Рішення

від 07.04.2022 по справі 910/3273/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2022Справа № 910/3273/21Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ" вул. Мечникова, буд. 3, м. Київ, 01133

до Товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ-УКРАЇНА" вул. Волоська/Іллінська, буд. 6/14, м. Київ, 04070

про стягнення 300 000,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ-УКРАЇНА" про стягнення 300 000,00 грн. боргу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору будівельного підряду № 13-03/18-1 від 13.03.2018 року в частині виконання робіт у встановлені строки та згідно здійсненої позивачем попередньої оплати, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі залишку невикористаного авансу, з позовом про повернення якого позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3273/21 та враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/3273/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через відділ діловодства суду 14.04.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.03.2021 року надійшов супровідний лист № б/н від 09.04.2021 року з доданими до нього доказами факту повернення відповідачем частини отриманого авансу в сумі 50 000,00 грн., а саме виписка банку за 10.10.2019 року. Документи судом було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 15.03.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Волоська/Іллінська, буд. 6/14, м. Київ, 04070, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвала суду від 15.03.2021 року була повернута відділенням поштового зв`язку 17.04.2021 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 року у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/3273/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 15.03.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Таким чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ-Україна" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент» (генпідрядник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АМІ-Україна» (підрядник за договором, відповідач у справі) був укладений Договір будівельного підряду №13-03/18-1 (далі - Договір), за умовами якого генпідрядник доручив, а підрядник зобов`язався власними силами у встановлені строки виконати та здати генпідряднику відповідно до умов Договору, технічних умов та проектної документації повний комплекс робіт по влаштуванню зовнішнього електропостачання в межах вулиць, визначених в Технічних умовах № 37449 від 22.09.2009 року (з урахуванням коригування № ДепТП030/43/1-23/37449/25777 від 26.08.2014 року) для об`єкту «Будівництво офісно - житлового центру на вул. Мечникова, 11-А у Печерському районі м. Києва (далі-роботи), а генпідрядник зобов`язався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх вартість.

Розділами 2-15 Договору сторони узгодили строк виконання робіт, їх вартість і порядок розрахунків, порядок забезпечення робіт матеріалами, порядок приймання - здачі виконаних робіт, обов`язки і права, відповідальність сторін, організацію виконання робіт, техніку безпеки, гарантії, строк дії договору, порядок внесення змін та розірвання тощо.

Згідно п. 12.1 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань та умов Договору. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками підрядника та генпідрядника і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 Господарського кодексу України договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Відповідно до положень п. 1.3 Договору підрядник виконує роботи, визначені у п.1.1 цього Договору, відповідно до вимог нормативних та законодавчих актів України, державних будівельних норм, ТУ, проектної документації та робочих креслень.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно п. 2.1 Договору підрядник зобов`язаний виконати роботи у термін. Який буде узгоджено з дозвільними установами міста. Деталізація строків виконання робіт визначається сторонами у Календарному графіку виконання робіт (Додаток № 2).

Зокрема, сторонами погоджено та підписано Додаток № 2 до Договору «Календарний графік виконання робіт, згідно якого закінченням робіт є друга половина листопада 2018 року.

За умовами п. 2.2 Договору підрядник зобов`язаний приступити до виконання робіт після отримання від генпідрядника проектної документації та суми авансу, передбаченої п. 3.4.1 Договору.

Датою закінчення повного обсягу робіт підрядником за цим Договором вважається дата їх прийняття генпідрядником шляхом підписання Акту виконаних робіт (п.2.3 Договору).

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1.2 Договору сторони дійшли згоди, що склад, обсяги та вартість робіт зазначені в Договірній ціні (Додаток №1 до Договору), що є невід`ємною частиною даного договору. Договірна ціна на момент підписання договору є приблизною (динамічною) і підлягає коригуванню в разі внесення змін до проектної документації. При цьому сторони погодили, що ціни за одиницю виміру видів робіт, визначених у Додатку №1, є твердими.

Умовами п. 3.1 Договору визначено, що загальна вартість робіт, передбачених даним договором, визначається в Договірній ціні (Додаток №1) та складає 7772285,39 грн., крім того ПДВ 20% 1554457,08 грн., що разом з ПДВ складає 9326742,47 грн.

