Рішення

від 21.03.2022 по справі 346/5639/21

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5639/21

Провадження № 2/346/359/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2022 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Сав`яка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

свої вимоги, з урахуванням їх збільшення, позивач обгрунтовує тим, що наказом № 360 від 30.08.1993 року її в порядку переводу призначено на посаду бібліотекаря Воскресинцівської СШ Коломийського району, а наказом № 15 від 01.09.2003 року - на посаду вчителя музики з довантаженням уроками трудового навчання. Рішенням Коломийської міської ради від 21.02.2019 року Воскресинцівська ЗОШ І-ІІІ ступенів перейменована на Воскресинцівський ліцей Коломийської міської ради. Наказом № 116-од від 05.10.2021 року позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19, без збереження заробітної плати, на підставі ст. 46 КЗпП України, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 та ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» .

Однак, позивач вважає вказаний наказ незаконним, оскільки він суперечить Конституції України, вимогам КЗпП України та обмежує її права та свободи, вона відсторонена від роботи при відсутності жодної з підстав, передбачених ст.46 КЗпП України. Фактично до неї, як працівника, застосовано захід примусу за відмову вакцинуватися від хвороби COVID-19, що є неправомірним. Нормами вищевказаного Закону передбачено, що профілактичні щепленні проводяться повнолітнім дієздатним громадянам за їх згодою, а дорожньою картою з впровадження вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV 2, встановлено, що вакцинація від вказаної хвороби в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Крім того, зазначає, що відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. В Україні відповідних рішень Президента України і Верховної Ради України, передбачених п.31 ч. 1 ст. 85 Конституції України щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, не ухвалено. Видання Урядом України постанов щодо карантинних обмежень, в тому числі постанови № 1236, є таким способом ухвалення рішення в сфері прав людини, який є несумісним з Конституцією України, оскільки порушує принцип поділу влади, передбачений положеннями ч. 2 ст. 6, ст. 75, п.3 ч. 1 ст. 85, п.1 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

Позивач в ліцеї має тижневе навантаження 9 годин, 2 з яких в 1-му класі, а 6 - в 5-9 класах, по розкладу 1 година гурток рукоділля. Згідно з розкладом вона працювала 3 дні на тиждень (понеділок, середа, четвер). З 08.11. по 12.11.2021 року учні 5-9 класів ліцею навчалися дистанційно, а тому вона мала можливість проводити навчання дистанційно, що не становило б ні для кого загрози.

На підставі наведеного позивач просила визнати незаконним та скасувати вищевказаний наказ про її відсторонення; зобов`язати відповідача допустити її до роботи на вказаній посаді; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час її вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 04.02.2022 року в розмірі 12 733,80 грн. (60 робочих днів) та дорахувати втрачену заробітну плату по день винесення судом рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати в сумі 212,23 грн.; допустити негайне виконання судового рішення в частині зобов`язання допустити до роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць; стягнути з відповідача в її користь судові витрати, які складаються із 908 грн. сплаченого судового збору та 800 грн. витрат на професійну правничу допомогу згідно квитанції та за ведення справи в суді у випадку укладення договору згідно договору та квитанції.

14.12.2021 року представник (керівник) відповідача Томащук Г.В. подала до суду відзив на позов. В останньому зазначено, що наказ про відсторонення від роботи позивача відповідає вимогам чинного законодавства, підстав для його скасування, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку не має. Відповідач зауважує, що в ч. 1 ст. 46 КЗпП України законодавцем визначено невичерпний перелік підстав для відсторонення, оскільки таке допускається і в інших випадках, передбачених законодавством. В ч.1 ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» законодавець ставить акцент на обов`язок громадянина у сфері охорони здоров`я робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

Колектив Воскресинцівського ліцею свідомо та відповідально вирішив проблему вакцинації, всі працівники вакцинувалися, крім позивача, що дало можливість закладу повноцінно працювати у звичному режимі при різних рівнях епідемічної небезпеки. Відповідач погоджується, що в ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від COVID-19 не згадується в переліку щеплень, які є обов`язковими та включаються до календаря щеплень. Однак, щодо інших інфекційних хвороб, то ця стаття законодавчо передбачає обов`язковість щеплення працівників окремих професій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними відповідних інфекційних хвороб. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку процесій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (набрав чинності 08.11.2021 року) обов`язковим профілактичним щепленням проти хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів загальної середньої освіти. Позивач не надала медичних висновків про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, аргументувала відмову конфіденційністю інформації.

В постанові Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року, яка зобов`язує керівників відсторонювати від роботи працівників закладів освіти, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, не передбачена диференціація освітнього процесу за очною та дистанційною формою. Крім того, відповідач, який несе відповідальність за якість освіти у закладі, не зацікавлений у проведенні позивачем дистанційних занять, зважаючи на особливість навчального предмету трудового навчання, рівень володіння позивачем сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями та наявністю комп`ютерного оснащення. Тому представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити, в тому числі у стягненні на користь позивача втраченої заробітної плати за час її відсторонення та судових витрат (а.с. 31-36).

