Постанова

від 05.04.2022 по справі 902/500/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06 квітня 2022 року Справа № 902/500/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

представники учасників справи не викликались,

розглянувши апеляційну скаргу Відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімакс Груп» на рішення господарського суду Вінницької області від 12.07.2021, повний текст якого складено 12.07.2021, у справі №902/500/21 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІ Терм» м.Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімакс Груп» м.Вінниця

про стягнення 52 969 грн 65 коп. заборгованості по розрахунках, 30% штрафу,

інфляційних втрат та річних,-

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АБІ Терм» (надалі в тексті - ТзОВ «АБІ Терм») звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімакс Груп» 52969 грн 65 коп. заборгованості по розрахунках, 30% штрафу, інфляційних втрат та річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем обов`язку оплати вартості поставленого товару згідно укладеного договору поставки №20/0701-01 від 01.07.2020.(арк.справи 1-6).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.07.2021 у справі №902/500/21 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІ Терм» до Товариства з обме-женою відповідальністю «Юнімакс Груп» про стягнення 52969 грн 65 коп. заборгованості по розрахунках та 30% штрафу згідно укладеного договору поставки, а також інфляційних втрат і 3% річних. Також присуджено до стягнення 23280 грн витрат на професійну правничу допомогу. (арк.справи 63-70).

Суд вмотивував рішення тим, що в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки Відповідач не провів остаточної оплати вартості товару, тому станом на дату звернення до суду утворилась заборгованість в сумі 37956 грн 48 коп. крім того, з огляду на порушення строків оплати суд дійшов висновку про задоволення вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 11386 грн 94 коп. -30% штрафу, 2691 грн 85 коп. інфляційних втрат та 934 грн 38 коп. -3% річних. Крім того, що витрати Позивача на правову допомогу в сумі 23280 грн стверджуються матеріалами справи, жодних заперечень щодо їх суми не надходило, тому такі витрати також підлягають стягненню з Відповідача.

Не погоджуючись з рішенням, Відповідач подав скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задоволити позов частково, а також зменшити судові витрати на професійну правничу допомогу.(арк.справи 87-91).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку Скаржника, Позивач не надав суду інформацію про те, що ТзОВ «Юнімакс Груп» частково оплатило товар отриманий відповідно до видаткової накладної №214 від 01.07.2020 ТзОВ «АБІ Терм», а саме: 04.11.2020 платіжним дорученням №55 в сумі 7956 грн 48 коп. та від 07.12.2020 платіжним дорученням №95 в сумі 10000 грн. Станом на час прийняття рішення основний борг за товар по видатковій накладній №214 від 01.07.2020 становив 20000 грн Тому через неправильне стягнення суми основного боргу неправильно стягнуто нараховані суми інфляційних та 3% річних. Крім того, Відповідач вважає завищеними витрати на професійну правничу допомогу в сумі 23280 грн з огляду на незначну складність справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №902/500/21. Крім того, встановлено Позивачеві строк для по-дання суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Скаржнику копії відзиву протягом 5 днів з дня вручення ухвали, а також ухвалено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.(арк.справи 107).(арк.справи 106).

21.01.2022 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Позивача, у якому він просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. (арк.справи 111-120).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуаль-ного права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Абі Терм»-постачальник та Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнімакс Груп»-покупець уклали Договір поставки №20/0701-01 від 01.07.2020 (надалі в тексті - Договір), за умовами п.1.1 якого, Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупця, а покупець зобов`язу-ється приймати та своєчасно оплачувати товари, вид, кількість, якість, ціна, загальна вартість, умови та строки поставки, а також порядок оплати яких визначаються згідно з положеннями цього Договору та Додатками до нього, які є невід`ємною частиною цього Договору.(арк.справи 19-21).

Під Додатками до цього договору маються на у вазі додаткові угоди, рахунки-фактури, видаткові накладні, узгоджені постачальником та покупцем. Усі Додатки до Договору становлять невід`ємну його частину.(п.1.2 Договору).

Поставка Товару здійснюється окремими партіями. Асортимент товару, одиниці виміру, ціна та загальна кількість кожної партії Товару узгоджується Сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку Товару відповідно до умов, визначених цим Договором. Ціна Договору (загальна сума Договору) складається із сум, вказаних у підписаних обома сторонами видаткових накладних, що оформлюються Сторонами на протязі дії цього Договору.(п.1.4 та 1.5 Договору).

Перелік фактично поставлених постачальником товарів визначатиметься згідно з видатко-вими накладними Постачальника.(п.2.2 Договору).

Поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку продукції, або/чи відповідного рахунку-фактури (п.4.1 Договору).

Датою поставки та переходу права власності та всіх ризиків є дата видаткової накладної на відпуск товару покупцеві, яка видається постачальником. Приймання-передача товару здійсню-ється представниками сторін на складі доставки згідно наданих постачальником супроводжую-чих документів на товар із підписанням відповідних накладних.(п.6.2 та п.6.3 Договору).

Ціна на товар вказується в додатках до цього Договору, які є невід`ємною частиною. Вартість тари, пакування та маркування товару внесене до її ціни. Підписанням Договору сторони підтверджують, що ціни на товар є звичайними для товарів такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даному ринку товарів.(п.7.1 та п.7.2 Договору).

Оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: 100% вартості партії товару сплачується покупцем протягом 3 банківських днів з дати отримання покупцем рахунку-фактури як попередня оплата.(п.7.7 Договору).

Сторони мають право здійснювати розрахунки за цим Договором в іншій спосіб, не заборонений законодавством України. У разі поставки товару відповідно до додатку до Договору порядок виплати визначається у такому додатку.(п.7.9 Договору).

Відповідно до п.12.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання уповнова-женими на це представниками і скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2021.

Договір підписаний директорами та скріплений відтисками печаток сторін.(арк.справи 21).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2020 згідно замовлення №252 від 01.07.2020 на підставі видаткової накладної №214 від 01.07.2020 Позивач відпустив Відповідачеві товар: Водонагрівачі Areesta 80 I D Bubble (сухий тен)/арт.601762 в кількості 16 шт. на загальну суму 37956 грн 48 коп.(арк.справи 22, 23).

Одночасно з отриманням товару Відповідач отримав рахунок на оплату замовлення №252 та відповідно до п.7.7 Договору у Відповідача виникло зобов`язання сплатити вартість отриманого товару протягом 3 банківських днів, тобто до 05.07.2020.(арк.справи 24).

Пропозиція сплатити 37956 грн 48 коп. боргу без штрафних санкцій та витрат на правову допомогу, яка вбачається з претензії Позивача від 13.10.2020 - Відповідачем залишена без відпо-віді і без задоволення.(арк.справи 25-26).

Через невиконання Відповідачем зобов`язань зі сплати вартості поставленого товару Пози-вач заявив до стягнення з Відповідача 37956 грн 48 коп. основного боргу, 11386 грн 94 коп. -30% штрафу, 2691 грн 85 коп. інфляційних втрат та 934 грн 38 коп. -3% річних за період з 05.07.2020 по 30.04.2021.(арк.справи 28).

Оскаржуючи рішення у даній справі, Відповідач разом з апеляційною скаргою надав дві копії платіжного доручення від 04.11.2020 №55 на суму 7956 грн 48 коп. із призначенням платежу «оплата за водонагрівачі згідно рах№252 від 01.01.2020 у т.ч ПДВ 20%», платник ТзОВ «Юнімакс Груп» код 36365031, отримувач ТзОВ «Абі Терм» код 39637992 та платіжного доручення від 07.12.2020 №95 на суму 10000 грн із призначенням платежу «оплата за водонагрівачі згідно рах.№252 від 01.01.2020 у т.ч ПДВ 20%», платник ТзОВ «Юнімакс Груп» код 36365031, отримувач ТзОВ «Абі Терм» код 39637992.(арк.справи 95,104).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляцій-ний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у відпо-відності до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у винятко-вих випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.(ч.3 ст.269 ГПК України).

Колегія суддів зауважує, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції апелянт наголошує на частковій оплаті вартості товару отриманого ТзОВ «Юнімакс Груп» на підставі видаткової накладної №214 від 01.07.2020 ТзОВ «АБІ Терм», а саме: 7956 грн 48 коп., сплачених 04.11.2020 платіжним дорученням №55 та 10000 грн. - платіжним дорученням №95 від 07.12.2020. Відповідач вважає, що на час прийняття рішення сума основного боргу за товар згідно видаткової накладної №214 від 01.07.2020 становила 20000 грн, що зумовлює неправильне нарахування і стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, апелянт не обґрунтовує жодними доказами і не вказує обставин, які унеможливили подання до суду першої інстанції відзиву на позов та платіжних доручень №55 від 04.11.2020 на суму 7956 грн 48 коп. та №95 від 07.12.2020 на суму 10000 грн.(арк.справи 95,104).

При цьому, обґрунтовуючи неможливість подання апеляційної скарги в строк, визначений ГПК України скаржник посилається лише на неотримання ухвали та рішення суду першої інстанції у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи - ухвала суду першої інстанції від 20.05.2021 про відкриття провадження у справі №902/500/21 надсилалась на адресу ТзОВ «Юнімакс Груп», яка зазначена у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул.М.Оводова, буд.60, м.Вінниця, 21050. Вказана адреса зазначена також в укладеному сторонами Договорі.(арк.справи 32, 33-34, 21).

Конверт з ухвалою повернуто до суду першої інстанції 29.06.2021 з відміткою поштового відділення «Адресат відсутній за вказаною адресою».(арк.справи 61-62).

Досліджуючи зазначені обставини, апеляційний суд приймає до уваги, що листом Мініс-терства юстиції України від 06.08.2014 №404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну місцезнаход-ження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону - відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомос-тей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14.11.2011 №3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.10.2011 за №1207/19945, містять поля для зазначення відомос-тей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ст.1 Закону, місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями місцезнаходження юридичної особи і не містять визначень щодо фактичної чи юридичної адреси юридичної особи. Законом України від 03.03.2005 №2452 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передба-чено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть заснов-ники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам ч.3 ст.8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учас-ники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адре-сою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Крім того, колегія суддів зауважує, що враховуючи приписи статті 129 Конституції України, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується, виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинст-ва, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас, статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов`язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов`язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Отже, учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник/ представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

За приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов`язаний забезпечити процесу-альну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторо-ни перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов`язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

У п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005 викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі Ruiz-Mateos). Тобто, невід`ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Поно-марьов проти України» - сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Суд наголошує, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з ро-зумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відпо-відачі у справах є зацікавленими особами і, враховуючи принцип диспозитивності, не позбавлені можливості вільно користуватись своїми процесуальними правами, зокрема, отримувати інфор-мацію, пов`язану з розглядом судом справи, що оприлюднюється відповідно до вимог закону та є у вільному доступі, а також ознайомлюватись з матеріалами справи.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів в ухвалі від 11.01.2022 дійшла висновку про можливість поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Натомість суд першої інстанції здійснив всі можливі дії для належного повідомлення Відпо-відача про існування даного спору, однак Скаржник не довів неможливості скористатися своїми процесуальними правами як для участі у справі, так і подання доказів суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів на підстав статті 269 ГПК України переглядає оскаржуване рішення з урахуванням доказів, поданих виключно до суду першої інстанції.

Господарський договір, відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) - є однією з підстав виникнення господарських зобов`язань і є обов`язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов'-язання у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Зобов`язанням, згідно ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (борж-ник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, перед-бачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного Виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально-господарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи стверджено, що 01.07.2020 з моменту укладення Договору - між сто-ронами виникли відносини поставки, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визна-чення, яке містять статті 265 ГК України та 712 ЦК України: коли продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, тому в силу ст.ст. 655, 692 ЦК України та розділу 3 Договору - факт прийняття Відповідачем товару зумовлює виникнення у нього зобов`язання оплатити вартість цього товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та стверджено матеріалами справи - в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки №20/0701-01 від 01.07.2020, Відповідачем не сплачено вартості поставленого Позивачем товару на суму 37956 грн 48 коп., тому позовні вимоги ТзОВ «Абі Терм» в частині стягнення з ТзОВ «Юнімакс Груп» вказаної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, про що правильно вказав суд першої інстанції.

При цьому, вважаючи основний борг часткового погашеним, Відповідач вправі захистити свої майнові права у встановленому порядку на загальних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач заявив до стягнення додаткові вимоги.

Так, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України - одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.(статті 526, 530 ЦК України).

Перевіривши згідно ст.625 ЦК України розрахунок суми додаткових вимог за загальний період з 05.07.2020 по 30.04.2021, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню є 2691 грн 85 коп. інфляційних втрат та 934 грн 38 коп. -3% річних.(арк.справи 28).

Таким чином, оспорювані Відповідачем суми інфляційних втрат і річних нараховані під-ставно та обчислені арифметично вірно, тому підлягають стягненню з Відповідача, про що вірно вказано судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів зауважує, що стаття 625 ЦК України застосовується незалежно від умов договору в разі користування чужими коштами.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.(ст.546 ЦК України). Неустойкою (штра-фом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислю-ється у відсотках від суми несвоє-часно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.(ст.549 ЦК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, пунктом 9.3 Договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов Договору протягом 20 календарних днів з дати погодження замовлення та виставлення рахунку - покупець сплачує на користь поста-чальника штраф в розмірі 30% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару.

Перевіривши розрахунок штрафу з врахуванням періоду прострочення оплати, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення з Відпо-відача на користь Позивача заявленого -30% штрафу в сумі 11 386 грн 94 коп.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині оспорення стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія судів зауважує, що судові витрати, відповідно до приписів статті 123 ГПК України, складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розгля-дом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаход-женням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правни-чої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судо-вих витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивача у справі №902/500/21 представляв адвокат Павлов С. та надавав Позивачу правничу допомогу, що стверджується Договором про надання правової допомоги №1013 від 13.10.2020, Додатковою угодою №1 від 13.10.2020 до договору про надання правової допомоги, де зазначено вартість послуг та порядок розрахунків, свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю №502 від 28.08.2006, Ордером серія ВН №118550 від 07.05.2021, орієнтовним переліком першочергових процесуальних та правових заходів та розраху-нок необхідного часу для їх здійснення станом на 13.10.2020, Актом прийому-передачі наданих послуг відповідно до договору №1013 від 13.10.2020, рахунками-фактурами на загальну суму 10 680 грн, платіжними дорученнями на суму 10680 грн та Звітом №1 з детальним описом робіт на суму 12600 грн.

Крім того, в позовній заяві Позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, де поміж іншого зазначено, що остаточний розмір витрат на правничу допомогу буде надано суду пізніше. Так 25.06.2021 до суду від представника позивача надійшло клопо-тання про включення до складу судових витрат витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23280 грн, клопотання містить докази направлення Відповідачу.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має спла-тити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 зазначеного Закону - договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до частини 3 статті 30 зазначеного Закону, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про змен-шення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрун-тованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу та-кож відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрун-тованою.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 звернув увагу на необхідність оцінки дій адвоката (щодо вивчення апеляційної скарги, підготовки до судового засідання, відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції тощо) за критерієм обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

З матеріалів справи вбачається, що вважаючи заявлені Позивачем витрати надмірно високими, Відповідач не скориставшись своїм правом на будь-яку участь у розгляді справи не заявив про неспівмірність та необхідність зменшення такого розміру витрат на професійну правичу допомогу у суді першої інстанції.

Таким чином у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для переоцінки висновку суду першої інстанції щодо присудження до стягнення з Відповідача 23280 грн на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнімакс Груп» на рішення господарського суду Вінницької області від 12.07.2021 у справі №902/500/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №902/500/21 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.