Рішення

від 15.02.2022 по справі 908/2200/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/137/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2022 справа № 908/2200/21

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Токмацьке АТП-12365" (АДРЕСА_1)

до відповідача Токмацької міської ради (71701, Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, буд. 45)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Гришко І.І., ордер ЗП № 115677 від 27.07.2021

від відповідача: Сидоренко О.В., довіреність № б/н від 01.02.2022

Товариство з обмеженою відповідальністю "Токмацьке АТП-12365" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Токмацької міської ради, в якому просить: визнати за ТОВ "Токмацьке АТП-12365" право постійного користування земельною ділянкою, наданою на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 20.02.1996 серії Ш-ЗП № 001155, виданого Токмацькою міською радою народних депутатів Запорізької області відповідно до рішення виконкому Токмацької міської ради народних депутатів від 27.10.1995 № 253/4 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20; зобов`язати Токмацьку міську раду надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 6,7 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2021 справу № 908/2200/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 03.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2200/21, присвоєно справі номер провадження 18/137/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 30.09.2021 ухвалено розглядати справу № 908/2200/21 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче засідання на 26.10.2021. Ухвалою від 26.10.2021 підготовче засідання відкладено на 24.11.2021. Ухвалою від 24.11.2021 строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 07.12.2021. Ухвалою від 07.12.2021 підготовче засідання відкладено на 26.01.2022. Ухвалою від 26.01.2022 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 16.02.2022.

У судовому засіданні 16.02.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засідання 16.02.2022 позовні вимоги підтримав.

