Рішення

від 05.04.2022 по справі 303/255/22

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/255/22

2/303/33/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Костюк К.В.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача

Лохівського закладу ЗСО

І-ІІІ ступенів ім. Ю.Герца Бігунець В.М.

Глаголи Г.П.

представника відповідача

Івановецької сільської ради Жураківський А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, Івановецької сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Бігунець Віталія Миколаївна про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, Івановецької сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Бігунець В.М. про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що працює на посаді вчителя початкових класів Лохівського закладу загальної освіти І-ІІІ ступенів. За весь період роботи вона не мала жодних конфліктних ситуацій ні з керівництвом, ні з колегами, ні жодних дисциплінарних стягнень. З березня 2021 року усім працівникам наполегливо рекомендували вакцинуватися від хвороби COVID-19. В кінці жовтня 2021 року директор закладу освіти Бігунець В.М. надала їй на ознайомлення повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в якому містилося прохання до 06.06.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Також в цьому повідомленні було зазначено, що у разі ненадання до вказаної дати одного із зазначених документів, 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. В подальшому, 08.11.2021 року директором Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів було видано наказ № 20-К «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_2 » відповідно до якого позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

При цьому, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки обмежує її право на працю, яке гарантоване Конституцією України, та прийнятий у спосіб та в порядку, які не передбачені чинним законодавством України. Респіраторна хвороба COVID-19 не охоплюється визначеним законом переліком хвороб, профілактичні щеплення проти яких є обов`язковими і включаються до календаря щеплень, а відмова працівника від вакцинації не може вважатись порушенням трудової дисципліни і бути підставою для відсторонення. Крім того, визначення переліку інфекційних хвороб від яких є обов`язковими профілактичні щеплення є компетенцією законодавчого органу, оскільки хвороби відносно яких є обов`язковими профілактичні щеплення є складовим елементом основ охорони здоров`я і повинні регулюватись виключно законом, а не будь яким іншим підзаконним нормативно-правовим актом. До того ж, будь-які зобов`язання щодо добровільно-примусової участі у вакцинації є такими, що суперечать нормам міжнародного права, зокрема Конвенції про права людини та біомедицину, Нюрбергзькому кодексу.

У зв`язку з цим просить визнати незаконним та скасувати наказ № 20-К від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_2 », поновити у виконанні трудових обов`язків та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 14.01.2022 року позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову. 28.01.2022 року позивачем на виконання ухвали про залишення позову без руху було усунуто недоліки позову.

Ухвалою суду від 31.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 05.04.2022 року в задоволенні клопотання представника Івановецької сільської ради про закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 06.04.2022 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про залучення до участі у справі співвідповідача відділу освіти, культури, молоді та спорту Івановецької сільської ради відмовлено.

21.02.2022 року від представника відповідача Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Глаголи Г.П. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що Лохівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів не погоджується з доводами позивача та вважають, що діяли відповідно до норм чинного законодавства України та обставин, що склалися в період всесвітньої пандемії. Так як позивач є вчителем навчального закладу, не пройшла обов`язкове медичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, тому відповідно до законодавства існував обов`язок відсторонити позивача від роботи. При цьому, у відзиві також зазначено, що на виконання вимог наказу від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» позивача було повідомлено про необхідність вакцинації проти COVID-19 або представлення довідки про протипоказання до проведення такої вакцинації, а у випадку невиконання такого було попереджено про можливе відсторонення від роботи. Позивач, отримавши таке повідомлення, виявила свою незгоду з таким. Таким чином, відповідачем було вжито всі необхідні заходи для інформування позивача про обов`язковість вакцинації проти COVID-19 та відповідні наслідки щодо можливого відсторонення від роботи.

Відтак вважають, що відсторонення позивача від роботи здійснено в спосіб, передбачений законом, та не суперечить Конституції України та законам України, право позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, не порушено, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, а відсторонення позивача від роботи відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя та здоров`я інших працівників. Крім того, відповідно до ст. 94 КЗпП України обов`язок щодо збереження за позивачем заробітної плати на період її відсторонення від роботи відсутній. Тому в задоволенні позовних вимог просять відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги і надав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Представники Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, один з який є також третьою особою - директор Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Бігунець В.М., в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача Івановецької сільської ради в судовому засіданні проти позову заперечив, при цьому вказав на те, що відсторонення позивача від роботи вважає законним. Додатково пояснив, що вважає Івановецьку сільську раду неналежним відповідачем у цій справі так як заробітну плату вчителям Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів нараховує та виплачує Відділ освіти, культури, молоді та спорту Івановецької сільської ради.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. В силі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді вчителя початкових класів Лохівського закладу загальної освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (на різних посадах) з 10.19.1987 року по теперішній час, що стверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки про доходи № 1033 від 13.12.2021 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2 становить 17637,48 грн.

Також встановлено, що директором Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області Бігунець В.М. було повідомлено позивача про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 згідно з яким ОСОБА_2 повідомлено про необхідність надання до 06.11.2021 року документу, що підтверджує проходження вакцинації або довідки про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. У випадку ненадання підтверджуючих документів позивача буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку.

Вказане повідомлення ОСОБА_2 отримала про, що свідчить її підпис. При цьому, позивач в повідомленні вказала, що не згідна з таким.

В подальшому, відповідно до наказу директора Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 20-К 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_2 » позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю.

Підставою видачі такого наказу та відповідно відсторонення від роботи позивача зазначено ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказ Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», лист Міністерства економіки України № 4706-06/52950-09 від 03.11.2021 року щодо алгоритму дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19, лист департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації № 01-15/2223 від 04.11.2021 року та лист відділу освіти, культури, молоді та спорту Івановецької сільської ради № 01-11/45 від 04.11.2021 року «Про алгоритм дій роботодавця відносно осіб, які не дотримуються вимог щодо обов`язкової вакцинації проти COVID-19».

Із вказаним наказом ОСОБА_2 ознайомилась 08.11.2022 року про, що свідчить її підпис. При цьому, позивач в наказі вказала, що не згідна з таким.

Частина 1 ст. 55 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом та гарантується право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Згідно з ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Стаття 2-1 КЗпП України передбачає, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Щодо визначення поняття «законодавство» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну законодавство), відповідно до якого термін законодавство, що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Аналогічне також відображене в ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Далі в ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Таким чином, зі змісту положень ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

В продовженні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Так, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я є Міністерство охорони здоров`я України.

В силу наданих ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» повноважень, Міністерство охорони здоров`я України своїм наказом № 2153 від 04.10.2021 року затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Вказаним Переліком встановлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Додатково в наказі № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» зазначається про те, що профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 є обов`язкові в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Таким чином встановлено, що посада вчителя в закладі освіти, яку займає позивач, віднесена до переліку професій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З приводу позиції сторони позивача щодо ймовірної незаконності, невідповідності Конституції України та нормам міжнародного права наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» слід зазначити про таке.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя, а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731).

Додатково слід відзначити, що виключення для обов`язкової вакцинації для працівників з наведеного вище Переліку існує у випадку наявності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Так, Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 19899 (у редакції наказу МОЗ України від 11.10.2019 року № 2070) визначено абсолютні протипоказання для щеплення. Також у п. 3 даного Переліку зазначено, що протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах. За потреби для отримання додаткової інформації щодо верифікації діагнозу, перебігу захворювання, необхідності додаткових обстежень лікар скеровує пацієнта до профільного спеціаліста, за висновком якого остаточно приймає рішення щодо проведення вакцинації.

Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 028-1/о Висновки лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , затвердженою наказом МОЗ від 02.11.2021 року за № 2394, визначено порядок видачі довідки на підтвердження протипоказань до вакцинації, зокрема затверджено форму № 028-1/о.

В той же час, у суду відсутні докази про будь-які перешкоди через стан здоров`я для вакцинації позивача про, що також ствердив представник позивача в судовому засіданні.

Позиція сторони позивача з приводу відсутності обов`язку в роботодавця відсторонити працівника, який відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 спростовується наступним.

Так, відповідно до п. 46-1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції на момент видачі оспорюваного наказу) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій встановлено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В контексті наведеного слід вказати що, п. 46-1 постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» чітко визначено інший, прямо не передбачений у ст. 46 КЗпП України випадок відсторонення працівника від посади, а саме за умови його відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Таким чином, працівники, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, мають бути відсторонені від роботи у разі встановлення керівником установи факту відмови таких працівників від проходження щеплення або ухилення їх від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COV1D-19 за відсутності у цих працівників медичних протипоказань.

Також обов`язок в роботодавця відсторонити працівника кореспондується негативним наслідкам щодо бездіяльності роботодавця в такому відстороненні в силу ст. 44-3 КУпАП, яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Підсумовуючи, із врахуванням того, що позивачем як станом на 08.11.2021 року (час видання оспорюваного наказу), так і на час судового розгляду не було долучено документів, які згідно з чинним законодавством дають підстави для допуску її до роботи, така була ЗАКОННО відсторонена від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України.

