Рішення

від 02.07.2010 по справі 2-5581-10

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

 Справа № 2-5581

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2010 року

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого-судді Баранова В.І., при секретарі Сюсель І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання дій протиправними, зобов’язання нарахування та виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „Дітям війни”,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до відповідача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 р.  до часу подання позовної заяви, тобто до 16.06.2010  р., просить визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату їй щомісячної державної соціальної допомоги у вказаному розмірі з 01.01.2010 року . В обґрунтування позову посилається на те що вона , ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має соціальний статус “дитина війни” та їй  згідно зі ст.6 вказаного Закону з 01 січня 2006 року повинна була щомісячно виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В 2006-2007 роках позивачеві така допомога не виплачувалась. Законом України від 20.12.2005 року “Про державний бюджет України на 2006 рік” та ст.71 п.12 Закону України від 19.12.2006 року “Про державний бюджет України на 2007 рік” Верховна Рада України призупинила дію ст.6 розділу 2 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Однак, Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року визнав такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, якими зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, а також положення ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними. Рішення Конституційного суду по цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Зазначене рішення є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Окрім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на відсутність фінансових можливостей держави для обчислення та виплати підвищення до пенсії особам – “дітям війни” не можуть вважатись обґрунтованими, тому що Європейський суд з прав людини при розгляді справи “Кечко проти України” не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього закону, на думку Уряду України, превалювали. Європейський суд не прийняв і аргументи Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Таким чином, позивач вказує, що невиплата йому соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України. Розмір підвищення відповідно до ст.6 вказаного закону становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2006 року 350 грн., з 01 квітня 2006 року – 359 грн., з 01 жовтня 2006 року – 366 грн.. Згідно із Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01 січня 2007 року – 380 грн., з 01 квітня 2007 року – 406 грн., з 01 жовтня 2007 року – 411 грн. Відповідно до ст.58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України” прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність складає: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Таким чином, позивач вказує, що сума невиплаченої ї й  соціальної допомоги за 2006-2007 роки становить 2733 грн. 30 коп. Крім того, з початку 2008 року позивач отримувала соціальну допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, що, на її  думку, також є порушенням її  прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. У 2008 році позивачу за перший квартал повинні були виплачувати по 141 грн., а виплатили по 47 грн., тобто не доплачено 282 грн.; за другий квартал – по 144,30 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,10 грн., тобто не доплачено 288,60 грн.; за третій квартал – по 144,60 грн. за кожний місяць, а виплатили по 48,20 грн., тобто не доплачено 289,20 грн.; за четвертий квартал 2008 року повинні були виплачувати по 149,40 грн. за кожний місяць, а виплатили по 49,80 грн., тобто не доплачено 298,80 грн. Таким чином, позивач зазначає, що загалом за 2008 рік їй  не доплачено соціальну допомогу у розмірі 1158,60 грн. У 2009 та 2010 роках пенсія також виплачувалась без вказаних доплат. Таким чином, позивач зазначає, що загальна сума недоплати за 2006-2009 роки та три місяці 2010 року складає 5385,90 грн.

Позивач зазначає, що про належні їй  як дитині війни виплати її  повідомлено не було, про факт порушення своїх прав вона   дізналася  лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року, тому просить поновити їй  пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01.01.2006 р. до часу подання позовної заяви, тобто по 16 .06.2010 р., визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні їй  підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй  недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 р. по 01.04.2010 р., обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та зобов’язати відповідача прийняти рішення про подальше призначення та виплату їй такої допомоги у вказаному розмірі з 01.01.2010 року .

Позивач у судове засідання не з’явилася, але від неї надійшла заява з проханням слухати справу за її  відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, надав до суду свої заперечення, згідно яких позов не визнає повністю. Пояснив, що на 2006-2007 роки не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”. Зокрема, із змісту цієї статті не вбачається, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсій. Відтак представник вказує, що відсутні підстави щодо зобов’язання відповідача провести перерахунки пенсії та забезпечити її виплату територіальним органом Пенсійного фонду України та Пенсійним Фондом України. Разом з тим, представник відповідача вказав, що з 01.01.2008 року механізм реалізації  положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” врегульовано шляхом внесення змін до цієї статті Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, згідно з якими дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної  допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір зазначеного підвищення становив: з 01.01.2008 року – 47 грн. (470грн.х10%), з 01.04.2008 року – 49,80 грн. Згідно зі ст.14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсій, підвищується на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, тому дітям війни з 01.10.2008 року виплачується щомісячно по 49,80 грн. Крім того, представник відповідача посилається на те, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, тому просить у задоволенні вимог позивача відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо вимог позивача про відновлення пропущеного ним строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів за період з 01.01.2006 року до часу подання заяви, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що про належні позивачеві як дитині війни виплати вона   дізналася лише після висвітлення зазначених подій у ЗМІ у зв’язку з ухваленням відповідного рішення Конституційним судом України 09.07.2007 року. Однак, позивач звернулася  до суду з позовом тільки 16.06.2010 року, не надала  суду доказів того, що пропустила  строк позовної давності з поважних причин, не зазначила , коли саме дізналася  про ухвалення Конституційним судом рішення. Крім того, у відповідності до положень ст.57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Рішення Конституційного суду було оприлюднено в офіційному друкованому виданні – Офіційному віснику України від 27.07.2007 року №52 . Отже, позивач мав змогу та повинен був дізнатися про порушення своїх прав після висвітлення рішення в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що представник відповідача обґрунтовано посилався на те, що позивачем безпідставно пропущений 3-річний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, у задоволенні позову за період з 01.01.2006 року по 16.06.2007 року слід відмовити через пропуск позивачкою  встановленого законом 3-річного строку звернення до суду.

