Рішення

від 28.03.2022 по справі 509/5980/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5980/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬТА КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменської Олени Андріївни Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "Фінансова компанія "АЛЬТА КАПІТАЛ" 25.11.2020 р., звернулось до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменської О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про зобов`язання вчинити дії, в якій просить суд: скасувати арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був накладений 01.08.2019 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Вишняк М.В. по справі №760/21804/19; зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменську О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації зареєструвати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЬТА КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 40270590, адреса місцезнаходження: м. Київ, Спортивна площа, 3, літ. В).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 29 липня 2019 р. між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_1 укладеного договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №29/07-69П, за умовами якого відповідачка отримала у позику грошові кошти в розмірі 2 500 000,00 гривень, терміном по 29.07.2020 року включно.

Додатковою угодою №1 від 02.08.2019 року до договору позики було внесено зміни в частині забезпечення зобов`язань за цим договором іпотекою.

На виконання вказаних змін та забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 02.08.2019 року між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики відповідачка, як іпотекодавець, передала в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 299,4 кв.м та земельну ділянку, кадастровий номер: 5123755800:01:002:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею - 0,1 га. Зазначений договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М., на підставі якого в Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом зареєстровано обтяження в вигляді іпотеки на вказане майно.

В порушення взятих на себе зобов`язань за договором позики відповідачка з 30.07.2020 року не виконує взяті на себе зобов`язання за договором позики щодо своєчасної сплати процентів за користування позикою та повернення суми позики, що стало підставою для скерування позивачем письмових вимог за вих. № 707 від 07.08.2020 р. та №714 від 28.08.2020 року на ім`я ОСОБА_1 з вимогою про необхідність погашення заборгованості, яка станом на 28.08.2020 р. складала 869341,45 грн. та попередженням про початок процедури звернення стягнення на іпотечне майно, у разі не сплати заборгованості.

Як зазначено стороною позивача, відповідачкою були проігноровані вищевказані вимоги, за наслідком чого ТОВ «ФК «АЛЬТА КАПІТАЛ» розпочало процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку майно в порядку, передбаченому п. 5.1,6.1 і 6.2 договору іпотеки та ст. 33,35,36 і 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом подання 02.10.2020 року державному реєстратору прав на нерухоме майно визначеного законом пакету документів про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, 06.10.2020 р. позивачем було отримано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменської О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації за №54434809 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки на вказаний предмет нерухомості зареєстровано обтяження у виді арешту на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва.

Позивач вважає вказаний арешт протиправним, як і дії державного реєстратора щодо відмови у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки він - ТОВ «ФК «АЛЬТА КАПІТАЛ», як іпотекодержатель цього майна, на сьогодні позбавлений можливості реалізувати своє пріоритетне право на задоволення вимог за рахунок заставленого майна у встановленому Договором позики і ст. 33, 35, 36 і 37 Закону України «Про іпотеку» порядку.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак надав до суду заяву про підтримання заявлених вимог та розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка - ОСОБА_1 у судове засідання призначене також не з`явилась, однак під час розгляду справи визнала позовні вимоги.

Відповідач - державний реєстратор Каменська О.А. у судове засідання не з`явилась, однак надала до суду заяву в якій стосовно вирішення спору поклалась на розсуд суду та просила провести розгляд справи за її відсутності.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_1 укладеного договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №29/07-69П, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у позику грошові кошти в розмірі 2500000 (два мільйони п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 1.5 договору позики, позика надається строком на 12 (дванадцять) місяців з 29.07.2019 по 29.07.2020 р. включно.

Додатковою угодою №1 від 02.08.2019 року до договору позики було внесено зміни в частині забезпечення зобов`язань за цим договором та передано в іпотеку нерухоме майно, зокрема, об`єкт житлової нерухомості, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, кадастровий номер: 5123755800:01:002:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівнищва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею - 0,1 га.

З метою забезпечення виконання умов договору позики та вищевказаних змін до договору, 02.08.2019 року сторонами: ТОВ «ФК «Альта Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки, ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передала в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 299,4 кв.м та земельну ділянку, кадастровий номер: 5123755800:01:002:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею - 0,1 га.

