Рішення

від 27.03.2022 по справі 440/383/22

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/383/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області",

- зобов`язати Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надати ОСОБА_1 , містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області".

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на неправомірну, як на її думку, поведінку відповідача, яка виявилася у безпідставній відмові у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області", що призвело до обмеження права позивача на вільне користування належною їй на праві користування земельною ділянкою за цільовим призначенням.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов, що надійшов до суду 21.02.2022, представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначав, що науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу міста Кременчук не затверджена в установленому порядку, отже відповідач не має можливості надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області".

Розгляд справи, відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору оренди від 18.08.2021 ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1262) із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 272221529 від 28.08.2021 земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1262) передано для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

18.08.2021 ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1263) із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 272219716 від 28.08.2021 земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1263) передано для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

З метою будівництва торговельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області позивачка звернулася до начальника Управління Волощенка О.Г. із заявою про надання містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" додавши до заяви викопіювання та копію документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

За результатами розгляду цього звернення Управління листом №28.01-12/2504/33 від 01.11.2021 повідомило, що наразі науково-проектна документація не затверджена в установленому порядку, у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, на підставі частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області не може надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва по об`єкту: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" у відповідності до наказу управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області "Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" від 01.11.2021 № 269/а-му

Позивач не погоджуючись із правомірністю мотивів відмови звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені в Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Закону №3038-VI планування і забудова території діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону №3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

У частинах першій, другій статті 26 Закону №3038-VI визначено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

За визначенням, наведеним у пункті 8 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з положеннями статті 24 Закону №3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 41) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Частиною першою статті 29 Закону №3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника.

З викладених положень Закону №3038-VI випливає, що розміщення об`єктів будівництва здійснюється після отримання вихідних даних, зокрема містобудівних умов та обмежень, які на підставі закону та містобудівної документації встановлюють вимоги до проекту та об`єкта будівництва, зокрема тип (функціональне призначення) забудови, поверховість, щільність тощо.

Досліджуючи правову природу містобудівних умов та обмежень, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року (справа №640/3844/20, пункт 43) зазначив, що "Містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, оскільки є результатом застосування норм права, адресовані конкретним суб`єктам і створюють права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулюють конкретну життєву ситуацію та їх дія закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин, тобто вичерпують свою дію після їх виконання".

Позиція щодо природи містобудівних вимог та обмежень як індивідуального акта викладена також в постанові Верховного Суду постановах від 23 січня 2018 року у справі №815/5989/13-а.

Отже, Позивач має право на оскарження рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень як акту індивідуальної дії, який прийнято відносно Позивача.

Категорії земель за основним цільовим призначенням визначає стаття 19 Земельного кодексу України. Однією з таких категорій є землі житлової та громадської забудови (пункт «б» частини першої вказаної статті). До них належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, землі житлової та громадської забудови поділяються на землі житлової забудови (код 02) та землі громадської забудови (код 03). До земель житлової забудови належать землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва. До земель громадської забудови належать землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування.

Стаття 20 Земельного кодексу України встановлює, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною п`ятою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Частиною четвертою статті 29 Закону №3038-VI визначено підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, якими є:

неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Суд зазначає, що вищезазначений перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Визначаючись щодо форми документу, яким має бути оформлена відмова у наданні містобудівних умов та обмежень, суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону №3038-VI рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до частини шостої статті 29 Закону №3038-VI надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Отже, Законом №3038-VI чітко визначено форму документу, яким має бути оформлено рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, а саме наказ про затвердження рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень.

Таким чином наказ уповноваженого органу містобудування та архітектури, яким затверджується рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, повинен містити і підстави для такої відмови, тобто мати відповідне обґрунтування для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

В даному випадку Відповідачем прийнято наказ від 01.11.2021 № 269/а-муо "Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва", яким затверджено відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" без фактичного обґрунтування підстав.

Отже в тексті наказу від 01.11.2021 №269/а-муо підстави відмови у наданні містобудівних умов та обмежень не зазначені.

В той же час окремим документом у вигляді листа Відповідача №28.01-12/2504/33 від 01.11.2021 позивача повідомлено про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" та визначено підстави такої відмови, а саме у зв`язку із тим, що наразі науково-проектна документація не затверджена в установленому порядку, у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, на підставі частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області не може надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва по об`єкту: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області".

