Рішення

від 05.04.2022 по справі 120/19303/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 р. Справа № 120/19303/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.12.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Корнійчука С.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Джуринської сільської ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 516 від 24.11.2021 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рішенням суду";

- зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Джурин Жмеринського району Вінницької області, з урахуванням правових висновків, наданих в судовому рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 у справі № 120/9117/21-а Джуринська сільська рада повторно розглянула клопотання позивача від 05.03.2021 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства комунальної форми власності площею 2,00 га, яка розташована за межами с. Джурин Жмеринського району Вінницької області, та рішенням за № 516 від 24.11.2021 надала позивачу дозвіл на виготовлення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку площею 0,3000 га, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0525381400:03:003:0021, на території Джуринської сільської ради.

Позивач з рішенням відповідача не погоджується та вважає його незаконним і протиправним.

Ухвалою суду від 29.12.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

18.01.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення.

Відповідач вказує на те, що Конституція України та Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділяють органи місцевого самоврядування правом самостійно реалізовувати надані їм повноваження та визначати як діяти в інтересах територіальної громади. Водночас жодний нормативно-правовий акт не зобов`язує органи місцевого самоврядування надавати громадянам у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства саме у розмірі 2,00 га, оскільки в Земельному кодексі України зазначено "не більше 2 га". Тобто площа конкретної земельної ділянки, що надається громадянину в порядку безоплатної приватизації, не може перевищувати 2,0 га, але може бути меншою. Відтак, з урахуванням інтересів усіх жителів територіальної громади, Джуринською сільською радою прийнято рішення про надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,03 га.

При цьому відповідач посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а, згідно з якими отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності; розмір же земельної ділянки, що надається, може визначатись власником.

27.01.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача наполягає на тому, що оскаржене рішення відповідача є необґрунтованим, не пояснює неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 2,00 га та фактично позбавляє його в майбутньому реалізувати право на отримання земельної ділянки площею 1,70 га

Разом з відповіддю на відзив представник позивача також подав заяву про розподіл судових витрат, в якій просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на користь позивачки підтвердженні витрати на адвокатські послуги в розмірі 9000 грн та сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908 грн.

01.02.2022 до суду надійшли заперечення, у яких відповідач зазначає, що діяв правомірно, прийнявши рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею менше 2,00 га.

Крім того, відповідач заперечує розмір заявлених до відшкодування витрат позивачки на професійну правничу допомогу та вважає його істотно завищеним і недоведеним.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.

05.03.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, комунальної форми власності, яка розташована на території Джуринської ОТГ Жмеринського району Вінницької області та межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0525381400:03:003:0021.

Рішенням 8 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 274 від 15.04.2021 у наданні вказаного дозволу позивачу було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 у справі № 120/9117/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Джуринської сільської ради № 274 від 15.04.2021 скасовано та зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача ід 05.03.2021.

На виконання судового рішення Джуринська сільська рада повторно розглянула клопотання позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га та рішенням за № 516 від 24.11.2021 надала позивачу дозвіл на виготовлення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку площею 0,3000 га, що межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0525381400:03:003:0021, на території Джуринської ОТГ Жмеринського району Вінницької області.

Позивач вважає, що Радою порушено положення ст. 121 ЗК України щодо норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, оскільки Земельний кодекс України передбачає право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00 га, тоді як йому надано дозвіл на розроблення документації на земельну ділянку площею 0,3000 га.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що ст. 121 ЗК України встановлено лише граничний розмір земельної ділянки, яка може передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства (не більше 2,00 га.), а тому Рада дотрималася вимог закону і прав позивача не порушувала.

Отже, ключовим питанням для вирішення цього спору є те, чи може орган місцевого самоврядування відхилятися у сторону зменшення передбачених ст. 121 ЗК України норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам та про межі відхилень при прийнятті рішень у цій процедурі.

Відтак, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

В силу приписів ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз вищезазначених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Джуринської ОТГ Жмеринського району Вінницької області. До клопотання було додано усі необхідні документи, що відповідачем не заперечується.

Суд не вдається до детального аналізу процедури розгляду клопотання позивача, оскільки щодо цих обставин між сторонами спору не виникало. Відповідач розглянув клопотання позивача та надав дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою з метою відведення у власність позивача земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3000 га.

Водночас спірним є лише питання площі земельної ділянки, що вказана в оскарженому рішенні Джуринської сільської ради від 24.11.2021 № 516.

В цьому контексті суд зазначає, що статтею 121 ЗК України передбачено право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Тому отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись органом місцевого самоврядування.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 11.09.2019 (справа № 379/656/16-а) щодо застосування ст. 121 ЗК України. Ця правова позиція вважається усталеною, адже Суд касаційної інстанції посилається на неї як на таку при відмові у відкритті касаційного провадження, зокрема в ухвалі від 03.03.2021 (справа № 340/1434/20).

Аналіз висновку Верховного Суду вказує на те, що Рада вправі на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно якої нею приймається, із врахуванням максимальних норм, встановлених ст. 121 ЗК України.

Однак при цьому орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (навести підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати, із урахуванням яких саме обставин він надає площу земельної ділянки, яка є меншою від тієї, яку просить заявник.

На думку суду, розмір земельної ділянки має визначатися Радою у кожному конкретному випадку розгляду клопотання громадянина, а надання земельної ділянки у розмірі меншому ніж 2,0 га (якщо громадянин просить передати земельну ділянку саме у такому орієнтовному розмірі) покладає на відповідача обов`язок обґрунтувати (вмотивувати) таке своє рішення (індивідуальний акт).

Суд відхиляє посилання відповідача на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а, оскільки вони зроблені при вирішенні справи, у якій предметом спору було рішення ради про надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою орієнтовною площею 1,0 га, з наведенням підстав для відведення саме такого розміру земельної ділянки. Відтак Верховний Суд, оцінивши обставини справи та наявні у ній докази, погодився з тим, що надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі меншому ніж 2,0 га не порушує законних прав позивача, оскільки стаття 121 ЗК України встановлює максимальний розмір земельних ділянок, що можуть бути відведені саме для цієї мети, а не їх обов`язковий розмір.

Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Наведений висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Разом з тим в рішенні від 24.11.2021 № 516 відповідачем не обґрунтовано причин (підстав) надання позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки лише площею 0,3000 га замість 2,00 га.

Непідтвердженими визнаються також доводи відповідача щодо такої площі земельної ділянки, наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість надання позивачу дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га відповідач суду не надав.

Підсумовуючи, суд зазначає, що "принципу належного урядування", як і вимог закону про належне обґрунтування оскарженого рішення відповідач не дотримався.

Визначивши у рішенні площу земельної ділянки 0,3000 га Джуринська сільська рада не обґрунтувала причин (підстав) надання позивачу земельної ділянки меншої площі та чітко не навела розрахунку визначеної площі земельної ділянки.

Ці недоліки рішення від 24.11.2021 № 516 вказують на його протиправність та наявність підстав для скасування в частині визначення площі земельної ділянки, щодо якої позивачу надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.

Проте суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування рішення в цілому, адже воно містить і ті приписи, які не суперечать матеріально-правовим інтересам позивача та не порушують його прав. Зокрема, це стосується спірного рішення в частині надання бажаного для позивача дозволу на розробку проєкту землеустрою, надання якого не порушує прав та інтересів позивача Тому скасування рішення в цій частині призведе до погіршення його правового становища порівняно з тим, що існувало до моменту звернення в суд із позовом.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення Джуринської сільської ради від 24.11.2021 № 516 підлягає скасуванню лише в частині необґрунтованого визначення площі земельної ділянки, щодо якої позивачу надано дозвіл на виготовлення проєкту із землеустрою.

У зв`язку з цим позовні вимоги зобов`язального характеру належить задовольнити у спосіб зобов`язання відповідача визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована на території Джуринської ОТГ, щодо якої рішенням 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 24.11.2021 № 516 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рішенням суду" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

При виконанні рішення суду, окрім інших юридично значимих обставин, Раді необхідно врахувати, що орган місцевого самоврядування має повноваження на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої нею надається із врахуванням максимальної норми площі земельної ділянки, встановленої ст. 121 ЗК України. Однак при реалізації своїх повноважень відповідач у своєму рішенні або у висновку дорадчих органів ради (комісії), який підлягає врахуванню в процесі прийняття рішення, повинен навести чіткі розрахунки та обґрунтування визначеної площі земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої надається Радою.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши надані ними докази на підтримку своїх вимог та заперечень, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути половину понесених ним витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача суду надано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 20.08.2021, акт приймання-передачі адвокатських послуг від 19.01.2022, ордер на надання правничої (правової) допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера від 19.01.2022 про оплату 9000 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас суд доходить висновку, що кількість витраченого адвокатом часу та розмір понесених позивачкою витрат на правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з пунктами 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачки та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту її інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивача на правову допомогу підлягають зменшенню до 5000,00 грн і такий розмір відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості. А оскільки позов підлягає частковому задоволенню, у позивача виникає право на отримання відшкодування половини від цих витрат, зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер і визначення частки задоволених вимог є неможливим.

Отже, за наслідками розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2500,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн, а всього 2954,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 24 листопада 2021 року № 516 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рішенням суду" в частині визначення площі земельної ділянки 0,3000 га, щодо якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Джуринської об`єднаної територіальної громади Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Джуринську сільську раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована на території села Джурин (за межами населеного пункту), щодо якої рішенням 13 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради від 24 листопада 2021 року № 516 "Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за рішенням суду" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2500,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 454,00 грн, а всього 2954,00 грн (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) представник позивачки: адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Соборна, 8, а/с 258, м. Вінниця, 21050);

2) відповідач: Джуринська сільська рада (код ЄДРПОУ 04325489, місцезнаходження: вул. Заводська, 2, с. Джурин, Жмеринський район, Вінницька область, 23454).

Повне судове рішення складено 06.04.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович