Рішення

від 30.03.2022 по справі 140/1142/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/1142/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-4938-55 у сумі 18276,72 грн, від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55 у сумі 29293,44 грн, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55 у сумі 37788,74 грн, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У у сумі 37788,74 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що, як йому стало відомо після отримання відповіді від ГУ ДПС у Волинській області на адвокатський запит його представника, спірні вимоги були сформовані податковим органом з підстав несплати позивачем як фізичною особою-підприємцем єдиного соціального внеску у 2017 - 2020 роках у розмірі мінімального страхового внеску. Як стверджує позивач, про наявність вимог про сплату боргу йому не було відомо до часу відкриття державним виконавцем виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У.

Позивач вважає зазначені вимоги протиправними. На його думку, хоч він і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте фактично підприємницькою діяльністю упродовж 2017-2020 років не займався, оскільки з 01 січня 2017 року по 31 липня 2019 року перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , а надалі з 01 серпня 2019 року по 30 вересня 2021 року - у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Ес» (далі ТзОВ «Інтер-Ес»). Єдиний внесок за нього як застраховану особу у період, за який сформовані спірні вимоги, нараховували та сплачували його роботодавці у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок, а інші доходи ніж від трудової діяльності як найманий працівник він не отримував.

Сплата єдиного внеску від діяльності, яку він фактично не здійснював, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

Позивач просив при вирішенні спору врахувати висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, та позов задовольнити.

Ухвалою судді від 31 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечив (а.с.49-50). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач як фізична особа-підприємець відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) №2464 є платником єдиного соціального внеску за себе.

Відповідач зазначив, що підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та які одночасно є найманими працівниками (застрахованими особами), не звільняються від сплати єдиного соціального внеску за себе. Платник єдиного внеску, визначений у статті 4 Закону №2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та згідно з приписами статті 7 названого Закону сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

ГУ ДПС у Волинській області на підставі статті 25 Закону №2464-VI та даних Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 були надіслані податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-4938-55 у сумі 18276,72 грн, від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55 у сумі 29293,44 грн, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55 у сумі 37788,74 грн. Як зауважив відповідач, якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби на суму зростання боргу (недоїмки). Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У у сумі 37788,74 грн було надіслано до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Відповідач вважає, що оскаржувані вимоги є законними та у задоволенні позову просив відмовити.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Крім того, учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні, оформленими відповідно до вимог статті 167 КАС України. Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, оскільки заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача не підлягало вирішенню судом по суті.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець і ця обставина не є спірною.

15 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу №Ф-4938-55 станом на 31 січня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 18276,72 грн (а.с.13).

Вимога від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 29293,44 грн сформована ГУ ДПС у Волинській області станом на 31 січня 2020 року (а.с.14).

15 червня 2021 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-4938-55 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 31 січня 2021 року у сумі 37788,74 грн (а.с.15) та вимогу від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У надіслано у грудні 2021 року до органів державної виконавчої служби для примусового виконання (а.с.16).

Матеріали справи вказують на те, що спірні вимоги від 15 лютого 2019 року №Ф-4938-55, від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55 та від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55 ГУ ДПС у Волинській області надсилалися фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , однак вони залишилися не врученими адресату та повернуті контролюючому органу за закінченням терміну зберігання (а.с.52-53, 55-56, 58-59).

04 січня 2022 року головним державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У, у якій вказано про набрання нею чинності 06 грудня 2021 року (а.с.27).

Незгода позивача із винесеними вимогами про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для звернення до суду із цим позовом.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, який протягом 2017-2020 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього єдиний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний страховий внесок.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом № 2464-VI. Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - 3200,00 грн.

У 2018 році статтею 8 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3723,00 грн.

У свою чергу у 2019 році мінімальна заробітна плата згідно зі статтею 8 Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлена у місячному розмірі - 4173,00 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень.

З урахуванням наведеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%), у 2018 році - 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%), у 2019 році - 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%), у 2020 році - 1039,06 грн на місяць (4723,00 грн х 22%) у січні серпні та 1100,00 грн на місяць (5000,00 грн х 22%) у вересні грудні.

Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Разом з тим відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Волинській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які таку діяльність фактично не здійснюють, а одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та її роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та надалі підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19. Відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як видно з відомостей Інформаційної системи «Податковий блок» позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік 9828,72 грн (по 2457,18 грн кожного кварталу), за 2019 рік - 11016,72 (по 2754,18 грн щокварталу), за 2020 рік - 6417,18 грн. Всього станом на 31 січня 2021 року нараховано 37788,74 грн.

Поряд з тим судом встановлено, що позивач з 01 лютого 2007 року по 31 липня 2019 року перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , а з 01 серпня 2019 року по вересень 2021 року - у трудових відносинах із ТзОВ «Інтер-Ес», про що свідчать записи трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.20-21), відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5 та форми ОК-7 (а.с.17-19). Кількість днів трудових відносин, зазначених у Реєстрі, дає можливість зробити висновок, що позивач працював у зазначений період на постійній основі як найманий працівник безперервно.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як видно із відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), роботодавці (ідентифікаційний код 2658321676 та ідентифікаційний код юридичної особи 42011224) упродовж 2017 - 2020 років сплачували за ОСОБА_1 як за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем.

ГУ ДПС у Волинській області доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у цей же період (у 2017 - 2020 роках), отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надало.

Факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період, за який винесені спірні вимоги (2017-2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок сплати у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи «Сєрков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в цих правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимоги відповідача від 15 лютого 2019 року №Ф-4938-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18276,72 грн, від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29293,44 грн, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55 та №Ф-4938-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37788,74 грн є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 992,40 грн, що підтверджуються квитанцією від 26 січня 2022 року №7, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.8, 42).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-4938-55, від 10 лютого 2020 року №Ф-4938-55, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55, від 15 червня 2021 року №Ф-4938-55У.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк