Рішення

від 31.03.2022 по справі 379/103/22

ТАРАЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 379/103/22

Провадження № 2/379/133/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2022 рокум.Тараща

Таращанський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Музиченко О. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Бакал О.А.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Дахно І.М.,

представника відповідача Пустовіт Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Калиновецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Калиновецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і поновлення на роботі, в обґрунтування якого вказала, що з 02 вересня 2013 року вона працює на посаді вчителя німецької мови Калиновецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області. На початку січня 2022 рокувона стикнулась з грубим порушення її конституційного права на працю з боку відповідача, оскільки директор закладу постійно незаконно вимагала у неї медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19. 04 січня 2022 року їй було вручено наказ від 04.01.2022 про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19. Такий наказ вона вважає незаконним та таким, що порушує її право на працю, суперечить Конституції і Законам України, принципам верховенства права, а тому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про її відсторонення від роботи і поновити її на роботі.

Ухвалою суду від 01.02.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.17, 18).

04.03.2022 судом отримано від відповідача Калиновецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів - ЗДО заперечення на позовну заяву за підписом директора Пустовіт Т.В. з додатками, копію яких отримано позивачкою (а.с.31-59). В указаних запереченнях відповідач вказує про те, що виданий директором навчального закладу Пустовіт Т.В. наказ № 1-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » був складений відповідно до ст. 46 КЗпП, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, п. 41 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України распіраторної хвороби - COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV - 2», наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Також директор навчального закладу при винесенні наказу виконувала постанову головного лікаря № 10 від 06.09.2021 «Про затвердження протиепідеміологічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», що є розпорядчим документом. Будь-яких незаконних дій, які порушують право на працю ОСОБА_1 , з боку Калиновецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів - ЗДО вчинено не було. В усіх діях керівник закладу керувалась виключно вимогами закону та відповідними законодавчими документами. Жодного тиску чи примушувань з боку адміністрації закладу на позивачку ніколи не чинилось, ОСОБА_1 була завчасно - 04.11.2021 - повідомлена про необхідність вакцинуватись від COVID-19, але надала до навчального закладу медичну довідку Таращанського ЦПМСД №87 про відтермінування вакцинації на дві місяці (60 днів), після чого без перешкод продовжила працювати протягом цього двомісячного періоду. Після спливу двох місяців ОСОБА_1 не відреагувала на пропозицію директора та не надала до навчального закладу ні документів про вакцинацію, ні про відтермінування вакцинації за медичними показниками, ні про стан здоров`я, а тому керівник закладу була зобов`язана видати наказ про відсторонення позивачки від роботи. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, та додатково пояснила, що восени 2021 року їй почали надходити рекомендації щодо необхідності вакцинуватись від COVID-19. Знаючи, що вакцина не пройшла клінічних випробувань, вона не могла дозволити проведення над нею експериментів. Крім того, у вересні 2021 року вона перехворіла на COVID-19, мала високий рівень антитіл, про що закладом охорони здоров`я їй було надано медичну довідку від 04.11.2021 про відтермінування вакцинації на два місяці. Про вимогу роботодавця пройти вакцинацію від COVID-19 вона знала, 04.11.2021 була в усній формі повідомлена про необхідність пройти вакцинацію та запрошена для отримання відповідного письмового повідомлення. Однак, підписувати повідомлення вона відмовилась, оскільки того ж дня - 04.11.2021 - вона взяла медичну довідку про відтремінування вакцинації на два місяці і надала її роботодавцю. Ці два місяці вона безперешкодно працювала, а потім до неї знову почали пред`являти вимогу щодо необхідності пройти вакцинацію або надати медичну довідку про наявність протипоказань чи відтермінування. Не дивлячись на високий рівень антитіл, сімейний лікар не видав їй повторно довідки про відтермінування вакцинації, а також не видав медичну довідку про наявність у неї протипоказань до цього щеплення. 04.01.2022 директором закладу освіти було видано оскаржуваний наказ про відсторонення її від роботи з 05.01.2022 року. 10.03.2022 наказом Калиновецького ЗЗСО І-ІІІ ступенів - ЗДО №14 К її було поновлено на роботі з 10.03.2022 у зв`язку із призупиненням дії наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153, що також, на її думку, вказує на незаконність її відсторонення від роботи. Не дивлячись не те, що вона не має медичної освіти, вважає себе достатньо обізнаною та поінформованою із Інтернет джерел про неефективність вакцин від COVID-19 та незаконність вимог про обов`язковість такої вакцинації.

Представник позивачки - адвокат Дахно І.М. в судовому засіданні позов підтримав та додатково зазначив про те, що оскаржуваний наказ про відстороненні позивачки від роботи, так само як і вимога про обов`язковість вакцинації від COVID-19, не ґрунтуються на законі.

Представник відповідача Пустовіт Т.В. в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що у навчальному закладі, де працює відповідачка ОСОБА_1 , навчається 132 дитини та працює 37 працівників, за яких вона, як директор, несе відповідальність. В їхньому колективі завжди була дружня атмосфера, вона ніколи не мала жодних конфліктів з відповідачкою, ОСОБА_1 є хорошим спеціалістом. Водночас, вона, як директор, закладу, зобов`язана дотримуватись вимог чинного законодавства і виконувати вимоги розпорядчих документів. Відповідачка знала про необхідність вакцинуватись від COVID-19, про це їй неодноразово наголошувалось, а 04.11.2021 вона була запрошена в телефонному режимі для отримання письмового повідомлення про необхідність вакцинації від COVID-19. Проте, ОСОБА_1 не підписала це повідомлення, оскільки того ж дня - 04.11.2021 надала до навчального закладу медичну довідку про відтермінування вакцинації на два місяці (60 днів). Протягом цього часу відповідачка продовжила безперешкодно працювати. Після спливу двомісячного строку ОСОБА_1 , знаючи про необхідність вакцинації, не надала до закладу ні довідки про отримання обов`язкового щеплення від COVID-19, ні медичної довідки про відтермінування вакцинації, ні медичної довідки про наявність у неї медичних протипоказань до цього щеплення. Тому вона, як директор закладу, була зобов`язана видати наказ про відсторонення відповідачки від роботи з 05.01.2022. На той час освітній процес відбувався очно і організувати персонально для відповідачки дистанційну роботу було неможливо через відсутність у закладу такої технічної можливості.

Заслухавши позивачку, її представника та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, суд дійшов такого висновку.

Судом установлено, що 02 вересня 2013 року позивачку ОСОБА_1 було призначено на посаду вчителя німецької мови Чапаєвської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку востаннє за рішенням Таращанської міської ради від 22.01.2021 № 112-03-VІІІ з 28.01.2021 було перейменовано у Калиновецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області, що вбачається із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.07.1997 (а.с.10).

04.11.2021 відповідачка ОСОБА_1 була повідомлена директором Калиновецького ЗЗСО про необхідність пройти вакцинацію проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV - 2, до початку роботи 08.11.2021, а в разі відмови або ухилення від вакцинації вона буде відсторонена від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати. Ця обставина визнана відповідачкою ОСОБА_1 в судовому засіданні, а відтак, на підставі ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Копія відповідного повідомлення № 59 від 04.11.2021 наявна у матеріалах справи (а.с. 57).

04.11.2021 КНП ТМР «Таращанський центр первинної медичної допомоги» було видано ОСОБА_1 довідку №87, з якої вбачається, що вона лікувалась з 06.09.2021 по 10.09.2021; діагноз: ГРВІ, 2019 - пCov распіраторна хвороба. На даний час здорова. До роботи допускається з відтермінуванням вакцинації від COVID-19 на 2 місяці (60 днів) (а.с.58).

04.01.2022 директором Калиновецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області було видано наказ № 1-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 05 січня 2022 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю у неї обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, надання медичного висновку або документу, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини (за умови, що не сплинув строк для отримання другої дози дводозної вакцини), але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ містить відмітку про ознайомлення із ним відповідачки ОСОБА_1 04.01.2022 (а.с.12, 57 та на звороті).

10.03.2022 директором Калиновецького закладу ЗЗО І-ІІІ ступенів-ЗДО Таращанської міської ради Київської області було видано наказ № 14-К про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 10.03.2022 у зв`язку призупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а.с. 63).

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

При визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до статей 5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі ст. ст. 1, 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Відповідно до ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 9 грудня 2020 р з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. установлено на території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» від 15.12.2021 № 1336 Кабмін прийняв рішення щодо продовження карантину на території України до 31 березня 2022 року.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, було доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, яка відповідно до п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 року № 731, полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Також Постановою головного державного санітарного лікаря України від 06 вересня 2021 року № 10 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів (далі - заходи), спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Відповідальність за організацію та виконання заходів покладається на засновника (власника) та керівника закладу освіти (ст.1).

