Рішення

від 28.03.2022 по справі 146/224/22

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/224/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2022 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Томашпільська центральна районна лікарня»

вимоги позивача: про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

21 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ №11 від 31 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Томашпільська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 01 лютого 2022 року до моменту поновлення на роботі.

Даний позов обґрунтовано наступним.

ОСОБА_1 працює на посаді лікаря отоларинголога в КНП «Томашпільська центральна районна лікарня» з 29.03.2000 року.

31 січня 2022 року позивачу надано на ознайомлення наказ №11 від 31.01.2022 року «Про відсторонення від роботи», з яким останній категорично не погодився.

Позивач вказує, що постанова КМУ №1236 є тимчасовою та нею встановлені тимчасові обмеження прав. Однак право на працю є конституційним правом та не може бути обмеженим.

Позивач зазначає, що перед проведенням щеплень, особі необхідно пройти медичний огляд та лише у разі відсутності у неї відповідних протипоказань провести щеплення. Позивачу не була надана об`єктивна інформація про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Також не запропоновано пройти медичний огляд.

Позивач відмічає, що відсторонення його від роботи є дискримінацією у сфері праці.

У роботодавця не вбачається законних підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та / або притягати їх до відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Вакцинація від COVID-19 на сьогоднішній день є ризикованою медичною процедурою, а відтак позивач не може надати своєї згоди на участь в медичних експериментах, так як запропоновані вакцини не пройшли четвертої фази досліджень - вивчення побічних ефектів і протипоказань. Вакцина від COVID-19 не є традиційною вакциною. Це генно-інженерний продукт, в якому містяться білки РНК - м РНК. Вплив даної технології на людський організм в подальшому ще не вивчений.

Також до складу вакцин від COVID-19 входить абортивний матеріал людини (кліткова лінія НЕК-293), аденовірус шимпанзе, що є відкритою інформацією та підтверджується самими виробниками. Позивач вважає неприпустимим введення цих речовин у кров та тіло людини.

Позивач наголошує, що примусові медичні експерименти над людиною є неприпустимими.

Оскільки після відсторонення позивачу було призупинено виплату заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом захисту буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

18 березня 2022 року відповідачем надано до суду відзив, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідач вказує, що перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений ст. 46 КЗпП не є виключним.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 року затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

Відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій є підставою для їх відсторонення.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Громадяни України зобов`язані піклуватися про своє здоров`я.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Позивач був ознайомлений із наказом про обов`язкове щеплення проти COVID-19, заперечень своїх не надав.

Відсторонення від роботи стало свідомим настанням правових наслідків для позивача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 22 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання призначено на 29 березня 2022 року без виклику сторін.

18 березня 2022 року відповідачем надано до суду відзив.

Доводи учасників процесу.

З матеріалів справи видно, що представником позивача ОСОБА_1 , адвокатом Самаром В.О. отримано копію ухвали суду про відкриття провадження 03 березня 2022 року.

Відповідачем Комунальним некомерційним підприємством «Томашпільська центральна районна лікарня» 09 березня 2022 року було отримано копію ухвали суду про відкриття провадження та копію позовної заяви із доданими до неї документами.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки від відповідача не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, суд зі згоди позивача вирішує справу на підставі наявних у справі доказів відповідно ст. 280 ЦПК України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що наказом директора КНП «Томашпільська ЦРЛ» ОСОБА_2 від 31.01.2022 року № 11 «Про відсторонення від роботи», керуючись ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 року № 2664 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», наказано: ОСОБА_1 , лікаря - отоларинголога відсторонити з 01 лютого 2022 року від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 24.01.2022 року. Вказаний наказ містить підпис, прізвище та ініціали ОСОБА_1 . Дата ознайомлення позивача з наказом не вказана.

Згідно копії трудової крижки серії АР № 119224 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.01.2012 року був переведений на посаду лікаря - отоларинголога Томашпільської ЦРЛ. 14.09.2018 року КУ «Томашпільська ЦРЛ» реорганізовано у КНП «Томашпільська ЦРЛ».

Згідно наказу № 335 від 30.12.2021 року директора КНП «Томашпільська ЦРЛ» Горупашенка І.С. на виконання наказу МОЗ від 30.11.2021 року №2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», з метою забезпечення епідеміологічного благополуччя громади та попередження інфекцій наказано до 28.01.2022 року усім працівникам підприємства надати до відділу кадрів копію документа, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Працівники, які не нададуть один з вищезазначених документів, з 01 лютого 2022 року будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

Згідно переліку осіб ознайомлених з наказом № 335 від 30.12.2021 року, ОСОБА_1 з даним наказом ознайомлений.

