Рішення

від 28.03.2022 по справі 320/1269/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2022 року справа №320/1269/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-290726-50 від 06.11.2020, зобов`язавши відповідача внести зміни до інтегрованої картки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, яке реалізує не як самозайнята особа, а як найманий працівник, працюючи з 2018 року юрисконсультом Комунального підприємства «Таращаводоканал». Умовами для виникнення обов`язку щодо сплати єдиного внеску є: наявність ознак самозайнятої особи, провадження такою особою незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності. Отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є реалізацією прав, передбачених ст. 3 Конституції України, але не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності та факту зайнятості особи. Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску ним як особою, що має право провадити адвокатську діяльність в той час, коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в період, за який нараховано ЄСВ згідно оскаржуваної вимоги, позивач був найманим працівником, відтак ЄСВ у повному обсязі за позивача нараховував та сплачував роботодавець, що звільняє позивача від повторної сплати ЄСВ як самозайнятої особи. Стверджує, що упродовж багатьох років не отримує доходу від безпосереднього зайняття адвокатською діяльністю. Це підтверджують подані до податкового органу податкові декларації. При цьому свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської прибуткової діяльності і факту зайнятості особи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, витребувано докази від сторін.

11.03.2021 від позивача на адресу суду надійшли витребувані докази у справі.

12.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав, у його задоволенні просить відмовити. Зазначив, що згідно публічних даних з Єдиного реєстру адвокатів України адвокат ОСОБА_1 набув право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Київської обласної КДКА від 26.08.2010 №203, про що видано свідоцтво від 26.08.2010 №4277/10. Позивач перебуває на обліку з 10.03.2011, як платник податків, який займається адвокатською діяльністю за основним місцем обліку. З посиланням на п.5 ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, стверджує, що платниками єдиного внеску є особи, які проводять незалежну професійну діяльність, зокрема адвокати, та отримують дохід від цієї діяльності..

Стверджує, що за позивачем обліковується заборгованість по єдиному внеску у розмірі 14557,74 грн. Борг виник в результаті несплати єдиного внеску за незалежною професійною діяльністю, в тому числі: за IІ квартал 2019 р. (граничний термін сплати 19.07.2019) у сумі 2754,08 грн.; за ІІІ квартал 2019 р. (граничний термін сплати 19.10.2019) у сумі 2754,18 грн.; за IV квартал 2019 р. (граничний термін сплати 21.01.2020) у сумі 2754,18 грн.; за І квартал 2020 року (граничний термін сплати 21.04.2020) у сумі 2078,12 грн.; за ІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 20.07.2020) у сумі 1039,06 грн.; за ІІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.10.2020) у сумі 3178,12 грн. Загальна сума заборгованості, яка обліковується за позивачем станом на 30.10.2020 з ЄСВ становить 14557,74 грн.

У зв`язку з наявністю боргу у позивача з єдиного внеску відповідачем на підставі ст. 25 Закону виставлено та направлено вимогу від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на суму 14557,74 грн.

Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.03.2022 замінено відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код ВП 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Бориспільським МРВ ГУМВС України в Київській області 28.02.1996, адреса реєстрації з 12.05.2005 - АДРЕСА_1 .

Позивач на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури від 26 серпня 2010 р. № 203 має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4277/10 від 26 серпня 2010 р.

Згідно з довідкою № 18 від 25 січня 2021 р. позивач працював в Комунальному підприємстві «Таращаводоканал» з 2 серпня 2018 р. згідно наказу №60 від 01.08.2018 і по даний період та єдиний соціальний внесок на заробітну плату сплачується в установленому Законом порядку.

06.11.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-290726-50, якою повідомлено, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 складає 14557,74 грн. (з них 14557,74 грн. - недоїмка; 0 грн. - штраф; 0 грн. - пеня).

Вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 направлено на податкову адресу позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією із штрихкодовим ідентифікатором №0960101357981 та отримано позивачем особисто 16.12.2020.

Позивач оскаржив вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 до ДПС України.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 16.01.2021 №1009/6/99-00-06-02-01-06 вимога Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 залишена без змін, а скарга позивача від 24.12.2020 - без задоволення.

З розрахунку суми боргу згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на загальну суму 14557,74 грн., доданого до відзиву на позовну заяву, до складу сум ЄСВ, включених до спірної вимоги, входить:

- за IІ квартал 2019 р. (граничний термін сплати 19.07.2019) у сумі 2754,08 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 р. (граничний термін сплати 19.10.2019) у сумі 2754,18 грн.;

- за IV квартал 2019 р. (граничний термін сплати 21.01.2020) у сумі 2754,18 грн.;

- за І квартал 2020 року (граничний термін сплати 21.04.2020) у сумі 2078,12 грн.;

- за ІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 20.07.2020) у сумі 1039,06 грн.;

- за ІІІ квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.10.2020) у сумі 3178,12 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України) та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з вимогами п. 12 ст. 1 Закону № 2464-VІ основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до вимог п. 41.1 ст. 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За приписами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За приписами ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Суд зазначає, що системний аналіз пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України та статей 4, 7 Закону № 2464 свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464-VІ не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Також суд зазначає, що позивач є особою з інвалідністю 2 гр. та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 , виданим 26.12.2011.

Так, згідно з довідкою МСЕК Серії КИО-І №236354 від 23.06.2005 позивачу довічно встановлено 2 групу інвалідності, причина інвалідності - інвалід з дитинства.

