Рішення

від 22.03.2022 по справі 902/1165/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" березня 2022 р.Cправа № 902/1165/21

за позовом: Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арніка"(23223,Вінницька обл., Вінницький район, с. Зарванці, вул. Хмельницьке шосе, буд. 1А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Вінницька районна державна адміністрація (21016, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе , буд. 17).

про визнання орендодавцем

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.

За участю представників сторін:

позивача: Олексюк Т.С.

відповідача та третьої особи: не з`явились

В С Т А Н О В И В :

24.11.2021 р. Вінницька міська рада звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арніка" про визнання орендодавцем.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1165/21) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 29.11.2021 р. відкрито провадження у справі № 902/1165/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 22.12.2021 р. Залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Вінницьку районну державна адміністрація (21016, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе , буд. 17).

Ухвалою суду від 22.12.2021 р. розгляд справи відкладено на 17.01.2022 р.

Ухвалою суду від 17.01.2022 р. визначено перейти до розгляду справи № 902/1165/21 за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/1165/21 на 30 днів. Призначено підготовче судове засідання на 22.02.2022 р. Встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій до 22.02.2022 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача Представник відповідача та представник третьої особи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 22.02.2022 р. повідомити учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 23.03.2022 р.

На визначену дату судом в судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 22.02.2022 р. Разом з тим, розміщувалось оголошення для повідомлення відповідача на веб-портлалі судової влади про розгляд зазначеної справи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що при неявці в судове засідання представника відповідача суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов`язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Водночас слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, детально дослідивши докази надані сторонами встановив наступні обставини.

В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначається наступне: ТОВ «Арніка» використовує земельну ділянку комунальної власності площею 5,0000 га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032) по вул. Липовецька, Батозька, б/н), на підставі договору оренди землі укладеного державною адміністрацією та зареєстрованого у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.07.2007 р. за № 040755900018, по Стрижавській селищній раді, Вінницького району Вінницької області (із змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 05.02.2008 р., зареєстрованою у ВРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за № 040855900005 від 14.02.2008 р.). Строк дії договору становить 49 років, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі.

Позивачем стверджується, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 р. № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» зазначена територія увійшла в межі міста Вінниці, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки.

На підставі вищезазначеного, 29.01.2016 р. Вінницькою міською радою прийнято рішення №105 «Про переукладання діючих договорів оренди земельних ділянок, розташованих на територіях, що відповідно до постанови Верховної ради України від 13.05.2015р. № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці та Вінницького району Вінницької області» увійшли в межі м. Вінниці» згідно якого Вінницька міська рада вирішила переукласти діючі договори оренди земельних ділянок, що увійшли в межі міста Вінниці, шляхом укладання відповідних угод, в тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» (код ЄДРПОУ - 32257732, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Пирогова, 161, кв. 46), до договору оренди земельної ділянки, для іншого призначення (для будівництва та експлуатації торгівельного комплексу), зареєстрованого від 23.07.2007 р. №040755900018, площею 5,0000 га (кадастровий номер 0520655900 07.017:0032).

Позивач зауважує, що останній звертався до відповідача з відповідними угодами про заміну сторони у зобов`язаннях, які залишені зі сторони відповідача без задоволення, що і стало підставою позову.

Із наявних доказів які наявні в матеріалах справи судом встановлено: Департамент земельних ресурсів Вінницької міської ради (далі Департамент) є виконавчим органом Вінницької міської ради, який створений відповідно до рішення 10 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 26.08.2016 р. №355 «Про внесення змін в рішення міської ради від 01.04.2011 року №217 «Про внесення змін в рішення міської ради від 14.01.2011 р. №85 «Про оптимізацію загальної структури виконавчих органів міської ради, апарату міської ради та її виконкому та їх чисельності» зі змінами».

Департаментом Вінницької міськох ради 08.12.2020 р. проведено комісійне обстеження на предмет дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» вимог земельного законодавства при використанні комунальної земельної ділянки площею 5,0000 га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032) по вул. Липовецька, Батозька, б/н, яке зафіксоване Актом № 17 від 08.12.2020 р.

