Рішення

від 07.04.2022 по справі 916/4012/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/4012/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/4012/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» (вул. Соборності, № 72, кім. 308, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43111452)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєчатня» (вул. Приморська (Примоський р-н), № 49/2, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 37422451)

про стягнення 75991,95 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєчатня» про стягнення 75991,95 грн., з яких: 61854,59 грн. сума основного боргу, 1784,20 грн. пені за прострочення оплати, 12071,01 грн. штрафу та 282,15 грн. 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 6/О від 07.10.2019 щодо здійснення оплати за поставлений товар.

Як стверджує позивач, між ним та ТОВ «Пєчатня» укладено договір купівлі-продажу № 6/0 від 07 жовтня 2019 року, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити паперову продукцію, що перерахована в рахунках-фактурах або специфікаціях та видаткових накладних, які складаються на кожну окрему партію товару та є невід`ємними частинами договору.

Позивач вказує, що на виконання умов договору відповідачу було поставлено товар на суму 66929,14 грн. згідно відповідних видаткових накладних, проте, в порушення п. 4.2 договору та ст.ст. 526, 655 Цивільного кодексу України зобов`язання відповідача щодо своєчасної і повної оплати за отриманий товар не виконані належним чином.

За ствердженням позивача, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар за вищевказаними видатковими накладними у сумі 5 074,25 грн., а тому заборгованість відповідача по оплаті за поставлений товар станом на 22.12.2021 складає 61 854,89 грн.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пунктів 9.1., 9.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 08.10.2021 по 22.12.2021 в сумі 1784,20 грн. та штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару за прострочення оплати понад десять днів в сумі 12 071,01 грн.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 08.10.2021 по 22.12.2021 - 282,15 грн.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 позовна заява вх.№ 4144/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2021 було прийнято позовну заяву (вх.№ 4144/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4012/21. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 29.12.2021, яку суд надіслав відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№1476/22 від 18.01.2022.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду від 29.12.2021 вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

08.04.2022 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

07.10.2019 між ТОВ «Інтерпап.ЮА» (продавець) та ТОВ «Пєчатня» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №6/О, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця паперову продукцію, що вказана в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, які складаються на кожну партію товару окремо та є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити такий товар (п.1.1. договору).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2., 2.3. договору ціна цього договору складається із суми всіх видаткових накладних за цим договором. Ціна на товар є договірною. Кількість та ціна кожної окремої партії товару, згідно письмової або усної заявки покупця, вказуються в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що складаються на кожну окрему партію товару та є невід`ємними частинами цього договору. Підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є підписання сторонами рахунка-фактури та/або специфікації. У разі поставки товару на умовах передоплати (часткової передоплати) підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є сплата (часткова сплата) покупцем рахунку-фактури.

Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях вимірювання, ціну товару та загальну вартість товару. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару продавцем. Право власності на товар переходить від продавця до покупця у момент фактичної передачі товару відповідно до умов поставки. Перехід усіх можливих ризиків, пов`язаних з випадковим знищенням або пошкодженням товару до покупця відбувається в момент фактичної поставки (передачі) товару продавцем - покупцю у власність.

Продавець поставляє товар згідно з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС 2010. Міжнародні правила щодо тлумачення термінів ІНКОТЕРМС, застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору та є необхідними при тлумаченні цього договору, якщо інші умови не зазначені в договорі, Додатках або додаткових угодах до нього. Умови поставки кожної партії товару вказуються у рахунку-фактурі та/або специфікації (п.п.3.1., 3.2., 3.3. Договору).

Розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі, або частками протягом 3 (трьох) календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або специфікації. Розрахунки по окремих партіях товару можуть бути здійснені на умовах 100% передоплати. Розрахунки в будь-якій іншій формі, ніж передбачено п.4.2., 4.3. цього договору, здійснюються після письмового узгодження сторін (п.п.4.2., 4.3., 4.4. Договору).

У підп. 5.4.1 пункту 5.4 договору відповідач зобов`язався прийняти товар, своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату за товар.

Відповідно до п.9.2. договору, у разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

У п.11.3. договору сторони передбачили, що договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін цього договору не менш, ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про його припинення. Ця умова застосовується неодноразово.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено товар на загальну суму 66929,14 грн за видатковими накладними: № 1231/5 від 04.10.2021 на суму 6342,97 грн. (рахунок-фактура № 1231/5 від 04.10.2021); № 1243/5 від 06.10.2021 на суму 2445,23 грн. (рахунок-фактура № 1243/5 від 06.10.2021); № 1256/5 від 08.10.2021 на суму 4820,71 грн. (рахунок-фактура № 1256/5 від 08.10.2021); № 1265/5 від 11.10.2021 на суму 5861,04 грн. (рахунок-фактура № 1265/5 від 11.10.2021); № 1276/5 від 13.10.2021 на суму 6698,20 грн. (рахунок-фактура № 1276/5 від 13.10.2021); № 1294/5 від 18.10.2021 на суму 6030,61 грн. (рахунок-фактура № 1294/5 від 18.10.2021); № 1304/5 від 19.10.2021 на суму 4407,83 грн. (рахунок-фактура № 1304/5 від 19.10.2021); № 1301/5 від 21.10.2021 на суму 5723,26 грн. (рахунок-фактура № 1301/5 від 21.10.2021); № 1328/5 від 22.10.2021 на суму 1903,91 грн. (рахунок-фактура № 1328/5 від 22.10.2021); № 1340/5 від 26.10.2021 на суму 11711,29 грн. (рахунок-фактура № 1340/5 від 26.10.2021); № 1356/5 від 28.10.2021 на суму 10984,09 грн. (рахунок-фактура № 1356/5 від 28.10.2021).

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Інтерпап.ЮА» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Пєчатня» підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток суб`єктів господарювання, містить в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяги здійснених сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Позивач у позові визнав ту обставину, що відповідачем було здійснено частковий розрахунок за отриманий товар в сумі 5074,25 грн. до подання позивачем позову до суду у даній справі.

Відтак, ТОВ «Пєчатня» взяті на себе згідно договору купівлі-продажу №6/О від 07.10.2019 зобов`язання в частині проведення з ТОВ «Інтерпап.ЮА» розрахунків по оплаті відпущеного товару не виконало, їх вартість в повному об`ємі не оплатило.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування ним пені, штрафу, 3% річних та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу п. 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч.2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пєчатня» носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу № 6/О від 07.10.2019 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про припинення договору № 6/О від 07.10.2019, а, отже, станом на розгляду справи по суті вказаний договір є чинним.

Суд встановив факт передачі (продажу) позивачем товару за договором, загальною вартістю 66929,14 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи директора відповідача та відтиски печатки відповідача у зазначених вище видаткових накладних, що відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (поставки товару), так і Договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 у справі № 910/6986/17.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалось відвантаження товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Суд дослідив надані позивачем видаткові накладні та встановив їх відповідність вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також відсутність у них будь-яких істотних недоліків.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору купівлі-продажу, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

За доводами позивача, які не спростовані відповідачем, останнім було частково оплачено вартість отриманого за договором товару в сумі 5074,25 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 61854,89 грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 61854,89 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно нарахування пені та штрафу судом зазначається наступне.

За умовами п. 9.2 договору в разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

Тобто, сторони, виходячи із принципу свободи договору, що закріплений статтями 6, 12 та 627 ЦК України, в п.9.2. договору передбачили можливість стягнення пені та штрафу.

Таким чином, означені вимоги заявлено позивачем у відповідності до умов укладеного договору та чинного законодавства України.

При цьому суд зазначає, що пункт 9.2. договору купівлі-продажу № 6/О від 07.10.2019 недійсним чи зміненим не визнавався, відповідач зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару не виконав, в зв`язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину, а, відтак, сплата пені та штрафу є його договірним зобов`язанням.

Суд, перевіривши зроблений позивачем розрахунок пені відповідно до кожної видаткової накладної окремо встановив, що його зроблено вірно, у зв`язку з чим сума пені 1784,20 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, судом встановлено, що відповідачем прострочено оплату вартості товару за кожною видатковою накладною на понад десять днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 12071,01 грн є обґрунтованою.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Також через несвоєчасність оплати заборгованості позивачем нараховано до стягнення з відповідача 282,15 грн три проценти річних.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд встановив, що його зроблено вірно, внаслідок чого позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 282,15 грн три проценти річних підлягає судом задоволенню у повному обсязі.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу № 6/О від 07.10.2019 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА».

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2270,00 грн. покладається на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач подав до справи: договір про надання правничої допомоги №17/12-21 від 17.12.2021, укладений між позивачем та АО «Павла Іванчика і Вікторії Шульги «Акцепт», рахунок №22/12-21 від 22.12.2021 на суму 20000 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2021, платіжне доручення №5356 від 22.12.2021 про сплату позивачем на користь АО 20000 грн.

Відповідно до п.п.1.1., 4.1. договору №17/12-21 від 17.12.2021 клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу (правову) допомогу із вирішення спірного питання Клієнта із його контрагентом щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєчатня», ідентифікаційний код юридичної особи 37422451, а саме: скласти позовну заяву та вчинити всі необхідні для цього заходи, а у разі необхідності - здійснити представництво і правовий захист інтересів Клієнта в суді. Вартість правової допомоги складає 20000 грн. Оплата послуг може здійснюватись Клієнтом на умовах передоплати.

Разом з тим слід зазначити, що наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі наданих послуг від 22.12.2021, платіжне доручення №5356 від 22.12.2021 не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у зазначеному розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшенн

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Між тим, як зазначила Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відтак, суд дійшов висновку, що перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши вимоги ТОВ «Інтерпап.ЮА» щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді, надані заявником докази, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, суд враховує те, що подання позовної заяви разом з іншими необхідними документами до суду не вимагала додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, доказів протилежного не надано та з матеріалів справи не вбачається; розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, також не може свідчити про її складність, як того вимагає частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що кожна справа має свою специфіку, а тому, враховуючи всі аспекти даної справи, суд вважає, що для належного представлення інтересів позивача у цій справі заявлені витрати не відповідають критеріям реальності та розумності, враховуючи не тільки характер спірних відносин, обсяг фактично виконаних адвокатським об`єднанням послуг та їх вартісну оцінку, а також необхідність всіх, вказаних в акті приймання-передачі наданих послуг, витрат позивача.

Необхідність дотримання співмірності, обґрунтованості та розумного розміру гонорару адвоката, який покладається на іншу сторону, підтримано позицією Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, вартість виконаних представником заявника робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми.

Крім того, суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про часткове їх задоволення. При цьому, суд зауважує, що відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд може лише відмовити повністю або частково у стягненні витрат на правничу допомогу.

Суд враховує, що дана справа є малозначною справою, ціна позову складає 75992,25 грн. та розглядалась в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, дана позовна заява не є складною та підготовка її не вимагала надмірного обсягу юридичної і технічної роботи. Наразі, адвокатом надано позивачу послуги лише зі складання позову та розрахунків до нього.

Слід зазначити, що надання правової допомоги це професійний обов`язок адвоката, який знає закон та судову практику.

Відтак, суд, здійснивши аналіз матеріалів справи, в тому числі змісту та обґрунтувань позовної заяви, суд встановив, що дана справа є не складною, підготовка її до розгляду не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль, та, з урахуванням часу, який міг би витратити адвокат на підготовку та подання позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку, що пропорційними до предмета спору у справі № 916/4012/21 та обґрунтованими є витрати позивача на надану професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів та доказової бази за позовом, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку, що підлягають задоволенню частково у розмірі 10000грн, які можуть вважатись розумними і обґрунтованими по даній справі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пєчатня» (вул. Приморська (Примоський р-н), № 49/2, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 37422451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпап.ЮА» (вул. Соборності, № 72, кім. 308, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43111452) суму основної заборгованості у розмірі 61 854 (шістдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 59 коп., 3% річних в розмірі 282 (двісті вісімдесят дві) грн. 15 коп., пеню в розмірі 1784 (одна тисяча сімсот вісімдесят чотири) грн. 20 коп., штраф в розмірі 12 071 (дванадцять тисяч сімдесят одна) грн. 01 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. та витрати на профечійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 08 квітня 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський