Постанова

від 05.04.2022 по справі 500/6242/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/6242/21 пров. № А/857/1392/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Ніколіна В.В.,

суддів - Пліша М.А., Большакової О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року (суддя - Чепенюк О.В., м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними і скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Тернопільській області), в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу від 10.02.2021 №Ф-6260-54У про сплату боргу (недоїмки); зобов`язати внести коригування до його особового рахунку шляхом виключення з особового рахунку такого платника недоїмки з єдиного внеску в сумі 19512,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.09.2021 у відповідь на адвокатський запит ДВС у м.Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження та копію вимоги про сплату боргу від 10.02.2021 №Ф-6260-54У в сумі 19512,02 грн. Зазначає, що з 17.06.2018 зареєстрований, як підприємець, проте діяльності не здійснює, а єдиний соціального внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за нього сплачує роботодавець, з яким позивач перебуває у трудових відносинах. Відтак у нього, як підприємця відсутні підстави для сплати ЄСВ. Відтак, вважає вимогу про сплату боргу протиправною.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС від 10.02.2021 №Ф-6260-54У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 19512,02 грн. Зобов`язано ГУ ДПС виключити з інтегрованої картки ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відомості щодо недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 19512,02 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскільки на дату формування вимоги за позивачем зберігався статус фізичної особи -підприємця, то він є самостійним суб`єктом сплати ЄСВ. Вказує, що оскільки чинним законодавством передбачено обов`язок платниками податків сплачувати ЄСВ незалежно від факту отримання доходу, позивачем не долучено доказів що могли б підтвердити право на звільнення від сплати ЄСВ, а в охоплений оскаржуваною вимогою період не було зупинено право на здійснення підприємницької діяльності, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.73-74), а також в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані» (а.с.86), 17.06.2008 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку як платник єдиного внеску, основний вид діяльності - діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (код ВЕД 69.20), стан платника податків 0 - платник податків за основним місцем обліку .

ГУ ДПС на підставі даних інформаційної системи податкового органу, відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон №2464-VI) сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2021№Ф-6260-54, згідно з якою за ОСОБА_1 рахується сума боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 19512,02 грн (а.с.15).

Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6260-54У від 10.02.2021, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і ЄСВ за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, регулярно нараховувати та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті ЄСВ позивачем, як фізичною особою-підприємцем.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який є найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) та нормами Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш, як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пунктів 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної вище мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі № 140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі № 140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі № 824/876/19-а.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 -2020 роки.

Разом з тим, індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.75-77) підтверджується факт сплати сум єдиного внеску за позивача його роботодавцями у 2017-2020 роках. З вказаної довідки форми ОК-5 вбачається, що страхувальниками ТОВ "АГРО АРЕНА" (код ЄДРПОУ 40724098), ОСББ С.Будного, 57 (код ЄДРПОУ 40914015), ТОВ "УКРАГРОКОМ" (код ЄДРПОУ 30530159), ТОВ ЮЕЙ ГРУП (код ЄДРПОУ 40623883), ТОВ "НОР-ЕСТ АГРО" (код ЄДРПОУ 38953469) у відповідні періоди 2017-2020 років нараховувалась застрахованій особі ОСОБА_1 заробітна плата та сплачувались страхові внески, про що свідчить відповідна позначка про сплату страхових внесків у довідці (а.с.76-77).

Відтак, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього, як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Крім цього суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не здобуто, а відповідачем не надано доказів того, що позивач здійснював підприємницьку діяльність згідно із видами діяльності зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та доказів отримання позивачем доходів від провадження такої господарської діяльності.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Також, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту в даному випадку є зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомості щодо недоїмки зі сплати ЄСВ.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року в справі №500/6242/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді М. А. Пліш О. О. Большакова Повне судове рішення складено 06.04.2022.