Рішення

від 24.03.2022 по справі 420/23461/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/23461/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р» до Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р» до Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №312368 від 27.09.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.10.2021 року ним отримано від Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки постанову №312368 від 27.09.2021 року, відповідно до якої застосовується адміністративно-господарський штраф до ТОВ «ПМК-Р» у сумі 34 000 грн. При цьому позивач стверджує, що він взагалі не отримував жодних документів на підставі яких була прийнята постанова №312368 від 27.09.2021 року. Вважаючи, що оскаржувана постанова Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки є протиправною, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 29.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те що суддя Іванов Е.А. з 24.02.2022 року перебував у відпустці в зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.

Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

21 червня 2021 року старшим державним інспектором ВНАП в пункті габаритно-вагового контролю, що знаходиться на ділянці М16 Одеса Кучурган (на м. Кишинів) км 12+050м, здійснено перевірку транспортного засобу IVECO, номерний знак НОМЕР_1 .

Згідно акту №291797 від 21.06.2021 року під час перевірки виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: абз. 16 ч. 1 - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу (а.с.45).

За результами здійснення габаритно-вагового контролю складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 21.08.2021 року, якою зафіксовано наступні результати вагового контролю: повна маса 48,455 т., навантаження на осі 8,135; 7,855; 16,099; 16,410 та акт про перевищення транспортним засобом нормативно-габаритних параметрів, яким зафіксовано наступні габаритні параметри: фактична маса, тонн: 48,455, нормативно допустима 40, осьові навантаження нормативно допустиме 16, фактичне 8,135; 7,855; 16,099; 16,410 (а.с.48).

25 серпня 2021 року Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 16 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», винесено постанову №312368 та застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000, 00 грн. (а.с.44).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2344-III), відповідно до статті 1 якого автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

За приписами частини 3 статті 6 Закону №2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III, законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до ч. 12 ст. 6 ЗУ «Про автомобільний транспорт» державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про автомобільні дороги рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

При цьому, механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879.

Відповідно до пп. 2, 3, 4 п. 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки; габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.

Згідно п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 879 місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.

Пунктом 12, 13 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Відповідно до п. 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Відповідно до абзаців 14, 15, 16 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм без відповідного дозволу.

Згідно п. 12.5. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху. Транспортний засіб на вагу заїжджає повільно-зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до зміщення вантажу.

Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду по справам № 820/1420/17 та 803/1540/16.

Проаналізувавши наведені вище норми законодавства, вбачається, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив вантаж (щебінь), який за своїм характером є подільним, тобто може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодженні його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Резюмуючи викладене, суд зазначає, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

За таких умов, оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.

Аналогічна правова позиція була висловлена П`ятим апеляційним адміністративними судом у постанові від 10 березня 2021 року по справі №540/2189/20, від 15 березня 2021 по справі №420/8682/20.

В свою чергу, суд враховує, що з 01.10.2021 року набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю», яким внесено зміни до абз.14-16 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" та який саме з цієї дати передбачає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників та застосування адміністративно-господарські штрафи за перевищення габаритновагових норм при перевезенні як неподільного вантажу без відповідного дозволу так подільного вантажу, що підтверджує вищевказані висновки суду.

Також суд зазначає, що згідно статті 8 Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації.

Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

При цьому, пункт 12 Порядку №879 передбачає, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку №879 визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

За приписами пунктів 1 - 3, 8 розділу ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 року №255, габаритно-ваговий контроль пересувними пунктами здійснюється на спеціально обладнаних ділянках доріг I - IV категорій. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 Автомобільні дороги. Частина I. Проектування. Частина II. Будівництво у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю повинен мати: 1)позначення відповідними тимчасовими дорожніми знаками; 2)рівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом Ј 3 проміле; 3)тверде покриття (асфальтобетонне або цементобетонне) без деформацій дорожнього одягу; 4)ширину не менше ніж 7,0 м. Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології.

Разом з цим відповідач жодним належним доказом не спростував твердження позивача про неналежне здійснення габаритно-вагового контролю та встановлення перевищення допустимого навантаження.

В актах складених за результатами габаритно-вагового контролю та довідці не зазначені будь-які характеристики зважувального обладнання, яке було використане відповідачем при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг.

Також до суду на було надано жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.

Відсутність таких документів на пристрій, яким проводилося зважування транспортного засобу, позбавляє можливості суд перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред`являються до таких пересувних контрольних пунктів.

В той же час, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, яким чином здійснювалось зважування транспортного засобу IVECO, номерний знак НОМЕР_1 .

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неналежного проведення габаритно-вагового контролю, зокрема, за відсутності спеціально визначеної методики, адже відсутність такої методики не позбавляє спеціально уповноважені органи права проводити такий контроль.

Суд зазначає, що дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.

Проте, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України Про автомобільні дороги визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.

Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п.19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

У свою чергу суд зазначає, що відсутність такої методики не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, та обов`язку по внесенню плати за це.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 819/1381/16.

Інші посилання представника позивача покладені в обґрунтування позовних вимог не впливають на висновки суду в даній адміністративній справі.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом".

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988 року, "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.1998 року, "Яллог проти Німеччини" від 11.07.2006 року, "Шабельник проти України" від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 року по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача - задоволенню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №85216 від 23.11.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2270,00 грн.

Таким чином з урахування задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р», суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 2270,00 грн. сплаченого позивачем з Державної служби України з безпеки на транспорті, оскільки саме цей орган є центральним, має власні рахунки та код ЄДРПОУ.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р» до Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, Державна служба України з безпеки на транспорті задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №312368 від 27.09.2021 року винесену стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р».

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р» сплачений судовий збір у розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПМК-Р» (67450, Одеська область, Роздільнянський район, с. Кучурган, вул. Львівська, 23, код ЄДРПОУ 35488050).

Відповідач - Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4).

Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті (03135, м.Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 39816845).

СуддяІванов Е.А.