Рішення

від 20.03.2022 по справі 607/1245/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.03.2022 Справа №607/1245/22

провадження №2/607/1560/2022

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Крупи О.А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел», про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона працює на посаді керівника гуртка «Український сувенір» та «Художня обробка шкіри» в КЗ ТМР Школа народних ремесел з 01.10.2001 по теперішній час. Наказом КЗ ТМР Школи народних ремесел від 14.12.2021 за №51-К її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку із її відмовою надати медичну документацію на підтвердження щеплення від ГРВІ COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2. Вважає її відсторонення від роботи незаконним, посилаючись на норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та КЗпП. Так позивач вважає, що своїми діями відповідач порушив гарантоване їй законом право на працю та оплату працю, чим позбавив її засобів існування та можливості заробляти собі на життя. Крім того, вказує на те, що при укладанні нею трудового договору з відповідачем, в умовах трудового договору не було зазначено про обов`язок позивача робити профілактичні щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19. У разі ж зміни суттєвих умов праці, відповідач, як її роботодавець, повинен був повідомити її про зміну цих умов у термін, не пізніше двох місяців до настання цих змін, чого у її випадку відповідачем дотримано не було, оскільки її було повідомлено лише за 5 тижнів.

Зазначає, що жодна вакцина, в світі, від коронавірусної хвороби не завершила повний цикл клінічних випробувань, тому її застосування має бути виключно добровільним, а примус до її застосування є нічим іншим, ніж проведенням незаконного медичного експерименту на людях. При цьому, будь-яка дискримінація прав людини за станом здоров`я чи іншими ознаками не є недопустимою, а зобов`язання щодо примусової участі в медичному експерименті, тобто вакцинації є такими, що суперечать джерелам міжнародного права, зокрема: Конвенції Про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, Нюрбергзькому кодексу (1947 р.), Гельсінській декларації Всесвітньої медичної асоціації, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, заяві ЮНЕСКО 2005 року про біоетику та права людини, Резолюції ПАРЄ №2361 від 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування».

Позивач також звертає увагу, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення, при цьому перелік хвороб, щеплення проти яких є обов`язковими та включеними до календаря щеплень є вичерпним і серед них відсутня коронавірусна хвороба COVID-19, що спричинена SARS-CoV-2.

Окрім цього, позивач зазначає, що відсторонення працівників, які ухилились від обов`язкових профілактичних щеплень повинне здійснюватись у порядку визначеному ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яка встановлює, що у разі необґрунтованої відмови від щеплення, за поданням відповідних посадових осіб Державної санітарно-епідемічної служби вони до роботи не допускаються. Однак відповідач такого подання Держсанепідемслужби не отримував, а відтак не мав підстав відсторонювати позивача від роботи.

Вважає, що ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» є такими, що суперечать і не відповідають статті 24 Конституції (Основному Закону) України. Крім того, ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом міністрів України, однак таке встановлення можливе лише під час впровадження воєнного чи надзвичайного стану. Проте, станом на момент запровадження карантину постановою № 211 від 11.03.2020 Кабінету міністрів України, в Україні, воєнного чи надзвичайного стану не запроваджено, а тому вважає обмеження прав і свобод людини та громадянина України, незаконними.

Позивач вказує, що діями відповідача їй також завдано моральної шкоди, зокрема вона відчувала себе приниженою перед своїми учнями та їхніми батьками, оскільки була відсторонена від роботи, що прирівнює її до порушників трудової дисципліни. Окрім цього у період Новорічно-Різдвяних свят коли діти сподівались на подарунки, вона виявилась матеріально неспроможною їх придбати.

На підставі наведеного позивач просить суд: визнати наказ КЗ TMP Школи народних ремесел від 14.12.2021 за №51-К щодо відсторонення її від роботи за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 незаконним та скасувати даний наказ; зобов`язати КЗ TMP Школа народних ремесел виплатити середню заробітну плату за вимушений прогул ОСОБА_3 починаючи з 14.12.2021 до дня поновлення на роботі, яка з дня відсторонення на день звернення до суду становить 13488,66 грн (18 роб. днів/749,37 грн), а також виплатити компенсацію моральної шкоди у сумі 10000 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.03.2022 року відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що протипоказань до вакцинації у неї немає, до сімейного лікаря з цього приводу не зверталась та жодних медичних оглядів не проходила. Разом з тим, вважає вакцинацію проти коронавірусної хвороби медичним експериментом, а тому за жодних обставин брати у ньому участь остання не буде. Також вказала, що з 01.03.2022 дію наказу про відсторонення її від роботи призупинено, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та її поновлено на роботі.