Як слідує із матеріалів справи, що під час перевірки встановлено, що ТОВ «Арніка» використовує земельну ділянку комунальної власності площею 5,0000га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032) по вул. Липовецька, Батозька, б/н), на підставі договору оренди землі укладеного державною адміністрацією та зареєстрованого у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.07.2007 за № 040755900018, по Стрижавській селищній раді, Вінницького району Вінницької області (із змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 05.02.2008, зареєстрованою у ВРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за № 040855900005 від 14.02.2008). Строк дії договору становить 49 років, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди землі.

Водночас відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» зазначена територія увійшла в межі міста Вінниці, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки.

В подальшому 29.01.2016 р. Вінницькою міською радою прийнято рішення №105 «Про переукладання діючих договорів оренди земельних ділянок, розташованих на територіях, що відповідно до постанови Верховної ради України від 13.05.2015р. № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці та Вінницького району Вінницької області» увійшли в межі м. Вінниці» згідно якого Вінницька міська рада вирішила переукласти діючі договори оренди земельних ділянок, що увійшли в межі міста Вінниці, шляхом укладання відповідних угод. В тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» (код ЄДРПОУ - 32257732, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Пирогова, 161, кв. 46), до договору оренди земельної ділянки, для іншого призначення (для будівництва та експлуатації торгівельного комплексу), зареєстрованого від 23.07.2007 р. №040755900018, площею 5,0000 га (кадастровий номер 0520655900 07.017:0032).

Згідно п. 1.18 рішення Вінницької міської ради «Про переукладання діючих договорів оренди земельних ділянок, розташованих на територіях, що відповідно до постанови Верховної ради України від 13.05.2015 № 401 -VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці та Вінницького району Вінницької області» увійшли в межі м. Вінниці» від 29.01.2016 за № 105, вирішено переукласти вказаний вище договір оренди земельної ділянки, шляхом укладання угоди про заміну сторони у зобов`язанні.

Як слідує з матеріалів справи, примірники відповідної угоди направлялись на адресу ТОВ «Арніка» супровідними листами від 17.02.2016 за вих. № 01-00-010-3286 та від 19.06.2020 за вих. № 01-00-010-28633, для ознайомлення та підпису (із зазначенням про необхідність їх повернення до Вінницької міської ради), які повернуті без виконання, про що свідчать поштові повідомлення, які наявні в матеріалах справи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що за використання земельної ділянки комунальної власності площею 5,0000 га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032), ТОВ «Арніка» нараховано та сплачено орендну плату за землю у наступних розмірах: 2018 рік - 91157,21 грн; 2019 рік - 91157,21 грн; на 2020 рік нараховано 91157,21 грн (станом на 08.12.2020 сплачено 76418,50 грн).

08.12.2020 р. Департаментом земельних ресурсів Вінницької міської ради підготовлено Вимогу №37-00-010-74768 щодо ТОВ «Арніка», у відповідності до якої зобов`язано останню привести у відповідність до норм чинного законодавства України документи на підставі яких використовується земельна ділянка Вінницької міської об`єднаної територіальної громади, площею 5,0000га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032), шляхом підписання угоди про заміну сторони у зобов`язані по договору оренди земельної ділянки укладеного 27.06.2007 з Вінницькою районною державною адміністрацією та зареєстрованого у ВРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.07.2007 за № 040755900018, по Стрижавській селищній раді, Вінницького району Вінницької області (із змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 05.02.2008, зареєстрованою у ВРФ ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за № 040855900005 від 14 02.2008) та внесення змін до договору; а також вжити заходів спрямованих на приведення орендованої земельної ділянки у придатний для використання за призначенням стан та зазначено про виконання вимоги повідомити письмово департамент земельних ресурсів міської ради до « 21» грудня 2020 року.

Дану вимогу супровідним листом №37-00-010-75328 разом із додатками направлено на адресу керівника відповідача, що підтверджується опис вкладення № 2100500385334, службовий чек №2100500385334 та фіскальний чек AT Укрпошта № 2100500385334, та яка як слідує з матеріалів справи залишена без задоволення.