До загальної вартості робіт входить вартість повного комплексу робіт по влаштуванню зовнішнього електропостачання, в тому числі вартість супутніх та допоміжних робіт, які технологічно пов`язані з виконанням основних будівельних робіт та/або є необхідними для їх виконання, в тому числі витрати на організацію робіт, влаштування підтримуючих конструкцій (в разі необхідності), вартість витратних матеріалів підрядника, які необхідні для виконання робіт, отримання необхідних дозволів, ліцензій та погодження у державних установах та органах, а також всі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені при виконанні підрядником робіт, що передбачені даним Договором.

При цьому сторони погодили, що ціни за одиницю виміру видів робіт, визначених у Додатку № 1, є твердими. Договірна ціна може змінюватись лише у випадку зміни обсягів робіт та проектної документації (п. 3.2 Договору).

Так, сторонами було узгоджено та підписано Договірну ціну (Додаток № 2 до Договору), згідно якого станом на 09.02.2018 року в поточних цінах загальна вартість робіт складає 9326742,47 грн.

Окрім цього сторонами погоджено Графік фінансування (Додаток № 3 до Договору). Відповідно до Договірної ціни та Графіку фінансування робіт визначено, що підрядні роботи по влаштуванню зовнішнього електропостачання для об`єкту «Будівництво офісно - житлового центру на вул. Мечникова, 11-А у Печерському районі м. Києва, вартістю 9326742,47 грн. підлягають оплаті у період з травня 2018 року по березень 2019 року, в тому числі в травні 2018 року - 25000,00 грн. авансу та в червні 2018 року - 379543,75 грн.

Сторонами узгоджено, що фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів генпідрядника (п. 3.3 Договору).

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України).

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору будівельного підряду № 13-03/18-1 від 13.03.2018 року було спрямоване на виконання відповідачем будівельних робіт з влаштування зовнішнього електропостачання на об`єкті, розташованому за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Мечникова, 11-А, що, в свою чергу, породжує обов`язок позивача як генпідрядника оплатити виконані роботи.

Генпідрядник оплачує роботи в наступному порядку (п.3.4 Договору):

- до початку виконання робіт генпідрядник сплачує підряднику аванс на закупівлю матеріалів та виконання робіт у розмірі та строки, встановлені графіком фінансування (Додаток №3 до Договору) (п.3.4.1);

- подальший розрахунок за виконані підрядником у відповідному місці роботи, здійснюються генпідрядником протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання сторонами Акту виконаних робіт за відповідний місяць, шляхом перерахування суми коштів, визначеної у Акті виконаних робіт, на розрахунковий рахунок підрядника з пропорційним вирахуванням суми авансу, сплаченої відповідно до п.3.4.1 (п.3.4.2).

Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строки оплати робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

Розрахунки між сторонами за даним Договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових сум грошових кошів на поточні рахунки сторін (п.3.12 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору позивачем належним чином згідно Графіку платежів сплачено авансовий платіж на суму 404543,75 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень: № 223 від 03.05.2018 року на суму 25000,00 грн., № 1229 від 11.06.2018 року на суму 379543,75 грн.

Будь - яких заперечень щодо розміру та строків оплати, а також порядку та сум зарахування коштів від сторін до суду не надходило.

В свою чергу судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНГ Девелопмент» як генпідрядником умов Договору в частині здійснення передоплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати у вказаній сумі згідно Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за правочином належним чином підтверджено матеріалами справи.

В силу ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Положеннями розділу 5 Договору встановлено порядок приймання-здачі виконаних робіт. Зокрема, підрядник після виконання робіт у відповідному місяці складає та подає генпідряднику Акти виконаних робіт у 4-х примірниках. Акти виконаних робіт та Довідка про вартість робіт вважаються переданими генпідряднику належним чином, якщо на супровідному листі, який додано до зазначених у цьому пункті документів, є підпис уповноваженої особи генпідрядника про їх отримання (п.5.1); разом з Актам виконаних робіт підрядник надає генпідряднику виконавчу документацію в трьох примірниках, а саме: технічні паспорти, виконавчі схеми на конструкції та передбачені чинним законодавством України та індивідуальними технічними вимогами до об`єкту сертифікати, документацію на матеріали і обладнання, журнали та інше, щодо виконаних підрядником робіт, акти на приховані роботи та/або конструкції та іншу необхідну документацію (п.5.5).

Розділом 7 Договору сторонами передбачені права та обов`язки підрядника та генпідрядника.

Так, згідно п.6.2 Договору підрядник зобов`язаний виконати роботи у відповідності до режиму роботи, який погоджується сторонами, власними силами та засобами, відповідно до проектної документації у строки та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

В свою чергу згідно п. 6.1 Договору генпідрядник зобов`язаний здійснювати приймання робіт, що були виконані підрядником якісно у відповідності до проектної документації та нормативних документів, у строки та відповідно до умов, встановлених Договором; зобов`язується сплатити аванс та оплачувати виконані належним чином роботи.

За приписами статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Згідно наданих позивачем матеріалів судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем як підрядником були виконані будівельні роботи, за результатами яких було складено та підписано обома сторонами Договору Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15.06.2020 року до Договору, згідно якого підрядник виконав підготовчі роботи по влаштуванню зовнішнього електропостачання об`єкту на суму 25000,00 грн., сторони претензій одна до одно не мають. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.

Наразі, судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що станом на 15.06.2020 року підрядником не виконані всі роботи, передбачені кошторисами до Договору та згідно Графіку виконання робіт, а виконано тільки підготовчі роботи по влаштуванню зовнішнього електропостачання об`єкту на суму 25000,00 грн.

Поряд із цим заперечень та/або спростувань щодо факту невиконання частини робіт, в тому числі на дату проведення огляду результатів робіт 15.06.2018 року та складання Акту виконаних робіт від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем як підрядником порушено прийняті на себе зобов`язання по виконанню будівельних робіт, обумовлених Договором та Графіком в частині строків виконання будівельних робіт на об`єкті, обумовлених Договором, незважаючи на здійснену позивачем передплату та її прийняття підрядником без будь - яких зауважень.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що відповідно до вимог закону та умов Договору позивач зобов`язаний виконати належним чином обумовлені Договором будівельні роботи та здати їх відповідачу, після чого він отримує право вимоги від останнього оплати виконаних робіт в строки та в розмірі, встановленому Договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статті 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами п. 11.4 Договору генпідрядник має право розірвати в односторонньому порядку Договір у зв`язку із: прийняттям замовником будівництва рішення про припинення будівництва, в тому числі шляхом консервації або ліквідації незавершеного будівництва; порушення підрядником умов, якості, порядку виконання робіт, вимог проектної документації, нормативних документів або чинного законодавства України; якщо підрядник своєчасно не розпочав виконання робіт або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, зазначений в п. 2.1 Договору, стає явно не можливим; порушення підрядником умов Договору; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Наразі, згідно п. 11.5 Договору сторона, що бажає розірвати Договір на підставах, вказаних в п. 11.3 та п.11.4 даного Договору, повинна письмово попередити іншу сторону за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати розірвання Договору. Договір вважається розірваним із закінченням зазначеного строку.

Таким чином, відповідно до пункту 11.4 Договору позивач наділений правом розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку недотримання підрядником термінів виконання робіт, а також за наявності істотних порушень підрядником умов Договору.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

У відповідності до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміна і доповнення даного Договору здійснюється шляхом укладення письмових Додаткових угод, що підписується повноважними представниками обох сторін. Всі додаткові угоди, підписані обома сторонами та скріплені їх печатками, є невід`ємними частинами цього Договору (п. 11.2 Договору).

Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами п. 11.4 Договору припинення договору внаслідок дострокового розірвання за ініціативою генпідрядника.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 15.06.2020 року до Договору, за змістом якої керуючись положеннями п.п.11.2, 11.4-11.6 Договору, ст. ст. 651-654 ЦК України сторони вирішили розірвати за взаємною згодою з дати підписання даної Додаткової угоди Договір будівельного підряду №13-03/18-1 від 13.03.2018 року (далі - Додаткова угода № 1). Копія зазначеної угоди наявна в матеріалах справи.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, за висновками суду спірний Договір слід вважати припиненим з 15.06.2020 року.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

При цьому за умовами п.п. 11.6.2 Договору у випадку розірвання договору підрядник зобов`язаний повернути генпідряднику суму сплаченого генпідрядником авансу за вирахуванням фактично виконаних та прийнятих робіт та закуплених ним матеріалів для виконання робіт за цим Договором на момент розірвання Договору, у строк, що не перевищує 10 (десять) банківських днів з дня розірвання договору або за письмовою вимогою генпідрядника виконати на умовах Договору роботи, за які підрядник отримав аванс.

Як зазначалось судом вище та відповідачем не заперечувалось, позивачем було здійснено передплату за Договором в сумі 404543,75 грн., факт здійснення якої належним чином підтверджено матеріалами справи.

Також судом встановлено згідно наданих доказів та підтверджено позивачем, що відповідачем платіжним дорученням № 89 від 10.10.2019 року будо здійснено повернення позивачеві грошових коштів в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується відповідною випискою банку.

Поряд із цим згідно п.п. 3, 4 Додаткової угоди № 1 до Договору сторони погодили, що відповідно до Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 15.06.2020 року до Договору підрядник виконав робіт на загальну суму 25000,00 грн.; сума залишку невикористаного авансу станом на 15.06.2020 року складає 329 543,75 грн., в .ч. ПДВ (20%) - 54923,96 грн.

Згідно п. 5 Додаткової угоди № 1 до Договору підрядник бере на себе зобов`язання щодо перерахування генпідряднику коштів, зазначених в п. 4 Додаткової угоди не пізніше 31.12.2020 року на банківський рахунок генпідрядника щомісячними платежами відповідно до Графіку платежів, що є Додатком № 2 до Додаткової угоди.

Зокрема, згідно Додатку № 2 до Додаткової угоди № 1 до Договору сторони погодили наступний графік перерахування підрядником генпідряднику коштів в сумі 329 543,75 грн., зазначених в п. 4 Додаткової угоди: 29 543,75 грн. - до 30.06.2020 року, по 50 000,00 грн. - до 31.07.2020 року, 31.08.2020 року, 30.09.2020 року, 31.10.2020 року, 30.11.2020 року та 31.12.2020 року.

Окрім цього сторонами було підписано Акт звірки взаємних розрахунків за Договором за період 13.03.2018-15.06.2020 (Додаток № 1 до Додаткової угоди № 1), згідно якого станом на 15.06.2020 року заборгованість відповідача перед ТОВ «ВІНГ Девелопмент» складає 329 543,75 грн.

На виконання умов Додаткової угоди № 1 до Договору та графіку платежів відповідачем було здійснено повернення позивачеві грошових коштів в сумі 29 543,75 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 398 від 30.06.2020 року

При цьому оскільки згідно наявних у справі матеріалів судом встановлено обсяги фактичного виконання та прийняття позивачем як генпідрядником будівельних робіт за Договором на суму 25000,00 грн., а також повернення грошових коштів в сумі 29 543,75 грн., виходячи з умов Договору та Додаткової угоди № 1 до нього у зв`язку з розірванням правочину поверненню підрядником на користь позивача як генпідрядника підлягають грошові кошти в сумі 300 000,00 грн.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів передплаченого авансового платежу позивачу в розмірі 300 000,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Додаткової угоди № 1 до нього, не виконав, в результаті чого у відповідача станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання будівельних робіт за Договором в узгодженому обсязі та строки, повернення авансових платежів та відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору будівельного підряду № 13-03/18-1 від 13.03.2018 року та Додаткової угоди № 1 від 15.06.2020 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткової угоди № 1 на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Відповідно до статті 188 ГПК України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Наразі, судом встановлено згідно матеріалів справи, що сторонами вчинені дії щодо розірвання Договору підряду до моменту звернення з даним позовом до суду, а саме шляхом укладення з відповідачем Додаткової угоди № 1 до Договору від 15.06.2020 року про розірвання договору та необхідність відповідного повернення останнім позивачеві решти отриманих в якості попередньої оплати грошових коштів в частині 300 000,00 грн.

Доказів виконання відповідачем обумовлених договором будівельних підрядних робіт, придбання ресурсів, передачі позивачу результатів фактично виконаних робіт на решту суми внесеного авансу на суму 300 000,00 грн. та відповідного підписання сторонами Актів виконаних робіт (оформлення та передання яких в силу умов п.5.1 Договору покладено саме на відповідача), у т.ч. у визначені строки, суду не надано.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем належними засобами доказування не підтверджено наявності підстав для утримання грошових коштів у спірній сумі 300 000,00 грн., перерахованих в якості попередньої оплати за Договором, правовідносини за яким припинені за наслідками добровільного розірвання правочину сторонами.

При цьому суд зазначає відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Зокрема, про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначається також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для утримання спірних грошових коштів, сплачених в якості авансу за Договором підряду.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, в зв`язку з чим зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як безпідставно отриманих коштів в сумі 300 000,00 грн.

При цьому судом враховано правові висновки, викладені постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, згідно яких суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів виконання робіт або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 300 000,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за невиконані за вказаним Договором роботи підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ-УКРАЇНА" (04070, м. Київ, вул. Волоська/Іллінська, буд. 6/14, код ЄДРПОУ 30673744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Мечникова, буд. 3, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 38449605) 300 000,00 грн. основного боргу та 4500,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 квітня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон