Постанова

від 03.10.2007 по справі 5/229-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/229-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА  

03 жовтня 2007 р.                                                             Справа  № 5/229-А

За позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Ужгород

до ДП "Перечинський лісгосп", м. Перечин

про стягнення суми 33 349 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені,

                              Суддя                                      О.С.Йосипчук

за участю представників сторін:

Позивача:      Шибаєв А.М., представник

Відповідач:   Вакула Ю.І., представник  

Розглянувши матеріали справи за позовом Закарпатського територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів до  ДП "Перечинський лісгосп" про стягнення суми 32 292 грн. штрафу за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в тому числі 1 057 грн. пені,

                                             ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафУ (33 349 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені) за недотримання у 2006 році нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За твердженням позивача, відповідач, не створивши у 2006 році необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, не дотримав вимоги ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Тому, враховуючи розмір окладу на підприємстві та кількість нестворених робочих місць відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 32 292 грн.

Відповідач проти позову заперечив з причин викладених у запереченні на позовну заяву  від 28.09.07р. Зокрема, як на підставу для відмови в задоволенні позову  посилається на  створення ним на підприємстві атестованих робочих місць для інвалідів. Також відповідач стверджує про те, що,   особи-інваліди  не зверталися до нього для працевлаштування, а тому вказані особи ним були виявлені самостійно, однак, пропозицію працевлаштуватися на ДП "Перечинському лісгоспі" відхилили з тих чи інших підстав.

Повний текст постанови виготовлено 08.10.07р.

Розглянувши матеріали справи у сукупності, та заслухавши повноважних

представників сторін, суд дійшов висновку про те,

що позов не підлягає задоволенню  з огляду на наступне:

Частиною першою ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875 –ХІІ  від 21.03.1991 з подальшими змінами та доповненнями (далі Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, встановлено норматив робочих місць  для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету  Міністрів України від  03.05.1995 № 314 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості, про середню річну заробітну плату на підприємстві, середню облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до поданого ДП "Перечинський лісгосп" звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2006 рік склала 189 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –4 осіб, при нормативі встановленому –8 осіб. Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів, Відповідач, на думку позивача, зобов'язаний сплати 32 292 грн. адміністративно –господарських санкцій за 3 нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів та 1057 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з п.3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.

Відповідно до пунктів  5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем вжито заходів по створенню атестованих робочих місць для інвалідів, проінформовано Перечинський рйонний центр зайнятості про  наявність вільних робочих місць  та вакантних посад  для осіб-інвалідів.

Також, суду подано докази розміщення відповідачем у 2006 році у газеті "Народне слово" оголошення про запрошення  ним на роботу осіб-інвалідів.

Крім того, додлученими до матеріалів справи копіями заяв осіб-інвалідів,  виявлених відповідачем самостійно, підтвержено їхню відмову від працевлаштування на  ДП "Перечинський лісгосп".

Статтею 18 Закону визначено, що забезпечення  прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу,  в тому числі з умовою про виконання  роботи вдома, здійснюється шляхом  їх  безпосереднього  звернення  до підприємств,  установ,  організацій   чи   до   державної   служби зайнятості. Коментована стаття дає підстави вважати, що законодавцем визначено диспозитивний характер забезпечення здійснення права інваліда на працевлаштування.

Відповідно до вищезазначеного, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів, інформування про кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів і забезпечення їх працевлаштування (після звернення таких осіб, чи направлення для працевлаштування уповноваженими органами) не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Більше того, обов'язок сприяння у працевлаштування інвалідів, централізоване інформування, забезпечення цього процесу, реагування на порушення у цій сфері (відмови у працевлаштуванні та ін.) здійснюється та забезпечується відповідними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, тощо.

Отже, на підприємство  не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування  інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Позивач не подав докази про те, що у 2006 році на підприємство направлялись для працевлаштування інваліди, або ж вони самі звертались до відповідача, а той відмовив їм у працевлаштуванні.

З огляду на викладені обставини, суд не вбачає вини відповідача у тому, що на його підприємстві не працевлаштовано інвалідів згідно нормативу.

   Відповідно до вимог ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання. При цьому учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх   залежних   від   нього заходів для недопущення господарського  правопорушення.

Згідно статті 71 Кодексу  адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

     Всебічно дослідивши всі обставини справи суд прийшов до висновку, що  відповідач, поданими доказами, спростував  твердження позивача, що він у 2006 році не створив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого  Законом нормативу, а позивач не довів те, що відповідач не створив робоче місце для інваліда, інваліди направлялись для працевлаштування на це підприємство і ним не працевлаштовані.

          Оскільки судом встановлено відсутність у діях відповідача складу господарського правопорушення, то безпідставним  є нарахування позивачем, відповідно до ст. 20 Закону, пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Отже, з огляду на вищеприведене, вимоги позивача, що ґрунтуються лише на даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зважаючи на доводи відповідача, задоволені бути не можуть.

Керуючись ст. ст. 2, 7-12, 70, 86,160-163 КАС України,

                                   СУД ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                    О.С.Йосипчук