Позовні вимоги вмотивовані наступним. ТОВ "Токмацьке АТП-12365" створене шляхом реорганізації (перетворення) приватного акціонерного товариства «Токмацьке АТП-12365» на ТОВ «Токмацьке АТП-12365» і Товариство є правонаступником всіх прав обов`язків та всього майна ПрАТ «Токмацьке АТП-12365», яке первинно засновано згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 29.08.1995 № 1064 шляхом перетворення Токмацького автотранспортного підприємства №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту у відкрите акціонерне товариство. За твердженням позивача, до Товариства переходять всі права, обов`язки та все майно (в тому числі всі майнові права) ПрАТ «Токмацьке АТП-12365» згідно з передавальним актом, затвердженим в порядку визначеному законодавством України. Токмацькою міською радою народних депутатів Запорізької області 20.02.1996, відповідно до рішення виконкому Токмацької міської ради народних депутатів від 27.10.1995 № 253/4, видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП №001155, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20 (Державний акт), відповідно до якого Токмацькому автотранспортному підприємству № 12365 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 6,7 га в межах згідно з планом землекористування для організації промислової бази. Станом на теперішній час Товариство користується вказаною земельною ділянкою, сплачує за її використання всі передбачені законодавством платежі, в тому числі і земельний податок, несе витрати з її утримання та обслуговування. В червні 2021 року позивачем до Токмацької міської ради подано клопотання від 04.06.2021 № 7 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 6,7 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням «для обслуговування об`єктів нерухомості». За наслідками розгляду вищезазначеного клопотання відповідач у листі від 23.06.2021 №1338/21-35 відмовив в задоволенні вказаного клопотання та повідомив про те, що Державний акт підлягає скасуванню, а право постійного користування земельною ділянкою припинено через відчуження позивачем на користь фізичних та юридичних осіб об`єктів нерухомості та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, вилучення із загальної площі 6,7 га земельних ділянок за кадастровими номерами 2311000000:01:016:0086 та 2311000000:01:016:0068, а також використання наданої у користування земельної ділянки не за цільовим призначенням. За доводами позивача, має місце невизнання відповідачем іншого речового права позивача - права постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчується відповідним державним актом. При цьому позивач відзначив, що земельним законодавством не передбачено такої підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, як відчуження на користь фізичних та/або юридичних осіб частини об`єктів нерухомості та споруд, розташованих на земельній ділянці. Щодо неправомірності відмови відповідача в наданні дозволу на виготовлення технічної документації позивач зазначив, що зі змісту листа від 23.06.2021 № 1338/21-35 вбачається, що відповідач відмовляючи в задоволенні клопотання позивача керувався нормою статті 141 Земельного кодексу України в редакції, яка діє на цей час, зокрема підпунктом «є» вказаної статті. Позивач не погоджуючись з таким висновком відповідача вважає, що вказаний лист складено внаслідок неправильної оцінки обставин і помилкового тлумачення підпункту «є» ч. 1 ст. 141 ЗК України. Станом на цей час позивач є власником комплексу будівель та споруд площею 5907,9 кв. м. згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.05.2004, який розташований на спірній земельній ділянці. Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2019 у справі № 924/159/18 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно володіла нерухомим майном, якщо цією особою відчужується лише частина нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, адже виходячи зі змісту частини 1, 3 статті 79 ЗК України, частини 2, статті 377 ЦК України право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину. Оскільки позивач є власником комплексу будівель, твердження відповідача про відчуження майна за договором купівлі-продажу і пов`язана з цим, на його думку, втрата права постійного користування земельною ділянкою є неправильною оцінкою обставин і помилковим тлумаченням підпункту «є» ч. 1 ст. 141 ЗК України. Право постійного землекористування, надане позивачу, є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 27 ЗК України від 18.12.1990, перелік яких є вичерпним. Дії відповідача як органу місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 27 названого Кодексу, є такими, що порушують відповідне право. Щодо посилання відповідача у листі на використання земельної ділянки не за цільовим призначенням позивач зауважив, що відповідний протокол про адміністративне правопорушення уповноваженими посадовими особами не складався, будь-яких інших доказів нецільового використання земельної ділянки відповідачем не надано. Щодо правових підстав розроблення технічної документації із землеустрою позивач вказав на те, що із приписів ст. 35 Закону України «Про землеустрій» та Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 475, слідує, що інвентаризація земель має на меті, у тому числі, встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, а також визначення переліку земель, які надані у власність (користування) та наявність документів, що посвідчують права на такі ділянки. Крім того, встановлюється перелік земель які не надані у власність або користування. Саме проведення інвентаризації покликано встановити наявність та обсяг права на відповідні земельні ділянки, тому розроблення технічної документації із землеустрою є однією із складових механізму реалізації позивачем свого права постійного користування земельною ділянкою. Посилаючись на норми статей ст.ст. 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 ГК України, ст. 152 ЗК України, позивач просив позов задовольнити.

Від відповідача 25.08.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву (в межах визначеного судом строку), в якому останній зазначив про безпідставність заявлених вимог посилаючись на те, що оскільки позивач продав нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні, право постійного користування земельною ділянкою позивача є припиненим, а Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001155 від 20.02.1996 підлягає скасуванню. Посилання позивача на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 924/159/18 відповідач вважає безпідставним, оскільки у дані справі мова йде про частину нерухомого майна (частину будівлі), яке не розміщене безпосередньо на земельній ділянці, так як відповідно до матеріалів справи суди попередніх інстанцій встановили, що згідно технічного паспорту під даними приміщеннями розташовані підвали. Позивач ототожнює поняття «частина нерухомого майна» та «комплекс будівель», власником якого він є. Натомість, позивач 16.01.2001 продав ТОВ Агрофірма «АМіК» будівлю АЗС, яка розміщена безпосередньо на земельній ділянці, в цілій частці. До того ж позивач надав копію дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.05.2004, відповідно до якого зазначено, що позивач є власником комплексу за адресою АДРЕСА_1, але в переліку об`єктів, що входять до складу комплексу, АЗС відсутня.

