ 195/7.4-19/209000 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з мита на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (далі Мито), на загальну суму 30032,41 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року у справі № 380/2398/21 позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів наявність у нього обґрунтованої підозри, що під час митного оформлення товару позивачем було допущено порушення законодавства України та надано товаросупровідні документи з неправдивими відомостями про митну вартість товару. Тому митний орган не довів наявності підстав для звернення до уповноважених митних органів Республіки Польща та Республіки Латвія зі запитами про автентичність поданих під час митного оформлення документів, які суду не надав.

Позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які не мали розбіжностей, ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували усі заявлені складові митної вартості імпортованого товару.

Під час проведення документальної невиїзної перевірки відповідач керувався документами, переклад яких був представлений вже до суду 25 березня 2021 року, а отже на момент проведення перевірки такі перекладені не були.

Отримана відповідачем від уповноважених митних органів іноземних держав інформація різниться щодо кількості поставлених позивачу товарів.

Відповідач не представив суду доказів того, що він звертався до митних органів Великої Британії чи фірми-продавця зі певними запитами та отримав на них відповіді з іншою інформацією. Факт перебування компанії PRIMUS COMMERCE L.P. за адресою, за якою зареєстровано близько 2300 підприємств, не доведений належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, як і твердження про те, що ця фірма є типовим посередником, котрий може використовуватися для здійснення фінансових операцій, які мають на меті незаконне ухиляння від сплати податків.

Тому оскаржувані ППР є необґрунтованими, сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються на його припущеннях та документально не підтверджені.

Додатковим рішенням від 20 жовтня 2021 року частково задоволено вимоги позивача та вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь ПП «Рік-сейлз» судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500 грн. При цьому судом зроблено висновок, що не всі описані в акті від 04 жовтня 2021 року послуги слід вважати пов`язаними з розглядом цієї судової справи.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено правонаступником Галицької митниці Львівською митницею Державної митної служби України (далі Львівська митниця), яка просила таке скасувати та відмовити у задоволення позову ПП «Рік-сейлз».

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що Галицькою митницею було проведено документальну невиїзну перевірку «Рік-сейлз» з приводу дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією №UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року, за результатами якої складено акт від 02 листопада 2020 року №104/7.4-19/42435614, висновки якого лягли в основу оспорюваних ППР від 20 листопада 2020 року №195/7.4-19/209000 та №196/7.4-19/209000 .

При цьому Департаментом адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання ДФС України листом від 20 листопада 2019 року №31243/7/99-99-19-06-02-17 було надіслано відповідь митної адміністрації Республіки Польща від 28 жовтня 2019 року №0201-IGM.541/1668.2019.ВМ на запит від 01 жовтня 2019 року №18213/5/99-99-19-06-02-16, направлений за результатами розгляду листа Львівської митниці ДФС від 29 липня 2019 року №2785/8/13-70-19/44, стосовно перевірки автентичності документів, на підставі яких було здійснено митне оформлення товару «шини пневматичні», що були ввезені на митну територію України на адресу ПП «Рік-сейлз» за МД №UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року.

До вказаної відповіді додано копії транзитних декларацій, оформлених митними органами Республіки Латвія №19LV00020711265892 (кількість товару - 640 шт., вартість 44736,00 USD) та №19LV00020711224450 (кількість товару - 640 шт., вартість 44736,00 USD), на підставі яких товар в`їхав на митну територію Республіки Польща та був поміщений на склад тимчасового зберігання в м. Перемишлі (Польща), частково оформлений в режимі транзиту в пункті пропуску Медика за транзитною декларацією №19PL402010TC2FFF13 (кількість 780 шт.) та відкрита книжка МДП (CARNET TIR) від 10 квітня 2019 року №JX.82436606.

Департаментом митних платежів та митної вартості Державної митної служби України листом від 12 липня 2020 року №315/15-02-03/7/89 на адресу Галицької митниці Держмитслужби надіслано відповідь митної адміністрації Республіки Латвія від 23 грудня 2019 року Nr.27.5.4.-13/12732 на запит від 27 листопада 2019 року №20088/5/99- 99-19-06-02-16, направлений за результатами розгляду листа Львівської митниці ДФС від 29 липня 2019 року №2785/8/13-70-19/44, стосовно перевірки автентичності документів, на підставі яких було здійснено митне оформлення товару «шини пневматичні», що були ввезені на митну територію України на адресу ПП «Рік-сейлз» за МД №UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року. До вказаної відповіді додано копії транзитних декларацій №19LV00020711265892 від 08 квітня 2019 року та №19LV00020711224450 від 05 квітня 2019 року, копії інвойсів №L19-139369 від 04 квітня 2019 року та № L19-139367 від 04 квітня 2019 року, копії CMR №LV-080419/2 від 08 квітня 2019 року та CMR №LV-050419 від 05 квітня 2019 року.