Суд не вважає таке оформлення відмови у наданні містобудівних умов та обмежень правильним, адже існування одночасно наказу, яким затверджено відмову у наданні містобудівних умов та обмежень та листа, в якому вказано підстави для такої відмови, породжує правову невизначеність в питанні про те, який з цих документів (наказ чи лист) є рішенням про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень.

Отже, аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що рішенням про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень в спірних правовідносинах є саме наказ відповідача від 01.11.2021 №269/амуо "Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва" з урахуванням листа відповідача, в якому наведені підстави відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Таким чином, предметом позову та судової оцінки у справі, що розглядається, є рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, оформлене наказом відповідача від 01.11.2021 №269/амуо "Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва".

В своєму рішенні про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, що затверджене наказом відповідача №269/а-муо від 01.11.2021 (з урахуванням листа Відповідача № 28.01-12/2504/33 від 01.11.2021 в якому наведені підстави відмови у наданні містобудівних умов та обмежень), відповідач вказує, що підставами для прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень є науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу міста Кременчук не затверджена в установленому порядку, отже відповідач не має можливості надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області", згідно частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд не може погодитися з такою позицією Відповідача, виходячи з наступного.

На підставі договору оренди від 18.08.2021 ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1262) із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 272221529 від 28.08.2021 земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1262) передано для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

На підставі договору оренди від 18.08.2021 ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1263) із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 272219716 від 28.08.2021 земельну ділянку (кадастровий номер 5310436100:02:003:1263) передано для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ В 03.07) для будівництва, експлуатації та обслуговування зупинки громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центру міста по просп. Лесі Українки в м.Кременчуці.

Позивачкою при зверненні до відповідача разом з заявою були надані викопіювання та копію документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Даний перелік є вичерпним, відсутність незатвердженої науково-проектної документації, не може слугувати підставою для відмови.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Аналогічна позиція викладена, зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, відповідно до якої рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» ПРОТИ УКРАЇНИ» (Заява № 19336/04) згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

В п.167 вказаного рішення зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до п.168 зазначеного рішення ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Як вказано у п.60 рішення від 23 вересня 1982 р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» «…заборони на будівництво, безперечно, обмежували право заявників на користування своїм майном».

Суд також визнав (пункт 72 наведеного рішення), що «система, яка допускає спричинення власникам майна шкоди внаслідок тривалої дії заборон, не може існувати в державі, що керується верховенством права».

Таким чином, визначення органом місцевого самоврядування Позивачеві цільового призначення (використання) земельної ділянки для житлової та громадської забудови та ненадання йому містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується їх цільове використання, безперечно є порушенням права Позивача на мирне володіння його власністю, що полягає у перешкоджанні цільовому використанню земельної ділянки.

В силу положень частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У відповідності до Рекомендацій № К (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган з кількох юридично допустимих рішень може обирати те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення права особи на вільне використання земельної ділянки та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції Відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно відмови в наданні містобудівних умов та обмежень досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі рішення мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Суд вважає, що у даному випадку у Відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права Позивача потребує зобов`язання Відповідача прийняти рішення певного змісту, оскільки випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду, судом не встановлено.

Оскільки факт невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні судом не встановлено, то підстави для відмови у наданні Позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки були відсутні.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

За викладених обставин суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" з мотивів, що науково-проектна документація з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу міста Кременчук не затверджена в установленому порядку, отже відповідач не має можливості надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта та визнає за необхідне скасувати наказ в.о. начальника Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 269/а-муо від 01.11.2021, в частині відмови ОСОБА_1 в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області", як протиправний.

Оскільки матеріали справи свідчать про протиправність прийняття Відповідачем спірного рішення та враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання Позивачу містобудівних умов та обмежень на спірну земельну ділянку відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права Позивача потребує зобов`язання Відповідача прийняти рішення про зобов`язання Відповідача надати Позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області", що є гарантією того, що спір між сторонами буде вирішений остаточно.

Таким чином, позов належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (пл. Перемоги, буд. 2, м. Кременчук, Полтавська область, код ЄДРПОУ 02498790) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області" з мотивів наведених у листі Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №28.01-12/2504/33 від 01.11.2021 та наказі в.о. начальника Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №269/а-муо від 01.11.2021.

Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 01.11.2021 №269/а-муо "Про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва", в частині відмови ОСОБА_1 в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва: "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області".

Зобов`язати Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Нове будівництво торгівельного приміщення із зупинкою громадського транспорту "Героїв України" у напрямку центу міста по проспекту Лесі Українки, в м.Кременчуці Полтавської області".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області витрат зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко