Рішення

від 29.03.2022 по справі 461/839/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/839/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2022 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» (79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69-Б; ЄДРПОУ 03078209) про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення невиплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр», в якому просить визнати незаконним та скасувати Наказ за №05-к від 28 січня 2022р. Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити її на роботі, а також стягнути середній заробіток за час відсторонення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона працює медичною сестрою анестезистом відділення променевої діагностики Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр». Однак, наказом №05-к від 28.01.2022 р. «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31.01.2022 року до усунення причин, що зумовили видачу цього наказу, без збереження заробітної плати. Позивач зазначила, що наказ підлягає скасуванню, оскільки є незаконним та таким, що грубо порушує її конституційні права. Просить позов задоволити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 08.02.2022 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1ст. 16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює медичною сестрою анестезистом відділення променевої діагностики Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр».

Наказом №05-к від 28.01.2022 р. «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31.01.2022 року до усунення причин, що зумовили видачу цього наказу, без збереження заробітної плати (а.с.7).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» № 15 від 24.01.2022 р. установлено, що працівники підприємства повинні перебувати і виконувати свої трудові обов`язки на території Центру лише за умови наявності в них відповідного сертифіката або довідки про щеплення (вакцинацію), крім тих працівників, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, та що в разі відсутності відповідних документів працівники Центру підлягають відстороненню від виконання трудових обов`язків без збереження заробітної плати з 31.01.2022 р.

Наказ директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» № 15 від 24.01. 2022 р. було доведено до відома, зокрема, позивача ОСОБА_1 в установленому порядку.

Відтак, оскільки позивачем не було виконано вимоги наказу директора підприємства щодо надання нею відповідних документів, передбачених у наказі № 15 від 24.01.2022 р., то наказом директора підприємства № 05-к від 28.01.2022 р. «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» позивача ОСОБА_1 було відсторонено від виконання трудових обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з відповідними змінами (надалі-Постанова №1236), визначено, що з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 р. на території України карантин.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників, або поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених робіт.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до групи обов`язкової вакцинації віднесені працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної, загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Наказом МОЗ від 30.11.2021 № 2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 грудня 2021 року за № 1624/37246 до групи обов`язкової вакцинації додано працівників органів місцевого самоврядування; закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що працівники з наведеного вище переліку наказів МОЗ можуть не вакцинуватися лише тоді, якщо вони мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Суд встановив, що позивач на вимогу наказу директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» щодо надання нею відповідних документів, передбачених у наказі № 15 від 24.01. 2022 р., не надала доказів наявності у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (форма № 028-1/О), або сертифікат щеплення проти COVID-19, отже вказане щеплення позивач не робила усвідомлено, з особистих міркувань, тобто відмовилася від цього щеплення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 49 Конституції України встановлено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України працівники мають право на, зокрема, здорові і безпечні умови праці.

Пунктами а) та б) ст. 10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, відповідно до яких громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до п. 41-6 Постанови № 1236 керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 p.;

відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно ч.1 ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не виконує роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством прямо не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Враховуючи висновок Конституційного Суду України, викладений ним у рішенні N 12-рп/98 від 9 липня 1998 p., термін "законодавство", треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Верховний Суд в Постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Тобто, інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

В постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Цивільний касаційний суд у складі Верховного Суду у листі від 24.12.2021 р. № 3223/0/208-21 надав роз`яснення щодо правового регулювання на національному рівні питання відсторонення працівників у зв`язку з відсутністю у них щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У роз`ясненні зазначалось, що відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи є призупиненням з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою.

Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

ЄСПЛ в рішенні від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява №24429/03) сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Верховний суд цілком послідовно стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19): «Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим».

Отже, право позивача ОСОБА_1 на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки у позивача відсутнє щеплення проти COVID-19.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас, судом встановлено, що Наказом директора Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр»№ 17-к від 09.03.2022 р. (з огляду на зміст наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 р. № 380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. № 2153») була зупинена дія наказу 05-к від 28.01.2022 р. «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» до завершення воєнного стану в Україні та з 09.03.2022 р. ОСОБА_1 було допущено до виконання трудових обов`язків та відновлено їй нарахування заробітної плати з 09.03.2022 р.

При цьому, суд вважає, що відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 31.01.2022 року до моменту її поновлення, є законним і правомірним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача порушення права позивача на працю, передбаченого приписами ст.43 Конституції України, та інших нормативно-правових актів, а тому суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1ст.141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, суд не вбачає підстав, встановлених законом, для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.46 КЗпП України, ст.ст.12, 13,76-81, 141, 252, 256, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний діагностичний центр» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення невиплаченої заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р. Волоско