На підставі аналізу інформації, що містилася у цих документах, митним органом було встановлено, що товар переміщувався за маршрутом Латвія-Польща. Місце завантаження товару - Рига (Латвія). Відповідно до інвойсів №L19-139369 від 04 квітня 2019 року та № L19-139367 від 04 квітня 2019 року, виставлених продавцем Latako Sia (LV 1002, Maza Nomentu 33, Riga) на ім`я отримувача - INCOME ART sp.z.o.o (PL, 37-700, Przemysl, ul. Batorego,26), вартість товару «шини пневматичні Triangle TR689A 215/75 R17.5 (135/133L)» за одну штуку становить 69,90 USD.

Відтак, було встановлено розбіжності щодо вартості імпортованих товарів внаслідок надання для митного оформлення документів, які містять неправдиві відомості, необхідні для визначення митної вартості товарів.

За результатами опрацювання відповідей, наданих митною адміністрацією Республіки Польща листом від 28 жовтня 2019 року №0201-IMG.541/1668.2019.ВМ та митною адміністрацією Республіки Латвія листом від 23 грудня 2019 року Nr.27.5.4.-13/12732 щодо перевірки автентичності документів, на підставі яких було здійснено митне оформлення товару «шини пневматичні», що були ввезені на митну територію України на адресу ПП «Рік-сейлз» за МД №UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року, митним органом зроблено висновок про недостовірне заявления фактурної вартості товару «шини пневматичні Triangle TR689A 215/75 R17.5 (135/133L)».

Як наслідок, при декларуванні вказаного товару ПП «Рік-сейлз» за митною декларацією №UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року занижено митну вартість на загальну суму 343 227,51 грн, чим порушено вимоги пункту 2 частини 2 статті 52, та пункту 5 частини 8 статті 257 Митного кодексу України (далі МК). У ході перевірки митних оформлень ПП «Рік-сейлз» за вказаною митною декларацією встановлено порушення вимог пункту 2 частини 2 статті 52, пункту 5 частини 8 статті 257 МК, підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі ПК), що призвели до заниження податкових зобов`язань на загальну на загальну суму 97476,62 грн, в тому числі Мито на суму 24025,93 грн та ПДВ на суму 73450,69 грн.

При цьому наполягає на тому, що російська мова (на якій складені листи уповноважених органів Республіки Латвії та Республіки Польща) визнається та використовується у практичній діяльності світовою спільнотою є іноземною мовою міжнародного спілкування. Позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 02 липня 2019 року щодо необхідності апостилювання іноземних офіційних документів, отриманих від державних іноземних органів, не відповідає вимогам законодавства.

Водночас, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно вказує на те, що відповідач не довів наявність у нього обґрунтованої підозри, що під час митного оформлення вказаного товару позивачем було допущено порушення законодавства України та надано товаросупровідні документи з неправдивими відомостями про митну вартість шин пневматичних. Відповідач не зобов`язаний доводити наявність або ж відсутність підстав для скерування відповідних запитів до уповноважених органів іноземних країн.

Із інформації, наданої уповноваженими органами Республіки Латвії та Республіки Польща, слідує, що ввезений позивачем товар є тим товаром, який попередньо був поміщений тимчасово на складі тимчасового зберігання та в подальшому за транзитною декларацією №19PL402010TC2FFF13 (кількість 780 шт.). При цьому та обставина, що на складі тимчасового зберігання у м. Перемишлі за митними деклараціями Литви № 19LV00020711265892 та №19LV00020711224450 було поміщено 1280 штук коліс (по 640 кожна МД), а на Україну відправлено 780 штук, жодним чином не впливає на встановлену дійсну вартість товару за 1 одиницю.

Водночас Львівська митниця не погоджується із додатковим судовим рішенням від 20 жовтня 2021 року та звертає увагу апеляційного суду на те, що не заперечує самого факту надання позивачу адвокатом правничої допомоги, однак вважає, що справа є не складною та могла бути розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження. Заперечує якість надання адвокатом послуг та вважає завищеною вартість такої послуги, як участь адвоката у судових засіданнях у сумі 2000,00 грн за два судові засідання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ПП «Рік-Сейлз» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідачем всупереч вимогам приписів МК зроблено свої висновки на підставі документів, які не перекладені на українську мову.

