Рішення

від 24.10.2021 по справі 199/1572/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/1572/21

(2/199/1918/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

25.10.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Мажарі К.Р.,

за участю представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», треті особи - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання та припинення права власності, -

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 14 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №0304/0808/88-008, за яким вказана третя особа отримала кредит в розмірі 37000 доларів США. Виконання зобов`язань позичальника зі своєчасного повернення кредиту забезпечено іпотечним договором №0304/0808/88-008-z від 14 серпня 2008 року, за умовами якого позивач передав в іпотеку належні йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому ВАТ «Сведбанк» відступив належні йому права вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ПАТ «Дельта Банк», яке, в свою чергу, в межах своєї ліквідаційної процедури продало (відступило) зазначені права вимоги на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі договору №2286/к/1 купівлі-продажу майнових прав та договору №2286/к про відступлення прав вимоги від 15 липня 2020 року. Після набуття прав кредитора та іпотекодержателя ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28 січня 2021 року звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу ТОВ «ФК «Позика». Позивач вважає, що таке звернення стягнення відбулось із порушенням вимог законодавства, оскільки позивач, як іпотекодавець, не отримував від іпотекодержателя письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання, про дострокове виконання основного зобов`язання. Крім того, предмет іпотеки є єдиним житлом позивача та його родини, яке перебуває у власності позивача, а загальна площа житлового будинку складає 75,5 м2, згоди на його відчуження позивач не надавав, а відтак звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось із порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За таких обставин позивач просив суд визнати недійсними, скасувавши записи про право власності, два спірні договори купівлі-продажу нерухомого майна від 28 січня 2021 року, укладені між відповідачами, предметом яких було звернення стягнення на належний позивачу предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем в позасудовому порядку, а також просив в порядку реституції визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, припинивши право власності ТОВ «ФК «Позика». Судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2021 року задоволено заяву позивача та забезпечено даний позов шляхом заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного нерухомого майна та реєстрації речових прав/обтяжень відносно такого майна.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року задоволено частково клопотання представника позивача та витребувано у приватного нотаріуса, який є третьою особою у справі, належним чином завірені копії оспорюваних договорів та документів, які надавались нотаріусу для укладення таких договорів.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з викладених у позові підстав, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, відповідачі правом на подання відзиву не скористались, від третьої особи приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Києва Пономарьової Д.В. до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та ухвалення законного і справедливого рішення.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши представника позивача та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 14 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», як кредитодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено кредитний договір №0304/0808/88-008, за умовами якого з огляду на подальші чисельні додаткові угоди та договори про внесення змін та доповнень, позичальник отримала кредит в розмірі 37000 доларів США, зобов`язавшись його повернути щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту до 13 серпня 2022 року, сплативши проценти за користування кредитом, а також інші обов`язкові платежі в порядку, строки та на умовах, визначених кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено право кредитодавця вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту у випадку неналежного виконання останнім своїх договірних зобов`язань зі своєчасного повернення кредиту. Такому праву кореспондує відповідний обов`язок позичальника здійснити дострокове повернення кредиту на вимогу кредитодавця. Викладені обставини підтверджуються копією кредитного договору та копіями додаткових угод і договорів про внесення змін до зазначеного кредитного договору, а також визнано позивачем.

Виконання позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов`язань із повернення вищевказаного кредиту забезпечено в повному обсязі іпотечним договором №0304/0808/88-008-z (враховуючи договір про внесення змін та доповнень №1 до нього) від 14 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем. Предметом іпотеки за зазначеним іпотечним договором є: домоволодіння загальною площею 75,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278851912101) та земельна ділянка площею 0,0562 га, кадастровий номер 1210100000:01:177:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278888012101), що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно належало позивачу на праві власності та за наслідками укладення іпотечного договору було відповідним чином обтяжене.

Пунктом 11 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо на день, визначений основним зобов`язанням, позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту та/або проценти за користування кредитом, та/або пеню або іншу заборгованість, та/або платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням та цим договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним). При настанні наведених випадків іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та/або зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, останній вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно пп.12.3.2 п.12.3 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися іпотекодержателем згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Викладені у трьох абзацах вище обставини підтверджуються копіями іпотечного договору, договору про внесення змін та доповнень №1, інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

25 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк», як первісним кредитором, та ПАТ «Дельта Банк», як новим кредитором, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого новий кредитор набув належних первісному прав вимоги в тому числі до позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця-позивача за кредитним договором №0304/0808/88-008 від 14 серпня 2008 року (основне зобов`язання) та іпотечним договором №0304/0808/88-008-z від 14 серпня 2008 року (акцесорне зобов`язання). Дані обставини підтверджуються копією вказаного договору купівлі-продажу прав вимоги та визнано позивачем.

