Постанова

від 28.03.2022 по справі 202/2752/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/418/22 Справа № 202/2752/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року по справі за позовом Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до комунального підприємства "Центр реєстрації та надання послуг" Нивотрудівської сільської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,-

в с т а н о в и л а:

У травні 2020 року Лівобережна окружна прокуратура м.Дніпра Дніпропетровської області, що діє в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернулась до суду з позовом до КП "Центр реєстрації та надання послуг" Нивотрудівської сільської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна, мотивуючи його тим, що під час здійснення представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 встановлено безпідставне вибуття із комунальної власності територіальної громади м.Дніпра нерухомого майна житлового фонду, а саме квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 . За час свого проживання наймачі квартири правом на набуття її у власність не скористались, квартира залишилась неприватизованою.

Зазначали, що виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, з метою подальшого розподілу вільного житла комунальної власності, 19 березня 2019 року прийнято рішення №266 про включення до числа службових жилих приміщень квартиру АДРЕСА_1 та закріплено за прокуратурою Дніпропетровської області. Однак, 25 лютого 2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 1995 року, виданого виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вказували, що за даними органу приватизації - департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, квартира АДРЕСА_1 , у власність громадянам на підставі свідоцтва про право власності не передавалась. Відповідно до інформації КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, державна реєстрація права власності за ОСОБА_6 не проводилась, згідно з інвентаризаційною справою відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відсутні. За вказаним фактом Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 21 травня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42019042630000089 за ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358, ч.3 ст.27, ч.3 ст.190 КК України.

Посилаючись на те, що під час досудового розслідування кримінального провадження було з`ясовано, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , втім 26 березня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу №277 від 26 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., укладеного між померлим ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , а тому просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №277 від 26 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений ПН ДМНО Кононенко С.А. щодо квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), номер запису про право власності - 30881154 від 26 березня 2019 року; скасувати рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради про державну реєстрацію права власності, індексний номер рішення - 45688676 від 25 лютого 2019 року за ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), номер запису про право власності - 30444155 від 25 лютого 2019 року; витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року позов Лівобережної окружної прокуратури м.Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем не надано доказів того, що квартира є комунальною власністю, хто саме був наймачем квартири, з якого часу та на підставі якого документу. Позивачем не надано доказів того, що свідоцтво про право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_6 є підробленим. Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, не обґрунтував наявність підстав для реалізації представницьких повноважень в інтересах держави. Вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири не відповідає ефективному способу захисту у цій справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вказував, що його, як позивача, не було повідомлено належним чином про розгляд даної справи, з протоколу судового засідання від 26 серпня 2021 року вбачається, що суд після видалення до нарадчої кімнати з неї не повертався та рішення не оголошував.

Правом на надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що в квартирі АДРЕСА_1 , проживали та були зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується довідкою №14730 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 01 жовтня 2018 року, картками реєстрації місця проживання, листом департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №6/5-805 від 23 листопада 2018 року

За час свого проживання наймачі квартири правом на набуття її у власність не скористались, квартира залишилась неприватизованою, що підтверджується інформацією, наданою департаментом житлового господарства №1/12-1763 від 21 червня 2019 року.

Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, з метою подальшого розподілу вільного житла комунальної власності, 19 березня 2019 року прийнято рішення №266 про включення до числа службових жилих приміщень квартиру АДРЕСА_1 , та закріплено за прокуратурою Дніпропетровської області.

25 лютого 2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 1995 року, виданого виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з цим, за даними органу приватизації - департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, квартира АДРЕСА_1 у власність громадянам на підставі свідоцтва про право власності не передавалась.

Відповідно до листа №8679 від 13 червня 2019 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, державна реєстрація права власності за ОСОБА_6 не проводилась, згідно з інвентаризаційною справою відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відсутні.

За вказаним фактом Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 21 травня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42019042630000089 за ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч. ст.358, ч.3 ст.27, ч.3 ст.190 КК України.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00024703126 від 26 листопада 2019 року.

26 березня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу №277 від 26 березня 2019 року, посвідченого ПН ДМНО Кононенко С.А., укладеного між померлим ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року по справі №202/641/20 було встановлено, що внаслідок спільних умисних дій невстановленої особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та ОСОБА_7 з права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро незаконно вибуло нерухоме майно - квартира, яка розташована у АДРЕСА_2 . ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.190 КК України.

Задовольняючи позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури м.Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості у повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із статтею 245 ЦПК України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

При цьому, порушення порядку перебування суддів у нарадчій кімнаті в юридичному розумінні не є синонімом порушення таємниці наради суддів, оскільки не завжди формальне порушення положень статей 245, 268 ЦПК України є таким, що завдає шкоди цілям, для яких існує інститут таємниці наради суддів.

Норми чинного ЦПК України не містять законодавчої дефініції «таємниця нарадчої кімнати», однак відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року незалежність судді забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення (ст.48 ч.5 п.4 Закону); суддя зобов`язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання (ст.56 ч.7 п.5 Закону); передбачено можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження в разі розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні (ст.106 ч.1 п.5 Закону).

Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом.

Статтею 259 ЦПК України встановлено, що суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

З врахуванням того, що відповідач ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу, крім іншого, грубим порушенням норм процесуального права, допущеними судом першої інстанції під час розгляду вказаної справи, що знайшло своє підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2021 року о 12 годині 19 хвилин було відкрито судове засідання, о 12 годині 57 хвилин суд видалився до нарадчої кімнати.

Даних про повернення суду з нарадчої кімнати та оголошення вступної та резолютивної частини рішення матеріали справи не містять, а тому колегія суддів вважає за можливе рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №310/2647/17-ц (провадження №61-7734св19) зазначив, що ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів). Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують у рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу. Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

У разі наявності конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб`єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.

Конкуренція позовів існує там, де декілька позовів об`єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом (de eadem re), який задовольняється здійсненням вже одного з цих позовів, що усуває ео ipso (внаслідок цього) усі інші як безцільні.

Вектори конкуруючих прав є однаково спрямованими і паралельними - права належать одній особі і спрямовані на задоволення одного й того ж самого інтересу. Задоволенням однієї з цих конкуруючих вимог знищувалася інша вимога, так як неприпустимим є двічі задовольняти один і той же інтерес.

За загальним правилом та відповідно до догми українського права, конкуренція позовів не допускається, окрім випадків, коли управомоченій особі законом або договором надано право вибору вимагати застосування одного з-поміж передбачених у договорі або законі способів захисту.

У будь-якому випадку під час вибору правомірного способу захисту порушеного права підлягає врахуванню правова природа цивільних відносин, що існують між сторонами як учасниками спірних правовідносин.

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо контрагент власника за недійсним правочином здійснив потім відчуження отриманої від власника речі третій особі, то у відносинах з таким новим набувачем колишній власник може використовувати тільки речово-правові способи захисту, бо вони не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним.

У окремих випадках колишні власники, отримавши відмову в задоволенні своїх речово-правових вимог про повернення їм майна, що перебуває у нових власників, які придбали його в результаті правочинів, оспорюють самі ці правочини, посилаючись на недійсність першого правочину з ланцюжка таких правочинів (укладених за їх участю або від їх імені як відчужувачів спірної речі).

Верховний Суд в постанові від 15 травня 2019 року у справі №462/5804/16-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах Львівської міської ради про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, звільнення земельних ділянок зазначив наступне: «Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Верховним Судом враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Держава, згідно з частиною першою статті 386 ЦК України, забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі №522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.

На вказаний правовий висновок посилається Велика Палата Верховного Суду та не відступала від нього (постанови від 05 грудня 2018 року в справах №522/2110/15-ц, 522/2201/15-ц, 522/2202/15-ц).

Крім того, відповідно до абз.18 розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Узагальнень Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року щодо Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст.216 ЦК України є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

У зв`язку з наведеним позовні вимоги Лівобережної окружної прокуратури м.Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №277 від 26 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , посвідчений ПН ДМНО Кононенко С.А., щодо квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), номер запису про право власності - 30881154 від 26 березня 2019 року задоволенню не підлягають, оскільки вимоги в цій частині не є ефективним способом захисту порушених прав, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині приймаються до уваги.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року по справі №202/641/20, який набрав законної сили та не може бути поставлений під сумнів, було встановлено, що внаслідок спільних умисних дій невстановленої особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, та ОСОБА_7 з права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро незаконно вибуло нерухоме майно - квартира, яка розташована в АДРЕСА_2 . ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та злочину, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст.190 КК України.

Таким чином спірна квартира вибула з комунальної власності незаконним шляхом.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади.

У зв`язку з зазначеним, вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради про державну реєстрацію права власності, індексний номер рішення - 45688676 від 25 лютого 2019 року за ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), номер запису про право власності - 30444155 від 25 лютого 2019 року; витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м.Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 вказаних висновків не спростовують.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 повинен був проявити розумну обачність при купівлі квартири, власність на яку зареєстровано менше ніж за місяць до укладання договору купівлі-продажу.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про відсутність у прокурора повноважень з представництва у суді інтересів держави в особі Дніпровської міської ради в даній справі є необґрунтованими з таких підстав.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень Дніпровської міської ради, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18 (провадження №14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19).

У позовній заяві прокурор, на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» навів обґрунтування неналежного здійснення Дніпровської міською радою заходів щодо усунення порушень законодавства та не вжиття останньою заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, прийнявши до уваги доводи приведені в апеляційній скарзі в частині допущення порушень норм процесуального права та в частині відсутності підстав для визнання недійсним договору-купівлі продажу №277 від 26 березня 2019 року, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

З врахуванням часткового задоволення позову (задоволення однієї майнової вимоги та однієї немайнової вимоги) з відповідача ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури слід стягнути судовий збір у розмірі 7 080,50 грн., пропорційно до розміру задоволених та заявлених позовних вимог. Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги (в частині відмови у задоволенні однієї немайнової вимоги) з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 3 153 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до комунального підприємства "Центр реєстрації та надання послуг" Нивотрудівської сільської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради про державну реєстрацію права власності, індексний номер рішення - 45688676 від 25 лютого 2019 року за ОСОБА_6 (рнокпп НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101), номер запису про право власності - 30444155 від 25 лютого 2019 року.

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1773162112101).

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 7 080,50 грн.

Стягнути з прокуратури Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) збір у розмірі 3 153 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.