Рішення

від 06.04.2022 по справі 500/701/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/701/22

07 квітня 2022 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Золотопотіцької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Золотопотіцької селищної ради прийняте 30 липня 2021 року на другому пленарному засіданні восьмого скликання 12 сесії, яким не затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8203 га за кадастровим номером 6121281400:001:0367,

зобов`язати Золотопотіцьку селищну раду відповідно до чинного законодавства України зареєструвати речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 6121281400:001:0367,

зобов`язати Золопотіцьку селищну раду повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 10.11.2020 та 21.06.2021 та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8203 га за кадастровим номером 6121281400:001:0367,

стягнути із Золотопотіцької селищної ради на користь ОСОБА_1 100000,00 (сто тисяч) грн у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розглянувши заяву позивача про затвердження проекту землеустрою на другому пленарному засіданні восьмого скликання 12 сесії відповідач 30 липня 2021 року не прийняв рішення про затвердження спірного проекту землеустрою з мотивів того, що позивач не є жителем с. Возилів.

Позивач вважає, що рішення відповідача від 30 липня 2021 року про не погодження проекту землеустрою з мотивів того, що позивач не є жителем с. Возилів ("чужа людина"), не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень передбачених статтею 2 КАС України, оскільки прийняте не у відповідності до Конституції та законів України, є необґрунтованим, упередженим, прийняте без дотримання рівності перед законом, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 07.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.

За нормами частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2017 у справі №819/737/17 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгаокадастру в Тернопільській області від 03.05.2017 №І-3301/0-1083/6-17 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території с. Возилів Бучацького району Тернопільської області.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №819/1430/17 від 18.10.2017 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області від 07.07.2017 №І-5864/0-2122/6-17.

Визнано протиправною бездіяльність службових осіб Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області щодо невиконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №819/737/17 від 13 червня 2017 року та залишення без розгляду клопотання ОСОБА_1 від 29 березня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території с. Возилів, Бучацького району, Тернопільської області.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2018 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області задоволено частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року в справі №819/1430/17 в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності службових осіб Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області щодо невиконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2017 у справі №819/737/17 скасовано та відмовлено в задоволенні цієї позовної вимоги.

В решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року в справі №819/1430/17 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №819/1430/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року залишено без змін.

11.08.2017 ОСОБА_1 укладено із ТОВ "Регіональний земельно-кадастровий центр "Галицькі землі" договір №1508/17 на виконання землевпорядних робіт по розробці проекту землеустрою, щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Возилів Бучацького району Тернопільської області.

09.01.2019 позивач подала до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Возилів Бучацького району Тернопільської області.

Розглянувши заяву позивача Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області листом від 22.01.2019 повідомило, що земельна ділянка площею 1,8203 га із кадастровим номером 6121281400:01:001:0367, яка проектується до відведення у власність позивачу, на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р та відповідно до наказу від 22.09.2018 №19-3144/14-18-СГ передана Золотопотіцькій об`єднаній територіальній громаді.

Згідно акту прийняття - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 14.03.1918 та рішення Золотопотіцької селищної ради від 13.12.2018 спірну земельну ділянку прийнято у комунальну власність.

ОСОБА_1 10.11.2020 та 21.06.2021 направлено до Золотопотіцької селищної ради заяву та оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з проханням його затвердити.

Відповідач листом від 24.11.2021 повідомив позивача, що розгляд заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8203 га у власність за кадастровим номером 6121281400:01:001:0367 було включено до порядку денного ІІ пленарного засідання 12 сесії восьмого скликання Золотопотіцької селищної ради, яка відбулась 30.07.2021. Під час голосування дане питання не набрало голосів.

Вважаючи, що її права порушені, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац 1 частини першої статті 116 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 ЗК України).

Відповідно до пункту б частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 ЗК України.

Згідно частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина шоста статті 186 ЗК України).

Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (яка була чинна до 27.05.2021) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частина дев`ята статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За нормативно-правовим регулюванням на час звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, обов`язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникав у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.

Суд звертає увагу, що на час звернення позивача до суду у Земельний кодекс України внесено зміни, а статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-IX від 28.04.2021, проте обов`язок розглянути у двотижневий строк клопотання позивача та прийняти відповідне рішення визначений частиною дев`ятою статті 118 ЗК України, яка вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд вважає, що Земельним кодексом України чітко визначено строк для прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за наслідками розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Вимогами частини другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, затвердження проекту землеустрою здійснюється, зокрема, міською радою виключно на її пленарних засіданнях та оформлюється відповідним рішенням.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 №883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою, або про відмову у його затвердженні оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листом у відповідь на заяву позивача. Тим більше з підстав неприйняття сільською радою жодного рішення.

Зазначена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду наведеного в постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.

Враховуючи наведене, суд вважає, що лист Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області від 24.11.2021, яким повідомлено що розгляд заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8203 га у власність за кадастровим номером 6121281400:01:001:0367 було включено до порядку денного ІІ пленарного засідання 12 сесії восьмого скликання Золотопотіцької селищної ради, яка відбулась 30.07.2021 та що під час голосування дане питання не набрало голосів за змістом та формою не може вважатися рішенням прийнятим у передбачений законом спосіб.

Суд вважає, що відсутність рішення про затвердження проекту землеустрою або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду, із наведенням обґрунтованих підстав такої відмови, дає підстави для висновку про те, що Золотопотіцька селищна рада Чортківського району Тернопільської області як уповноважений орган, не прийняла жодного рішення з числа тих, які вона повинна була ухвалити за законом.

Відтак, у спірних правовідносинах є протиправна бездіяльність.

Як передбачено пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку з частиною другою статті 2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8203 га за кадастровим номером 6121281400:001:0367 та прийняти відповідне рішення.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Золотопотіцьку селищну раду відповідно до чинного законодавства України зареєструвати речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 6121281400:001:0367, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (частина 1). Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2). Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву) (частина 3). При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (частина 9).

Послідовність проведення державної реєстрації земельної ділянки визначається Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі Порядок - №1051). Відповідно до пункту 112 Порядку після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі. До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.10.2018 державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 6121281400:01:001:0367 здійснена на підставі розробленого проекту. Проведення державної реєстрації земельної ділянки належить до повноважень державного кадастрового реєстратора тому відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов`язання Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області зареєструвати речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 6121281400:001:0367.

Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.

Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно.

Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Аналогічна правова позиція вказана, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 по справі №554/9740/16-а, від 22.12.2018 по справі №826/23650/15.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Водночас, позивач не надав суду жодних доказів спричинення моральної шкоди, також ним не доведено завдання такої шкоди, наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та душевними стражданнями, приниження честі та гідності, а тому підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн відсутні.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

При цьому суд враховує роз`яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. (частина друга статті 77 КАС України)

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах докази в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір відповідно до квитанції №0.0.2437037801.1 від 28.01.2022 у сумі 2972,20 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог частково, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області стосовно не розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8203 га за кадастровим номером 6121281400:001:0367.

Зобов`язати Золотопотіцьку селищної ради Чортківського району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,8203 га за кадастровим номером 6121281400:001:0367 та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Золотопотіцької селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві грн 40 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 07 квітня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Золотопотіцька селищна рада Чортківського району, Тернопільської області, (місцезнаходження: вул. Данила Галицького, 107, смт. Золотий Потік, Чортківський район, Тернопільська область, 48451, код ЄДРПОУ: 04392735).

Головуючий суддя Мартиць О.І.