Згідно копії повідомлення №122 від 24.01.2022 року ОСОБА_1 на підставі наказу МОЗ України від 30.11.2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 було повідомлено про можливість відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 31 січня 2022 року у разі ненадання до 31.01.2022 року документа, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або отримання однієї дози вакцини проти COVID-19; міжнародного , внутрішнього сертифіката або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозової вакцини або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводозової вакцини; довідки про абсолютні протипоказання.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 затверджено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зокрема включено заклади охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальні підприємства, установи та організації. Вказаний наказ набрав законної сили 31.01.2022 року, тобто на момент видачі КНП «Томашпільська ЦРЛ» наказу № 335 та повідомлення № 122, де відповідач посилався зокрема на вказаний наказ МОЗ, вказаний наказ ще не набрав чинності.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України, разом з тим, винесений наказ не містить конкретного посилання на підставу передбачену ст. 46 Кодексу законів про працю України.

У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження відмови особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Наказ №11 від 31.01.2022 року «Про відсторонення від роботи» не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наведені обставини також свідчать про те, що відповідачем не дотримано порядку відмови від профілактичного щеплення від COVID-19, яке не є обов`язковим у розумінні статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, фактом який має бути також виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника з підстав, передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є і те, чи є нормативно-правовий акт чи інший доказ, який би підтверджував чи встановлював, що має місце діяльність, яка може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

В даному випадку з преамбули Наказу МОЗ № 2153 вбачається, що: «обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, підлягають працівники...».

Тобто, наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, цю діяльність перелічених в ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні.

У пункті 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (в редакції, визначеній постановою від 20 жовтня 2021 року №1096, яка діяла на час виникнення спірних відносин) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно листа КЦС ВС від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21, відстороняючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення від роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

В наказі вказано, що позивача відсторонено на час відсутності щеплення проти COVID-19. Варто відмітити, що оскаржуваний наказ №11 не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи, тобто відмовилася чи ухилилася відсторонена особа від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Конкретний строк відсторонення в наказі №11 також не визначений.

Таким чином, зазначеним наказом позивача позбавлено професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, обмежено право на працю за обраною спеціальністю. Окрім того, перед винесенням наказу ОСОБА_1 не було запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності у нього щеплення проти COVID-19.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось.

Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 року №551 ) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 року №551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є незаконним.

Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою, оскільки найвищою цінністю є здоров`я та захист прав людини.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Разом з тим, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 (статті 391, 40, 78(«г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Варто також зазначити, що при винесенні наказу № 11 «Про відсторонення від роботи» від 31.01.2022 року, роботодавець посилався на наказ Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664, яким затверджувалися зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Однак, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2022 року № 380, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні, що є підставою для скасування наказу про відсторонення.

На даний час сторонами не надано суду відомостей про скасування оскаржуваного наказу №11 «Про відсторонення від роботи».

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В п.п.3.2 п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 в справі №1-14/2020(230/20), констатовано, що згідно зі статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Також, Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, прав позивача на працю, приватне життя, суд вважає вимоги позивача ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування наказу №11 від 31.01.2022 року «Про відсторонення від роботи».

Водночас, дійшовши обґрунтованого висновку про протиправність наказу №11 від 31.01.2022 р., суд приходить до висновку про необхідність вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з огляду на таке.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що в період з 01.02.2022 року -- дня відсторонення від роботи позивача, останньому було призупинено виплату заробітної плати.

Відповідно до довідки про доходи від 21.02.2022 року № 8 виданої ОСОБА_1 , він дійсно працює у КНП «Томашпільська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-отоларинголога. За листопад 2021 року нараховано 10297,74 грн., утримано податків 1984,58 грн., за грудень 2021 року нараховано 5975,97 грн., утримано податків 1172,63 грн., за січень 2022 року нараховано 20000 грн., утримано податків 3600 грн. Всього нараховано 36273,71 грн., всього утримано податків 6757,21 грн.

Оскільки судом встановлено, що в порушення вимог ст. 46 КЗпП України право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання протиправного Наказу від 31.01.2021 №11 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому суд, в даній ситуації вважає можливим застосувати положення статті 235 Кодексу законів про працю України.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу II цієї постанови середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до розрахунків заробітної плати за грудень 2021 року - січень 2022 року, заробітна плата позивача за 2 місяці до відсторонення становила 25975,97 грн.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 01 лютого 2022 року до моменту відновлення на роботі, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у межах присудження позивачеві виплати заробітної плати за один місяць.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вказаних обставин, провівши системний аналіз наданих сторонами спору доказів, враховуючи, зокрема, підтвердження позивачем позовних вимог суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем ОСОБА_1 оплачено судовий збір при подачі позову до суду в розмірі 992,40 гривень (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача стягнути на користь позивача суму судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 992,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статями 8, 32, 34, 43, 55, 64, 92, 129 Конституції України, статями 23, 46, 141, 233, 235 КЗпП України, статями 285 і 286 ЦК України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» статями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 263, 265, 293, 315, 354 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Томашпільська центральна районна лікарня» про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №11 від 31 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Томашпільська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 01 лютого 2022 року до моменту поновлення на роботі з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Томашпільська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 16.02.2000 року Томашпільським РВУМВС України у Вінницькій області, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Томашпільська центральна районна лікарня», Код ЄДРПОУ: 36331552, адреса: 24200, Вінницька область, Тульчинський район, смт.Томашпіль, вул. І.Гаврилюка, 133.

Суддя: О. В. Пилипчук