Відповідно до частини 13 статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.

Позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4277/10 від 26 серпня 2010 р.

У період з 02 серпня 2018 року по даний час позивач працює на посаді юрисконсульта в Комунальному підприємстві «Таращаводоканал» (ідентифікаційний код 32254684), де отримує заробітну плату та за нього сплачується соціальний внесок у встановленому законом Порядку, що підтверджується довідкою від 25 січня 2021 р. № 18.

На вимогу ухвали суду позивачем надано до суду копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , відповідно до якої 02.08.2018 позивач прийнятий на 0,15 ставки посади юрисконсульта відповідно до наказу від 01.08.2018 №60, 01.11.2018 позивач переведений на 0,5 ставки посади юрисконсульта відповідно до наказу від 01.11.2018 №77/1.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування містяться такі відомості про страхувальника та суму фактичного заробітку/доходу:

- за звітний період ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року сума фактичного заробітку/доходу позивача, отриманого від страхувальника Комунального підприємства «Таращаводоканал» (ідентифікаційний код 32254684), склала 24148,21 грн., в Реєстрі міститься позначка про щомісячну сплату страхувальником в 2019 році страхових внесків;

- за звітний період І, ІІ, ІІІ квартали 2020 року сума фактичного заробітку/доходу позивача, отриманого від страхувальника Комунального підприємства «Таращаводоканал» (ідентифікаційний код 32254684), склала 29773,50 грн., в Реєстрі міститься позначка про щомісячну сплату страхувальником в 2020 році страхових внесків;

Також позивачем надано довідку Комунального підприємства «Таращаводоканал» від 19.02.2021 №30, відповідно до якої позивач з 02.08.2018 і по даний час працює на посаді юрисконсульта в Комунальному підприємстві «Таращаводоканал» і єдиний соціальний внесок на заробітну плату сплачується в установленому Законом Порядку в розмірі 8,41%, як працюючий інвалід, а саме: нарахована заробітна плата з 02.08.2018 по 2020 рік (включно) - 86823,21 грн., нарахування на заробітну плату та сплата ЄСВ з 02.08.2018 по 2020 рік (включно) - 7301,88 грн.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірному періоді (2-4 квартали 2019 року, 1-3 квартали 2020 року) регулярно нараховув та сплачував роботодавець в розмірі відповідно до частини 13 статті 8 Закону № 2464-VІ, а саме в розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримував доходу від цієї діяльності.

Суд зазначає, що позивач надає правову допомогу в рамках трудових відносин з Комунальним підприємством «Таращаводоканал», перебуваючи на посаді юрисконсульта. У зв`язку з цим, суд звертає увагу відповідача, що позивач є найманим працівником та не провадить незалежну професійну діяльність як самозайнята особа.

При цьому, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював та здійснює незалежну професійну діяльність поза межами Комунального підприємства «Таращаводоканал», як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Ураховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами Комунального підприємства «Таращаводоканал» не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДФС у Київській області від 06.11.2020 № Ф-290726-50 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 14557,74 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Указана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд не може не звернути увагу на наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 4 Закону № 2464-VІ, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, згідно з положеннями частини 4 статті 4 Закону № 2464-VІ позивач, будучи особою з інвалідністю (незалежно від групи інвалідності), звільнений від сплати за себе єдиного внеску і може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Матеріали справи не містять доказів волевиявлення позивача щодо добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки, суд зазначає таке.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку №5 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.

Пунктом 2 підрозділу 13 розділу ІV Порядку №5 передбачено, що на підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення. У разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Суд вважає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17) та від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління ДПС у Київській області відповідача внести зміни до інтегрованої картки, оскільки відсутні підстави вважати, що право позивача буде порушено з боку відповідача після набрання законної сили судовим рішенням про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на суму 14557,74 грн.

Суд зазначає, що у разі набрання даним рішенням законної сили у позивача виникне право звернутися до контролюючого органу із вимогою про виключення з обліку спірної суми недоїмки зі сплати ЄСВ за період ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року, І, ІІ, ІІІ квартали 2020 року на суму 14557,74 грн. і лише відмова контролюючого органу провести дії з виключення з обліку спірних сум недоїмки з ЄСВ може бути оскаржена до суду.

Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже в спірних правовідносинах достатнім для захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на суму 14557,74 грн., оскільки саме таке рішення суду, в разі набрання ним законної сили, є підставою для вчинення податковим органом дій по виключенню з обліку сум єдиного соціального внеску, які визначали наявність недоїмки в інтегрованій картці платника.

Суд вважає, що позивачем передчасно заявлена вимога про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника за спірною вимогою, оскільки ще не настали обставини, які зумовлюють виключення з обліку спірних сум, а відтак, платник передчасно звернувся з такими вимогами до суду.

З цих підстав, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки, зокрема, за вимогою від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на суму 14557,74 грн., яка визнана судом протиправною та скасована.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування законних підстав для нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ за період ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року, І, ІІ, ІІІ квартали 2020 року на суму 14557,74 грн., а тому, на думку суду, відповідачем не доведено належним чином факт наявності у позивача боргу з єдиного соціального внеску.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 № Ф-290726-50 на суму 14557,74 грн.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 06.11.2020 № Ф-290726-50 в сумі 14557,74 грн.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.03.2022.

Суддя Кушнова А.О.