Рішення

від 05.04.2022 по справі 480/4261/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2022 р. Справа № 480/4261/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Роменської міської ради Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Роменської міської ради Сумської області (далі - відповідач, Роменська міська рада Сумської області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення 9 сесії 9 скликання Роменської міської ради Сумської області від 24.03.2021 в частині не затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 5910700000:05:002:0228, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Роменську міську раду Сумської області прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 5910700000:05:002:0228, яка знаходиться в АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду;

- стягнути з Роменської міської ради Сумської області моральну шкоду у розмірі 53020,00 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до норм Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Проект відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України було погоджено 22.03.2019. Відтак, рішення 9 сесії 9 скликання Роменської міської ради Сумської області від 24.03.2021 в частині не затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024 га з кадастровим номером 5910700000:05:002:0228, яка знаходиться в АДРЕСА_1 є протиправним.

Також вказав, що дії відповідача завдавали йому моральної шкоди, яку він оцінює в 53020,00грн.

Ухвалою суду від 25.05.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на наступне. Так, відповідно до пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в якому зазначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях відповідної ради. Звернення ОСОБА_1 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищевказаною адресою було винесено на розгляд шістдесят другої сесії Роменської міської ради (26.06.2019), про що був підготовлений відповідний проект рішення. Разом з даним питанням на засіданні постійних депутатських комісій було розглянуто звернення гр. ОСОБА_2 (власника суміжної земельної ділянки) щодо не затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з наявністю спірного питання щодо місця розташування даної земельної ділянки відповідно до акта міжвідомчої комісії виконавчого комітету Роменської міської ради №1803 від 14.09.2018.

Згідно акта міжвідомчої комісії виконавчого комітету Роменської міської ради № 1803 від 14.09.2018 з`ясовано, що гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою площею 0.0024 га по АДРЕСА_1 для розміщення металевого гаражу на умовах оренди рішенням Роменської міської ради 45 сесії 7 скликання від 25.07.2018 року поряд із металевим ангаром на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності ФОП ОСОБА_2 площею 0.0612 га. кадастровий номер 910700000:05:001:0197 із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговуванню інших будівель громадської забудови) за адресою АДРЕСА_2 ,

Так, гр. ОСОБА_1 наданий вищезазначений дозвіл на підставі ч.І Перехідних положень Земельного кодексу України, у зв`язку із врахуванням рішення виконавчого комітету Роменської міської ради № 34 від 27.01.1999, яким передбачалося надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0.0030 га для розміщення гаражу по АДРЕСА_3 .

Виїхавши на місце комісією виявлено два капітальних гаражі та один металевий, які побудовані та встановлені самовільно, та розташовані на відстані 1 метру від складу, що знаходиться у володінні ФОП ОСОБА_2 , що є порушенням пункту 15.2.2. таблиці 15.2, ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій». Зі слів ОСОБА_2 металевий гараж перебуває у користуванні ОСОБА_1 , щодо капітальних гаражів, встановити осіб, яким вони належать комісії на місці не вдалося.

Щодо вимог про затвердження проекту землеустрою, представник відповідача у відзиві, з посиланням на постанову колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 по справі № 585/54/17, вказав, що суд не може перебирати на себе повноваження функції уповноваженого органу, втручаючись при цьому у внутрішньо-організаційну специфіку роботи та не вправі зобов`язувати відповідача до вчинення таких дій, які згідне вищезазначеним чинним законодавством України можуть здійснюватись лише за його розсудом в межах наданих йому законом повноважень.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, представник Роменської міської ради Сумської області вказав у відзиві, що при прийнятті оскаржуваного рішення міська рада керувалася вимогами та у межах чинного законодавства України і наміру на спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 не мала.

Ухвалами суду від 30.06.2021 та від 30.07.2021, а також від 21.12.2021 у відповідача були витребувані додаткові докази у справі, на виконання вимог якої відповідачем частково було надано додаткові докази у справі.

Крім іншого на вимогу ухвали суду (а.с.143), позивачем для огляду суду було надано оригінал проекту землеустрою (а.с.146-156).

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що рішенням Роменської міської ради Сумської області від 25.07.2018 було надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: орієнтовною площею 0,0024 га ( АДРЕСА_3 ) для будівництва індивідуальних гаражів (землі житлової та громадської забудови) з метою подальшого надання земельної ділянки на умовах оренди для розміщення металевого гаражу (а.с.36).

Згідно висновку від 21.12.2018 №120 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Роменської міськради відмітив, що у відповідності до плану зонування території в зоні В-5, до якої відноситься вказана у заяві земельна ділянка, в допустимих видах дозволяється використання земельної ділянки для будівництва гаражів, але вимагають додаткового аналізу ситуації та обґрунтування доцільності саме такого використання ділянки і можуть бути дозволеними тільки за умови спеціального погодження на основі розробки детального плану, громадського обговорення. Водночас, враховуючи, що 27.01.1999 №34 виконавчий комітет Роменської міської ради надав ОСОБА_1 в користування земельну ділянку для розміщення гаражу, а також приміщення було погоджено службами міста, відділ містобудування вважає за можливе погодження проекту землеустрою земельної ділянки під металевий гараж на умовах оренди (а.с.26, 47).

На замовлення позивача землевпорядною організацією ПП "Ромни-Проект" був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: орієнтованою площею 0,0024 га ( АДРЕСА_1 ) для будівництва індивідуальних гаражів на умовах оренди за рахунок земель комунальної власності (а.с.28-51,147-159). Копія даного проекту була додано до матеріалів справи, яка відповідає оригіналу, оглянутого судом, що був наданий позивачем на вимогу суду (а.с.142).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22.03.2019 № 3224 за підписом експерта державної експертизи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_3 , погоджується (а.с.27, 50).

У висновку відмічено, що проект відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам та за підсумковою оцінкою погоджено без зауважень (а.с.27, 50).

02.05.2019 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано у Державному земельному кадастрі, присвоївши їй кадастровий номер 5910700000:05:002:0228, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.05.2019 № НВ-5910334822019 (а.с.51).

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Роменської міської ради Сумської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди, однак, 03.07.2019 Роменською міською радою Сумської області за вихідним номером 03-19/84 позивачу надана відповідь, в якій Роменською міськрадою повідомлено, що врахувавши частину 13 статті 123 Земельного кодексу України, депутати Роменської міськради прийняли рішення відмовити позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з неможливістю використання земельної ділянки за призначенням.

ОСОБА_1 , не погодившись з даними висновками відповідача, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.02.2020 у справі №480/5085/19 позов було задоволено частково (а.с.52-57), зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Роменської міської ради Сумської області від 03.07.2019 № 03-19/84 "Про розгляд звернення щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"; зобов`язано Роменську міську раду Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди, площею 0,0024 га для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства. У задоволенні іншої частини вимог було відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду, Роменською міською радою Сумської області на розгляд сесії було винесено проект рішення "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою" від 24.06.2020 та листом від 02.07.2020 за №0319/78 Роменською міською радою Сумської області було повідомлено позивача про те, що у зв`язку з невідповідністю проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (порушується пункт 15.2.2 таблиці 15.2 ДБН Б2.2-12:2019 "Планування і забудова територій"), депутати Роменської міськради прийняли рішення відмовити позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.59,60).

Позивач, не погодившись з наданою відповіддю, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 07.12.2020 у справі №480/4875/20 позов було задоволено частково (а.с.61-71), зокрема, визнано протиправною бездіяльність Роменської міської ради, яка полягає у не належному розгляді заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди, площею 0,0024га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано Роменську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди, площею 0,0024га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення на пленарному засіданні ради відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з урахуванням правової позиції, наданої судом у даному рішенні; стягнуто з Роменської міської ради на користь ОСОБА_1 2000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини вимог було відмовлено.

Так, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі №480/4875/20, було підготовлено проект рішення (а.с.20-21) та 24.03.2021 на 9 сесії 8 скликання Роменською міською радою Сумської області було розглянуто заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та з урахуванням рішення постійної комісії з питань земельних відносин та екології від 23.03.2021 (а.с.22,24-25) прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024 га (кадастровий номер: 5910700000:05:002:0228) за адресою: АДРЕСА_3 для будівництва індивідуальних гаражів та наданні в оренду даної земельної ділянки (для обслуговування металевого гаражу). Підстава: наявність спірного питання з сусіднім землевласником ( ОСОБА_2 ), порушення пункту 15.2.2 таблиці 15.2. ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", а також неможливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням без порушення норм ДБН та прав суміжних землевласників та землекористувачів (а.с.23, 126-129, 140).

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням відповідача від 24.03.2021, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, що склалися в даному випадку між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (тут і далі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду врегульований ст.124 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. У свою чергу згідно ч.3 ст.134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, серед іншого, які передбачені статтею 121 цього Кодексу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 - 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч.3 ст.124 Земельного кодексу України).

У свою чергу, згідно із ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (ч.1).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (ч.2).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч.3).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.4 ст. 123, чинної на час прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст.123 в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення). Станом на сьогодні дана норма викладена в іншій редакції, відповідно до якої відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч.12).

Згідно з ч.15 ст.123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у користування є завершальною стадією процедури відведення земельної ділянки. При цьому, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, відповідач, розглядаючи 24.03.2021 на 9 сесії 8 скликання заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст.123 Земельного кодексу України або надати мотивовану відмову у його затвердженні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач мав керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у Земельному кодексі України.

Однак, в порушення зазначених норм законодавства, відповідач рішенням від 24.03.2021 відмовив у затвердженні проекту землеустрою з огляду на наявність спірного питання з сусіднім землевласником ( ОСОБА_2 ), порушення пункту 15.2.2 таблиці 15.2. ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", а також неможливість використання земельної ділянки за цільовим призначенням без порушення норм ДБН та прав суміжних землевласників та землекористувачів.

Однак, вказана підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну.

Так, як вбачається з витягу з протоколу засідання 9 сесії 8 скликання Роменської міської ради від 24.03.2021 (а.с.24-25, 138-139), один з доповідачів ОСОБА_3 повідомив, що всі підстави для відмови написані в протоколі засідання постійної комісії з питань земельних відносин та екології.

Водночас, інший доповідач ОСОБА_4 повідомив, що постійна комісія вивчила цей проект та рекомендує підтримати його в тій редакції, в якій пропонує комісія, оскільки ситуація з а п л у т а н а та п о т р е б у є вивчення.

Однак, акт, на який посилається відповідач, при прийнятті оскаржуваного рішення комісією був складений майже рік до прийняття оскаржуваного рішення та суду не надано доказів того, що обставини, які були зафіксовані даним актом не змінились на час прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, доводи відповідача з посиланням на зазначений акт (а.с.137) щодо наявності спірного питання між позивачем та ОСОБА_2 , та твердження, що ОСОБА_2 є власником суміжної ділянки, а в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 для індивідуального гаражного будівництва ОСОБА_2 «зник» із акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання, як суміжний землевласник, є необґрунтованими.

Будь-яких доказів, у тому числі на вимогу суду (а.с.143), на підтвердження того, що ОСОБА_2 є власником суміжної ділянки, відповідачем суду не надано. Відповідач надав лише витяг з Державного земельного кадастру на підтвердження того, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5910700000:05:001:0197 (а.с.163164), з якого не вбачається, що дана земельна ділянка є саме суміжною ділянкою з ділянкою, на яку подано заяву позивачем.

Натомість, згідно проекту землеустрою, спірна земельна ділянка межує з земельною ділянкою, від А до Б гр. ОСОБА_5 , а також від Б до А - землями комунальної власності (вул. Гетьмана Мазепи) (а.с.31,48). Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання був підписаний власником суміжної ділянки ОСОБА_5 (а.с.49). Доказів того, що на момент розроблення проекту землеустрою та прийняття оскаржуваного рішення власником суміжної земельної ділянки також був ОСОБА_2 не надано.

Щодо посилань на порушення пункту 15.2.2, таблиці 15.2, ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", суд вказує, що розділом 15 Державних будівельних норм України (ДБН) Б.2.2-12:2019 затверджено протипожежні вимоги, а п.15.2 розділу 15 ДБН - вимоги до протипожежних відстаней. Так, згідно п.15.2.2 протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, гаражами слід приймати за таблицею 15.2.

При цьому, у таблиці 15.2 до п.15.2.2 визначено протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побуто вими будинками промислових підприємств, гаражами, а також до виробничих будинків, сільськогосподарських будівель і споруд з р о з р а х у н к у с т у п е н я вогнестійкості будинку та в і д с т а н і при с т у п е н і вогнестійкості будинків у метрах. Однак, ні в акті комісії, ні в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які конкретні значення ступеня вогнестійкості будинку ( в даному випадку гаража позивача) та відстані при ступені вогнестійкості будинків у метрах (в даному випадку між гаражем позивача та ангару ОСОБА_2 ), та обґрунтування, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку про наявність порушення пункту 15.2.2, таблиці 15.2, ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій".

Водночас, питання розміщення металевого гаражу позивача у відповідності до вимог чинного законодавства не є предметом даного спору. Предметом позову є оскарження рішення відповідача, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу на умовах оренди, тобто яке є передумовою для розміщення такого гаражу в майбутньому.

Більше того, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем на розгляд відповідача було надано проект, в якому містився висновок ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 22.03.2019 №3224/82-19 про розгляд документації із землеустрою, в якому експертом державної експертизи ОСОБА_6 вказано, що проект відповідає земельному законодавству та прийнятим до нього нормативно-правовим актам, заперечень з цього приводу не надано (а.с.50).

Відтак, підстави для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, та є необґрунтованими.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення).

За частиною 8 ст.186-1 Земельного кодексу України, чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Системний аналіз вказаних норм Земельного кодексу України свідчить про те, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою станом на момент прийняття оскаржуваного рішення могло бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 06.03.2019 (справа №1640/2594/18), від 27.10.2020 (справа № 480/313/19).

Відтак, вказана в рішенні підстава відмови у затвердженні проекту землеустрою (за наявності погодженого та підписаного експертом державної експертизи проекту без зауважень (а.с.50), не є тією підставою, яка визначена в Земельному кодексі України як підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Будь-яких інших підстав, визначених Земельним кодексом України, для відмови у затвердженні проекту землеустрою представник відповідача суду не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, вказана підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та таке рішення не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу рішенням від 24.03.2021 в задоволенні заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, тому суд вбачає необхідним визнати таке рішення протиправним, скасувавши його в частині відмовити позивачу у затвердженні проекту землеустрою, та зобов`язати відповідача затвердити позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024га з кадастровим номером 5910700000:05:002:0228, яка знаходиться в АДРЕСА_3 для будівництва індивідуальних гаражів.

Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.03.2018 (справа №823/795/17), від 27.02.2018 (справа №816/591/15-а).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 53020,00грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Судом встановлено, що позивач вже тричі звертався до суду. У даній же справі, зокрема, судом встановлено протиправність рішення відповідача від 24.03.2021 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 53200гривень позивач пов`язує з тим, що є особою з інвалідністю II групи, йому важко постійно ходити, судитися. Із-за нервових стресів та через душевні страждання, через протиправні дії Роменської міської ради Сумської області, час від часу не може жити нормальним спокійним життям. На підтвердження вказано надано копії медичних висновків та довідок (а.с.104-120).

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його дії не викликали у позивача душевних страждань, у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності органу місцевого самоврядування та додаткове психічне напруження.

Відтак, у суду не має підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.

Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 53200грн., однак, позивачем не обґрунтовано саме такий її розмір.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд за наявності встановлених судом обставин у справі та досліджених доказів, дійшов висновку, що розумним та справедливим (співмірним) розміром відшкодування моральної шкоди позивача є саме 2000 грн.

Вказані висновки, в цій частині узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Роменської міської ради Сумської області (бульв. Шевченка, 2,м.Ромни,Сумська область,42000, код ЄДРПОУ 35425618) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 9 сесії 8 скликання Роменської міської ради Сумської області від 24.03.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0024га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Роменську міську раду затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0024га, з кадастровим номером 5910700000:05:002:0228, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва індивідуальних гаражів.

Стягнути з Роменської міської ради на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 06.04.2022.

Суддя І.Г. Шевченко