Постанова

від 28.03.2022 по справі 914/151/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2022 р. Справа №914/151/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Скрипчук О.С.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури №15/1-2078вих-21 від 23.12.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/4317/21 від 28.12.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2021 (суддя Горецька З.В., повний текст складено 24.11.2021)

у справі № 914/151/21

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Північна околиця", м. Львів,

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки

за участю учасників справи:

від прокуратури: Винницька Л.М. - прокурор

від відповідача-1: Коржевич У.Ф. - представник

від відповідача: Мудрак Р.Б. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Північна околиця" про визнання незаконним та скасування ухвали Львівської міської ради № 5110 від 06.06.2019 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. В.Щурата»; визнання недійсним договору оренди землі від 04.09.2019, укладеного між Львівською міською радою та ОК «ЖБК «Північна околиця» та застосувати наслідки недійсного правочину; повернення територіальній громаді м. Львова земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2021 у справі №914/151/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вищевказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що ухвала Львівської міської ради № 5110 від 06.06.2019 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. В.Щурата» була прийнята з урахуванням ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4503 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. В.Щурата», яка є чинною та скасована у встановленому законом порядку. Також суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що створення ОК «ЖБК «Північна околиця» було здійснено з порушенням норм чинного законодавства України. Суд також дійшов висновку, що державна реєстрація житлово-будівельного кооперативу в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу відповідає вимогам чинного законодавства України та не може заперечувати той факт, що ОК «ЖБК «Північна околиця» є житлово-будівельним кооперативом в розумінні ст. 41 Земельного кодексу України. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що у Львівської міської ради, як уповноваженого органу, були відсутні правові підстави для відмови у передачі ОК «ЖБК «Північна околиця» земельної ділянки в оренду. Спірна земельна ділянка була передана в оренду ОК «ЖБК «Північна околиця» на підставі ст. 41 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Зокрема, скаржник зазначає, що ОК «ЖБК «Північна околиця» створено всупереч ст.ст. 133,137 Житлового кодексу УРСР, ст. 7 Закону України «Про кооперацію», п.п.3, 4 Примірного статуту ЖБК, спірну земельну ділянку надано в оренду всупереч ст.ст. 41, 134 Земельного кодексу України, містобудівна документація для двох учасників кооперативу не затверджувалась, а тому, на думку, прокурора ОК «ЖБК «Північна околиця» створена з метою отримання прибутку, а не з метою задоволення житлових потреб, в зв`язку з чим отримання земельної ділянки без земельних торгів призвело до суттєвого недоотримання коштів місцевим бюджетом та до порушення інтересів територіальної громади м. Львова як законного власника вказаної земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу Львівська міська рада заперечує доводи апеляційної скарги та вважає рішення Господарського суду Львівської області законним та обґрунтованим, зазначивши, що державна реєстрація житлово-будівельного кооперативу в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу відповідає вимогам чинного законодавства України, а отже ОК «ЖБК «Північна околиця» є житлово-будівельним кооперативом в розумінні ст. 41 Земельного кодексу України, якому за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду. Окрім цього, зазначає, що відсутні правові підстави, визначені ЦК України, для визнання недійсним договору оренди землі від 04.09.2019.

У відзиві на апеляційну скаргу ОК «ЖБК «Північна околиця» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, зважаючи на те, що державна реєстрація житлово-будівельного кооперативу в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу відповідає вимогам чинного законодавства України та не може заперечувати того, що відповідач-2 є житлово-будівельним кооперативом. Також відповідач-2 зазначає, що ОК «ЖБК «Північна околиця» не міг бути створений при виконкомі органу місцевого самоврядування, ні рішення про його створення, ні список його членів, ні його статут не міг затверджуватися чи реєструватися цим органом.

В судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні також проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 269 ГПК України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Згідно з п. 1 Статуту Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Північна околиця» організовується з метою забезпечення житлом членів Кооперативу та членів їх сімей з числа вчених, в т. ч., молодих вчених, науково-педагогічних працівників, наукових працівників, шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Кооператив є неприбутковою організацією, якій забороняється розподіл отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників, членів Кооперативу, працівників (крім оплати їх праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб (п. 5 Статутут). Тип Кооперативу - обслуговуючий кооператив. Напрямок діяльності Кооперативу - житлово-будівельний кооператив (п. 6 Статуту).

З п. 14 Статуту вбачається, що, серед іншого, метою Кооперативу є забезпечення житлом членів Кооперативу і членів їх сімей з числа вчених, в т. ч., молодих вчених, науково-педагогічних працівників, наукових працівників, шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками), а також організація та введення будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків).

