Рішення

від 21.02.2022 по справі 910/18683/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2022Справа № 910/18683/21Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ентел Сервіс"

про стягнення 2752994,30 грн.

за участі представників:

від позивача: Гаєвська Т.А., адвокат

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ентел Сервіс" про стягнення 2752994,30 грн. збитків, що становлять вартість втраченого обладнання та матеріалів, переданих на зберігання відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

06.12.2021 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі та подальші ухвали суду в даній справи направлялися відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3-Б.

Проте конверти з копіями ухвал суду поверталися підприємством поштового зв`язку на адресу суду без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвали суду у справі направлялися за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2016 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір № ЭХ-2016-ENTEL-ЗАПАД (надалі - договір від 03.03.2016), за яким виконавець зобов`язався виконувати роботи та надавати послуги з технічного обслуговування енергогосподарства замовника, а саме: роботи та послуги з планово-періодичного обслуговування, аварійно-поновлювальні роботи, нестандартні роботи, передбачені умовами договору, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити дані роботи й послуги. Згідно з умовами договору виконавець виконує роботи та надає послуги в адміністративних межах регіону Захід замовника.

За змістом пункту 2.12 договору сторони домовились про те, що матеріали та обладнання, необхідні для виконання виконавцем робіт, передбачених в додатках № 6/2, 6/3 договору, надаються замовником або виконавцем. Замовник сплачує вартість таких матеріалів та обладнання по факту виконання робіт, якщо інше не буде визначене сторонами у відповідній додатковій угоді.

Згідно з пунктом 2.13 договору для виконання робіт, передбачених в додатку 6/3 договору, приймання-передача обладнання у разі надання такого обладнання замовником, здійснюється на складі замовника по акту приймання-передачі матеріалів. Транспортування, відвантаження, складування, зберігання та доставка до місця використання такого обладнання здійснюються за рахунок виконавця.

Відповідно до пункту 2.14 договору невикористане обладнання/матеріали замовника підлягають поверненню на склад замовника за рахунок виконавця на підставі акту демонтажу обладнання/матеріалів.

Обладнання замовника, демонтоване виконавцем в ході виконання робіт/надання послуг підлягає поверненню на склад замовника за рахунок виконавця на підставі акту демонтажу обладнання (пункт 2.15 договору).

Пунктами 2.16, 2.17 договору передбачено, що обладнання замовника, демонтоване виконавцем, за згодою сторін може зберігатися на складі виконавця, а приймання-передача такого демонтованого обладнання замовника на відповідальне зберігання виконавцю здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання. Демонтоване виконавцем обладнання та матеріали залишаються власністю замовника та підлягають передачі йому в порядку невикористаних матеріалів та обладнання замовника.

За положеннями пункту 3.1. договору роботи по технічному обслуговуванню обладнання проводяться з періодичністю та у строки, зазначених у відповідній Заявці.

Договір набирає чинності згідно з пунктом 8.1 договору (у редакції доповнення від 31.03.2018 № 1 до договору) після його підписання та діє до 30.04.2018 включно.

Із матеріалів справи слідує, що між сторонами договору від 03.03.2016 підписані акти здачі-приймання виконаних робіт та акти демонтажу обладнання від 01.08.2017 м. Львів (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № LV101), від 31.10.2017 м. Івано-Франківськ (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № IVF-l/2017), від 22.12.2017 м. Львів (з актами передачі майна на відповідальне зберігання № LVІ_1 та № LVІ_4), від 05.01.2018 м. Львів, від 21.02.2018 м. Тернопіль (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № 4/179).

У даних актах здачі-приймання виконаних робіт сторони зазначили про те, що роботи виконані, обладнання та матеріали, зазначені в специфікаціях, доставлені та змонтовані, пуско-наладка здійснена та проведені приймальні випробування. Крім того, у специфікаціях наведено перелік демонтованого в ході виконання робіт обладнання на об`єктах замовника. В актах демонтажу обладнання сторонами зафіксовано виконання відповідних робіт з демонтажу обладнання та передача демонтованого у ході виконання робіт обладнання на відповідальне зберігання виконавцю.

14.11.2018 позивач листом № ТД-18-13861 повідомив відповідача про закінчення строку дії договору від 03.03.2016 та просив закінчити виконання сторонами всіх взятих зобов`язань за договором, повернути обладнання або компенсацію його вартості.

Надалі, позивач направив відповідачу претензію від 11.12.2018 № ТД-18-14938 щодо повернення або компенсації вартості прийнятого на відповідальне зберігання обладнання в розмірі 3 782 778,84 грн.

У відповіді від 27.05.2019 листом № 27/05/1 відповідач підтвердив, що виконуючи роботи по договору від 03.03.2018 у регіоні Захід прийняв на відповідальне зберігання обладнання, що належить позивачу, та яке не може повернути через втрату.

Після того, 05.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою № ТД- 19-08787 про повернення обладнання/матеріалів або компенсацію їх вартості, однак відповіді або грошових коштів не отримав.

На обґрунтування вартості переданого відповідачу на зберігання демонтованого обладнання позивач навів наступні докази.

02.10.2017 між позивачем, як продавцем, та Приватним підприємством «Актів-М Плюс», як покупцем, укладено договір № VF-Aktiv-2017, за яким продавець зобов`язувався передати товар у власність покупцю, а покупець на умовах договору та протягом строку дії договору зобов`язувався приймати товар для подальшої переробки.

Відповідно до пункту 1.2 договору № VF-Aktiv-2017 товаром визначені матеріали та обладнання, що містять брухт кольорових металів, брухт чорних металів, вторинну сировину, складний брухт, які визначені в Специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

До вказаного договору № VF-Aktiv-2017 сторонами складено специфікацію № 1 «Ціна закупівлі товару» із визначенням найменування товару та ціною за тонну брутто з та без ПДВ.

Також на виконання умов договору № VF-Aktiv-2017 позивачем складено закупівельний акт № 7_18 АКБ/СГЖ/ЗТУ на суму 2752994,30 грн., що корелюється з таблицею від 04.10.2018 оцінки ваги та вартості закупки ОЗ/Запасів, що пропонуються для передачі за ціною лому, складеною за переліком обладнання, яке перебувало на зберіганні у відповідача.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України, статтею 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом частин 1, 2 статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частини 1, 2 статті 938 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 949 цього Кодексу зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Положення статті 950 ЦК України передбачають, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Частина 1 статті 951 ЦК України встановлює, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як слідує з умов укладеного між сторонами договору від 03.03.2016, пункти 2.16, 2.17 передбачають, що обладнання замовника, демонтоване виконавцем, за згодою сторін може зберігатися на складі виконавця, а приймання-передача такого демонтованого обладнання замовника на відповідальне зберігання виконавцю здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання. Демонтоване виконавцем обладнання та матеріали залишаються власністю замовника та підлягають передачі йому в порядку невикористаних матеріалів та обладнання замовника.

Судом встановлено, що між сторонами договору від 03.03.2016 підписані акти здачі-приймання виконаних робіт та акти демонтажу обладнання від 01.08.2017 м. Львів (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № LV101), від 31.10.2017 м. Івано-Франківськ (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № IVF-l/2017), від 22.12.2017 м. Львів (з актами передачі майна на відповідальне зберігання № LVІ_1 та № LVІ_4), від 05.01.2018 м. Львів, від 21.02.2018 м. Тернопіль (з актом передачі майна на відповідальне зберігання № 4/179).

При цьому, у специфікаціях до актів наведено перелік демонтованого в ході виконання робіт обладнання на об`єктах замовника та в актах демонтажу обладнання зафіксовано передачу демонтованого обладнання на відповідальне зберігання відповідачу.

У той же час, незважаючи на неодноразові звернення позивача щодо повернення обладнання або компенсації його вартості, відповідач вимоги позивача не виконав.

Разом із цим, у відповіді від 27.05.2019 листом № 27/05/1 відповідач підтвердив, що виконуючи роботи по договору від 03.03.2018 у регіоні Захід прийняв на відповідальне зберігання обладнання, що належить позивачу, та повернути яке не може через втрату.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог та наявність правових підстав для відшкодування відповідачем вартості обладнання, прийнятого на відповідальне зберігання.

При визначенні вартості неповернутого відповідачем зі зберігання обладнання позивачем прийнято визначену в специфікації № 1 «Ціна закупівлі товару» до договору від 02.10.2017 № VF-Aktiv-2017 вартість матеріалів та обладнання, що містять брухт кольорових металів, брухт чорних металів, вторинну сировину, складний брухт, у відповідності до чого позивачем складено закупівельний акт № 7_18 АКБ/СГЖ/ЗТУ на суму 2752994,30 грн. У рамках вказаного договору позивач мав намір продати відповідне обладнання, демонтоване відповідачем, для подальшої переробки.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За встановленими судом обставинами в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що визначена позивачем вартість неповернутого відповідачем зі зберігання обладнання в сумі 2752994,30 грн. є доведеною, у той час як відповідачем на спростування даного розрахунку жодних доказів не надано.

Ураховуючи викладене, пред`явлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ентел Сервіс" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3-Б; ідентифікаційний код 34405255) на користь Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15; ідентифікаційний код 14333937) 2752994 (два мільйони сімсот п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 30 коп. збитків, а також 41994 (сорок одну тисячу дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 52 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 06.04.2022 року.

Суддя К.В. Полякова