Тієї ж дати, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрущенко Л.М. в Державному реєстрі Іпотек о 18:27:16 було зареєстровано обтяження у вигляді іпотеки на вищевказане нерухоме майно.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Згідно частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідності до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З поданих до суду документів вбачається, що відповідачкою - ОСОБА_1 належним чином не виконувались взяті на себе зобов`язання за вказаним договором позики від 29 липня 2019 року, за наслідком чого станом на 28.08.2020 року в останньої виникла заборгованість у розмірі 869341,45 грн.

Через невиконання відповідачкою своїх зобов`язань з повернення коштів за договором позики, позивачем 07.08.2020 року було скеровано на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 лист-вимогу за вих. №707, в якій повідомлено про необхідність в тридцяти денний строк виконати порушене за договором позики зобов`язання шляхом сплати на користь позивача заборгованості, яка станом на 06.08.2020 року складала в сумі 860739 гривень 91 копійка.

28.08.2020 року позивачем повторно на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 було скеровано лист-вимогу за вих. №714, в якій повідомлено про необхідність в тридцяти денний строк виконати порушене за договором позики зобов`язання шляхом сплати на користь позивача заборгованості, яка станом на 28.08.2020 року складала в сумі 869341 гривень 45 копійок. Одночасно у листі-вимозі позивачем повідомлено, що у разі невиконання зазначених вимог, він буде змушений розпочати процедуру звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення виниклої заборгованості.

Під час розгляду справи, відповідачкою ОСОБА_1 не спростовувалось отримання грошових коштів за вказаним договором позики, в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості, як і не спростовувалось отримання вищевказаних листів-вимог, а навпаки з урахуванням визнання позову, суд вважає вищевказані обставини встановленими та у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягають.

Приймаючи не виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 29.07.2019 року, ТОВ «ФК «Альта Капітал» 02.10.2020 року звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменської Олени Андріївни Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області з заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, зокрема - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку звернення стягнення в позасудовий спосіб.

Однак, 06.10.2020 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Каменською О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації видано позивачеві рішення №54434809 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, з посиланням на те, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно вказаного предмету іпотеки зареєстровано обтяження у виді арешту на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 01.08.2019 року по справі №760/21804/19, номер запису обтяження: 32735135 від 08.08.2019 року.

Незгодна з вказаним арештом та діями державного реєстратора з приводу ухилення від проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 ст. 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до п. 61 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або

- засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або

- засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або

- засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.

Судом встановлено, що позивач набув право на пред`явлення зазначеної заяви та звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом визнання права власності на іпотечне майно, що вбачається з наступного.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

На підставі викладеного, з урахуванням непогашення відповідачем заборгованості за вказаним договором позики, позивач має право на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.08.2019 року.

У відповідності до договору іпотеки від 02.08.2019 року, сторони передбачили застереження про задоволення вимог іпотеко держателя та досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (п.5.1, 6.1, 6.2 договору іпотеки).

Законом України «Про іпотеку» передбачено три форми захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

В разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Аналогічне викладено у постановах Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16, від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року по справі № 754/14175/14).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 757/14247/13, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Верховний Суд в своїй постанові від 23 січня 2018 року по справі № 61-1727св17 (760/16916/14-ц) також дотримується позиції, що банк має право на визнання за собою права власності на предмет іпотеки і це не є порушенням норм законодавства України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі 464/8589/15 (провадження № 61-10874сво18) викладено висновок, відповідно до якого тлумачення статті 38 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі- покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Отже, як вбачається, сторони в іпотечному договорі передбачили відповідне іпотечне застереження, що прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за наслідком чого суд доходить до висновку про набуття позивачем права на задоволення вимог з погашення заборгованості за договором позики від 29.07.2019 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 02.08.2019 року.

Також судом встановлено, що позивачем в належний спосіб було направлено іпотекодавцю, який є позичальником письмову вимогу про усунення порушення у відповідності до положень статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Щодо відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень, суд вважає її протиправною, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Частиною 1 вказаної статті передбачені підстави для відмови в державній реєстрації прав, якими є:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;

13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці).

Як вбачається з рішення державного реєстратора №54434809, підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень слугувало наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно стосовно якого подано заяву на підставі п.6 ч.1 ст. 26 вказаного Закону.

Однак, як вбачається, державним реєстратором під час вчинення вказаних дій, не було враховано, що 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" N 2478-VIII (далі - Закон N 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону N 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі "державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку". Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем".

Отже, іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстрації права власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону N 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 08.06.2021 року по справі № 346/1305/19.

Крім того, за правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором щодо державної реєстрації), наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Отже, наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державну їй реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 11.08.2021 року по справі №520/8982/18-ц.

Як вбачається, обтяження на спірний об`єкт предмета іпотеки у виді арешту було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень за №32735135 - 08.08.2019 року, тобто пізніше ніж зазначене нерухоме майно - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було передано в іпотеку, а саме - 02.08.2019 року.

За наслідком викладеного, суд доходить до висновку, що під час винесення вказаного рішення №54434809 про відмову в проведенні державної реєстрації, державним реєстратором не було враховано вищевказаних положень законодавства.

Крім того, згідно з пунктом третім частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.

Відповідно до висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 61-45цс20), стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.

За наслідком викладеного оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є примусовою дією іпотекодержателя, то державна реєстрація права власності на спірний житловий будинок повинна здійснюватись з урахуванням умов, визначених у пункті 3 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і підстав для відмови у її проведенні у державного реєстратора не було.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2018 року у справі № 466/5878/16-ц (провадження № 61-1268св17), від 25 червня 2020 року у справі № 904/2922/18 (пункти 98, 107-108, 116), від 14 квітня 2021 року у справі № 705/4381/19 (провадження № 61-17883св20, від 02 червня 2021 року у справі № 520/5566/19 (провадження № 61-7800св20), від 16 червня 2021 року у справі № 761/4651/19 (провадження № 61-1787св21).

Отже аналізуючи і досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд доходить до висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано і доведено заявлені позовні вимоги тим, що незаконне рішення державного реєстратора призвело до протиправного позбавлення і обмеження ТОВ «ФК «АЛЬТА КАПІТАЛ» на пріоритетне право задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Стаття 55 Конституції України проголошує, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 статті 16 ЦК України, визначено способи захисту цивільних прав та інтересів осіб.

Отже, відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Обравши способом захисту зокрема зобов`язання державного реєстратора провести державну реєстрацію прав на підставі поданої заяви, позивач відповідно до ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України належним чином довів обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права.

Судом враховується, що у відповідності до ч.3 вказаної статті, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

У справі, яка розглядається, спосіб захисту, обраний позивачем ТОВ «ФК «АЛЬТА КАПІТАЛ», є належним, бо дозволяє ефективно захистити порушене особисте майнове право - право власності на нерухоме майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог у встановлений Законом спосіб. Саме це право було порушене відповідачем - державним реєстратором шляхом відмови у проведенні державної реєстрації.

Таке право може бути ефективно захищене шляхом ухвалення судового рішення про зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменську О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації зареєструвати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЬТА КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 40270590, адреса місцезнаходження: м. Київ, Спортивна площа, 3, літ. В), що одночасно призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), що відповідає висновкам сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 року по справі № 910/10011/19.

Ухвалюючи рішення в цій справі, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменську О.А. Овідіопольської районної державної адміністрації проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЬТА КАПІТАЛ».

Однак, суд вважає безпідставними вимоги позивача стосовно скасування арешту накладеного на спірне іпотечне майно на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01.08.2019 року по справі №760/21804/19, оскільки встановлене порушене право позивача відновлене у обраний вищевказаний спосіб захисту, який є ефективним та відповідає змісту характеру його порушення.

Позивачем жодним чином не доведено в чому полягає порушення його прав саме шляхом постановлення Солом`янським районним судом міста Києва вказаної ухвали суду.

Крім того, суд зазначає, що у разі незгоди позивача з вказаною ухвалою, останній під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна у відповідності до положень ч.1 ст. 174 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬТА КАПІТАЛ" є частково обґрунтованим, за наслідком чого підлягає частковому задоволенню.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬТА КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Каменської Олени Андріївни Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Овідіопольської районної державної адміністрації Каменську Олену Андріївну провести державну реєстрацію права власності на на житловий будинок АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЛЬТА КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 40270590, адреса місцезнаходження: м. Київ, Спортивна площа, 3, літ. В).

У задоволенні решти позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЛЬТА КАПІТАЛ" - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя В.К.Кочко