Від позивача 10.09.2021 електронною поштою надійшли письмові пояснення, згідно яких позивач вважає викладені у відзиві доводи відповідача безпідставними. Вказує, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою позивача, ґрунтуються на помилковому тлумаченні відповідачем пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

Від відповідача 06.12.2021 поштою надійшли додаткові пояснення, в яких Токмацька міська рада наполягає на тому, що враховуючи вимоги пункту "є" ч. 1 ст.141 ЗК України, державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001155 від 20.02.1996 позивача підлягає скасуванню, а право постійного користування землею підлягає припиненню з причин відчуження фізичним та юридичним особам об`єктів нерухомості та споруд. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивач є власником лише 27/1000 частин комплексу (нерухомого майна), що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яка була надана позивачу в постійне користування відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001155 від 20.02.1996. Також відповідач відзначив, що відповідно до вимог чинного земельного законодавства України позивач не є тією особою, в розумінні ст. 92 Земельного Кодексу України, яка може набути право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Токмацькою міською радою народних депутатів Запорізької області відповідно до рішення виконкому Токмацької міської ради народних депутатів від 27.10.1995 № 253/4, 20.02.1996 видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП №001155, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20 (надалі - Державний акт), відповідно до якого Токмацькому автотранспортному підприємству № 12365 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 6,7 га в межах згідно з планом землекористування для організації промислової бази.

Згідно Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Токмацьке АТП-12365" Товариство створене шляхом реорганізації (перетворення) приватного акціонерного товариства «Токмацьке АТП-12365» (ідентифікаційний код юридичної особи: 03116803, місцезнаходження: АДРЕСА_1, дата проведення державної реєстрації: 18.09.1995, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1 102 120 0000 000015, дата запису 24.09.2004) на товариство з обмеженою відповідальністю «Токмацьке АТП-12365».

Товариство є правонаступником всіх прав обов`язків та всього майна приватного акціонерного товариства «Токмацьке АТП-12365» (місцезнаходження: АДРЕСА_2), яке первинно було засновано згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 29.08.1995 року № 1064 шляхом перетворення Токмацького автотранспортного підприємства №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту у відкрите акціонерне товариство, відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 року № 686 «Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства», Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» № 699/94 від 26.11.1994.

До Товариства переходять всі права, обов`язки та все майно (в тому числі всі майнові права) Приватного акціонерного товариства «Токмацьке АТП-12365» згідно з передавальним актом, затвердженим в порядку визначеному законодавством України.

В червні 2021 року ТОВ «Токмацьке АТП-12365» звернулось до Токмацької міської ради з клопотанням від 04.06.2021 № 7 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 6,7 га, яка розташована за адресою: Запорізька обл., АДРЕСА_1, за цільовим призначенням «для обслуговування об`єктів нерухомості», яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ «Токмацьке АТП -12365» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗП №001155, виданого 20.02.1996 на підставі рішення виконкому Токмацької міської Ради народних депутатів від 27.10.1995 № 253/4, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20.

За наслідками розгляду вищезазначеного клопотання Токмацька міська рада листом від 23.06.2021 №1338/21-35 відмовила в задоволенні вказаного клопотання та повідомила про те, що Державний акт підлягає скасуванню, а право постійного користування земельною ділянкою припиненню через відчуження позивачем на користь фізичних та юридичних осіб об`єктів нерухомості та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, вилучення із загальної площі 6,7 га земельних ділянок площею 0,3471 га, кадастровий номер 2311000000:01:016:0086, та площею 0,0089 га, кадастровий номер 2311000000:01:016:0068. Виходячи з наведеного, ТОВ «Токмацьке АТП-12365» користується земельною ділянкою орієнтовно площею 6,344 га. Також повідомлено, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га використовується не за цільовим призначенням, а для садівництва тощо.

В листі Токмацькою міською радою запропоновано позивачу надати клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 6,344 га для обслуговування об`єктів нерухомості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.

ТОВ «Токмацьке АТП-12365», посилаючись на порушення цією відмовою його прав, як законного користувача земельною ділянкою, вважає наявними підстави для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд визнав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Статтею 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній на час видачі та реєстрації Державного акта до набуття чинності новим ЗК України) зокрема визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (в редакції, що діє під час користування позивачем спірною земельною ділянкою та діяла під час користування нею попередниками до вчинення правонаступництва) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій (Пункт "в" частини першої статті 141 в редакції Закону № 875-VI від 15.01.2009); г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (Частину першу статті 141 доповнено пунктом "е" згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009); є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (Частину першу статті 141 доповнено пунктом "є" згідно із Законом №2518-VI від 09.09.2010.

Отже, перехід права власності на нерухоме майно - є підставою припинення, у тому числі - права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до приписів статті 37 Цивільного кодексу Української РСР, юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання) (ч. 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (ч. 2).

У відповідності до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 108 ЦК України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Верховний Суд України у постанові від 21.02.2011 № 21-3а-11 встановив, що приписи підпункту "в" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Таким чином наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Право постійного користування земельною ділянкою державної власності набуто Токмацьким автотранспортним підприємством №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту на підставі рішення виконкому Токмацької міської Ради народних депутатів від 27.10.1995 №253/43, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП №001155, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20.

Суд визнав доведеним факт почергового перетворення Токмацького автотранспортного підприємства №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту в приватне акціонерне товариство «Токмацьке АТП-12365», яке первинно було засновано згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 29.08.1995 року № 1064 шляхом перетворення Токмацького автотранспортного підприємства №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту у відкрите акціонерне товариство, та в товариство з обмеженою відповідальністю «Токмацьке АТП-12365», відтак, ТОВ «Токмацьке АТП-12365» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПрАТ «Токмацьке АТП-12365», і відповідно, Токмацького автотранспортного підприємства №12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту», якому видано Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до статті 25 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державний акт на право постійного користування землею від 20.02.1996 Серії І-ЗП №001155, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20 відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення цього права.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (Постанова Верховного суду України від 26.09.2011 р. № 6-14цс11).

Обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

- Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Отже, Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Чинне законодавство не містить чіткого регулювання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до діючої редакції ЗК України. Відтак, у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок та строк вчинення дій, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

На підставі викладеного, з огляду на встановлені обставини щодо правонаступництва ТОВ «Токмацьке АТП-12365» права постійного користування спірною земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що ТОВ «Токмацьке АТП-12365» володіє та користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, на законних підставах та має право на переоформлення його права користування в інший правовий титул згідно чинного законодавства.

Однак, відносно вимоги позову про визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою суд не вбачає підстав для її задоволення в силу наступного.

Способи захисту прав на земельні ділянки встановлені приписами ст. 152 Земельного кодексу України.

Визнання прав на землю як спосіб захисту застосовується тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб`єктивного земельного права, суб`єктивне право оспорюється, заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права користування земельною ділянкою через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.

З огляду на досліджені докази та зроблені висновки суду, що ТОВ «Токмацьке АТП-12365» належним чином підтверджено наявність обставин, з якими пов`язується виникнення у нього права постійного користування спірною земельною ділянкою, тобто доведено правомірність користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 Серії І-ЗП №001155, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20, який виданий на законних підставах та станом на момент розгляду даної справи є чинним, суд визнав, що право постійного користування спірною земельною ділянкою зберігається за ним до його належного оформлення і є чинним.

Разом з тим, зберігається і необхідність приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду, тому вимога про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 20.02.1996 Серії І-ЗП №001155, виданого Токмацького автотранспортного підприємства № 12365 Запорізького територіального виробничого об`єднання автомобільного транспорту, задоволенню не підлягає.

Суд відзначає, що визнання за ТОВ «Токмацьке АТП-12365» права постійного користування земельною ділянкою, наданою на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 20.02.1996 серії Ш-ЗП № 001155, не відповідає вимогам статей 92, 116, 125, 126 пунктів 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, оскільки суд не може підміняти собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання про оформлення прав землекористування. ТОВ «Токмацьке АТП-12365» не позбавлене можливості вирішити це питання в установленому законом порядку.