Усі вище наведені законодавчі акти на момент винесення оспорюваного наказу були чинними, у встановленому законом порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Відтак, відповідач, видавши 04 січня 2022 року оспорюваний наказ № 1-К про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні.

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Працівники ж, у свою чергу, мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП України).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Порядок відсторонення чітко визначений статтею 46 КЗпП України. Так, за змістом вказаної норми відсторонення працівників від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом у разі встановлення певних фактів. Відсутність інших умов порядку відсторонення не вказує на те, що такий порядок відсутній.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) викладено висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

У судовому засіданні позивачка підтвердила, що 04.11.2021 вона була повідомлена про необхідність пройти вакцинацію від COVID-19 і надати відповідачу документ на підтвердження цього. Того ж дня - 04.11.2021 позивачка надала відповідачеві медичний документ про відтермінування вакцинації від COVID-19 на два місці (60 днів), протягом цього строку працювала, а після спливу двох місяців - 04.01.2022, будучи обізнаною про таку необхідність, не надала відповідачу медичного документу на підтвердження проходження вакцинації від COVID-19 або її повторного відтермінування.

Щодо обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, то звільненими від такого обов`язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Відповідне протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості, особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення.

Таким чином суд вважає, що відповідач, з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки ОСОБА_1 від роботи з 05.01.2022.

Щодо доводів позивачки про неконституційність вказаних вище нормативно-правових актів, суд зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, у редакції, чинній станом на 04 січня 2022 року, стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та стаття 46 КЗпП України, неконституційними не визнавались, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню.

Надаючи оцінку доводам позивачки про те, що її поновлення на роботі наказом директора Калиновецього ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 14 К від 10.03.2022 підтверджує незаконність її відсторонення від роботи за оспорюваним наказом, - суд зауважує наступне.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX в Україні з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан.

25.02.2022 Міністерством охорони здоров`я України видано наказ №380, яким зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

На підставі вказаного наказу МОЗ від 25.02.2022 № 380 відповідачем було видано наказ № 14 К від 10.03.2022 про поновлення відповідачки ОСОБА_1 на роботі.

Отже, поновлення відповідачки на роботі з 10.03.2022 зумовлене запровадженням в Україні воєнного стану і не вказує на незаконність її відсторонення від роботи за наказом від 04.01.2022 №1К.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивака також посилається на те, що вона зазнала протиправного втручання у її право на працю через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що вона позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо умови роботи його не влаштовують. Законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

У цій справі індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших членів трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників освітнього процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Також судом враховується правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломатін проти України» від 15 березня 2012 року).

Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломатін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Європейський суд з прав людини в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням)».

Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини навів наступні аргументи: «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, ЄСПЛ зауважив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і, як наслідок, позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивачка не була піддана дискримінації у зв`язку з ухиленням від щеплення.

Стосовно доводів позивачки про те, що вакцинація здійснюється не з метою профілактичного щеплення, а з метою клінічного випробування, слід зазначити, що таких доказів позивачем не надано, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 95 від 08 лютого 2021 року «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування», передбачено реєстрацію вакцин для профілактики COVID-19 дозволені для екстреного використання в Україні.

Європейський суд з прав людини посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини, та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією. Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів.

Отже, враховуючи наведене вище, втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19 липня 1995 року № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком власного рішення позивача свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за позивачкою зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Відтак, судом не встановлено підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивачки від роботи, такий наказ прийнятий на підставі діючого на момент його прийняття законодавства, положення якого не скасовані та не визнані протиправними.

Отже, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства, враховуючи усе вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн згідно квитанції № 37 від 31 січня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено - судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 27, 43, 49 Конституції України, ст.ст. 2-4, 46, 153 КЗпП, ст.ст. 1, 11, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст. 5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 26 Закону України «Про освіту», постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України распіраторної хвороби - COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV - 2», наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до Калиновецького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і поновленні на роботі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 15.09.1999 Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Калиновецький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - заклад дошкільної освіти Таращанської міської ради Київської області, ідентифікаційний код юридичної особи: 24882571, адреса місцезнаходження: вул. Молодіжна, буд. 7, с. Калинове, Білоцерківський район Київської області, індекс 09533.

Повне рішення суду складено 04 квітня 2022 року.

Суддя Таращанського районного суду Київської області Ольга МУЗИЧЕНКО