Представник відповідача Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» Фаріон В.Я. в судовому засіданні заперечив з приводу задоволення позовних вимог, вважає що діяв вірно, а оспорюваний позивачем наказ винесений законно відповідно до вимог діючого законодавства. Додатково зазначив, що ОСОБА_1 в період з 08.11.2021 по 14.12.2021 перебувала у щорічній відпустці.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав:

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , працює на посаді керівника гуртка «Український сувенір» та «Художня обробка шкіри» в Комунальному закладі Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» з 01.10.2001, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 заповненої 22.10.2021.

Згідно копії довідки про доходи виданої Комунальним закладом Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» № 53 від 17.12.2021, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 30.11.2021 становить 95871,86 грн.

05.11.2021 позивач ОСОБА_1 отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №59, яким ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання документу, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або ж надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595. Позивачу також роз`яснено, що у випадку не надання одного з зазначених документів у строк до 05.11.2021, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» 06.04.2000 №1645-ІІІ.

Позивач не погодилась із вказаним вище повідомленням та 13.12.2021 подала відповідачу заяву із якої вбачається, що користуючись правом, яке належить їй як людині і зафіксоване в Конституції України (ст.. 3, 28), Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (ст.43), Законі України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (ст. 12), Цивільному кодексі України (ст. 281 (3)), вона відмовляється від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-CoV-2. Також звернула увагу, що право на відмову від ризикованих медичних втручань зафіксовано законодавством України, та не передбачає жодних санкцій для особи, яка цим правом користується.

Як вбачається з наказу директора Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» Фаріон В. №51-К від 14.12.2021, ОСОБА_1 керівника гуртка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Український народний сувенір», відсторонено від роботи з 15.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою вказано, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 (вих.№59 від 05.11.2021). Вказаний наказ прийнято відповідачем на підставі ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувався стороною позивача той факт, що ОСОБА_1 в період з 08.11.2021 по 14.12.2021 перебувала у щорічній відпустці.

Згідно статуту Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 05.10.2010 №5/39/8, комунальний заклад Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» є позашкільним навчальним закладом і є правонаступником школи народних ремесел м.Тернополя в зв`язку зі зміною найменування. Пунктом 4.5.Розділу IV даного статуту передбачено, що педагогічні працівники ШНР з поміж іншого зобов`язані берегти здоров`я вихованців, учнів і слухачів, захищати їх інтереси, пропагувати здоровий спосіб життя.

Законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст. 5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із частиною першою статті 3КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законівпро працюУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46КЗпП України передбачено,що відстороненняпрацівників відроботи власникомабо уповноваженимним органомдопускається уразі: появина роботів нетверезомустані,у станінаркотичного аботоксичного сп`яніння; відмовиабо ухиленнявід обов`язковихмедичних оглядів,навчання,інструктажу іперевірки знаньз охоронипраці тапротипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення КонституційногоСуду Українивід 09.07.1998№ 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

Частиною 2 ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

За змістом ч. 2 ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженимпостановою КабінетуМіністрів Українивід 25.03.2015№267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗвід 25.02.2020№ 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затвердженийнаказом МОЗ від 19.07.1995 № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема і працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070 ).

Згідно п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Вищевказаний наказ МОЗ пройшов необхідну процедуру реєстрації та введення його в дію, тому даний нормативний документ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя та практиці Європейського суду з прав людини, а відтак його вимоги є обов`язковими для виконання усіма фізичними та юридичними особами, які підпадають під його дію.

Таким чином, право не проходити вакцинування від COVID-19 мають лише ті працівники, у яких наявні протипоказання до проведення цих щеплень, що може встановлювати сімейний або лікуючий лікар, надавши відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування щеплення через COVID-19 в анамнезі. Якщо особа має протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості ця особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№ 1236 (з змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 14.12.2021) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19.12.2020 до 31.05.2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 та від 22.07.2020№ 641

Так, відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України , ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

-на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України , ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці та ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу ;

-відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

-строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В законодавстві відсутнє визначення поняття відсторонення від роботи, на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Крім того, суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відтак судом встановлено, що на працівників Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» поширюється дія Переліку № 2153, тому директор закладу позашкільної освіти, видавши оспорюваний наказ №51-К від 14.12.2021, як керівник виконував вимоги постанови Кабінетуміністрів Українивід 09.12.2020№1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