Відносно вимоги про зобов`язання Токмацької міської ради надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 6,7 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, суд також не вбачає підстав для її задоволення та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

В силу частин другої, третьої, четвертої, десятої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За зверненням позивача до Токмацької міської ради з клопотанням від 04.06.2021 № 7 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 6,7 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , йому надано відповідь листом №1338/21-35 від 23.06.2021, тобто, в межах визначеного законом строку. Підставою для відмови у надання дозволу на розробку документації зазначено відчуження позивачем на користь фізичних та юридичних осіб об`єктів нерухомості та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, а також використання наданої у користування земельної ділянки не за цільовим призначенням. З урахуванням зазначеного, у цьому листі Токмацькою міською радою запропоновано позивачу надати клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 6,344 га для обслуговування об`єктів нерухомості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до договору від 16.01.2001 продано ТОВ Агрофірма «АМіК» будівлю АЗС, що знаходиться в АДРЕСА_1. Відповідно до умов договору зазначено, що будівля АЗС цегляна, зазначена у плані літерою Б, загальною площею 31,3 кв. м. Вказана будівля належала позивачу на підставі свідоцтва про право власності виданого Токмацьким міськвиконкомом 11.01.2001 № 350, що підтверджується довідкою Токмацького БТІ від 11.01.2001 за № 17. Умовами договору передбачений обов`язок покупця щодо вирішення питання з приводу користування земельною ділянкою. Відповідно до рішення Токмацької міської ради від 12.06.2003 № 30 «Про затвердження матеріалів інвентаризації, проектів відведення земельних ділянок і надання їх в оренду» земельна ділянка площею 0,3240 га по АДРЕСА_1 , вилучена у позивача та надана ТОВ Агрофірма «АМіК» в оренду. Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування від 14.07.2003 № 260 будівлі АЗС, яка розташована на території АТП-12365 по вул. Гоголя та належить ТОВ Агрофірма «АМіК» присвоєно поштовий номер АДРЕСА_1.

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу від 10.07.2007 ТОВ Агрофірма «АМіК» будівлю АЗС, що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв. м., продано та передано у власність ОСОБА_1 . Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15183208 від 10.07.2007 ОСОБА_1 в цілій частці належить право власності на будівлю АЗС за адресою АДРЕСА_1 . Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01.12.2008, Токмацькою міською радою передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3471,00 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , для розташування складських приміщень та промислової площадки, відповідно до плану земельної ділянки, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Токмацької міської ради. Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 6792201 від 01.12.2008 ОСОБА_1 набула земельну ділянку загальною площею 0,3471 га для розташування складських приміщень та промислової площадки, кадастровий номер 2311000000:01:016:0086, за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, наведені органом місцевого самоврядування зауваження щодо невідповідності площі земельної ділянки, зазначеної позивачем у клопотанні про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (6,7 га), знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-658цс15 суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні". До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 9.12.2015 по справі №6-849цс15, де висловив наступну правову позицію: З урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України,частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Таким чином, вирішуючи спір, суд має перевірити наявність у особи, яка звертається з позовом, порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано цей позов, з`ясувати, у чому полягає порушення цих прав та інтересів. При цьому обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, становлять підставу позову, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення.

В даному випадку позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, оскільки Токмацькою міською радою обґрунтовано підстави відмови та запропоновано позивачу надати клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою з урахуванням відчуження позивачем на користь фізичних та юридичних осіб об`єктів нерухомості та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994; пункт 29).

З урахуванням викладених і досліджених обставин у їх сукупності, судом відхиляються аргументи позивача та відмовляється у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України та веденням бойових дій на території Запорізької області, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 28.03.2022.

Суддя В.В. Левкут