Рішення

від 31.03.2022 по справі 346/5711/21

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/5711/21

Провадження № 2/346/376/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2022 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді: Махно Н.В.

з участю секретаря: Гайової Г.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 «Світанок» Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовною заявою Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 «Світанок» Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі. Вказану позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що згідно наказу ДНЗ №14 «Світанок» від 13 вересня 2021 року вона була прийнята на 0.50 ставки керівника музичного з 14 вересня 2021р. за строковим трудовим договором на час відсутності основного працівника. Зазначає, що 27 жовтня 2021 р. її повідомлено, що з 08 листопада 2021р. її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист прав населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. № 1645-III, якщо до цієї дати не надасть документ, який підтвердить наявність щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затв наказом МОЗ вiд 16 вересня 2021р. № 595. Зазначає, що відповідно до наказу ЗДО №14 «Світанок» від 05 листопада 2021 року № 88 к/тр вирішено з 8 листопада 2021 року відсторонити її вiд роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Зазначає, що 09 листопада 2021 р. вона звернулась з заявою до вiддiлу Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській обл. із заявою про порушення її прав в зв`язку з відстороненням. По факту перевірки їй рекомендовано звернутись до суду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що відсторонення від роботи є незаконним та таким, що порушує її права як громадянина та працівника, а дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують як вимоги Конституції України так і інших нормативно-правових актів України. Зазначає, що стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, однак відсутність щеплення від COVID-19 у ньому відсутня. Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено перелік обов`язкових щеплень, які включені до календаря щеплень, і цим законом щеплення від COVID-19 не віднесено до обов`язкових. Вказує також, що в трудовому договорі та інших документах, що укладені з власником відповідача чи (та) уповноваженим ним органом, та стосуються сфери трудового права, відсутній обов`язок робити, час від часу, профілактичні щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19. Вказує, що перелік хвороб, встановлений частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Перелік хвороб, встановлений ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є вичерпним і серед нього відсутня корона вірусна хвороба COVID-19, що спричинена SARS-CoV-2. Вважає, що у Коломийському закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області були відсутні будь-які законні підстави для примушування до вакцинації та відсторонення її від роботи на цій підставі. Просить визнати протиправним та скасувати наказ Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської ради Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року №88/к/тр про відсторонення її, ОСОБА_1 , від роботи, та поновити її на роботі.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Позивач у судове засідання не з`явилась, однак подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити. Також просила стягнути з відповідача на її користь судовий збір.

Представник відповідача, представник Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області у судове засідання не з`явилася, однак попередньо подала заяву, у якій просила розгляд справи провести без її участі.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Згідно копії трудової книжки позивача, позивача наказом Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області №74-к від 13.09.2021 року, прийнято на посаду керівника музичного за строковим договором (а.с.16). 27.10.2021 року ОСОБА_1 відмовилася від підписання аркушу-ознайомлення з повідомленням про необхідність проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СOVID-19 та засвідчити факт ознайомлення підписом, про що уповноваженими представниками Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області складено відповідний акт (а.с.18). 05.11.2021 року директором Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області було винесено наказ № 88/к/тр про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , керівника музичного, з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.17). 01.03.2022 року директором Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області винесено наказ №11/к/тр про зупинення дії наказу від 05.11.2021 №88/к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 , керівника музичного, допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Положеннями ст.2 КЗпП України передбачене право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Згідно з правилами ст.46 цього Кодексу відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану". Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається статтею 8 Конвенції. У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві». У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя». Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку, і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою, оскільки найвищою цінністю є здоров`я та захист прав учасників освітнього процесу.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Частинами 2, 3 ст. 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (в редакції, яка набула чинності з 08.11.2021 р.) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 р. № 2070). Зазначений наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за № 1306/36928, який набрав чинності 08.11.2021 року через один місяць з дня його офіційного опублікування 08.10.2021 року в Офіційному віснику України. Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021 року, про що вказано у постанові від 20.10.2021 року № 1096.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст ст. 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Суд вказує, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом. Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Даними нормами передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. У свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також вбачається, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану. Виходячи з аналізу вищевказаних норм законів, суд приходить до висновку, що встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише за умови введення режиму надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях. Крім того, правильність зробленого судом висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично введені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 щодо запровадження карантину, а саме: суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо. На час відсторонення позивача від роботи в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак, Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно ст. 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає ст. 43 та ст. 64 Конституції України.

Дані висновки суду повністю узгоджуються та відповідають п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, у якому вказано, що Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Оцінюючи відповідність підстав та процедурі відсторонення позивача від роботи іншим нормам національного законодавства України, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку, порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», календар профілактичних щеплень - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. У четвертому розділі даного календаря визначено конкретний перелік захворювань та відповідні категорії осіб за віком чи видом професії, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями. Проте, захворювання COVID-19 та строки щеплення проти нього є відсутніми у жодному із розділів даного Календаря профілактичних щеплень, що, в свою чергу, надає статусу щеплення проти такого захворювання, як COVID-19 - не обов`язкового профілактичного, який передбачений вимогами Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове. Даючи аналіз вищевказаним нормам Закону, суд приходить до переконання, що позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного. Крім того, суд також звертає увагу і на те, що зміст деяких положень оскаржуваного наказу № 88/к/тр від 05.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи не відповідає фактичним обставинам спірних правовідносин, а також деяким нормам трудового законодавства. Оскаржуваний наказ винесено представном відповідача 05.11.2021 року, тобто до набрання чинності наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153. Тобто, станом на 05.11.2021 року не існувало жодних законних підстав для винесення наказу про відсторонення позивача від роботи та він мотивований нормами, які ще не набрали чинності станом на дату його винесення. Згідно оскаржуваного наказу позивач була відсторонена «на час відсутності щеплення від СОVID-19», хоча таке щеплення відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 є обов`язковим лише на період дії відповідного карантину та в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Отже, стороною відповідача не надано суду докази того, що гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2 віднесено у встановленому вище вказаним Законом порядку до переліку інфекційних хвороб, з метою захисту від якої передбачені обов`язкові профілактичні щеплення.

Тому суд дійшов висновку, що вказане відсторонення позивача проведено керівником відповідача без достатніх правових підстав, визначених на законодавчому рівні.

Згідно з наказом Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 "Світанок" Коломийської міської ради Івано-Франківської області №11/к/тр від 01 березня 2022 року зупинено дію наказу від 05.11.2021 року №88/к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та допущено до роботи ОСОБА_1 на посаді керівника музичного з 01 березня 2022 року.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ слід визнати незаконним та скасувати. Тому позов в цій частині слід задовольнити.

Крім того, позивачку допущено до роботи з 01.03.2022 року.

То що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі, то в цій частині cлід відмовити за безпідставністю вимоги.

З огляду на вище викладене, позов слід задовольнити частково та слід визнати незаконним та скасувати наказ Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 «Світанок» Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 05.11.2021 року № 88/к/тр про відсторонення ОСОБА_1 , керівника музичного, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, слід з відповідача на користь позивача стягнути сплачений судовий збір в сумі 908 грн.

На підставі наведеного, ст. ст. 43, 129-1 Конституції України, ст.ст. 2, 232 КЗпП України та, керуючись ст.ст. 81, 141, ч. 2 ст.247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 «Світанок» Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 05.11.2021 року № 88/к/тр про відсторонення ОСОБА_1 , керівника музичного, від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Стягнути з Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №14 «Світанок» Коломийської міської ради Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20561290, м. Коломия, вул. Лисенка, 9, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

В решті позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 06.04.2022 року.

Суддя Махно Н. В.