З приводу тверджень позивача щодо покладення на неї відповідачем обов`язку здійснити вакцинацію, яка не визнана обов`язковою жодним нормативно-правовим актом, суд зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. Саме тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати цих працівників від роботи без виплати заробітної плати.

Вирішуючи цей спір суд, крім іншого, також враховує те, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі. Зокрема, для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини в своєму рішення від 08.04.2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» зазначає: Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15.11.2016 року, з додатковим посиланням).

Європейський суд з прав людини встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень. В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вирішуючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, Європейський суд з прав людини вказав наступне: Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Твердження позивача про те, що вакцина проти COVID-19 не пройшла всіх клінічних випробувань та є небезпечним медичним дослідом над працівниками освіти є безпідставним, оскільки механізм проведення державної реєстрації вакцин для профілактики COVID-19, які постачаються в Україну, визначений постановами Кабінету Міністрів України № 95 від 08.02.2021 року «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування» та № 1446 від 29.12.2021 року «Деякі питання державної реєстрації лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування» та реєстрація таких Міністерством охорони здоров`я України вказує на те, що такі вакцини за результатами експертних висновків дозволені для використання в Україні.

Суд також критично оцінює аргументи сторони позивача з приводу порушення права на працю виходячи із наступного.

Дійсно, обмеження прав громадян, зокрема права на працю можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватися виключно законом, ухваленим Верховною Радою України. Однак в цьому випадку, обов`язкова вакцинація ОСОБА_2 з подальшим її відстороненням у разі відсутності щеплення, тимчасово обмежило її право на працю з огляду на суспільні інтереси.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.04.2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» зазначає: Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Послідовною є також практика Верховного Суду, який у своїй постанові від 10.03.2021 (справа № 331/5291/19) вказав на те, вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

В цій же постанові Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту, а право дитини позивачки на освіту в шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси.

Позивач ОСОБА_2 працює на посаді вчителя початкових класів, а отже безпосередньо контактує з дітьми, що вже передбачає підвищені вимоги до неї як до працівника, оскільки діти є найбільш вразливою верствою населення та потребують підвищеного захисту з боку держави. Тому цілком логічно, що серед Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, є працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

За таких обставин суд вважає, що порушення права позивачки на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, відсутнє, оскільки ОСОБА_2 працює у Лохівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів на посаді вчителя початкових класів, форма працевлаштування постійна, що підтверджується копією трудової книжки та вказана посада віднесена до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Водночас, ОСОБА_2 не позбавлена можливості обирати професію чи заняття, які не вимагають обов`язкової вакцинації.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи позивача є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи ОСОБА_2 робоче місце за нею зберігається, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача у частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і, як наслідок, поновлення у виконанні трудових обов`язків не підлягають задоволенню.

Суд також не знаходить підстав для задоволення похідної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Так, ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Оскільки позивач була відсторонена від роботи на законних підставах, то відповідно до пп. 3 п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 із врахуванням положень ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» підстави для нарахування їй заробітної плати відсутні, а тому у цій частині позову слід також відмовити.

Крім того, судом встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я від 25.02.2022 року № 380, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні.

У зв`язку з цим наказом директора Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 03-к від 03.03.2022 року «Про зупинення дії наказу № 20-К по Лохівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи вчителя початкових класів ОСОБА_2 » зупинено дію оскаржуваного наказу та допущено до роботи позивача ОСОБА_2 , до завершення воєнного стану в Україні.

Вказана обставина, жодним чином не впливає на законність оскаржуваного наказу, а тільки зупиняє його дію на визначений період.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Таким чином, твердження позивача стосовно визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони справи як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, із вираховуванням те, що стороною позивача не доведено протиправності дій відповідачів щодо відсторонення позивача від роботи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 279, 354, 355, ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Лохівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, Івановецької сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Бігунець Віталія Миколаївна про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ).

Відповідач: Лохівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області (89634, с. Лохово, вул. Центральна, 54, Мукачівський район, Закарпатська область, Код ЄДРПОУ 34919733).

Відповідач: Івановецька сільська рада (89622, с. Іванівці, вул. Миру, 15, Мукачівський район, Закарпатська область, Код ЄДРПОУ 04350487)

Третя особа: Бігунець Віталія Миколаївна ( АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 08.04.2022 року.

Суддя А.М.Заболотний