Рішення

від 28.03.2022 по справі 276/246/22

ВОЛОДАРСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 276/246/22

Провадження по справі №2/276/199/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року смт. Хорошів

Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Свиридок А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» про розірвання трудового договору,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Новоборівське хлібоприймальне підприємство», в якому просить: розiрвати трудовий договiр мiж ОСОБА_1 та ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» з 04 січня 2022 року; зобов`язати відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_1 у встановленому законом порядку записи про звільнення його з посади за власним бажанням з 04 січня 2022 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ; стягнути з ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.12.2015 між сторонами було укладено трудовий договір, за умовами якого позивача було прийнято до ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» на посаду охоронця, а з 02.01.2018 переведено на посаду сторожа на цьому ж підприємстві. 8 лютого 2019 року Шевченківським районним судом м.Києва накладено арешт на все майно відповідача, приіщення опломбовані і саме з 08.02.2019 його не допускають до роботи , заробітну плату не нараховують. Позивач не має можливості розірвати трудовий договір, керівництво відповідача не приймає заяву про звільнення за власним бажанням, не видає наказ про звільнення, не вносить відповідний запис про його звільнення, на телефонні дзвінки не відповідає. З вини роботодавця позивач не має змоги влаштуватися на іншу роботу, так як трудовий договір не розірвано, в трудову книжку не внесено відповідний запис. Позивач 04.01.2022 року написав заяву про звільнення із займаної посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ та направив її за допомогою поштового зв`язку з повідомленням про вручення за місцезнаходженням відповідача, однак відповіді не отримав.

Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 07.02.2022 року відкрито провадження за вказаним позовом в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судове засідання позивач не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

В судові засідання 02.03.2022 та 29.03.2022 представник ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить направлення викликів за місцем реєстрації відповідача та оголошення про виклик відповідача на офіційному сайті суду, причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не подавав.

За таких обставин, суд вважає за можливе слухати справу за відсутності сторін та, зі згоди позивача, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (із змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15), діяльність судів по розгляду справ про трудові спори повинна спрямовуватись на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу №16 від 14.12.2015 з 15.12.2015 року прийнято на роботу в ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» на посаду охоронця, а з 02.01.2018 переведено на посаду сторожа на цьому ж підприємстві, що підтверджується копією трудової книжки позивача та відомостями Державного реєстру загальнообовяхкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

04.01.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з роботи за власним бажанням з 04.01.2022 на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, яку направив рекомендованим листом, однак відповіді не отримав. Факт звернення підтверджується копіями заяви від 04.01.2022, квитанції про направлення поштової кореспонденції від 04.01.2022 року та інформацією Укрпошти про відстеження вручення поштового відправлення.

Вiдповiдно до вимог ст. 21 КЗпП України трудовий договiр є угода мiж працiвником i власником пiдприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою, за якою працівник зобов`язуєтъся виконувати роботу, визначену цією угодою, згiдно внутрiшньому трудовому розпорядковi, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату i забезпечувати умови працi, необхiднi для виконання роботи, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Вiдповiдно до ст. 36 Кодексу Законiв про працю України, пiдставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторiн, розiрвання трудового договору з iнiцiативи працівника.

Згiдно зі ст. 38 КЗпП України працiвник має право розiрвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижнi.

Частина 3 ст. 38 КЗпП України передбачає, що працiвник має право у визначений ним строк розiрвати трудовий договiр за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Вiдповiдно до правової позицiї, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.05.2013 року у справi № 6-34цс 13 для визначення правової пiдстави розiрвання трудового договору України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукає працiвника до розiрвання трудового договору з власної iнiцiативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність.

Згiдно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собi на життя працею, яку вiн вiльно обирає або на яку вiльно погоджується. Використання примусової працi забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані iз застосуванням даною нормою, Конституцiйний суд України у рішенні вiд 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, вiд 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та вiд 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституцiї України право на працю Конституцiйний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фiзичними i розумовими здiбностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливiсть самостiйно займатися трудовою дiяльнiстю, так i можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода працi передбачає можливiсть особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вiльно її обирати. За своєю природою право на працю є невiдчужуваним i по сутi означає забезпечення саме рiвних можливостей кожному для його реалiзацiї.

Не допускаютъся дiї особи, що вчиняються з намiром завдати iншiй особi, а також зловживання правом в інших формах. У разi недодержання особою при здiйсненнi своїх прав вимог, які встановленi частинами другою - п`ятою цiєї статтi, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати iншi наслiдки, встановленi законом (ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України).

В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство», з січня 2019 року не отримував заробітну плату за виконану роботу, знаходився у вимушеному прогулі, не мав змоги влаштуватись на іншу роботу. Відтак, відповідачем грубо порушено права позивача на працю, а тому наявні підстави для звільнення його з роботи за власним бажанням, у тому числі на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, з моменту подання ним заяви, тобто з 04.01.2022 року.

Через неприпинення трудових відносин позивач не може влаштуватись на iншу роботу, стати на облiк до Центру зайнятостi, він позбавлений можливості фiнансово забезпечувати сім`ю, чим порушено основоположне право на працю, яке гарантоване ст. 43 Конституції України.

Таким чином, у випадку відсутності рішення уповноваженого органу роботодавця про звільнення, у тому числі через припинення діяльності підприємства та відсутності уповноважених осіб, працівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №758/1861/18 (постанова від 24.12.2019).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки трудові права позивача, у тому числі на своєчасну виплату заробітної плати та припинення тродового договору було безпідставно порушене відповідачем, а тому в даному випадку з урахуванням вимог ст. 36 КЗпП України саме визнання трудових відносин припиненими є належним способом захисту, оскільки розірвання трудового договору належнить до повноважень сторін трудового договору, а зобов`язання внести запис до трудової книжки позивача, з урахувнням тривалої відсутності уповноваженої особи роботодавця за місцем його знаходження, не спиятиме ефективному захисту порушених трудових прав ОСОБА_1 .

У зв`язку із встановленими обставинами, суд прийшов до переконання про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 із ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» із 4 січня 2022 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади сторожа ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 992,4 грн. відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-78, 141, 263-265, 280, 288, 354 ЦПК України, ст.ст. 21, 36, 38 КЗпП України суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» про розірвання трудового договору та зобовязання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» із 4 січня 2022 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади сторожа ТОВ «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Новоборівське хлібоприймальне підприємство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Новоборівське хлібоприймальне підприємство», місцезнаходження: вул. Чигоріна, буд.18, м.Київ; код ЄДРПОУ: 39964377.

Суддя Д.О. Бобер