Рішення

від 31.01.2022 по справі 131/1213/21

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1213/21

Провадження № 2/131/124/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2022 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Балтака Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом споживчого товариства «Гарант К» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами, -

встановив:

У жовтня 2021 р. до Іллінецького районного суду Вінницької області звернулось споживче товариство «Гарант К» до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позов обґрунтований тим, що рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у справі № 2-415 ухвалено стягнути із відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування завданої шкоди грошову суму у розмірі 16 725,96 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 00 коп.) грн. Оскільки станом на поточний момент зазначене судове рішення відповідачем не виконано позивач на підставі змісту частини 2 статті 625 ЦК України ставить питання про стягнення інфляційних втрат у розмірі 29 123,00 (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять три гривні 00 коп.) грн. за період із 23 квітня 2012 р. по 27 жовтня 2021 р. та трьох процентів річних за користування коштами у розмірі 4 773,24 (чотири тисячі сімсот сімдесят три гривні 24 коп.) грн. за вказаний період.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із позовом про стягнення із відповідача коштів за порушення грошового зобов`язання, у зв`язку із чим представник повивача просить суд ухвалити рішення за результатами судового розгляду та вирішити питання про стягнення понесених судових витрат у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 04 листопада 2021 р. постановлено прийнято позовну заяву до провадження, відкрити спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

31 грудня 2021 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у змісті якого остання повідомляє, що 25 жовтня 2021 р. в межах виконавчого провадження № 32633544 нею вчинені дії щодо сплати заборгованість за вищевказаним судовим рішенням, що підтверджується відповідною банківською квитанцією від 25.10.2021 р., у зв`язку із чим відповідач посилаючись на зміст статей 257, 261 ЦК України просить суд ухвалити рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме інфляційних втрат у розмірі 3 416,92 (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 92 коп.) грн. та трьох процентів річних за користування коштами у розмірі 1 506,71 (одна тисяча п`ятсот шість гривень 71 коп.) грн., які обраховані у межах загальної позовної давності за період із 25 жовтня 2018 р. по 25 жовтня 2021 р., стягнувши судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

21 січня 2022 р. до суду надійшла відповідь на відзив, у змісті якої представник позивача спростовуючи твердження відповідача з приводу того, що датою виконання грошового зобов`язання у даному випадку є 25 жовтня 2021 р. зазначає, що зазначений день є лише датою здійснення відповідачем перерахунку грошових коштів на рахунок органу виконання судового рішення та не є датою зарахування даних коштів на рахунок споживчого товариства. Таким чином, відсутність грошових коштів на рахунках позивача станом на 27 жовтня 2021 р., що підтверджується відповідною довідкою даного суб`єкта господарювання дозволяє зробити висновок, що проведений розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами за період із 23 квітня 2012 р. по 27 жовтня 2021 р. є коректним та відповідачем не спростований. З приводу строків звернення до суду позиція представника позивача полягає у наступному. Так, в межах виконавчого провадження № 32633544 з примусового виконання виконавчого листа № 20415, виданого 26 грудня 2011 р. Іллінецьким районним судом Вінницької області органом виконання судового рішення накладений арешт на об`єкти нерухомого майна, а саме земельні ділянки товарного сільськогосподарського виробництва, які на праві приватної власності належать відповідачу. Проте, у зв`язку із наявним мораторієм на відчуження такого виду нерухомого майна позивач вжити дієвих заходів щодо захисту свого права зміг лише після 31 липня 2021 р., тобто після набрання чинності Законом України від 31.03.2020 р. №; 552-ІХ, яким зазначений мораторій скасований. З огляду на наявностість даних обставин представник позивача зазначає, що звернутись до суду за захистом своїх прав, в тому рахунку із позовом до суду щодо стягнення із відповідача компенсаційних витрат (інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами) за невиконання грошового зобов`язання, визначеного рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у цивільній справі № 2-415 до скасування мораторію на продаж землі товарного сільськогосподарського виробництва не вбачалось ні можливим ні доцільним, оскільки у даному випадку позивач повинен був понести судові витрати за подання позовної заяви, в той же час дієвого механізму виконання судового рішення держава у даному випадку не забезпечила, з урахуванням зазначеного, керуючись приписами частини 5 статті 267 ЦК України позивач просить суд, визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновити даний строк.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності заперечень сторін та їх представників проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін суд, керуючись частиною 5 статті 279 ЦПК України, здійснює розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження за наявними у справи матеріалами, досліджуючи докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, 26 листопада 2011 р. Іллінецьким районним судом Вінницької області ухвалене рішення у справі № 2-415, яким із ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант-К» в рахунок відшкодування завданої шкоди стягнуто грошову суму у розмірі 16 725,96 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 00 коп.) грн. (а.с. 73-77).

18 травня 2012 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції Бондарем О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32633544 з примусового виконання рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у цивільній справі № 2-415 (а.с. 78).

21 червня 2012 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції Бондарем О.В. в рамках виконавчого провадження № 32633544 винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження (а.с. 79).

Відповідно до інформаційної довідки від 26.10.2021 р. № 281228293, сформованої начальником Іллінецького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Конопельком В.В. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить інформацію про те, що у приватній власності відповідача ОСОБА_1 перебувають земельна ділянка загальною площею 0,02303 га, кадастровий номер 0521282800:02:000:0345, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 981575405212 та земельна ділянка загальною площею 3,301 га, кадастровий номер 0521282800:01:000:0189, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811137105212, які розташовані за адресою: Кальницька селищна рада Іллінецького району Вінницької області; цільове призначенням даних земельних ділянок: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 81-82).

При цьому у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявна наступна інформація тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 15589838; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження; особа майно якої обтяжується: ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: кадастровий номер 0521282800:02:000:0345 та тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження 15596182; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження; особа майно якої обтяжується: ОСОБА_1 ; опис предмета обтяження: кадастровий номер 0521282800:01:000:0189 (а.с. 83-85).

29 червня 2012 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції Бондар О.В. рамках виконавчого провадження № 32633544 на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, у зв`язку із відсутністю у боржника майна на яке може бути звернено стягнення та здійсненні заходи щодо розшуку такого майна виявились без результатними (а.с. 80).

25 жовтня 2021 р. відповідач ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 32633544 перерахувала на розрахунковий рахунок органу виконання судового рішення грошову суму заборгованості за рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у справі № 2-415 та суму виконавчого збору на загальну суму 18 601,56 (вісімнадцять тисяч шістсот одна гривня 56 коп.) грн., що підтверджується квитанцією АТ КБ «Приватбанк» від 25.10.2021 р. № 0.0.2316982991.1 (а.с. 54).

Згідно змісту довідки споживчого товариства «Гарант К» від 27.10.2021 р. № 16 станом на 27 жовтня 2021 р. кошти на рахунок даного товариства від боржника ОСОБА_1 згідно рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у справі № 2-415 за позовом СТ «Гарант К» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, не поступали (а.с. 9).

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність та допустимість кожного письмового доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

У відповідності до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, положеннями статті 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення грошової суми, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин між сторонами, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 р. у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 04 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 р. у справі № 916/ 190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням судом 26 листопада 2011 р. рішення у цивільній справі № 2- 415 про стягнення із ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант К в рахунок відшкодування завданої шкоди грошової суми у розмірі 16 725,96 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять п`ять гривень 00 коп.) грн. зобов`язання відповідача відшкодувати завдану шкоду не припинилось та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Відтак позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, а саме з 23 квітня 2012 р. (дата набрання законної сили рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у справі № 2- 415) по 27 жовтня 2021 р. (дата складання розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами).

З даного приводу суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що днем виконання зобов`язання останньої, визначеного судовим рішенням є 25 жовтня 2021 р., тобто дата коли відповідач в межах виконавчого провадження сплатив грошову суму в рахунок виконання зазначеного рішення на банківський рахунок органу виконання судового рішення.

Так, у відповідності до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Як вбачається із довідки споживчого товариства «Гарант К» від 27.10.2021 р. № 16 станом на 27 жовтня 2021 р. кошти на рахунок даного товариства від боржника ОСОБА_1 згідно рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у цивільній справі № 2-415 за позовом СТ «Гарант К» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником, не поступали.

При цьому відповідачем належних та допустимих доказів протилежного до матеріалів справи не долучено, у зв`язку із чим суд погоджується із позицією представника позивача, що розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами за період із 23 квітня 2012 р. по 27 жовтня 2021 р. є коректним та відповідачем не спростований.

В свою чергу, до ухвалення судом рішення по суті відповідачем до суду поданий відзив на позовну заяву, у змісті якого остання просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та ухвалити рішення про часткове задоволення позову, обмежившись останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 р. у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119сг19).

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 р. за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 р. у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до абзацу 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про застосування строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами, а тому стягненню підлягає сума у межах строку позовної давності за три роки до звернення до суду з позовом, тобто з 27 жовтня 2018 р. по 27 жовтня 2021 р.

Суд, дослідивши розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами, проведені представником позивача та відповідачем з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, провів власний розрахунок за період з 27 жовтня 2018 р. по 27 жовтня 2021 р., згідно якого розмір інфляційних втрат становить 3 416,92 (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 92 коп.) грн., трьох процентів річних за користування коштами - 1 506,62 (одна тисяча п`ятсот шість гривень 62 коп.) грн.

В свою чергу, вирішуючи заяву представника позивача про визнання поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновлення даного строку, суд вважає, що у задоволені даної заяви слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України саме на суд покладено обов`язок перевірки поважності причин пропущення позовної давності з урахуванням конкретних обставин справи та наявних доказів у справі. При цьому, чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, тому зазначене дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 р. у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З даного приводу суд аналізуючи підставу поважності пропуску строку позовної давності, наведену представником позивача у змісті відповіді на відзив зазначає, що неможливості виконати рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26.11.2011 р. у цивільній справі № 2-415 у примусовому порядку шляхом звернення стягнення в межах виконавчого провадження на земельні ділянки із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що перебувають у власності відповідача, у зв`язку із наявним мораторієм на відчуження даного виду нерухомого майна, не є та не можуть бути тими обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Посилання представника позивача не можливості та не доцільності звернення до суду із позовом про стягнення із відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами до скасування мораторію на продаж землі товарного сільськогосподарського виробництва є ніщо іншим, як припущенням останнього.

В свою чергу, згідно змісту частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 р. у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 р. у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 р. у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорія стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, враховуючи встановлення судом обґрунтованості позовних вимог споживчого товариства «Гарант К» та подання ОСОБА_1 до ухвалення судом рішення по суті заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування коштами за період із 23 квітня 2012 р. по 26 жовтня 2018 р. задоволенню не підлягають з огляду на пропуск строку позовної давності за вказаними вимогами.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням наявності правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант К» за період із 27 жовтня 2018 р. по 27 жовтня 2021 р. інфляційних втрат у розмірі 3 416,92 (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 92 коп.) грн. та трьох процентів річних за користування коштами у розмірі 1 506,71 (одна тисяча п`ятсот шість гривень 71 коп.) грн.

Висновки суду містять узагальнені відповіді на основні проміжні доводи сторін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У відповідності до частини 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини 3 статті 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини 5 статті 12 ЦПК України).

При цьому, на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником останньої суду були надані відповідні письмові докази зазначеного, а саме: договір про надання правової допомоги від 26.10.2021 р. № 45 (а.с. 14-18), додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги від 26.10.2021 р. № 45, у відповідності до пункту 1.2 якої гонорар адвоката складає 7 000,00 (сім тисяч гривень 00 коп.) грн., який сплачується протягом 5 банківських днів з моменту фактичного виконання судового рішення, а саме зарахування коштів незалежно від обсягу зарахування (а.с. 19).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту)на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Положеннями статті 30 даного Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу суд враховує правовий висновок, наведений Верховним Судом у постанові від 28 грудня 2020 р. у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20), у відповідності до змісту якого у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розмірі гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.

Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 р. у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 р. у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 р. у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18) та від 15 червня 2021 р. у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Суд зазначає, що зміст вищенаведених письмових доказів щодо витрат позивача на правничу допомогу відповідає вимогам частини 4 статті 137 ЦПК України, в частині співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони. При цьому, відповідач не звертався до суду із клопотанням про зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростував їх розмір та не довів неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині 4 статті 137 ЦПК України, що унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 25 травня 2021 р. у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20) та від 15 вересня 2021 р. у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21).

У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно пункту 3 частини 2 даної статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому згідно пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1 016,78 грн. (одна тисяча шістнадцять гривень 78 коп.) грн. із розрахунку:

розмір заявлених позовних вимог - 33 896,48 (тридцять три тисячі вісімсот дев`яносто шість гривень 48 коп.) грн. (100 %), а саме 29 123,24 (двадцять дев`ять тисяч сто двадцять три гривні 24 коп.) грн. - інфляційні втрати + 4 773,24 (чотири тисячі сімсот сімдесят три гривні 24 коп.) грн. - три проценти річних за користування коштами;

розмір позовних вимог, що підлягають задоволенню - 4 923,63 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять три гривні 63 коп.) грн. (14,52 %), а саме 3 416,92 (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 92 коп.) грн. - інфляційні втрати + 1 506,71 (одна тисяча п`ятсот шість гривень 71 коп.) грн. - три проценти річних за користування коштами;

розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі 7 000,00 грн. (7 000,00 грн. х 4 923,63 грн. : 33 896,48 грн. = 1 016,78 грн.).

Крім того, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 329,72 (триста двадцять дев`ять гривень 72 коп.) грн. із розрахунку:

розмір заявлених вимог 33 896,48 грн. (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 4 923,63 грн. (14,52 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 2 270,00 грн. (2 270,00 грн х 4 923,63 грн. : 33 896,48 грн. = 329,72 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 16, 256, 257, 260, 267, 526, 530, 599, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 137, 141, 263-265, 273 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант К» інфляційні втрати у розмірі 3 416,92 (три тисячі чотириста шістнадцять гривень 92 коп.) грн. та три проценти річних за користування коштами у розмірі 1 506,71 (одна тисяча п`ятсот шість гривень 71 коп.) грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант К» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 016,78 грн. (одна тисяча шістнадцять гривень 78 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь споживчого товариства «Гарант К» судовий збір у розмірі 329,72 (триста двадцять дев`ять гривень 72 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Споживче товариство «Гарант К», ЄДРПОУ 33280008, адреса місця знаходження: 22700, Вінницька область, Вінницький район, м. Іллінці, вул. Європейська, 15.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: