Рішення

від 04.04.2022 по справі 462/9565/21

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/9565/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05 квітня 2022 року м.Львів

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Боровков Д.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК Гарант» про повернення безпідставно набутих коштів,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача 160000 грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 2853 грн. 70 коп. 3% процентів, 4848 грн. 32 коп. інфляційних витрат. Свої вимоги мотивує тим, що 19 травня 2021 року вона внесла грошові кошти на рахунок ТОВ «МК Гарант» у сумі 160000,00 грн., що підтверджується дублікатом квитанції АК КБ «Приватбанк» № 0.0.2131192747.1 від 19 травня 2021 року. Проте вона жодного договору з ТОВ «МК Гарант» так і не уклала, тому грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави. 23 листопада 2021 року вона поштовим зв`язком направила ТОВ «МК Гарант» письмову вимогу про повернення безпідставно набутих коштів. Відповідач жодним чином на вказану вимогу не зреагував, грошові кошти їй не повернув. Крім цього, з відповідача слід стягнути інфляційні витрати та 3% річних відповідно до вимог статті 625 ЦК України за період з 20 травня 2021 року по 21 грудня 2021 року. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

04 січня 2022 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовної провадження без виклику сторін, а відповідачу було запропоновано подати до суду заяву із обґрунтованим запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов по вказаній справі.

Відповідач по справі належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення поштової кореспонденції суду, проте відзив суду не подав.

01 березня 2022 року представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у загальному позовному провадженні.

02 березня 2022 року ухвалою суду у задоволені вказаної заяви відповідача відмовлено.

07 березня 2022 року представник відповідача подав до суду клопотання, в якому просив продовжити строк на подання відзиву після закінчення воєнного стану.

10 березня 2022 року ухвалою суду вказане клопотання задоволено частково, строк для подання відзиву продовжено до 31 березня 2022 року.

31 березня 2022 року представник відповідача подав до суду клопотання, в якому просив вдруге продовжити строк на подання відзиву після закінчення воєнного стану.

04 квітня 2022 року ухвалою суду у задоволені вказаного клопотання представника відповідача відмовлено.

Згідно з вимогами частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини 8 статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вимоги статей 279, 280 ЦПК України, суд вважав за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 травня 2021 року позивач ОСОБА_1 внесла грошові кошти на рахунок ТОВ «МК Гарант» у сумі 160000,00 грн., що підтверджується дублікатом квитанції АК КБ «Приватбанк» № 0.0.2131192747.1 від 19 травня 2021 року /а.с.7/.

Зі змісту вказаної банківської квитанції вбачається, що у графі «Призначення платежу» зазначено внесення поворотно-фінансової допомоги згідно з договором б/н від 19 травня 2021 року.

ОСОБА_1 у позові зазначає, що вона жодного договору з ТОВ «МК Гарант» так і не уклала, тому грошові кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

23 листопада 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв`язком направила ТОВ «МК Гарант» письмову вимогу про повернення безпідставно набутих коштів /а.с.9,10/.

Проте, відповідач жодним чином на вказану вимогу не зреагував, грошові кошти в сумі 160000,00 грн. позивачу не повернув.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175 цс 21.

Відповідач ТОВ «МК Гарант» не надав суду жодних доказів, які б вказували на те, що між сторонами 19 травня 2021 року укладався договір про поворотно-фінансову допомогу товариству на суму 160000,00 грн., а також, не надав доказів, що у подальшому між сторонами виникли будь-які договірні відносини.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що з наданих доказів безумовно вбачається факт безпідставного перерахування грошових коштів ОСОБА_1 у сумі 160000,00 грн. на рахунок ТОВ «МК Гарант», що останнім ніяк не спростовано, договір про поворотно-фінансову допомогу б/н від 19 травня 2021 року, на виконання якого були перераховані позивачем вказані грошові кошти, між сторонами не укладався.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів є підставними, і тому з ТОВ «МК Гарант» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 160000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, то суд прийшов до наступних висновків.

З розрахунку, поданого позивачем вбачається, що ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 4848,32 грн. та 3% річних - 2853,70 грн. за період з 20 травня 2021 року по 22 грудня 2021 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ І розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року в справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року в справі № 14-16цс18 та Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 755/13075/20.

Разом з тим, суд не погоджується з твердження позивача про те, що на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних та інфляційні витрати за період з 20 травня 2021 року, оскільки з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів позивач звернулася до ТОВ «МК Гарант» лише 23 листопада 2021 року.

Таким чином, ураховуючи зазначене, суд вважає, що з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми за період з 23 листопада 2021 року (дата звернення з письмовою вимогою) по 22 грудня 2021 року у розмірі 381,00 грн. (160000,00 х 3% х 31 день (кількість днів прострочення за цей період)/365/100).

Також, з відповідача слід стягнути інфляційне збільшення боргу, яке відбулося у грудні 2021 року в розмірі 960,00 грн. (160000,00 грн. х (100,6% /індекс інфляції у грудні 2021 року/ : 100%) - 160000,00 грн. = 960,00 грн.)

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, і тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 960,00 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 381,00 грн., в решті вимог слід відмовити.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 1677,02 грн. /а.с.19/.

Керуючись вимогами статті 141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у виді сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, а відтак стягненню підлягає 1613 грн. ((160000,00 грн. + 381,00 грн. + 960,00 грн.) х 1% = 1613 грн.).

На підставі наведеного та керуючись статтями 81,89,141,263-265,274-279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МК Гарант» про повернення безпідставно набутих коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МК Гарант» на користь ОСОБА_1 160000 гривень 00 коп. безпідставно набутих коштів, 381 гривню 00 коп. процентів, 960 гривень 00 коп. інфляційних витрат та 1613 гривень 00 коп. судового збору. Всього стягнути - 162954 (сто шістдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 00 коп.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МК Гарант» (79021, м. Львів, вул. Садова,2А; ЄДРПОУ: 41732272)

Суддя:

Оригінал рішення.