Засновниками Кооперативу є три фізичні особи, які брали участь в Установчих зборах Кооперативу 29.10.2018 (п. 17 Статуту).

ОК «ЖБК «Північна околиця» звернувся до Львівської міської ради з метою отримання в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:08:002:1185, загальною площею 2.6826 га. Згідно даних, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка знаходиться в комунальній власності, а її розпорядником є Львівська міська рада, що представляє інтереси територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради №4503 від 20.12.2018 «Про надання ОК «ЖБК «Північна околиця» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. В. Щурата» ОК «ЖБК «Північна околиця» надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В подальшому, ухвалою Львівської міської ради №5110 від 06.06.2019 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата» ОК «ЖБК «Північна околиця» було затверджено проект землеустою та надано земельну ділянку площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

Вказана ухвала Львівської міської ради була прийнята згідно зі ст. 144 Конституції України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 5 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. ст. 12, 41, 93, 123 Земельного кодексу України, наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів».

На виконання ухвали Львівської міської ради №5110 від 06.06.2019, 04.09.2019 між Львівською міською радою (орендодавець) та ОК «ЖБК «Північна околиця» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6826 га на вул. В. Щурата (кадастровий номер 4610137500:08:002:1185) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

Не погоджуючись з ухвалою Львівської міської ради №5110 від 06.06.2019 «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата» в оренду та укладення договору оренди землі від 04.09.2019, Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частина 8 цієї статті встановлює, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу

Частина 1 ст. 122 Земельного кодексу України встановлює, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка була передана в оренду ОК «ЖБК «Північна околиця» на підставі ст. 41 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Житлово-будівельний кооператив є спеціальним суб`єктом права відповідно до положень ст.41 Земельного кодексу України. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.03.2021 у справі N 911/261/20.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника про те, що ОК «ЖБК «Північна околиця» не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні чинного законодавства України, що виключає можливість застосування ст. 41 Земельного кодексу України до спірних правовідносин з огляду на таке.

Правовідносини у сфері кооперації, зокрема, щодо створення, провадження діяльності та припинення кооперативів, в тому числі, і житлово-будівельних кооперативів регулюються двояко положеннями Житлового кодексу України, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого Радою Міністрів Українській РСР з одного боку, та положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про кооперацію» та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з іншого боку.

Відповідно до ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Згідно зі ст. 137 Житлового кодексу УРСР житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Статтею 138 цього Кодексу визначено, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів чи правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.

В свою чергу, ч. 1 ст. 94 Господарського кодексу України встановлено, що кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Статтею 5 цього Закону визначено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Статтею 7 Закону України «Про кооперацію» визначений порядок створення кооперативів. Зокрема, встановлено, що рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про кооперацію» кооперативи здійснюють свою діяльність на основі статуту, який повинен містити відомості, визначені законодавством України.

Одночасно, ст. 9 Закону встановлено, що створення кооперативу підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому законом.

Аналіз законодавства, в тому числі, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» свідчить про те, що функціонування кооперативу як суб`єкта цивільних правовідносин можливе лише після його державної реєстрації згідно з вимогами спеціального законодавства України.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що між Житловим кодексом УРСР, Примірним Статутом житлово-будівельного кооперативу затвердженого Радою Міністрів Українській РСР та Законом України «Про кооперацію», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», незважаючи на регулювання одних і тих же правовідносин, існує правова неузгодженість та суперечність.

Вищеописана неузгодженість та суперечність правових норм підтверджується і рішенням Вищого адміністративного суду України від 20.07.2017 у справі №826/15758/16, висновки якого обґрунтовано були взяті до уваги судом першої інстанції.

Вирішуючи вказане питання, колегія суддів бере до уваги, що Житловий кодекс УРСР набрав чинності в 1984 році, Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Радою Міністрів Українській РСР в 1985 році, в той час як Закон України «Про кооперацію» набрав чинності в 2003 році.

Правила конкуренції можуть випливати з часової послідовності прийняття норм. За загальним правилом, нова норма припиняє дію старої норми, якщо вони суперечать одна одній (lex posterior derogat legi priori). У співвідношенні між звичайними законами, які суперечать один одному, «молодша норма» припиняє суперечливу до неї «старшу»: цей підхід виходить з того, що існуюче право при виданні нової норми може бути змінене без особливих проблем.

