Рішення

від 29.03.2022 по справі п/320/1359/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2022 року м. Київ № П/320/1359/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Білоцерківської РДА Київської області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Управління соціального захисту населення Таращанської РДА Київської області (далі по тексту - відповідач, УСЗН ТаращанськоїРДА), в якому просить суд:

- визнати незаконною відмову Управління соціального захисту населення Таращанської РДА Київської області за № 244 від 27.01.2020 щодо встановлення статусу інваліда війни ІІІ-групи;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області встановити позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та позивачу була встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання яке пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Проте, відповідач листом відмовив позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення у зв`язку з тим, що відсутні підтверджуючі документи щодо того, що позивач залучався до робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

Позивач не погоджується з даною відмовою відповідача тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та витребував докази по справі.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з роз`ясненням Міністерства з питань надзвичайних ситуацій від 14.08.2006 р. № 04-9492/281 чинність Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі 3-х зведених загонів цивільної оборони (ЦО) на території Київської, Житомирської і Чернігівської областей, сформовані на базі об`єднання «Хімволокно». Також до складу цих формувань входив особовий склад штабів ЦО, який направлявся до складу оперативних груп ЦО України (м. Чорнобиль) та ЦО Київської області (м. Іванків). Підтверджуючих документів про те, що позивач перебував в підрозділах цивільної оборони, сформованих на базі об`єднання «Хімволокно» управління не має. Відповідач зауважив, що в довідці МСЕК серії АВ № 0086321 від 09.09.2019 р. ОСОБА_1 зазначено про те, що інвалідність пов`язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а не виконанням службових обов`язків.

Таким чином, правових підстав для встановлення статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу немає.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2022 суд замінив відповідача по справі - Управління соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області, на правонаступника - Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.11.2019 року.

Рішенням МСЕК ОСОБА_1 з 06.09.2019 довічно була встановлена IIІ група інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АВ №0086321 виданою 09.09.2019.

Як вбачається з експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській від 22.07.2019 №4928 захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 , 01.04.1981 року позивач прийнятий до Таращанського Тресту «Київводбуд» на роботу водієм 2 класу та 15.04.1982 звільнений з роботи.

20.04.1982 позивач прийнятий на роботу водієм 3-го класу до автобази тресту «Київводбуд» на підставі наказу 18-к від 19.04.1982.

Згідно запису під номером 8 у трудовій книжці позивача, 01.04.1987 Автобаза Тресту «Київводбуд» перейменоване в ВАТ «Бориспільська автобаза», що також підтверджується відомостями довідки виданої трудовим архівом виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 12.08.2019 № 25-07/143. Крім того, вказана довідка містить відомості щодо того, що у документах архівного фонду ВАТ «Бориспільська автобаза» ( у списках учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи за 1986-1987 рр) є запис №312 про відрядження ОСОБА_1 у Новошепеличі.

Відповідно до відомостей архівної довідки виданої трудовим архівом виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 12.08.2019 № 25-07/142, у документах архівного фонду ВАТ "Бориспільська автобаза", до 1997 - автобаза тресту "Київводбуд", до 1976 р. Автотранспортна контора тресту "Київводбуд" у наказах директора автобази тресту "Київводбуд" з особового складу є:

наказ №18-к від 19.04.182 про прийом на роботу ОСОБА_1 водієм 3-го в автоколону №14 з 20.04.1982 р таб. № 2644. підстава: ф.84, оп.1-ос, спр. 915, арк. 62;

наказ №26-к від 02.08.202 про звільнення з роботи ОСОБА_1 водія автоколони№14 по ст. 36 п.1 КЗпП України (згода сторін) з 01.08.2002 та. №2644. підстава:ф.84, оп.1-ос, спр. 1800, арк.1,2.

Як вбачається з відомостей листа виданого трудовим архівом виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 12.08.2019 № 25-07/143, документи ВАТ "Бориспільська автобаза" прийняті до зберігання до трудового архіву 29.12.2008.. У документах архівного фонду ВАТ "Бориспільська автобаза" у (списках учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи за 1986-1987 рр) є запис №312, про відрядження ОСОБА_1 у Новошепеличі. Копії шляхових листів надано позивачу разом з вказаним листом. Відомості щодо направлення водія ОСОБА_1 для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджують копіями шляхових листів долучених до матеріалів справи.

Судом встановлено, що 27.01.2020 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Листом від 27.01.2020 № 244 Управлінням соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області повідомлено позивача про відсутність законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у зв`язку тим, що для отримання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» необхідно підтвердити безпосередню участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 4 Закону № 3551-ХІІ визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України від 28.09.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) та має право на отримання відповідного посвідчення. г

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, у тому числі відсутні вимоги щодо залучення за окремою процедурою підприємств, установ та організацій.

Відтак, відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Крім того, згідно відомостей листа Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 16.01.2020 №01.1-14/80 наданого позивачу, відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 201-78 (далі - Положення) підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об`єктах народного господарства здійснює керівник такого об`єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони.

Згідно з п. 16 Положення до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов`язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов`язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та II груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.

За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.

Враховуючи вищевикладене, інформація про залучення до формувань Цивільної оборони міститься в первинних документах (наказах чи розпорядженнях про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особових рахунках, табелі обліку часу, посвідченні про відрядження, шляхових листах).

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу

та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний

підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як було встановлено судом, позивач є особою з інвалідністю у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому, надані позивачем відповідачу документи підтверджують участь позивач у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже він має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

При цьому суд зауважує, що вищевказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням.

Згідно з даними довідки до акту огляду МСЕК позивачу з 06.09.2019 року встановлено третю групу інвалідності довічно у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Таращанської РДА Київської області за № 244 від 27.01.2020 щодо встановлення статусу інваліда війни ІІІ-групи.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано, а отже правомірності прийнятого рішення суду не доведено.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже позовні вимоги щодо зобов`язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області , яке є правонаступником УСЗН Таращанського РДА встановити позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є обґрунтованими.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції, відтак суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити .

2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Таращанської РДА Київської області за № 244 від 27.01.2020 щодо встановлення статусу інваліда війни ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.