28.01.2022 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому вказано, що відповідач на підтвердження своїх заперечень покликається не на закони, а на підзаконні нормативні акти, чим фактично визнає, що його дії не ґрунтуються на законі. Надуманими є твердження відповідача про те, що можливе поновлення позивача на роботі може сприяти перенесенню та поширенню коронавірусної інфекції в закладі, чим може зашкодити здоров`ю інших працівників, дітей та їх родин. Однак, щеплення не убезпечує від зараження вказаною інфекцією, воно може лише полегшити перебіг хвороби. Лікарські засоби від хвороби COVID-19 знаходяться в стадії клінічного випробовування з метою дослідження їх для оцінки на ефективність та безпечність, а тому щеплення можливе лише за вільною згодою. Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Постанова № 1236 від 09.12.2020 року є незаконною і не підлягає виконанню (а.с. 52-54).

03.02.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву про збільшення позовних вимог, в якому вказано, що відповідно до наказу № 116-од від 05.10.2021 року позивач не звільнена, а тільки відсторонена до усунення причин відсторонення. 31.01.2022 року позивач написала заяву, в якій зазначила, що перехворіла на COVID-19, надала довідку сімейного лікаря від 26.01.2022 року про відтермінування щеплення від COVID-19 до 11.04.2022 року, звернулася з проханням допустити її до виконання обов`язків. Наказом директора ліцею від 31.01.2022 року позивачу надано дозвіл приступити 01.02.2022 року до роботи у зв`язку з відсутністю підстав, за яких її було відсторонено, тобто вона виконує свої посадові обов`язки в ліцеї, відповідно їй нараховується заробітна плата (а.с.58-60).

Позивач в судове засідання не з`явилася, 22.02.2022 року вона подала до суду письмову заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача допустити її до роботи вчителя трудового навчання Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради залишити без розгляду у зв`язку з добровільним виконанням вимоги. 22.03.2022 року позивач подала до суду письмове клопотання, в якому просить розгляд справи проводити у її відсутності, позовні вимоги підтримує (а.с.79).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. 22.03.2022 року представник відповідача Томащук Г.В. подала до суду письмове клопотання, в якому просить розгляд справи проводити у відсутності представника ліцею, позовні вимоги не визнає (не підтримує (а.с.78 )).

В зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь в справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.03.2022 року позов ОСОБА_1 до Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради в частині вимог про зобов`язання відповідача допустити її до роботи вчителя трудового навчання Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради, залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді вчителя музики з довантаженням уроками трудового навчання Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради Івано-Франківської області, що стверджується даними трудової книжки позивача (а.с.8-13).

Судом також встановлено, що 08.11.2021 року позивача ознайомлено з оспорюваним наказом № 116-од від 05.10.2021 року про її відсторонення без збереження заробітної плати від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 (а.с.7).

Відповідно до наказу Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради № 117-од від 05.11.2021 року вирішено адаптувати режим роботи та освітній процес у ліцеї з 08.11.2021 року відповідно до виробничих умов та вимог законодавства щодо роботи закладів освіти в умовах «червоного» рівня епідемічної небезпеки; забезпечити освітній процес в ліцеї для здобувачів освіти 1-4 класів очно у звичному режимі; організувати освітній процес для здобувачів освіти 5-9 класів з використанням технологій дистанційного навчання, що не передбачає відвідування закладу 08.11.-12.11.2021 року; запровадити дистанційний режим роботи педагогічних працівників ліцею, які викладають у 5-9 класах, відповідно до Методичних рекомендацій щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2006 року № 359 (а.с. 37-38).

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями ст.2 КЗпП України передбачене право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Згідно з правилами ст.46 цього Кодексу відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається статтею 8 Конвенції.

У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві».

У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя».

Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку, і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою, оскільки найвищою цінністю є здоров`я та захист прав учасників освітнього процесу.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частинами 2, 3 ст. 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в редакції, яка набула чинності з 08.11.2021 р.) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 р. № 2070).

Зазначений наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928, який набрав чинності 08.11.2021 року через один місяць з дня його офіційного опублікування 08.10.2021 року в Офіційному віснику України.

Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021 року, про що вказано у постанові від 20.10.2021 року № 1096.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст ст. 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Суд вказує, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.

Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Даними нормами передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. У свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також вбачається, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм законів, суд приходить до висновку, що встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише за умови введення режиму надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Крім того, правильність зробленого судом висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично введені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 щодо запровадження карантину, а саме: суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо.

На час відсторонення позивача від роботи в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак, Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно ст. 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає ст. 43 та ст. 64 Конституції України.

Дані висновки суду повністю узгоджуються та відповідають п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, у якому вказано, що Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Оцінюючи відповідність підстав та процедурі відсторонення позивача від роботи іншим нормам національного законодавства України, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку, порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», календар профілактичних щеплень - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. У четвертому розділі даного календаря визначено конкретний перелік захворювань та відповідні категорії осіб за віком чи видом професії, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями. Проте, захворювання COVID-19 та строки щеплення проти нього є відсутніми у жодному із розділів даного Календаря профілактичних щеплень, що, в свою чергу, надає статусу щеплення проти такого захворювання, як COVID-19 - не обов`язкового профілактичного, який передбачений вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Даючи аналіз вищевказаним нормам Закону, суд приходить до переконання, що позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Крім того, суд також звертає увагу і на те, що зміст деяких положень оскаржуваного наказу № 116-од від 05.10.2021 року про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства.

Оскаржуваний наказ винесено директором Воскресинцівського ліцею 05.10.2021 року - більше, ніж за місяць до набрання чинності наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153. Тобто, станом на 05.10.2021 року не існувало жодних законних підстав для винесення наказу про відсторонення позивача від роботи та він мотивований нормами, які ще не набрали чинності станом на дату його винесення.

Згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена «на час відсутності щеплення від СОVID-19», хоча таке щеплення відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 є обов`язковим лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Отже, стороною відповідача не надано суду докази того, що гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 віднесено у встановленому вище вказаним Законом порядку до переліку інфекційних хвороб, з метою захисту від якої передбачені обов`язкові профілактичні щеплення.

Тому суд дійшов висновку, що вказане відсторонення позивача проведено керівником відповідача без достатніх правових підстав, визначених на законодавчому рівні.

Згідно з копією письмової заяви від 31.01.2022 року позивач звернулася до відповідача з проханням допустити її до виконання її обов`язків у зв`язку з тим, що вона недавно перехворіла COVID-19 та має довідку про відтермінування щеплення (а.с. 61).

Відповідно до висновку лікаря № 5 щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , від 26.01.2022 року, ОСОБА_1 рекомендовано відтермінування щеплення від COVID-19 (а.с. 62).

Наказом відповідача №10-к від 31.01.2022 року дозволено ОСОБА_1 приступити 01.02.2022 року до роботи у зв`язку з відсутністю підстав, за яких її було відсторонено (а.с. 63).

В постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року в справі № 712/3841/17 (провадження № 61-24905св19) вказано, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ слід визнати незаконним та скасувати із стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по день винесення наказу відповідачем, яким дозволено позивачу приступити з 01.02.2022 року до роботи у зв`язку з відсутністю підстав, за яких її було відсторонено, тобто по 31.01.2022 року включно. Цей заробіток слід вирахувати, керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Згідно з довідкою про доходи від 10.11.2021 року загальний розмір заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню її відсторонення, а саме за вересень та жовтень 2021 року, становив 8 913,58 грн., а загальна кількість робочих днів відповідно до табелів обліку використання робочого часу у цих місяцях складала 42 (а.с.14, 39-42).

Середньоденна заробітна плата позивача визначається шляхом ділення вказаного загального розміру заробітної плати на загальну кількість робочих днів, та складає 212,23 грн. Час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 31.01.2022 року складає 56 днів. А тому суд визначає загальну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до п.8 Порядку шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді (212,23…х 56) і така загальна сума складає 11 884,88 грн.

Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення в частині виплати позивачу середнього заробітку за один місяць.

Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивачем понесено судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 908 грн., що стверджується відповідною квитанцією (а.с.6).

Тому з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнена позивач, в сумі 908 грн., а також присудити на користь позивача вищевказані судові витрати, пропорційно до задоволеної кількості позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 800 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

В постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів позову долучено квитанцію від 17.11.2021 року без зазначення вартості послуги, а також не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу. Крім того, неподання стороною розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі наведеного, ст. ст. 43, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 46, 232 КЗпП України та, керуючись ст.ст. 81, 137, 141, ч. 2 ст.247, 263-265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради Івано-Франківської області № 116-од від 05.10.2021 року про відсторонення з 08.11.2021 року від роботи вчителя трудового навчання ОСОБА_1 .

Стягнути з Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 20566726, с. Воскресинці, вул. Шкільна, 2, Коломийського району Івано-Франківської області) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11 884 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) гривні 88 копійок за період з 08.11.2021 року по 31.01.2022 року включно.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , 908 (дев`ятсот вісім) гривень сплаченого судового збору.

Стягнути з Воскресинцівського ліцею Коломийської міської ради Івано-Франківської області судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень в дохід держави, на рахунок: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 .

Відповідач: Воскресинцівський ліцей Коломийської міської ради Івано-Франківської області, с. Воскресинці, вул. Шкільна, 2, Коломийського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20566726.

Повний текст рішення складено 24 березня 2022 року.

Суддя Яремин М. П.