Рішення

від 31.03.2022 по справі 497/267/22

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01.04.2022

Справа № 497/267/22

Провадження № 2/497/271/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2022 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Висоцького С.О.,

секретаря судового засідання - Войтової С.І.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження в м. Болград цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача директор Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області Константинова Валентина Михайлівна, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

10.02.2022 року до суду надійшла зазначена позовна заява, позивач просить постановити рішення, яким:

- визнати незаконним, скасувати наказ № 112/01/02-004 від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 з 08.11.2021 року від роботи без збереження заробітної плати, поновити ОСОБА_1 у виконанні трудових обов`язків за посадою соціального педагога школи Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області з 08.11.2021 року;

- стягнути з Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по дату ухвалення рішення суду включно;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 у виконанні трудових обов`язків за посадою соціального педагога школи Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області та негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць з Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 01.03.2002 року прийнята на посаду помічника вихователя дитячого садку Новотроянівського УВК згідного наказу №28 від 01.03.2002 року. Наказом №555 від 03.11.2003 року ОСОБА_1 переведена на посаду соціального педагога. 25.10.2021 року отримала від роботодавця повідомлення № 4 від 25.10.2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19. Але таке щеплення нею не зроблено. Директором навчального закладу ОСОБА_2 08 листопада 2021 року видано наказ №112/01/02-004 про відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, тобто до надання документу про вакцинацію. Вказаний наказ виданий з посиланням на пункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", ст. 46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID -19.

Зазначений позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено перелік обов`язкових щеплень, серед якого щеплення від короновірусної хвороби відсутнє. Крім того, її відстороненню мало би передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля директора, що порушує її права на працю та отримання заробітної плати, у зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду.

Ухвалою від 15.02.2022 року було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду на 15.03.2022 року, про що повідомлено сторін по справі.

15.03.2022 року сторони у судове засідання не з`явилися, надали заяви про проведення усіх судових засідань без їх участі.

Представник відповідача, Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради надала заяву від 14.03.2022 року про визнання позовних вимог в повному обсязі.

29.03.2022 року позивач надала заяву про відкладення судового розгляду справи та про долучення до матеріалів справи довідки про доходи та наказу про поновлення її на роботі.

У судове засідання 01.04.2022 року позивач та сторони не прибули, про час та місце проведення судового розгляду повідомлені належним чином згідно вимог чинного законодавства, на адресу суду подавши заяву про розгляд справи без їх участі.

Оскільки сторонами по справі було подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, судом у відповідності до ч.3 ст.211 ЦПК України було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі на підставі наявних документів в матеріалах справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, письмові пояснення сторін по справі, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.03.2002 року прийнята на посаду помічника вихователя дитячого садку Новотроянівського УВК згідного наказу №28 від 01.03.2002 року. Наказом №555 від 03.11.2003 року ОСОБА_1 переведена на посаду соціального педагога. Рішенням Городненської сільської ради від 24.12.2020 року №38-VIII Новотроянівський УВК перейменовано на Новотроянівський заклад загальної середньої освіти - заклад дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, про що зазначено в Трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.14-15).

25.10.2021 року ОСОБА_1 отримала від Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області повідомлення № 4 від 25.10.2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19 , в якому зазначила, що документ про профілактичне щеплення проти COVID -19. ( а.с.13)

Директором навчального закладу ОСОБА_2 08 листопада 2021 року видано наказ №112/01/02-004 про відсторонення позивачки ОСОБА_1 , соціального педагога школи, від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили

Вказаний наказ виданий з посиланням на пункт 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 " Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", ст. 46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID -19.

Позивачка ОСОБА_1 08 листопада 2021 року ознайомлена з даним наказом про що свідчить підпис останньої (а.с. 12).

Суд вважає доведеним ту обставину, що позивачка ознайомлена з наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», оскільки отримала повідомлення директора від 25.10.2021 року, де роз`яснено про відсторонення з 08 листопада 2021 від роботи у разі не надання підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання такого.

Відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 49 Конституції України встановлює, що держава, зокрема, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві».

У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя».

Згідно з практикою ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає серед інших речей, що захід, про який йдеться, повинен мати підґрунтя в національному законодавстві (рішення у справі «Олександра Дмітрієва проти Росії» (Aleksandra Dmitriyeva v. Russia), заява № 9390/05, п. 104).

Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно статті 46 КЗпП, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частинами 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Згідно ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Так, перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення визначаються відповідним календарем, що встановлено статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Норми вказаного Календаря, який затверджений наказом МОЗ України, також визначають, що саме цей календар встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями.

Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень також чітко визначає, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні. Вказане положення прийнято на виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», де вказано, що порядок проведення профілактичних щеплень встановлює відповідний центральний орган виконавчої влади.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Оцінюючи адекватність, точність та зрозумілість формулювання законів, підзаконних актів України, які регулюють порядок відсторонення працівників в разі відсутності щеплення від певних хвороб, суд додатково зазначає, що згідно ст.7, п. «е» ч. 1 ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

У даному випадку такі подання стосовно позивача були відсутні, хоча закон з достатньою чіткістю вимагає їх наявності.

Суд зазначає, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст.30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.

Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Ці норми чітко визначають, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. В свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також видно, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУ від 9грудня 2020р.№ 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

У даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.

Окрім цього, суд зазначає, що ані в трудовому договорі між позивачем та відповідачами, ані в посадовій інструкції чи іншому документі не встановлено обов`язку позивача мати щеплення проти COVID-19.

При цьому суд вважає за необхідне окремо відзначити, що в умовах пандемії, викликаної в Україні захворюванням COVID-19, щеплення проти цієї хвороби є раціональним заходом стримування розповсюдження хвороби і зменшення смертності від неї. Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України.

В даному випадку такий порядок дотриманий не був.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що наказ директора Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області Константинової Валентини Михайлівни №112/01/02-004 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 є протиправним, його видано без законних підстав, що має наслідком його скасування.

Наказом №5/01/02-004 від 01.03.2022 року ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді з 01.03.2022 року на період до закінчення воєнного стану в України. Судом встановлено, що позивач ознайомлена з даним наказом та фактично приступила до виконання посадових обов`язків.

Положення українського законодавства не регламентують способу захисту порушених прав особи в разі її безпідставного відсторонення від роботи.

Відповідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи було пов`язано з тим, що позивач фактично не працювала, заробітну плату не отримувала, з роботи не звільнена, але Наказом №5/01/02-004 від 01.03.2022 року поновлена на посаді, тобто приступила до роботи та отримує заробітну плату, то відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо поновлення позивача на роботі.

Хоча суд й відмовляє в задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на роботі, але така відмова обґрунтована фактичним добровільним виконанням відповідачем такої позовної вимоги, що є підставою для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати та відповідно отримувати заробітну плату. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Така позиція висловлена судами у постанові ВСУ від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16, постанові ВСУ від 21.09.2017 року у справі №6-2597цс16, постанові ВСУ від 22.11.2017 року у справі №6-1660цс16, постанові КАС у складі ВС від 01.03.2018 року у справі №818/149/17.

Згідно ч. 3 п. 32 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує, що позивач була відсторонена від роботи з 08.11.2021. Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу має обчислюватися з 08.11.2021 до дня поновлення на роботі - 28.02.2022 року включно.

Судом встановлено, що згідно довідки №63 від 25.03.2022 року, заробітна плата ОСОБА_1 нараховується та виплачується Відділом освіти, молоді, спорту, культури і туризму Городненської сільської ради Болградського району Одеської області. Нарахована заробітна плата за вересень 2021 року становить 7667.17 грн, за жовтень 2021 року 7983.15 грн. Кількість робочих днів позивача у жовтні 2021 року склала 20 дні, а у листопаді 2021 року - 22 дня.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 372,63 грн ((7667,17 грн + 7983,15 грн)/(20 робочих днів жовтня 2021 року + 22 робочих дні листопада 2021 року)).

Загальна кількість робочих днів в період з 09.11.2021 року по 28.02.2022 складає 17+22+19+20=78 днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 23476 грн 64 коп. (372,63 грн х 78 днів = 29065,14 грн) Вказана сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Також суд враховує заяву Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради надала заяву від 14.03.2022 року про визнання позовних вимог в повному обсязі, враховуючи положення ст. 206 ЦПК України, відповідно яким У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У відповідності до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно ч. 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення має бути законним та обгрунтованим.

Підсумовуючи усе вище викладене, суд прийшов до висновку, що предмет доказування доведений позивачами відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв`язку у їх сукупності, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтовані нормами діючого законодавства.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином з Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн., а з Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради Болградського району Одеської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача директор Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області Константинова Валентина Михайлівна, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ директора Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області Константинової Валентини Михайлівни №112/01/02-004 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнути з Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради Болградського району Одеської області (Одеська область, Болградський район, с. Городнє, вул. Широка, 39, код ЄДРПОУ 43932094) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 01.04.2022 року у розмірі 29065,14 (Двадцять дев`ять тисяч шістьдесят п`ять) гривень з утриманням податків та інших обов`язкових платежів згідно законодавства.

Стягнути з Новотроянівського закладу загальної середньої освіти - закладу дошкільної освіти Городненської сільської ради Болградського району Одеської області (Одеська область, Болградський район, с. Нові Трояни, вул. Шкільна, 71-Е, код ЄДРПОУ 26016464) на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп.

Стягнути Відділу освіти, молоді, спорту і туризму Городненської сільської ради Болградського району Одеської області (Одеська область, Болградський район, с. Городнє, вул. Широка, 39, код ЄДРПОУ 43932094) на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя С.О.Висоцький