15 липня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк», як первісним кредитором, та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як новим кредитором, було укладено договір №2286/К про відступлення прав вимоги, а також договір №2286/К/1 купівлі-продажу майнових прав, за умовами яких новий кредитор набув належних первісному кредитору право вимоги до позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця-позивача за кредитним договором №0304/0808/88-008 від 14 серпня 2008 року (основне зобов`язання) та іпотечним договором №0304/0808/88-008-z від 14 серпня 2008 року (акцесорне зобов`язання). Дані обставини підтверджуються копіями зазначених договорів відступлення прав вимоги та купівлі-продажу майнових прав, а також визнано позивачем.

11 вересня 2020 року на ім`я позивача та позичальника ОСОБА_2 новим кредитором ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» направлено повідомлення про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, докази вручення яких в матеріалах справи відсутні. Викладене підтверджується копіями зазначених повідомлень та копією поштової документації.

Також 11 вересня 2020 року на ім`я позивача, як іпотекодавця, та позичальника ОСОБА_2 новим кредитором ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» за адресою м. Дніпро, вул. Байкальська, 11/60 направлено письмову вимогу про усунення порушень кредитного зобов`язання шляхом здійснення погашення заборгованості за кредитним договором №0304/0808/88-008 від 14 серпня 2008 року в розмірі 1112429,42 гривень протягом тридцятиденного строку з дня отримання даної вимоги, а також повідомлено, що у випадку непогашення боргу кредитор буде вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів саме отримання позичальником та/або іпотекодавцем зазначеної вимоги нового кредитодавця. Викладені обставини підтверджуються копіями вказаних вимог та поштової документації.

Судом також встановлено, що позивач разом зі своєю родиною з червня 2015 року зареєстрований та фактично мешкає за адресою АДРЕСА_1 , при цьому станом на 28 лютого 2021 року у позивача, окрім зазначеного предмету іпотеки, не було у власності іншого нерухомого житлового майна. Викладене підтверджується копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, а також копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

28 січня 2021 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як продавцем, та ТОВ «ФК «Позика», як покупцем, було укладено два договори купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Пономарьовою Д.В. за реєстровими №148, 150, на підставі яких відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку» відбулось відчуження належного позивачу нерухомого майна - житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278851912101) та земельної ділянки площею 0,0562 га, кадастровий номер 1210100000:01:177:0005 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278888012101), на якій такий будинок розташований, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . При цьому, згода позивача на відчуження вказаного належного йому нерухомого майна була відсутня. Теперішнім титульним власником зазначеного нерухомого майна є ТОВ «ФК «Позика», за яким і проведено державну реєстрацію права власності. Наведені обставини підтверджуються копіями договорів купівлі-продажу нерухомого майна, копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім положень вищевказаних договорів врегульовані нормами Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (чинний на момент укладення оспорюваних позивачем договорів), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.1054, 1055 ЦК України), а також іпотечний договір, який має бути нотаріально посвідченим (ст.ст.3, 18 Закону України «Про іпотеку»).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Положеннями ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до норми ст.1050 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо кредитним договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилась зі сплатою процентів.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст.546, 547, 573 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. При цьому відповідно до ст.575 ЦК України різновидом застави є іпотека.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом норм ст.ст.3, 5, 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.574, 575, 577, 585 ЦК України іпотека як форма застави виникає і на підставі договору, який підлягає нотаріальному посвідченню. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до норми ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Згідно ст.ст.7, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні наведеним вище положення містяться у нормах ст.ст.589, 590 ЦК України.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Нормою ст.36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, зокрема: право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 цього Закону.

Згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом зазначеного тридцятиденного строку згідно з умовами та з наслідками, встановленими ст.42 цього Закону. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

За змістом ст.ст.202, 204, 626 ЦК України правочин, різновидом якого є договір, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст.202, 203, 215, 626 ЦК України підставою визнання недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину (договору) стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до пп.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на момент укладення оспорюваних позивачем договорів, протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.26 ч.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп.«а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп.«а» п.2 ч.6 ст.37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Згідно ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться в тому числі на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, однак частково. Свою правову позицію суд мотивує наступним.

Так, у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення ст.ст.16, 203, 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

У справі за позовом про визнання недійсним договору належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, якщо позов подається заінтересованою особою (не стороною договору), або інша сторона договору, якщо позов подається однією із його сторін, а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Частина 1 ст.203 ЦК України в контексті ч.1 ст.215 ЦК України визначає в якості однієї з підстав для визнання судом недійсним оспорюваного договору, як різновиду правочину, невідповідність його змісту нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст.4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.

Недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.

Аналогічні наведеним вище правові висновки містяться постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №161/3245/15-ц, від 10 квітня 2019 року по справі №463/5896/14-ц, постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року по справі №638/2304/17, від 27 січня 2020 року по справі №761/26815/17, від 24 квітня 2020 року по справі №522/25151/14-ц, від 11 червня 2020 року по справі №281/129/17, від 30 липня 2020 року по справі №670/23/18, від 30 вересня 2020 року по справі №559/1605/18, від 27 січня 2021 року по справі №463/1540/14-ц, від 17 червня 2021 року по справі №761/12692/17, від 08 вересня 2021 року по справі №711/3426/19, від 08 вересня 2021 року по справі №405/6037/16-ц, від 22 вересня 2021 року по справі №301/123/15-ц.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на відчуження такого майна, якщо це майно відповідає певним визначеним зазначеним законом критеріям та є предметом іпотеки за валютним кредитом.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі №802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року по справі №644/3116/18, а також у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року по справі №639/4991/18, від 30 вересня 2021 року по справі №695/743/17, від 06 жовтня 2021 року по справі №756/5536/19, від 11 жовтня 2021 року по справі №486/454/20.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході розгляду справи встановлено, що між відповідачами ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Позика», як іпотекодержателем/продавцем та покупцем відповідно, в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі шляхом укладення двох договорів купівлі-продажу було здійснено продаж іпотекодержателем від свого імені належного позивачу, як іпотекодавцю, нерухомого майна - домоволодіння та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , без згоди іпотекодавця. При цьому означений предмет іпотеки виступав як забезпечення виконання зобов`язань позичальника-фізичної особи ОСОБА_2 за кредитом, наданим такому позичальнику кредитною установою-резидентом України в іноземній валюті, а житловий будинок, як частина предмету іпотеки, має загальну площу менше 250 м2, використовувався позивачем як постійне місце свого проживання, при цьому у позивача не було і немає у праві власності іншого нерухомого житлового майна. За таких обставин, приймаючи до уваги, що з огляду на наведені вище праві висновки, характер і зміст спірних правовідносин позивач та відповідачі у даній цивільній справі є належними, оспорювані позивачем два договори купівлі-продажу нерухомого майна, вочевидь, вчиненні всупереч встановленому згаданим вище законом на момент укладення таких договорів мораторію на стягнення майна, який має імперативний характер, предмет іпотеки підпадає під ознаки, визначені згаданим законом, а саме укладення спірних договорів порушує права позивача, оскільки в протизаконний спосіб позбавляє його права власності на житло, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними двох спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна є обґрунтованими, доведеним, а тому мають бути задоволенні. Приймаючи рішення про визнання недійсним і договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд керувався також закріпленим у ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди.

За змістом норм ст.ст.33, 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Зазначені норми пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. Недотримання вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. За таких обставин предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Крім того, у разі дотримання іпотекодержателем вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме ст.35 Закону України «Про іпотеку».

Наведені вище правові висновки викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року по справі №757/13243/17, а також постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року по справі №278/3367/19, від 04 жовтня 2021 року по справі №760/2574/16-ц, від 06 жовтня 2021 року по справі №754/8547/19.

Загальноприйнятим у світовій практиці є застосування щодо юридично-значимих повідомлень принципу «доставки (одержання)» повідомлень, якщо сторони прямо не передбачили застосування принципу «відправлення». Зокрема: (а) у підпункті 3 пункту I.-1:109 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що повідомлення вступає в силу у момент досягнення адресата, якщо з нього не слідує більш пізній момент вступу у силу; (б) згідно пунктів 2, 3 Принципів європейського контрактного права з урахуванням положень пунктів (4) та (5), будь-які повідомлення набирають чинності з моменту, коли вони отримані адресатом. Повідомлення вважається одержаним адресатом, коли його вручено їй за місцем його діяльності або за поштовою адресою, або, якщо він не має місця діяльності або поштової адреси, - за місцем його постійного проживання; (в) відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому обов`язково повинна зазначатись особа, яка його зробила або від імені якої воно зроблене. «Письмове повідомлення» включає телеграми, телекси і будь-які інші види телекомунікаційних повідомлень, які можна відтворити у формі документа, але не обмежується ними. Письмове повідомлення вважається наданим, коли воно отримане адресатом.

Підхід стосовно застосування принципу «доставки (одержання)» юридично-значимих повідомлень висловлений і в українській судовій практиці. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі 6-2988цс15 вказано, що: «[…] розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей».

Наведені правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року по справі №344/3627/16-ц, від 03 червня 2020 року по справі №359/8181/18.

В ході розгляду даної цивільної справи було встановлено, що відповідачем ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», як іпотекодержателем, позивачу, як іпотекодавцю, та ОСОБА_2 , як позичальнику, надсилались в порядку ст.35 Закону України «Про іпотеку» вимога здійснити дострокове виконання основного кредитного зобов`язання з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку». Однак такі вимоги адресатами фактично не отримані, поштова кореспонденція повернулась із позначкою «за закінченням терміну зберігання». Разом з тим, в суду відсутні підстави вважати, що позивач та або ОСОБА_2 не отримали згадану вимогу іпотекодержателя внаслідок своєї недбалості або ухилення від отримання. За таких обставин, враховуючи наведені вище правові висновки щодо юридично значимих повідомлень, зазначення у письмовій вимозі іпотекодавця про обчислення тридцятиденного строку для дострокового виконання основного зобов`язання саме з дня отримання адресатом такої вимоги, суд приходить до висновку про недотримання ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» положень ст.35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Останнє, в свою чергу, унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя, а отже і укладення спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що також за змістом ст.ст.203, 215 ЦК України є ще однією самостійною підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними таких договорів з відчуження предмета іпотеки.

Вирішуючи позовні вимоги про скасування записів про право власності, визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки, та припинення зареєстрованого за відповідачем ТОВ «ФК «Позика» права власності на таке майно, суд виходив з наступного.

Так, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» №340-IX від 05 грудня 2019 року, який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, зміст якої свідчить про те, що, на відміну від ч.2 ст.26 цього ж Закону України у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відтак, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень, які є належними та ефективними способами захисту, обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року по справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30 червня 2020 року по справі №922/3130/19, від 14 липня 2020 року по справі №910/8387/19, від 20 серпня 2020 року по справі №916/2464/19, від 03 вересня 2020 року по справі №914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року по справі №10963/19.

Таким чином, враховуючий наведену вище правову позицію та приймаючи до уваги, що судом задоволено позовні вимоги про визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі яких було проведено державну реєстрацію прав власності за ТОВ «ФК «Позика» на нерухоме майно, яке належало позивачу та було предметом іпотеки, суд вважає позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та припинення права власності на таке майно за відповідачем ТОВ «ФК «Позика» обґрунтованими, доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню. В той же час, позовні вимоги про скасування записів про право власності, з огляду на наведені вище зміни у законодавстві, які виключили такий спосіб захисту з числа належних, суд вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі, а отже вони задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд на підставі норм ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду із позовом та заявою про забезпечення позову судовий збір в загальному розмірі 6096 гривень в рівних частках, тобто по 3048 гривень з кожного з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 202, 203-204, 215, 216, 512-514, 516, 525, 526, 530, 546, 547, 573-575, 577, 585, 589, 590, 610, 611, 626, 629, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.1, 3, 5, 7, 18, 24, 33, 36, 38 Закону України «Про іпотеку», ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пп.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст.26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239; адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорвського, 8), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634; адреса місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Польова, 24-Д), треті особи - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Пономарьова Дар`я Володимирівна (адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Тютюнника, 49/23), про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, визнання та припинення права власності - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 січня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634), посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №148, предметом якого є купівля-продаж житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278851912101).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278851912101), припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 січня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634), посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим №150, предметом якого є купівля-продаж земельної ділянки площею 0,0562 га, кадастровий номер 1210100000:01:177:0005, розташованої за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278888012101).

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 0,0562 га, кадастровий номер 1210100000:01:177:0005, розташовану за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2278888012101), припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634) на вказаний об`єкт нерухомого майна.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239; адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорвського, 8), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634; адреса місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Польова, 24-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) сплачений останнім судовий збір в загальному розмірі 6096 гривень в рівних частках, тобто по 3048 гривень з кожного з відповідачів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне заочне рішення суду складено 04 листопада 2021 року.

Суддя А.М. Авраменко