Постанова

від 28.03.2022 по справі 569/116/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 569/116/22 пров. № А/857/3892/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.,

представника позивача Крючкова В.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської митниці про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Харечко С.П.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 04 лютого 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

05 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Рівненської митниці, в якому просив скасувати постанову про порушення митних правил № 0282/20400/21 від 03 листопада 2021 року, а провадження у справі закрити.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що задля митного оформлення товару сідельного тягача марки Scania, модель R420, номер кузова - НОМЕР_1 подав до митного оформлення такі товаросупровідні документи: документ про реєстрацію транспортного засобу в Польщі серія НОМЕР_2 від 22 травня 2020 року, рахунок-фактура № FV616/2020 від 15 травня 2020 року, договір купівлі-продажу від 16 березня 2020 року. Отримувачем товару є ТзОВ «ХАРВІС ІНВЕСТ» (на момент подання цієї позовної заяви перейменовано компанію - ТзОВ «АДАРА КОМЕРЦ», код ЄДРПОУ - 42613311). Митне оформлення проведено за електронно-митною декларацією № UА204120/2020/038307 від 25 травня 2020 року, товар випущено у вільний обіг на митну територію України із застосуванням тарифної преференції за кодом 410 (товари, що ввозяться на митну територію України та походять із країн ЄС). У постанові митний орган стверджує, що при митному оформленні декларантом проведено умовне нарахування ввізного мита у сумі 20709,00 грн. Підставою для застосування преференційного режиму оподаткування стала декларація про походження, складена на фактурі № FV616/2020 від 15 травня 2020 року. Рівненська митниця стверджує, що листом від 18 травня 2021 року №1401 ЮС,4331.76.2020 митні органи Республіки Польща повідомили про не підтвердження автентичності та точності декларації походження та преференційне походження товару, зазначеного в ній. Відповідно вважає, що з метою неправомірного зменшення розміру митних платежів, до митного контролю та митного оформлення було подано не автентичний документ про походження товару, складений на фактурі від 15 травня 2020 року № FV616/2020. На підставі вказаного розглянуто справу про порушення митних правил та винесено оскаржувану постанову, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів. Зазначає, що подавав декларацію від 15 травня 2020 року у тому вигляді, який був ним отриманий від контрагента. Вважає, що жодного відношення до оформлення такого документу немає, в зв`язку з чим він не може нести відповідальність за надання відомостей необхідних для підтвердження походження. Окрім того, зі сторони митного органу не направлялося до компанії-експортера A-TRANS SP.Z.O.O. жодних запитів/листів задля уточнення чи підтвердження інформації щодо складення декларації-інвойс № FV616/2020 від 15 травня 2020 року та застосування на підставі цього документи преференції за кодом 410. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не з 'ясував належним чином всіх обставин, які мають значення для справи, не довів наявність умислу в діях позивача спрямованого на вчинення порушення митних правил передбаченого статтею 485 Митного кодексу України, а також переслідування мети спрямованої на неправомірне зменшення розміру митних платежі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні достатні та належні докази на підтвердження неправомірності винесення оскаржуваної постанови.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Також, просив вирішити питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що диспозиція ст. 485 МК України містить вичерпний перелік діянь, які можуть визначатися як порушення митних правил, зокрема, відповідальність за вказаною статтею настає в разі заявлення у митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей та/або надання з цією ж метою органу доходів та зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом. Судом першої інстанції не зазначено, яка саме інформація чи документи мають ознаки неправдивості. Також, митницею у оскаржуваній постанові не вказано, що позивач до митного оформлення подав документи з неправдивою інформацією. Матеріали справи не містять пояснень в чому саме полягав прямий умисел позивача на вчинення порушення митних правил, які конкретно дії призвели до таких висновків, а тому в діях позивача відсутній склад порушення митних правил.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, для митного оформлення ОСОБА_1 , який до 01 грудня 2021 року займав посаду директора компанії ТзОВ «ХАРВІС ІНВЕСТ» через декларанта ОСОБА_2 задля митного оформлення товару сідельного тягача марки SCANIA, модель R420, номер кузова - НОМЕР_1 подав до митного оформлення такі товаросупровідні документи: документ про реєстрацію транспортного засобу в Польщі серія НОМЕР_2 від 22 травня 2020 року, рахунок-фактура № FV616/2020 від 15 травня 2020 року, договір купівлі-продажу № б/н від 16 березня 2020 року.

Отримувачем товару зазначено ТзОВ «ХАРВІС ІНВЕСТ».

Митне оформлення проведено за електронно-митною декларацією № UA204120/2020/038307 від 25 травня 2020 року, товар випущено у вільний обіг на митну територію України із застосуванням тарифної преференції за кодом 410 (товари, що ввозяться на митну територію України та походять із країн ЄС).

