Рішення

від 10.04.2022 по справі 910/1661/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2022Справа №910/1661/22Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоматехком", м. Київ

до Приватного підприємства "Онікс-7", м. Київ

про стягнення 10 000,00 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоматехком" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Онікс-7" (відповідач) суми коштів в розмірі 10 000,00 грн, у зв`язку з надлишковим їх стягненням відповідачем з позивача за Договором транспортного експедирування №01/07/03 від 01.07.2021 року.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 09.02.2022 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105492022256 отримав ухвалу суду від 09.02.2022 про відкриття провадження у справі 16.02.2022.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 03.03.2022 року (включно).

Відповідач правом на подачу до суду відзиву не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2021 року між позивачем (клієнт) та відповідачем (експедитор) було укладено Договір транспортного експедирування №01/07/03 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору експедитор зобов`язується за дорученням клієнта та за його рахунок виконати перевезення вантажу територією України та іноземних держав відповідно до положень цього Договору.

Умови надання транспортно-експедиторських послуг за цим Договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу регулюються дорученням клієнта, яке викладається в заявці (надалі - заявка), що погоджується сторонами. Клієнт направляє експедитору не пізніше ніж за 5 робочих днів до початку перевезення заявку. Дані заявки є невід`ємною частиною Договору. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.2. Договору у заявці зазначаються габарити та кількість місць вантажу, перелік конкретних транспортно-експедиторських послуг, розмір плати експедитора, пункт відправлення та призначення вантажу, маршрут переміщення вантажу, термін перевкзення та інші погоджені сторонами умови. Заявка є невід`ємною частиною цього Договору.

Погодження заявки між сторонами відбувається попередньо шляхом надсилання один одному затвердженої сторонами заявки за допомогою електронної пошти, або при прямій її передачі представникові сторони, що має юридичну силу оригіналу. По факту здійсення перевезення сторони надсилають належним чином оформлену та затверджену печаткою заявку разом із іншими документами, які стосуються кожного окремого перевезення. (п. 2.3. Договору).

Відповідно до п. 3.1.9. Договору експедитор має право отримувати від клієнта плату за свої послуги.

Розмір плати експедитора, узгоджується сторонами або в додатках до Договору або шляхом обміну листами факсимільними чи електронними повідомленнями, які мають силу оригіналу. (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору строки оплати протягом 7 календарних днів з моменту приймання послуг по акту клієнт оплачує повну вартість плати експедитора.

Підтвердженням належного виконання кожного перевезення являється товарно-супровідний документ або його копія з відмітками отримувача про прийняття вантажу. (п. 5.1. Договору).

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку Договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання Договору, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік. (п.п. 10.1., 10.2. Договору).

На виконання умов Договору сторонами погоджено заявки про надання транспортно-експедиторських послуг №08/07/03 від 08.07.2-21 року на суму в розмірі 505 євро по курсу НБУ на дату складання рахунку-фактури (без урахуання ЕХ-1) та №13/07/03 від 13.07.2021 року на суму в розмірі 400 євро по курсу НБУ на дату складання рахунку-фактури (без урахуання ЕХ-1).

Відповідачем виставлено позивачу рахунки-фактури для оплати, а саме:

- №СФ-0000103 від 15.07.2021 року на суму 16 285,00 грн за заявкою №08/07/03 від 08.07.2-21 року,

- №СФ-0000109 від 21.07.2021 року на суму 12 814,00 грн за заявкою №13/07/03 від 13.07.2021.

Позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату виставлених відповідачем рахунків, а саме:

- згідно платіжного доручення №888 від 25.11.2021 року на суму 16 285,00 грн оплачено рахунок-фактуру №СФ-0000103 від 15.07.2021 року,

- згідно платіжних доручень №885 від 24.11.2021 року на суму 9 814,00 грн та №887 від 24.11.2021 року на суму 3 000,00 грн оплачено рахунок-фактуру №СФ-0000109 від 21.07.2021 року.

В подальшому між сторонами було підписано акти приймання-передачі послуг по Договору, а саме:

- №ОУ-0000103 від 16.07.2021 року на суму 16 285,00 грн,

- №ОУ-0000106 від 22.07.2021 року на суму 12 814,00 грн.

Проте, в подальшому відповідачем необгрунтовано було повторно виставлено позивачу для оплати рахунки-фактури №СФ-0000103 від 15.07.2021 року та №СФ-0000109 від 21.07.2021 року, проте вже на більші суми.

