Ухвала

від 29.03.2022 по справі 380/18005/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/18005/21

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

30 березня 2022 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника позивача про закриття провадження у справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті ВС» про стягнення коштів

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області код ЄДРПОУ 40349068, місцезнаходження: 79011, м. Львів, вул.Д.Вітовського, 18 (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті ВС» код ЄДРПОУ 40571867, місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м.Дрогобич, вул. Козацька, буд.10 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті ВС» на користь державного бюджету 1700,00грн. згідно з рішенням Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 11.05.2021 №0121.

Ухвалою від 25.10.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

До суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі з огляду на відмову від позову через добровільну сплату відповідачем штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заяви представника позивача про відмову від позову, суд встановив наступне.

Рішенням Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області від 11.05.2021 №0121 на відповідача накладено штраф у розмірі 1700,00 грн. за порушення законодавства про рекламу, у зв`язку з тим, що на вимогу позивача від 05.02.2021 №074-12/711 про надання документів, усних та/або письмових пояснень, відео- та звукозаписів, а також іншої інформації, необхідної для здійснення повноважень щодо контролю, відповідач не надав жодних документів про вартість розповсюдженої реклами з порушенням вимог, передбачених частиною 1 статті 16 Закону України «Про рекламу».

Виходячи з наявності підстав для стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті ВС» на користь державного бюджету 1700,00грн. штрафу за порушення законодавства про рекламу, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку заяві представника позивача про закриття провадження у справі, суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За результатом з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі суддя встановив наступне.

Згідно з частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Таким чином, за змістом КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За змістом наведених приписів участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суд повинен з`ясовувати, у зв`язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За приписами частини четвертої статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Звертаючись до суду, представник позивача посилався, зокрема, на статті 26, 27 Закону України «Про рекламу» та пункт 20 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693.

Норми Закону України «Про рекламу», встановлюють, що контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.

Разом з цим, позивач, як суб`єкт владних повноважень, може звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування (частина третя статті 27 Закону України «Про рекламу»).

Відповідно до пункту 20 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №693 сума штрафів за порушення законодавства про рекламу сплачується добровільно або стягується в судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз норм наведеного, свідчить про те, що право на звернення до суду з позовом про стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу, позивач, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів відповідно до вказаного Закону не має.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693, як підзаконний нормативно-правовий акт не є «законом» у розумінні статті 5, частини 4 статті 46 КАС України, який є підставою для звернення до суду. Окрім того, він не містить вказівки на право позивача звертатись до суду з позовом про стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу.

За таких обставин суд зазначає, що звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду з позовом є способом здійснення таким суб`єктом визначених законами повноважень, під час якого суд здійснює попередній судовий контроль, перевіряючи наявність законних підстав для втручання суб`єкта владних повноважень (позивача) у господарські відносини, а отже запобігаючи можливим порушенням прав, свобод або законних інтересів фізичних або юридичних осіб. Звернення суб`єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання.

Судовий розгляд у справі за позовом суб`єкта владних повноважень, який подано до суду за відсутності необхідних передумов, не може призвести до виконання завдання адміністративного судочинства - захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, якщо суб`єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, суд відмовляє у відкритті провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами адміністративної юрисдикції адміністративного суду.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 у справі № 826/853/17 та від 23.09.2021 у справі №816/259/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає про те, що під час розгляду відповідної справи ним враховується остання позиція Верховного Суду, сформована щодо розгляду спорів у подібних правовідносинах, а саме правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 23.09.2021 у справі №816/259/18.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держпродспоживслужби у Львівській області не має правових підстав для звернення до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій.

Крім того, суд звертає увагу на те, щодо спірних правовідносин необхідно застосовувати норми частини третьої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює, що у разі невиконання в добровільному порядку суб`єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень (постанов) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, та його посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом2, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 вказаної статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Виходячи зі змісту позовних вимог, а також суб`єктного складу учасників справи, суд вважає за необхідне вказати на те, що стягнення грошової суми у зв`язку з порушенням законодавства про рекламу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області не може бути окремим і самостійним предметом позову в суді будь-якої юрисдикції.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь державного бюджету 1700,00 грн. згідно з рішенням позивача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 11.05.2021 №0121 не підлягають судовому захисту, а тому компетентний суд щодо розгляду такого спору відсутній.

За таких обставин заява позивача про відмову від позову не породжує юридичних наслідків, оскільки у позивача відсутнє право на звернення до суду з відповідним позовом. Як наслідок, позивач не вправі відмовитися від не існуючого права.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, є підставою для повернення сплаченого судового збору. Тому позивачу з державного бюджету необхідно повернути судовий збір у розмірі 2270грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №782 від 01.10.2021.

Керуючись статтями 19, 170, 243, 248, 256 КАС України, суддя

у х в а л и в :

у задоволенні заяви представника позивача про відмову від позову відмовити повністю.

Закрити провадження у справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті ВС» про стягнення коштів.

Повернути Головному управлінню Держпродспоживслужби у Львівській області код ЄДРПОУ 40349068, місцезнаходження: 79011, м. Львів, вул.Д.Вітовського, 18 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн. 00коп.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

СуддяА.Г. Гулик