Аналогічний висновок зроблено і в рішенні Конституційного Суду (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03.10.1997 № 4-зп, з якого, зокрема, вбачається, що єдиний орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд) передбачив порядок застосування такого способу подолання колізій як новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше

Цей принцип також відображений у листі Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 № 758-0-2-08-19, відповідно до якого, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності; така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.

Саме такий підхід застосований Верховним Судом України у постанові від 17.02.2016 у справі № 0908/2465/2012, а також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.06.2018 у справі № 807/698/17, від 12.09.2018 у справі № 564/118/17, від 25.09.2018 у справі № 499/714/16-а, від 30.10.2018 у справі № 826/5917/17, від 06.12.2018 у справі № 816/1244/17, від 24.01.2019 у справі № 812/561/17 та 29.01.2019 у справі № 293/342/17.

Також колегія суддів бере до уваги, що п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про кооперацію» встановлено, що кооперативи та кооперативні об`єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов`язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону визначено наступне: Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Вказане свідчить про необхідність застосування положень Закону України «Про кооперацію» над положеннями Житлового кодексу та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Радою Міністрів Українській РСР у разі наявності колізій між ними з одного й того ж правового питання.

Колегія суддів не погоджується з обґрунтуваннями апеляційної скарги, що посилання суду першої інстанції на судове рішення в адміністративній справі № 826/15758/16 є незаконним, оскільки на основі вказаного рішення Вищого адміністративного суду суд першої інстанції лише підтвердив наявність колізії між Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Радою Міністрів Українській РСР та Законом України «Про кооперацію». Всупереч доводам апеляційної скарги, судом першої інстанції не зроблено висновків про втрату чинності Житлового кодексу УРСР або постанови Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, якою затверджено Примірний статут ЖБК.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що ОК «ЖБК «Північна околиця» створено з метою отримання прибутку, а не з метою задоволення житлових потреб його учасників, оскільки такі твердження скаржника спростовуються п. 4, 5, 14 Статуту ОК «ЖБК «Північна околиця». Жодних доказів, на підтвердження своїх тверджень не було надано Прокурором ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час судового провадження в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ОК «ЖБК «Північна околиця» створений згідно з вимогами чинного законодавства та є житлово-будівельним кооперативом в розумінні ст. 41 Земельного кодексу України, а відповідно, і суб`єктом, якому за рішенням органу місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва можуть надаватися в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Також на підставі ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Наказу Державного комітету статистики України від 25.06.2004, яким затверджено Класифікацію організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, ст. 6 Закону України «Про кооперацію» суд доходить висновку, що державна реєстрація житлово-будівельного кооперативу в організаційно-правовій формі обслуговуючого кооперативу не виключає того факту, що такий кооператив є житлово-будівельним в розуміння ст. 41 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частина 3 вказаної статті встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 15 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України.

Аналогічні положення містяться в ч. 3 ст. 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Для правильного вирішення порушеного у позові питання необхідно з`ясувати чи відповідає оскаржуване рішення вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції, а також чи порушуються права позивача у зв`язку з прийняттям такого рішення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у Львівської міської ради як уповноваженого органу були відсутні правові підстави для відмови у затвердженні ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою відведення земельної діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що скаржником не обґрунтовано, не доведено належними, допустимими, достатніми та вірогідними доказами наявність підстав для визнання недійсним договору оренди. Висновок суду про те, що Львівською міською радою не було допущено порушень чинного законодавства при прийнятті ухвали № 5110 від 06 червня 2019 року «Про затвердження ОК «ЖБК «Північна околиця» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ділянки на вул. В. Щурата» ОК «ЖБК «Північна околиця» свідчать про відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Частина 4 цієї статті встановлює, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Звертаючись з позовною заявою та апеляційною скаргою, позивач стверджує, що спір, що виник порушує інтереси територіальної громади м. Львова як законного власника земельної ділянки.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні №18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв`язку з поняттям «права», слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об`єктивного та прямо не опосередкованого в суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що відсутність порушень законодавства Львівською міською радою при прийнятті оскаржуваної ухвали від 06.06.2019 №5110 та укладенні оскаржуваного договору оренди 04.09.2019, укладеного між Львівською міською радою (орендодавець) та ОК «ЖБК «Північна околиця» свідчить про відсутність порушень інтересів територіальної громади м. Львова, а протилежні доводи апеляційної скарги не обґрунтовані скаржником згідно з вимогами господарського процесуального законодавства.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Аналізуючи через призму статті 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі колегія суддів дійшла висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2021 у справі №914/151/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та з урахуванням положень ст. 287 ГПК України може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 08.04.2022.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді О.С. Скрипчук

Б.Д. Плотніцький