Так, рахунок-фактуру №СФ-0000103 від 15.07.2021 року було виставлено на суму 21 285,00 грн, а рахунок-фактуру №СФ-0000109 від 21.07.2021 року було виставлено на суму 17 814,00 грн.

При цьому, як зазначає позивач у позові, в телефонній розмові відповідач повідомив, що отримати свій вантаж за наступними відправленнями позивач зможе лише після оплати виставлених рахунків-фактур з новими сумами.

Задля отримання свого вантажу по наступним поставкам позивач був вимушений сплатити додатково відповідачу 10 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №903 від 07.12.2021 року на вказану суму, в результаті чого позивач отримав наступний вантаж відправлений відповідачем за допомогою ТОВ "Нова пошта" (експрес накладна №59000766518025 від 09.12.2021 року).

Однак, вважаючи, що відповідач неправомірно отримав від позивача кошти в розмірі 10 000,00 грн, останній направив на адресу відповідача претензію від 12.01.2022 року із вимогою повернути вказану суму.

Відповіді на зазначену претензію відповідач не надав, коштів на рахунок позивача не повернув.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача суму коштів в розмірі 10 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування.

За приписами статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються главою 32 Господарського кодексу України та главою 64 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як зазначено вище, за двома заявками позивача відповідачем було надано експедиторські послуги, в результаті чого сторонами було складено та підписано акти приймання-передачі послуг №ОУ-0000103 від 16.07.2021 року на суму 16 285,00 грн та №ОУ-0000106 від 22.07.2021 року на суму 12 814,00 грн.

Таким чином факт надання відповідачем послуг позивачу за Договором та їх вартість підтверджується підписаними між сторонами без зауважень актами приймання-передачі послуг і у зв`язку з цим позивач прийняв на себе обов`язок з оплати саме вартості послуг погодженої сторонами у виставлених рахунках-фактурах, а саме №ОУ-0000103 від 16.07.2021 року на суму 16 285,00 грн та №ОУ-0000106 від 22.07.2021 року на суму 12 814,00 грн.

При цьому, суд зауважує, що пунктом 6.6. Договору сторонами передбачено випадки, коли експедитор не несе відповідальності за додаткові витрати на перевезення вантажу.

Однак, відповідно до п. 6.8. Договору, у випадках передбачених пунктом 6.6. Договору, експедитор зобов`язаний надати клієнту всі документи та іншу інформацію, яка є необхідною для забезпечення клієнту його права на відшкодування збитків від винних осіб з якими клієнт не має прямих договірних відносин.

Здійснюючи виставлення позивачу оновлених рахунків-фактур із зазначенням більшої вартості наданих послуг відповідач зобов`язаний був підтвердити та обгрунтувати необхідність таких дій, а саме, у зв`язку з цим збільшилась вартість послуг на 10 000,00 грн вже після надання послуг позивачу та після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг.

В той же час, матеріали справи не містять обгрунтованих доказів правомірності донарахування позивачу суми коштів в розмірі 10 000,00 грн до вже сплачених та погоджених сторонами сум.

При цьому, матеріали справи містять докази, а саме копію платіжного доручення №903 від 07.12.2021 року на суму 10 000,00 грн, сплати позивачем безпідставно нарахованої відповідачем суми коштів.

Суд зазначає, що у Договорі сторонами не передбачено права відповідача здійнювати донарахування вартості послуг вже після виконання таких послуг останнім та прийняття їх позивачем, а тому, в даному випадку до вказаних правовідносин мають бути застосовані правові норми, визначені главою 83 ЦК України, які встановлюють загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

За положеннями до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі №6-122цс14, відповідно до змісту ст.1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено Договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак фактично Договором не передбачено таких дій з боку відповідача щодо можливості односторонньої зміни вартості послуг та фактичної відсутності в матеріалах справи обгрутованих підстав для такого збільшення вартості послуг, Суд доходить висновку, що правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відсутня, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережені відповідачем без достатньої правової підстави.

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за Договором, правова підстава набуття яких відсутня, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст. 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі в рохмірі 10 000,00 грн.

Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 10 000,00 грн є обгрунтованими, оскільки підстава, на якій вказані кошти були набуті відповідачем відсутня, як наслідок вказана сума підлягає поверненню позивачеві.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 10 000,00 грн.

Судовий збір позивача, у розмірі 2 481,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Онікс-7» (ідентифікаційний код 25276358, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. В. Василевської, буд. 7, кімната 415) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматехком» (ідентифікаційний код 42457787, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 9/11) суму коштів в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок) та суму судового збору у розмірі 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривна 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