При цьому, позивач доказів наявності у неї протипоказань до щеплення від COVID-19, на час винесення відповідачем оспорюваного наказу, суду не надала. Більше того, в судовому засіданні позивач вказала, що до сімейного лікаря з приводу наявності у неї протипоказань до щеплення від COVID-19 не зверталась та жодних медичних оглядів не проходила. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене письмово та доведено до позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

Водночас суд звертає увагу, що у позивача починаючи з 05.11.2021, тобто з дня повідомлення її про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, тобто 14.12.2021, було достатньо часу, а саме 5 тижнів, для проходження такого щеплення або ж звернення до сімейного лікаря з приводу наявності у неї протипоказань до щеплення від COVID-19, однак остання свідомо відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення, не надавши жодних підтверджуючих документів, наявності у неї протипоказань до проведення цих щеплень.

З приводу посилання позивача на добровільну вакцинацію та неприпустимість примусу до вакцинації, суд зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати цих працівників від роботи без виплати заробітної плати.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі. Зокрема, для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) зазначає: Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано: Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Також, суд вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників закладів позашкільної освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників навчального процесу, в тому числі й дітей, які відвідують цей заклад.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Позивач є працівником закладу позашкільної освіти та контактує з дітьми. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу загальної середньої освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, дітей, які відвідують цей заклад. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Таким чином, обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну, об`єктивно обґрунтовану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації.

З приводу тверджень позивача щодо того, що вакцина проти COVID-19 не пройшла всіх клінічних випробувань та її застосування є незаконним медичним експериментом суд зазначає, що механізм проведення державної реєстрації вакцин для профілактики COVID-19, які постачаються в Україну визначений постановами Кабінету Міністрів України № 95 від 08 лютого 2021 та Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування та № 1446 від 29.12.2021 року Деякі питання державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування та реєстрація таких МОЗ України вказує на те, що такі вакцини за результатами експертних висновків дозволені для використання в Україні.

Також суд вважає безпідставним посилання позивача на відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в календарі профілактичних щеплень в Україні, які є обов`язковими, оскільки відповідно до ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, які не включені до календаря щеплень, що і встановлено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що відповідно до статті 27 Закону України від 24.02.1994 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» подання про усунення від роботи повинно бути надано посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби, оскільки в даному випадку належить застосовувати норми статті 12 Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Так, у рішенні № 4-зп від 03.10.1997 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

За таких обставин, підлягають застосуванню норми Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби подання про усунення від роботи.

Що стосується порушення права на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, то ці обставини дійсно потягли для неї втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування, однак, як зазначає ЄСПЛ, це було прямим наслідком рішення, у даному випадку позивачки, свідомо відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Вказане також відповідає позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 10.03.2021 у справі №331/5291/19, згідно з якою вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у позашкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Доводи позивача з приводу незаконності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» спростовується тим, що за результатами правової експертизи такий зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 та на даний час є чинним.

Суд такожне бередо увагипокликання позивачкина незаконністьта неконституційністьнормативних актівКМУ,які встановиликарантин таобов`язковість щеплення.Так,відповідно дочастини першоїстатті 150Конституції України,питання провідповідність КонституціїУкраїни (конституційність) актів Кабінету Міністрів України відноситься до компетенції Конституційного Суду України, а не до повноважень суду під час розгляду цивільної справи. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Суд звертає увагу, що станом на час прийняття директором Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» оспорюваного наказу нормативні акти, які встановлюють карантин та вимоги щеплення були чинними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, у межах повноважень та на підставі положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу.

Вирішуючи вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача виплатити їй заробітну плату за весь час відсторонення від роботи, суд виходить з наступного:

Так, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП ).

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Таким чином, оскільки позивача було відсторонено від роботи за наявності законних підстав для цього, а саме у зв`язку з ненаданням нею документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж довідки про абсолютні протипоказання до такого щеплення, внаслідок чого вона з 14.12.2021 була тимчасово увільнена від виконання своїх трудових обов`язків, то середній заробіток за цей час стягненню з відповідача не підлягає, а відтак у задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.

До того ж, оскільки вимоги щодо стягнення з відповідача моральної шкоди є похідними від вищевказаних позовних вимог, то дана шкода стягненню з відповідача також не підлягає.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, сплачений позивачкою судовий збір слід віднести на її рахунок.

Керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. ст. 81, 82, 89, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплати середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 25 березня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальний заклад Тернопільської міської ради «Школа народних ремесел», код ЄДРПОУ 19198513, адреса місця знаходження: вул. Новий Світ, 19, м.Тернопіль, 46003.

Головуючий суддяН. Р. Кунець