Судом встановлено, що позивач дійсно, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має статус «дитини війни», що також підтверджується штампом в копії її пенсійного посвідчення / а.с.6 /, та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії пенсійного посвідчення позивача, в дійсності вона  отримує не державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії, про перерахунок та виплати якої просить позивач, а пенсію за віком.

Законом України “Про державний бюджет на 2007 рік” дію цієї статті зупинено, а Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік” ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладена в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.”

Конституційний Суд України своїми рішеннями № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнав неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік” та Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік” в частині зупинення дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та зміни розміру підвищення до пенсії дітям війни в 2008 році.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, після прийняття рішень Конституційним судом України 09.07.2007 року та 22.05.2008 року відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивача та здійснити виплату у передбаченому законом розмірі, тобто в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, оскільки згідно ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. У 2009 році будь-яких змін до закону України «Про соціальний захист дітей війни» стосовно розміру підвищення до пенсії також не вносилося.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, в 2008-2009 роках підвищення до пенсії нараховувалося та виплачувалося позивачеві у розмірах менших, ніж це визначено у ст. 6 вказаного закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 01.04.2010 року.

В позові про нарахування підвищення пенсії за період з 16.06 .2007 р. по 09.07.2007 р. та з 01.01.2008 р. по 22.05.2008 р. слід відмовити, оскільки в 2007 році Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, який діяв на той час, було зупинено дію положень Закону України „Про соціальний захист дітей війни” про виплату підвищення пенсії, а Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік” було змінено розмір соціальної допомоги. Рішення Конституційного суду України зворотної дії у часі не мають.

Відповідно до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 4-зп від 03.10.1997 року конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загально звичайним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Враховуючи ці положення, при вирішені спорів необхідно застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше, тобто до 09 липня 2007 року і з 01 січня до 22 травня 2008 року слід керуватись нормами Законів України про державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно до ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив з 01.01.2007 року 380 грн., з 01.04.2007 року – 406 грн., з 01.10.2007 року – 411 грн. Відповідно до ст.58 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”, прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн. Нормами Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” не передбачено обмежень щодо застосування положень ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, та крім цього ст.54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто 498,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач підвищення до пенсії у 2009-2010 роках здійснював у меншому розмірі.

Посилання представника відповідача на те, що не було розроблено механізм виплати цієї допомоги та не були передбачені кошти на ці витрати в державному бюджеті, суд вважає безпідставними, оскільки, відповідно до ст.22 Конституції України звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається. Відсутність коштів на виплату грошової допомоги не позбавляє осіб, яким вона повинна виплачуватись, права на таку допомогу. Окрім того, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та ст.6 Закону. Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо відсутності відповідного фінансування, суд вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи зазначено в рішенні, висновку Конституційного суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, використовувати ці повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.

Згідно зі ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених вказаним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст.95, ст.96 Конституції України, предметом регулювання закону України про Державний бюджет України є встановлення доходів та видатків на загальносуспільні потреби.

Закон про Державний бюджет України є правовим актом, зміст якого згідно із Законом України „Про бюджетну систему України” чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Такий закон затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком.

Таким чином, оскільки дія Закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, тому перерахунок слід визначити за кожний рік окремо, тобто з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2010 року.

Позивач в позовній заяві просить визнати протиправними дії відповідача про відмову у призначенні їй підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”; але, відповідач такого рішення не приймав, і по суті позивач оскаржує бездіяльність відповідача в частині невиплати їй пенсії у розмірах, передбачених діючим законодавством.

Вимоги позивача про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі прийняти рішення про подальше призначення та виплату позивачеві щомісячної державної соціальної допомоги, обчислюючи її з урахуванням підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з 01.01.2010 року, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суд не вправі вирішувати спори на майбутній час.

Керуючись Законами України „Про соціальний захист дітей війни”, „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області про поновлення строку на звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2010 року.

Зобов’язати Управління пенсійного Фонду України в м.Мелітополі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2010 року, з відрахуванням отриманих позивачем сум, які були виплачені у цей період.

    В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або може бути подана в десятиденний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                 В.І.БАРАНОВ