Рішення

від 22.03.2022 по справі 908/3258/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/198/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2022 Справа № 908/3258/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-М" (вул. Ладозька, буд. 14, кв. 162, м. Запоріжжя, 69096)

до відповідача Авраменка Максима Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 20654,78 грн.

Без виклику учасників справи

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з Авраменка Максима Миколайовича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-М" 20654,78 грн., з яких 17960,96 грн. основного боргу за отриманий товар на підставі договору поставки № 10 від 18.02.2020, 660,11 грн. 3% річних та 2033,71 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що на виконання умов договору поставки № 10 від 18.02.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 29968,97 грн., відповідач оплатив отриманий по договору товар частково у сумі 12008,01 грн., заборгованість складає 17960,96 грн. У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання по оплаті товару, позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 510, 525-530, 610-612, 625, 628, 629, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст. 42, 175, 193, 216, 218, 220, 222 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 справу № 908/3258/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.12.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3258/21; присвоєно справі номер провадження 18/198/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 31.12.2021. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 17.12.2021 та повноважному представнику відповідача 14.12.2021.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 06.12.2021 у справі № 908/3258/21 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наявні матеріали справи за № 908/3258/21 дозволяють здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на запровадження воєнного стану на території України та веденням бойових дій на території Запорізької області, рішення прийнято без його проголошення - 23.03.2022.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-М" (постачальником, позивачем у справі) та ФОП Авраменком Максимом Миколайовичем (покупцем, відповідачем у справі) 18.02.2020 укладено договір поставки № 10 (надалі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується постачати (систематично передавати у власність) покупцю товар в асортименті, а покупець зобов`язується приймати товар і вчасно його оплачувати на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 Договору перелік (асортимент) товару, який може поставлятись за цим Договором, і ціни (у т.ч. ПДВ) за одиницю товару сторони визначають у Специфікації (прайс-листі), яка є невід`ємною частиною Договору. У випадку зміни асортименту та/або ціни товару сторони підписують нову Специфікацію, яка з моменту її підписання скасовує попередню…

Пунктом 2.2 Договору визначено, що товар поставляється партіями. Кількість, асортимент і вартість (у т.ч. ПДВ) товару в партіях, визначаються сторонами у накладних на товар, які є невід`ємною частиною Договору, накладні формуються постачальником на основі діючої на момент замовлення Специфікації і погодженого ним замовлення покупця. Вартість товару в партії містить у собі крім іншого вартість навантажувальних робіт, вартість доставки, вартість тари й упакування.

У пункті 2.3 зазначено, що загальна вартість Договору визначається як сума вартості фактично поставленого товару в партіях згідно накладних на товар протягом терміну дії Договору.

Згідно п. 4.3 Договору датою поставки вважається дата одержання товару відповідачем, вказана у накладній на партію товару.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що покупець зобов`язується оплатити вартість товару, вказаної в накладній (рахунку), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника за умовами відстрочки 30 календарних днів.

Пунктом 10.4 договору встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.12.2020. Якщо за 15 днів до моменту закінчення дії даного договору від жодної сторони не надійде пропозицій про його припинення чи зміну, то даний договір продовжується кожного року ще на один рік на тих самих умовах.

Відсутність доказів звернення сторін із заявами про його припинення чи зміну свідчить про пролонгацію договору.

На виконання умов Договору поставки позивачем поставлено відповідачу у період з лютого по вересень 2020 року товар на загальну суму 29968,97 грн., а відповідачем його прийнято, що підтверджується видатковими накладними:

№ РН-0011268 від 18.02.2020 на суму 6070,75 грн.,

№ РН-0011269 від 18.02.2020 на суму 1035,00 грн.,

№ РН-0011396 від 28.02.2020 на суму 2005,56 грн.,

№ РН-0011436 від 04.03.2020 на суму 2896,70 грн.,

№ РН-0012949 від 24.06.2020 на суму 1866,38 грн.,

№ РН-0012967 від 24.06.2020 на суму 777,60 грн.,

№ РН-0013004 від 26.06.2020 на суму 807,48 грн.,

№ РН-0013153 від 07.07.2020 на суму 5938,70 грн.,

№ РН-0013174 від 08.07.2020 на суму 1252,94 грн.,

№ РН-0013259 від 15.07.2020 на суму 2073,60 грн.,

№ РН-0013291 від 17.07.2020 на суму 1062,00 грн.,

№ РН-0013352 від 22.07.2020 на суму 1283,40 грн.,

№ РН-0013415 від 24.07.2020 на суму 638,78 грн.,

№ РН-0013883 від 26.08.2020 на суму 744,48 грн.,

№ РН-0013997 від 02.09.2020 на суму 1515,60грн.

Видаткові накладні підписані відповідачем без зауважень.

Вартість отриманого товару відповідачем сплачено частково в сумі 12008,01 грн., що підтверджується банківською випискою, а саме: 22.06.2020 сплачено 3500,00 грн., 23.06.2020 сплачено 5000,00 грн., 24.06.2020 сплачено 3508,01 грн. Отже, відповідачем сплачено всю суму боргу в розмірі 12008,01 грн. за видатковими накладними № РН-0011268 від 18.02.2020, № РН-0011269 від 18.02.2020, № РН-0011396 від 28.02.2020, № РН-0011436 від 04.03.2020.