Водночас митним органом не було підтверджено належними доказами наявності обґрунтованої підозри у можливості вчинення позивачем порушення митних правил, як передумови направлення запиту до митної служби іноземної держави.

Окрім того, наполягає на тому, що отриманий від митних органів Польщі та Латвії рівень ціни в розмірі 69,9 USD/шт. не має безпосереднього відношення до митного оформлення товару за МД № UA 209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року. Договірні відносини контрагентів по ланцюгу здійснення операцій до покупки товару за ціною згідно товаросупровідних документів до МД № UA 209140/2019/131452 та товаросупровідних документів до неї (ціна 53,5 USD) не можуть слугувати законною підставою для твердження про подання ПП «Рік-Сейлз» недостовірних відомостей та не є правовою підставою для визначення отриманої в порядку міжнародного співробітництва ціни в розмірі 69,9 USD/шт., як основи для визначення митної вартості товарів, що були ввезені на митну територію України за МД № UA 209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року.

Акцентує увагу на тому, що позивач придбав 780 штук шин у компанії-нерезидента «PRIMUS COMMERCE L.P.» і їх ціна підтверджена належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що у своїй сукупності не викликають сумніву.

Представник Львівської митниці у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у їх тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПП «Рік-Сейлз».

Представник ПП «Рік-Сейлз» заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за митною декларацією ІМ 40ДЕ № UA209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року позивач подав до митного оформлення товар - шини пневматичні нові, гумові для вантажних автомобілів в кількості 780 шт., розмірами 215/75 R17.5, 135/133, L, Triangle TR 689A, загальною ціною 41730 USD, що становило 53,50 USD за 1 штуку.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару було подано:

зовнішньоекономічний контракт № 26 від 29 жовтня 2018, укладений з фірмою-продавцем PRIMUS COMMERCE L.P. (Велика Британія);

комерційний інвойс № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року;

пакувальний лист № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року;

міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 107805;

документ Carnet TIR JX82436606;

міжнародну експортну декларацію MRN 19PL402010TS2FFF13.

Митна вартість товару позивачем була заявлена за основним методом (ціна договору) та визнана митним органом.

Листом Департаменту адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання ДФС України від 20 листопада 2019 року № 31243/7/99-99-19-06-02-17 Львівській митниці ДФС було надіслано відповідь відділу міжнародної адміністративної допомоги у митних справах Палати податкової адміністрації у Вроцлаві Республіки Польща від 28 жовтня 2019 року № 0201-IGM.541/1668.2019.ВМ стосовно перевірки автентичності документів, на підставі яких було здійснено митне оформлення товару «шини пневматичні», що був ввезений на митну територію України на адресу ПП «Рік-сейлз» за МД № UA 209140/2019/131452 від 12 квітня 2019 року. У вказаному документі зазначено, що товар (пневматичні шини) в`їхав на митну територію Польщі з Латвії на підставі транзитних декларацій № 19LV00020711265892 (640 шт.), № 19LV00020711224450 (640 шт.) і був поміщений у склад тимчасового зберігання в м. Перемишлі, а потім частково оформлений у режимі транзит в прикордонному пункті Медика на підставі транзитної декларації № 19РL402010TS2FFF13.

Листом Департаменту митних платежів та митної вартості Державної митної служби України від 12 лютого 2020 року № 15/15-02-03/7/89 Галицькій митниці Держмитслужби було надіслано відповідь Служби державних доходів Латвійської республіки від 23 грудня 2019 року № 27.5.4.-13/12732, до якого було додано 16 аркушів копій документів, складених латвійською та англійською мовами.

З доданих до клопотання відповідача від 25 березня 2021 року перекладів вбачається, що у додатках зазначено, що за транзитною декларацією № 19LV00020711265892 та інвойсу L19-139369 від 04 квітня 2019 року покупцем нових шин 135/133L 215/75R17.5 TRIANGLE TR689A в кількості 640 шт. вартістю 69,90 USD за 1 шт. є ТОВ «Латакко»(Латвія), а продавцем ТОВ «ІНКАМ АРТ»(Польща). Окрім того, у транзитній декларації № 19LV00020711224450 та інвойсі L19-13937 від 04 квітня 2019 року зазначено, що покупцем нових шин 135/133L 215/75R17.5 TRIANGLE TR689A в кількості 640 штук вартістю 69,90 USD за 1 шт. є ті ж юридичні особи - нерезиденти.