При митному оформленні сідельного тягача марки SCANIA, модель R420, ідентифікаційний номер шасі НОМЕР_1 декларантом проведено умовне нарахування ввізного мита (вид платежу - 020) в сумі 20709,00 грн, у зв`язку із звільненням від оподаткування передбаченим Митним кодексом України, Податковим кодексом України іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Підставою для застосування преференційного режиму оподаткування, стала декларація походження, складена на фактурі № FV616/2020 від 15 травня 2020 року, яку посадові особи ТзОВ «ХАРВІС ІНВЕСТ» подали до митного оформлення товару.

Департаментом митно-тарифного регулювання Держмитслужби на звернення Поліської митниці Держмитслужби (від 30 червня 2020 року № 7.13-1/15/164-34/5003) направлено запит до уповноваженого органу Республіки Польща щодо підтвердження автентичності та правильності декларації про походження, складеної експортером на фактурі від 15 травня 2020 року № FV616/2020, якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро.

Митні органи Республіки Польща листом від 18 травня 2021 року № 1401-IOC.4331.76.2020 (доведений до Рівненської митниці листом Держмитслужби від 31 травня 2021 року №15/15-03/7.13/1833) повідомили, що не підтверджують автентичність та точність декларації походження (складеної на фактурі № FV616/2020) та преференційне походження товару, зазначеного в ній.

03 листопада 2021 року виконуючим обов`язки начальника Рівненської митниці Івановим І.І. винесено постанову у справі про порушення митних правил № 0282/20400/21 від 03 листопада 2021 року.

З постанови слідує, що громадянин України ОСОБА_1 визнається винним в порушенні митних правил, оскільки вчинив дії, спрямовані на неправомірне зменшення розміру митних платежів на загальну суму 24850,80 грн, у тому числі: ввізне мито - 20709,00 грн, податок на додану вартість - 4141,80 грн, тобто подав митним органам України не автентичний документ про походження товару, складений на фактурі № FV616/2020 від 15 травня 2020 року, що містять неправдиві відомості стосовно преференційного походження товару (сідельного тягача марки SCANIA , модель R420 , ідентифікаційний номер (номер шасі) - НОМЕР_1 та не сплатив митні платежі у строк, встановлений законодавством, чим вчинив порушення митних правил, передбачене частиною 1 статті 485 Митного кодексу України.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 458 МК України встановлено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, а саме протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до ст. 485 МК України встановлено, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

При цьому, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції у тому, що склад правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, передбачає вчинення особою умисних цілеспрямованих дій з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру.

Завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням. Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв`язку з оскарженням (ст.486 МК України).

Згідно із ч. 1 ст. 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку, зокрема, відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Митним кодексом України також встановлено, що посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст.489 МК України).

Підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що проводять заходи офіційного контролю; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій (ст.491 МК України).

Таким чином, наведеними вище нормами законодавства встановлено обов`язок уповноваженого органу (посадової особи) в кожному конкретному випадку з`ясувати питання про те: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, такий орган (посадова особа) повинні з`ясувати наявність чи відсутність підстав для порушення справи про порушення митних правил, які визначені статтею 491 МК України, та наявність чи відсутність доказів у справі про порушення митних правил.

Згідно зі ст.495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Посадова особа органу доходів і зборів, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Колегія суддів також зазначає, що частина 2 ст.459 МК України встановлює, що загальним суб`єктом адміністративної відповідальності за порушення митних правил вважається особа, яка досягла 16-річного віку, а при вчиненні порушення митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.

Відповідно до ст.485 МК України порушенням вважається заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що диспозиція ст.485 МК України, передбачає спеціальну протиправну мету дій декларанта щодо заявлення неправдивих відомостей - неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Наявність спеціальної протиправної мети вказує на те, що правопорушення може бути вчинене виключно з умисною формою вини та лише декларантом або уповноваженою ним особою, оскільки на момент подачі декларації декларант (уповноважена ним особа) повинен усвідомлювати факт заявлення неправдивих відомостей та умисно бажати, щоб заявлені ним неправдиві відомості вплинули на розмір митних платежів, які необхідно сплатити за митне оформлення задекларованого ним товару. Конкретизація диспозицією зазначеної статті спеціальної мети впливає й на конкретизацію спеціального суб`єкта вказаного адміністративного правопорушення, яким в даному випадку, з урахуванням вимог п.8 ч.1 ст.4 та ч.8 ст.264 МК України, може бути лише декларант або уповноважена ним особа.

При вирішенні питання щодо наявності/відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 485 МК України слід також врахувати норми законодавства, які регулюють питання митного оформлення товарів.

Так, згідно з ч.1 ст.248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до ч.1 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Частиною другою ст.264 МК України встановлено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом із митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, установлених цим Кодексом, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою ст.335 МК України, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їхні копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.

Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 МК України.

Згідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару і обраний метод її визначення.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ст.488 МК України визначено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Відповідно до ч. 1 ст.494 МК України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, з матеріалів справи слідує, що під час митного оформлення транспортних засобів позивач діяв через митного декларанта (брокера). Тобто, складання рахунку-фактури від № FV616/2020 від 15 травня 2020 року, митної декларації від 25 травня 2020 року, які містять інформацію про наявність у товару преференційного режиму, позивач безпосередньо не здійснював.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час митного оформлення транспортних засобів митний орган не ставив під сумнів надані митним брокером документи та не мав зауважень щодо заявленої декларантом митної вартості.

Перевірка щодо повноти нарахування та сплати ОСОБА_1 митних платежів при ввезенні транспортних засобів була проведена у зв`язку з отриманням митним органом від уповноваженого органу Республіки Польщі інформації про те, що рахунки-фактури-декларації не підтверджують автентичність та точність походження товару, товари не кваліфікуються такими, на які поширюється преференційний режим.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, що митному брокеру, який діяв в інтересах позивача, а також самому ОСОБА_1 до моменту виявлення представниками митниці розбіжностей було відомо будь-яку іншу інформацію про походження придбаного товару, ніж зазначена у поданих документах.

При цьому, ОСОБА_1 мав правомірні сподівання на те, що країною походження придбаних ним транспортних засобів є Європейський Союз.

Також, матеріали справи про порушення митних правил не містять належних та допустимих доказів вчинення саме позивачем порушення митних правил, передбачених диспозицією ст.485 МК України при оформленні ввезеного товару.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, обов`язок доводити правомірність рішення у цій справі покладається на суб`єкт владних повноважень, яким у цій справі є Рівненська митниця.

Як зазначалось вище, диспозиція ст.485 МК України передбачає спеціальну протиправну мету дій декларанта щодо заявлення неправдивих відомостей.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст.251 КУпАП (як і передбачено ст.495 МК України) доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Разом з тим, матеріали справи про порушення митних правил не містять доказів умислу позивача на вчинення дій, передбачених диспозицією ст.485 МК України, шляхом заявлення в митних деклараціях неправдивих відомостей.

Відтак, на переконання колегії суддів, відповідачем не було доведено того, що під час оформлення товарів, позивач діяв недобросовісно, з умислом щодо заявлення неправдивих відомостей з метою заниження митної вартості імпортованого сідельного тягача.

Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбачений ст.485 МК України, оскільки у нього не було умислу на здійснення правопорушення, а також він не здійснював дій, спрямованих на неправомірне зменшення розміру митних платежів, тому постанову № 0282/20400/21 від 03 листопада 2021 року слід скасувати, а провадження у справі про порушення митних правил - закрити.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно фіскального чеку № 1014515659 від 29 грудня 2021 року сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 454,00 грн та згідно фіскального чеку № 1014923070 від 21 лютого 2022 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 681,00 грн.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці на користь ОСОБА_1 1135,00 грн судового збору.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст.134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до положень ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 9 ст.139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

В матеріалах цієї справи наявні належним чином складені договір про надання правової допомоги від 22 листопада 2021 року, рахунок-фактура № 1-000000355 від 28 грудня 2021 року, акт № 1-000000355 здачі-приймання робіт(наданих послуг), квитанція № 355-к від 29 грудня 2021 року на суму 7000,00 грн, попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 29 грудня 2021 року № 29/12-01, ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю(а.с.35-42).

Матеріалами справи підтверджується, що в межах даної справи адвокатом подано позовну заяву на 42 арк., відповідь на відзив на 4 арк., апеляційну скаргу на 10 арк.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у даній справі належним чином підтверджено понесені позивачем витрати на правничу допомогу, а тому на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці, як суб`єкта владних повноважень, слід стягнути 7000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2022 року у справі № 569/116/22 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Рівненської митниці від 03 листопада 2021 року в справі про порушення митних правил № 0282/20400/21, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 1 ст. 485 Митного кодексу України, та закрити провадження у вказаній справі про порушення митних правил.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці (вул.Соборна, 104, м. Рівне, ЄДРПОУ 43958370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 1135,00 грн (одна тисяча сто тридцять п`ять гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці (вул.Соборна, 104, м. Рівне, ЄДРПОУ 43958370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн (сім тисяч гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 29 березня 2022 року.