Крім того, примірники Угоди були направлені 17.12.2020 р. особисто керівнику ТОВ «Арніка» Томіній А.В, для ознайомлення та підпису із зазначенням про необхідність повернення одного примірника до Вінницької міської ради, та які залишені без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що Вінницька міська рада виконала всі вимоги рішення №105 від 29.01.2016 р. з метою належного оформлення права оренди земельної ділянки, а ТОВ «Арніка» не підписала дану угоду про заміну сторони у зобов`язані по договору оренди землі, внаслідок чого між сторонами виник спір щодо належного оформлення орендних правовідносин, що і стало підставою звернення позивача до суду.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом спору є об`єкт спірних взаємовідносин щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, в даному випадку є те, що Вінницька міська рада (яка наразі є Орендодавцем по спірній земельний ділянці про що встановлено вище судом) виконала всі вимоги рішення №105 від 29.01.2016 р. з метою належного оформлення права оренди земельної ділянки комунальної власності площею 5,0000 га (кадастровий номер: 0520655900:07:017:0032), а ТОВ «Арніка» не підписала дану угоду про заміну сторони у зобов`язані по договору оренди землі.

У відповідності до ст.30 Закону України Про оренду землі, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з приписами ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком суб`єкта господарювання, у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядається судом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ст.188 ГК України).

Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.74, ч.1 ст.73 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з Достатність доказів на нову Вірогідність доказів та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії зазначено, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Згідно з приписами ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком суб`єкта господарювання, у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Згідно ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду

Згідно змісту ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідну територіальну громаду та виступають від її імені та в її інтересах

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч. ч. 1 і 2 ст. 187 ГК України).

Стаття 33 Закону України Про оренду землі містить пряму вказівку щодо обов`язковості укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та продовження договору оренди землі з мовчазної згоди орендодавця.

Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VIII «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» земельна ділянка площею 5,0000 га (кадастровий номер 0520655900 07.017:0032) увійшла в межі міста Вінниці. З врахуванням чого Вінницька міська рада набула статусу Орендодавця щодо спірної земельної ділянки. Тому у відповідності до рішення №105 від 29.01.2016 р. Вінницької міської ради «Про переукладання діючих договорів оренди земельних ділянок, розташованих на територіях, згідно якого Вінницька міська рада вирішила переукласти діючі договори оренди земельних ділянок, що увійшли в межі міста Вінниці, шляхом укладання відповідних угод, в тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» (код ЄДРПОУ - 32257732, юридична адреса: м. Вінниця, вул. Пирогова, 161, кв. 46), до договору оренди земельної ділянки, для іншого призначення (для будівництва та експлуатації торгівельного комплексу), зареєстрованого від 23.07.2007р. №040755900018, площею 5,0000 га (кадастровий номер 0520655900 07.017:0032). Та як встановлено судом, дії Вінницької міської ради щодо переукладання спірної угоди залишені без задоволення зі сторони відповідача, що є порушенням прав позивача.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного наданого сторонами доказу, а також достатність і взаємний їх зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір підлягає до стягнення з відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати Вінницьку міську раду (м. Вінниця, вул. Соборна, 59 Код ЄДРПОУ 25512617) стороною - орендодавцем за договором оренди землі - земельної ділянки площею 5,0000 га по вул. Липовецька, Батозька, б/н, який укладений 27 06.2007 р. між Вінницькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арніка» (код ЄДРПОУ 32257732, місцезнаходження за адресою, м Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 1А) зареєстрований 23.07.2007р. за №040755900018.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка» (код ЄДРПОУ 32257732, місцезнаходження зареєстровано за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 1А) на користь Вінницької міської ради (м. Вінниця, вул. Соборна, 59 Код ЄДРПОУ 25512617) 2270 грн. 00 коп. на відшкодування витрат по оплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 25 березня 2022 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59)

3 - відповідачу (23223, Вінницька обл., Вінницький район, с. Зарванці, вул. Хмельницьке шосе, буд. 1А)

4 - 3-ій особі (21016, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе , буд. 17)