У період з 12 жовтня 2020 року до 19 жовтня 2020 року посадовими особами Галицької митниці було проведено документальну невиїзну перевірку, за наслідками якої складено акт № 104/7.4-19/42435614 від 02 листопада 2020 року, у якому зазначено, що виходячи із інформації, викладеної у листах митних органів Республіки Польща та Республіки Латвія, позивачем занижено митну вартість товару, що ввозився в Україну за митною декларацією від 12 квітня 2019 року №UA209140/2019/131452, оскільки його дійсна вартість становить не 53,50 USD за одиницю товару, а 69,90 USD. Заниження позивачем податкового зобов`язання по сплаті Мита за вказаною митною декларацією становить 24025,93 грн, а по сплаті ПДВ 73450,69 грн.

12 листопада 2020 року ПП «Рік-сейлз» було направлено на адресу Галицької митниці заперечення на згаданий акт перевірки. Листом № 7.4-1/19/13/29540 від 19 листопада 2020 року відповідач надав відповідь про відмову у задоволенні заперечень на акт перевірки.

20 листопада 2020 року Галицька митниця прийняла оспорювані ППР № 196/7.4-19/209000 та № 195/7.4-19/209000.

ПП «Рік-сейлз» подало до Державної митної служби на вказані ППР скаргу від 04 грудня 2020 року у порядку адміністративного оскарження, однак 01 лютого 2021 Державна митна служба України ухвалила рішення про результати розгляду скарги № 08-1/10-06/13/1739, яким такі ППР залишила без змін, а скаргу позивача без задоволення.

ПП «Рік-сейлз» не погодилося і правомірністю ППР від 20 листопада 2020 року № 196/7.4-19/209000 та № 195/7.4-19/209000 та звернулося до адміністративного суду із позовною заявою, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частиною 1 статті 1 Митного кодексу України (далі МК) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 МК).

Пунктом 24 частини 1 статті 4 МК встановлено, що митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 1 статті 49 МК).

У відповідності до статті 65 МК митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі.

Статтею 51 МК врегульовано порядок визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, відповідно до якої, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу (частина 1 статті 51 Кодексу). Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 2 статті 51 Кодексу).

Приписами статті 57 МК визначено методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина 1 статті 57 Кодексу). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 Кодексу). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 Кодексу).

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина 1 статті 52 Кодексу). Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частина 2 статті 52 Кодексу).

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 Кодексу). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 Кодексу).

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина 1 статті 54 МК).

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина 2 статті 54 МК).

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).

У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (частина 1 статті 55 МК).

Згідно зі статтею 272 МК ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до статті 278 МК датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Частиною 1 статті 279 МК встановлено, що базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є: 1) для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів; 2) для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру. Для товарів, на які законом встановлено комбіновані ставки мита, база оподаткування визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї частини.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 336 МК митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, в тому числі шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Як передбачено частиною 1 статті 345 МК, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи..

Частиною 3 статті 345 МК встановлено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (частина 6 статті 345 МК).

Згідно із частиною 1 статті 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Відповідно до частини 2 статті 351 МК документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина 3 статті 351 МК).

Частиною 4 статті 351 МК передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Відповідно до частини 5 статті 351 МК присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.

Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством , якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно пункту 187.8 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до пункту 190.1 статті 190 ПК базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, ПП «Рік-Сейлз» визначило митну вартість імпортованого товару (шин пневматичних) за ціною договору № 26 від 29 жовтня 2018 року, укладеного із фірмою-продавцем PRIMUS COMMERCE L.P.(Велика Британія), що вказана у комерційному інвойсі № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року та пакувальному листі № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року і становить 41730 USD (53.30 USD/за одиницю).

На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу у відповідності до частини 2 статті 53 МК, зокрема, контракт № 26 від 29 жовтня 2018 року, комерційний інвойс № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року, пакувальний лист № FT/000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 107805, документ Carnet TIR JX82436606, міжнародну експортну декларацію MRN 19PL402010TS2FFF13).

Вказані документи були прийняті митним органом під час митного оформлення товару без застережень і будь-яких доказів того, що такі документи визнані фіктивними чи недостовірними матеріали справи не містять.

Окрім того, відповідачем не підтверджено будь-якими доказами того, що на час митного оформлення вказаного товару у розпорядженні ПП «Рік-Сейлз» були інші документи, які б свідчили про відмінну вартість імпортованого підприємством товару, що не були пред`явлені у ході проведення митних процедур з метою протиправного заниження митних та податкових платежів.

Суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції у тому, що отримана від уповноважених органів Республіки Польща та Республіки Латвія інформація стосується відмінних від спірної господарських операцій між ТОВ Латакко (Латвія) та ТОВ ІНКАМ АРТ (Польща), з якими у позивача відсутні будь-які правовідносини. Відтак, такі обставини не можуть однозначно свідчити про порушення ПП «Рік-сейлз» приписів митного законодавства, а постачання аналогічного товару за іншою ціною іншими суб`єктами господарювання, що не пов`язані з ПП «Рік-сейлз» відповідними договірними зобов`язаннями, не дає належних підстав для висновку про недостовірність поданих позивачем документів при митному оформленні товару за митною декларацією від 12 квітня 2019 року №UA209140/2019/131452.

Окрім того, суд першої інстанції слушно врахував відповідь компанії PRIMUS COMMERCE L.P. від 15 лютого 2021 року, відповідно до якої згідно з контрактом № 26 від 29 жовтня 2018 року, комерційного інвойсу FT / 000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року та пакувального листа FT / 000001/04/2019 від 10 квітня 2019 року вона продала ПП «Рік-сейлз» товару «шини пневматичні» у кількості 780 шт. за ціною 53,50 USD/шт. При цьому ціна 430 шин становила близько 71 USD/шт., а ціна інших 350 шин у зв`язку із 2013 роком їх виробництва та перебуванням протягом тривалого часу на складі складала 32 USD/шт.

Водночас, на думку апеляційного суду, доводи відповідача щодо відсутності у мережі Інтернет будь-яких даних про наявність веб-сторінки компанії PRIMUS COMMERCE L.P. із зазначенням її офіційної електронної поштової скриньки не дають належних підстав для висновку про неправдивість такої інформації, а факт реєстрації компанії PRIMUS COMMERCE L.P. за адресою, за якою зареєстровано значна кількість інших підприємств, не підтверджено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами і сам по собі не може вказувати на задіяння цієї фірми для здійснення фінансових операцій з метою ухиляння від сплати податків.

Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції, що висновки контролюючого органу, які лягли в основу оспорюваних ППР від 20 листопада 2020 року №196/7.4-19/209000 та №195/7.4-19/209000, опираються лише на його припущеннях, не підкріплені належними, допустимими та достатніми доказами, а отже не можуть вважатися обґрунтованими.

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу на оскаржуване рішення суду слід залишити без задоволення.

Оцінюючи доводи апелянта у частині невідповідності додаткового рішення від 20 жовтня 2021 року вимогам матеріального і процесуального права, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями частини 6 та частини 7 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Окрім того, за змістом частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18 вказав, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив із того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 цього рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18, від 19 грудня 2019 у справі № 520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI).

За змістом статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно із визначенням, наведеним у статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено не лише те, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також і те, що за конкретних обставин справи витрати сторони на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, ПП «Рік-сейлз» надало такі документи:

- договір №02-04/540 від 12 листопада 2020 року між АО Екс Юре та ПП «Рік-сейлз» про надання правничої допомоги;

- додаткову угоду №1 до договору №02-04/540 про надання правової допомоги від 12 листопада 2020 року, відповідно до умов якої замовник сплачує АО Екс Юре гонорар у розмірі 10000 грн.;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги ПП «Рік-сейлз» у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Штиндою О.В.;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Штинді О.В. серія ЛВ №000579 від 19 квітня 2017 року;

- акт наданих послуг від 04 жовтня 2021 року згідно з договором про надання правничої допомоги №02-04/540 від 12 листопада 2020 року;

- платіжне доручення № 1305 від 26 листопада 2020 року про перерахування ПП «Рік-сейлз» на рахунок АО Екс Юре 10000 грн;

- заключну виписку АТ «Кредобанк» від 26 листопада 2020 року про перерахування ПП «Рік-сейл» з на рахунок АО Екс Юре 10000 грн гонорару згідно з додатковою угодою до договору №02-04/540 від 12 листопада 2020 року.

Факт надання АО Екс Юре позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом відповідачем не заперечується.

При цьому апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що не всі понесення позивачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10000 грн, що зазначені у акті від 04 жовтня 2021 року, слід вважати пов`язаними із судовим розглядом справи № 380/2398/21.

Разом із тим, апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду на складність справи, що розглядається, якість підготовлених та наданих у розпорядження суду першої інстанції документів, витрачений адвокатом час на надання ПП «Рік-сейл» правничої допомоги тощо суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розмір витрат на таку допомогу у сумі 7500 грн відповідає фактичним обставинам справи, узгоджується із об`ємом та якістю наданих послуг адвоката, є обґрунтованим та співрозмірним із такими.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Львівської митниці Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року та додаткове рішення від 20 жовтня 2021 року у справі № 380/2398/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 23 березня 2022 року.