Залишок несплаченого боргу по оплаті товару складає 17960,96 грн. за видатковими накладними:

№ РН-0012949 від 24.06.2020 на суму 1866,38 грн., кінцевий строк оплати 24.07.2020,

№ РН-0012967 від 24.06.2020 на суму 777,60 грн., кінцевий строк оплати 24.07.2020,

№ РН-0013004 від 26.06.2020 на суму 807,48 грн., кінцевий строк оплати 27.07.2020,

№ РН-0013153 від 07.07.2020 на суму 5938,70 грн., кінцевий строк оплати 06.08.2020,

№ РН-0013174 від 08.07.2020 на суму 1252,94 грн., кінцевий строк оплати 07.08.2020,

№ РН-0013259 від 15.07.2020 на суму 2073,60 грн., кінцевий строк оплати 14.08.2020,

№ РН-0013291 від 17.07.2020 на суму 1062,00 грн., кінцевий строк оплати 17.08.2020,

№ РН-0013352 від 22.07.2020 на суму 1283,40 грн., кінцевий строк оплати 21.08.2020,

№ РН-0013415 від 24.07.2020 на суму 638,78 грн., кінцевий строк оплати 25.08.2020,

№ РН-0013883 від 26.08.2020 на суму 744,48 грн., кінцевий строк оплати 25.09.2020,

№ РН-0013997 від 02.09.2020 на суму 1515,60грн., кінцевий строк оплати 02.10.2020.

Станом на дату звернення з позовом, заборгованість відповідача за Договором складає 17960,96 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Згідно Інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Авраменком Максимом Миколайовичем 30.10.2020 припинена господарська діяльність, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 17960,96 грн. такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується виконання умов договору та факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 17960,96 грн.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати отриманого товару визначено у п. 6.1 Договору поставки, відповідач зобов`язується оплатити вартість товару, вказаної в накладній (рахунку), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача за умовами відстрочки 30 календарних днів; товар за видатковими накладними отримано відповідачем у період з 24.06.2020 по 02.09.2020, отже строк оплати - через 30 календарних днів відповідно за кожною накладною. Узгодження продовження/зміни строку оплати вартості товару відповідно до умов договору матеріали справи не містять.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати повної вартості товару у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за отриманий товар у сумі 17960,96 грн.

Заборгованість відповідача станом на 30.09.2020 становила 17960,96 грн., що підтверджується двостороннє підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов`язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов`язку, проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманого товару є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконано зобов`язання з поставки товару відповідно до умов п. 1.1 Договору. Отже, відповідач мав оплатити товар повністю у строк по 02.10.2020 включно.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 17960,06 грн. заборгованості правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, а також умови договору, просив стягнути з відповідача 660,11 грн. 3% річних та 2033,71 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Слід зазначити, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 25.07.2020 по 02.11.2021, виходячи з простроченої вартості поставленого товару за видатковими накладними, суд встановив, що позивачем допущено помилки при визначені періодів нарахування 3% річних, а саме: при визначенні дня початку нарахування 3% річних по видатковим накладним від 26.06.2020, 15.07.2020, 17.07.2020 та 24.07.2020, позивачем не враховано вихідні та святкові дні, у зв`язку з чим невірно підраховано кількість днів прострочення. Враховуючи приписи ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, періодом, з якого починається нарахування 3% річних по цим видатковим накладним є періоди відповідно з 28.07.2020, 15.08.2020, 18.08.2020 та 26.08.2020 по 02.11.2021 включно (позивачем вказано періоди відповідно з 27.07.2020, 25.07.2020, 17.08.2020 та 24.08.2020 по 02.11.2021 включно). Перевіривши розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд визначив, що стягненню підлягає 3% річних у сумі 656,54 грн. У зв`язку з наведеним, вимоги про стягнення 660,11 грн. грн. 3% річних підлягають задоволенню в частині стягнення 656,54 грн., в частині вимог про стягнення 3,57 грн. 3% річних суд відмовляє у задоволенні.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з серпня 2020 року по вересень 2021 року суд встановив, що позивачем допущено помилку при визначені періоду нарахування інфляційних втрат, а саме: неправильно визначено початок нарахування інфляційних втрат по видатковій накладній № РН-0013997 від 02.09.2020, правильним є період з листопада 2020 року по вересень 2021 року, позивачем пораховано інфляційні втрати за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат суд визначив, що стягненню підлягають інфляційні втрати у сумі 2017,13 грн. У зв`язку з наведеним, вимоги про стягнення 2033,71 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в частині стягнення 2017,13 грн., в частині вимог про стягнення 16,58 грн. інфляційних втрат суд відмовляє у їх задоволенні.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті вартості отриманого товару.

На підставі викладеного, суд визнав позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 2267,79 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Авраменка Максима Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-М" (вул. Ладозька, буд. 14, кв. 162, м.Запоріжжя, 69096, ідентифікаційний код 32013712) 17960,96 грн. (сімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят грн. 96 коп.) основного боргу, 656,54 грн. (шістсот п`ятдесят шість грн. 54 коп.) 3% річних, 2017,13 грн. (дві тисячі сімнадцять грн.. 13 коп.) інфляційних втрат та 2267,79 грн. (дві тисячі двісті шістдесят сім грн. 79 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану на території України та веденням бойових дій на території Запорізької області, повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 28.03.2022.

Суддя В.В. Левкут