Рішення

від 27.03.2022 по справі 922/5094/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/5094/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Концерну "СоюзЕнерго" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, 8, код ЄДРПОУ: 31965106) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код ЄДРПОУ 34181461) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

23.12.2021 Концерн "СоюзЕнерго" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 102 650,65 грн., з яких: 97 460,00 грн. основного боргу, 1 145,49 грн. 3% річних, 2 650,91 грн. інфляційних втрат, 1 394, 25 грн. пені, а також 2 270,00 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про поставки №05/04-21 від 05.04.2021, в частині своєчасної та в повному обсязі оплати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2021 прийнято позовну заяву Концерну "СоюзЕнерго" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/5094/21. Вирішено, розгляд справи №922/5094/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз`яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 28.12.2021 було направлено на адресу відповідача - 63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи відповідача. Зазначена адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Відповідно до рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, повернутого на адресу суду 24.01.2022, вищезазначену судову кореспонденцію відповідачу вручено 30.12.2021.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Так, відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Проте, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 28.03.2022 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

05.04.2021 між Концерном «СоюзЕнерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (покупець) було укладено договір поставки №05/04-21 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1. Договору, постачальник за цим Договором зобов`язується поставити трубопровідну арматуру, надалі «товар» в номенклатурі, асортименті, кількості, в терміни, і за цінами, вказаними в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.1.2. Договору, покупець зобов`язується на умовах даного Договору прийняти та оплатити товар.

Ціна товару визначається в національній валюті України і вказується в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору (п.2.1.Договору).

Суму Договору становить сума вартості поставленого товару згідно з усіма специфікаціями до цього Договору (п.2.2.Договору).

Сплата вартості поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати вартості товару, якщо інші умови не вказані в специфікаціях до цього Договору, розрахунках до цього Договору проводяться у безготівковій формі (п.3.2.Договору).

Постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю на умовах і в терміни, зазначені в специфікаціях. Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару за цим Договором вважається частина товару, поставка якої відображена в черговій специфікації (п.4.1.Договору).

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що постачальник одночасно з товаром надає покупцеві наступні документи на товар: рахунок, товаросупровідні накладні, податкову накладну, сертифікат якості і технічний паспорт, сертифікат відповідності (якщо продукція підлягає обов`язковій сертифікації), карантинний сертифікат (якщо продукція підлягає обов`язковій сертифікації).

Датою передачі товару є дата, зазначена в накладній. Покупець або вантажоодержувач здійснює приймання поставленого товару за кількістю та якістю на підставі сертифікатів (паспортів) якості, виданих виробником товару та показників якості та кількості, зазначених у цьому Договорі, додаткових угод до нього або в специфікаціях, а також відповідно до товаросупровідних документів (п.4.3.Договору).

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем зобов`язань по оплаті він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочки, пеню в розмірі 0,01%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати до дня фактичної оплати.

Відповідно до умов Специфікації №1, яка є невід`ємним додатком до Договору, постачальник зобов`язався поставити товар на загальну суму з ПДВ 324 960,00 грн. Термін поставки 7 днів на склад покупця. Умови оплати: 70% передоплати, 30% по факту поставки протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив 70% попередньої оплати за товар в розмірі 227 500,00 грн.

Відповідно видаткової накладної №1038 від 01.07.2021 та товарно-транспортної накладної №1038 від 01.07.2021, 01.07.2021 позивач здійснив поставку товару на адресу відповідача згідно Специфікації №1, а відповідач прийняв товар на загальну суму 324 960,00 грн. (разом з ПДВ).

Позивач виконав свої зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, що підтверджується підписами посадових осіб та печатками сторін вищезазначених супровідних документів. Жодних заперечень чи зауважень зі сторони відповідача означені документи не містять.

Разом з цим, позивач належним чином виконав свої зобов`язання з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується податковими накладними №162 від 25.06.2021, №1 від 01.07.2021 та квитанціями №1 до них.

З огляду на зазначене, відповідач повинен був здійснити повний розрахунок (30% від суми по факту поставки) за отриманий товар у розмірі 97 460,00 грн. у строк до 31.07.2021 включно.

Однак, як стверджує позивач, відповідач не здійснив повного розрахунку за отриманий товар.

16.11.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію №178 від 11.11.2021 про сплату заборгованості у сумі 97 460,00 грн.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, засвідченого сторонами, відповідач станом на 20.12.2021 мав заборгованість перед позивачем за отриманий за Договором на загальну суму 97 460,00 грн.

Як стверджує позивач, станом на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 97 460,00 грн.

Доказів сплати відповідачем заборгованості за поставлений йому товар у розмірі 97 460,00 грн. матеріали справи не містять.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, на підставі п.3.2 Договору та умов Специфікації №1 відповідач здійснив 70% попередньої оплати за товар в розмірі 227 500,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору було поставлено відповідачу товар згідно Специфікації №1 вартістю 324 960,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, зазначений товар відповідачем було прийнято без жодних зауважень чи заперечень.

У відповідності до п.3.2 Договору та умов Специфікації №1 відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений йому товар позивачем у розмірі 30% від загальної суми товару протягом 30 днів з моменту отримання відповідного товару, тобто до 31.07.2021 включно.

Доказів оплати відповідачем заборгованості за Договором на сума 97 460,00 грн. матеріали справи не містять.

При цьому відповідач не спростовує наявності заборгованості перед позивачем за Договором у сумі 97 460,00 грн.

Також, наявність заборгованості відповідача за Договором у розмірі 97 460,00 грн. підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним та засвідченим печаткою сторін.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене та те, що борг відповідача за поставлений йому товар перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 97 460,00 грн., який не погашено, оскільки доказів протилежного відповідачем не надано, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 97 460,00 грн. боргу є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами у зв`язку із чим підлягає задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 145,49 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 650,91 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 1 394, 25 грн.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, п.5.2. Договору сторонами погоджено зобов`язання відповідача, відповідно до якого у разі порушення покупцем зобов`язань по оплаті він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочки, пеню в розмірі 0,01%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати до дня фактичної оплати.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені, суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Концерну "СоюзЕнерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (63524, Харківська область, Чугуївський район, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, код ЄДРПОУ 34181461) на користь Концерну "СоюзЕнерго" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, 8, код ЄДРПОУ: 31965106) основний борг у розмірі 97 460 (дев`яносто сім тисяч чотириста шістдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 145 (одна тисяча сто сорок п`ять) грн. 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 650 (дві тисячі шістсот п`ятдесят) грн. 91 коп., пеню у розмірі 1 394 (одна тисяча триста дев`яносто чотири) грн. 25 коп., а також судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "28" березня 2022 р.

Суддя Т.О. Пономаренко