Рішення

від 10.04.2022 по справі 910/21412/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2022Справа № 910/21412/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «УКРРОСХИМ» (40020, Сумська обл., місто Суми, вулиця Ковпака, будинок 4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» (04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 2А, офіс 400) про стягнення 118 341,79 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «УКРРОСХИМ» (далі - позивач, ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» (далі - відповідач, ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП») про стягнення 118 341,79 грн, з яких: 97 289,98 грн - сума боргу та 21 051,81 грн - неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 230321-1 від 23.03.2021 в частині порушення кількості та термінів поставки попередньо оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати за непоставлений товар, а також неустойку за порушення термінів поставки.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/21412/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 29.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 29.12.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491737570) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 29.12.2021, яка направлялась на адресу відповідача (04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 2А, офіс 400) була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат вибув».

При цьому, відповідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи: 41359454) є: 04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 2А, офіс 400.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конверту з відміткою «адресат вибув» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.12.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2021 між ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» (далі - Покупець) та ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» (далі - Постачальник) був укладений Договір поставки № 230321-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму. Номенклатура та ціна Товару вказується в прайсах Постачальника.

Покупець здійснює замовлення Товару на підставі чинного на момент замовлення прайсу Постачальника, направивши відповідну заявку-замовлення. На підставі отриманого Замовлення, Постачальник готує та виставляє рахунок, в якому вказує найменування Товару, його кількість, ціну за одиницю, строк поставки Покупцю, базис поставки, вартість Товару, інші погодженні Сторонами умови. Рахунок є підтвердженням прийняття замовлення до виконання та підставою для оплати. Рахунок є дійсним протягом 2х (двох) робочих днів при умові незмінності міжбанківського курсу. В разі зміни курсу міжбанку, Постачальник виставляє Покупцю новий рахунок з урахуванням зміненого курсу (п. 1.2. Договору).

Відповідно до пп. 2.2.1. п. 2.1. Договору, Постачальник зобов`язаний поставити Товар в строк (п`ять) календарних днів з моменту оплати Покупцем вартості товару, належної якості та у визначеній Сторонами кількості.

Згідно з пп. 2.3.2. п. 2.3. Договору, Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений Товар на умовах цього Договору.

Ціни на Товар встановлюються в українських гривнях та вказуються у рахунках-фактурах Постачальника та видаткових накладних. Ціна Договору складає суму вартості усього поставленого за Договором Товару (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Умовами п. 4.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов`язується поставити (забезпечити доступ) Покупцю Товар до 5 робочих днів після оплати Товару Покупцем, якщо інше письмово не обумовлено між Сторонами за відповідним Додатком № 1 до цього Договору.

Датою поставки вважається дата передачі Товару Покупцю у місці призначення. Поставка підтверджується підписаною Сторонами видатковою накладною або іншими документами за домовленістю Сторін (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата вартості Товару за цим Договором здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання від Постачальника рахунку-фактури або у порядку, визначеним відповідним Додатком до Договору.

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору визначені банківські реквізити Постачальника та Покупця.

Сторони несуть відповідальність за невиконання, або неналежне виконання обов`язків за цим Договором, та зобов`язуються відшкодувати заподіяну шкоду у повному обсязі (п. 7.1. Договору)

Згідно з пп. 7.1.2. п. 7.1. Договору, за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на дату виникнення зобов`язання, від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожний день прострочення поставки.

Сторонам домовились, що цей Договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 31 грудня 2021 року (включно). У випадку відсутності протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення строку дії Договору повідомлення про припинення дії Договору від будь-якої зі Сторін, Договір автоматично продовжується до 21 грудня на кожний наступний календарний рік. Якщо на дату закінчення строку дії цього Договору які-небудь з зобов`язань Сторонами не виконанні, вони залишаються чинними до їх повного виконання (п. 12.1. Договору).

01.04.2021 Сторонами був підписаний Додаток № 2 до Договору «Специфікація № 2 до Договору», п. 1 якого Сторони погодили такі умови поставки Товару:

- найменування Товару: Карбамід марки Б;

- кількість: 82,4 тони;

- ціна за одиницю Товару без ПДВ: 10 333,33 грн;

- сума без ПДВ: 851 466,47 грн;

- сума ПДВ: 170 293,29 грн;

- всього сума Товару з ПДВ: 1 021 759,76 грн.

Сторони погодили, що оплата за Товар за даною Специфікацією здійснюється шляхом перерахунку передоплати у розмірі 100% рахунку на оплату на поточний рахунок Постачальника (п. 3 Додатку № 2 від 01.04.2021 до Договору «Специфікація № 2 до Договору»).

Пунктом 4 Додатку № 2 від 01.04.2021 до Договору «Специфікація № 2 до Договору» встановлено, що поставка Товару здійснюється згідно транспортних інструкцій Покупця, доставка Товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оплати.

На виконання умов Договору, Постачальником був виставлений рахунок на оплату № 1 від 01.04.2021 на суму 1 021 759,76 грн з ПДВ, який був повністю оплачений Покупцем 02.04.2021 на рахунок Постачальника, зазначений у п. 5.2. Договору, сумою 277 760,00 грн (документ № 4993 попередня оплата за карбамід зг. рах. № 1 від 01.04.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 46 293,33 грн) та сумою 743 999,76 грн (документ № 4992 попередня оплата за карбамід зг. рах. № 1 від 01.04.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 123 999,96 грн), що підтверджується випискою по рахункам контрагентів Покупця станом на 20.12.2021, копія якої надана в матеріали справи.

Також на виконання умов Договору, Постачальником був поставлений Товар у кількості 16.8 тон на загальну суму 208 319,93 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4 від 14.04.2021, підписану представниками Сторін та скріплену відбитками печаток товариств та повернуто суму попередньої оплати у розмірі 472 579,85 грн, що підтверджується випискою по рахункам ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» станом на 14.04.2021.

Проте, доказів поставки Товару на залишкову суму попередньої оплати у розмірі 340 859,98 грн, або повернення вказаної суми Покупцю в матеріали справ надано не було.

26.04.2021 ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» звернулось до ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» з листом вих. № 142 з проханням повернути частину попередньої оплати в сумі 340 859,98 грн за карбамід оплачену згідно рахунку № 1 від 01.04.2021.

На виконання листа вих. № 142 від 26.04.2021, ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» було здійснено повернення коштів попередньої оплати на загальну суму: 60 800,00 грн, в тому числі 20.05.2021 на суму 52 000,00 грн, 26.05.2021 на суму 8 800,00 грн.

14.07.2021 ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» звернулось до ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» з вимогою поставити товар на залишкову суму попередньої оплати в розмірі 280 059,98 грн або перерахувати зазначену суму заборгованості на розрахунковий рахунок Покупця, вказаний у вимозі.

Вказана вимога була надіслана ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» 20.07.2021, що підтверджується поштовим відправленням Укрпошта № 0505004704120 від 20.07.2021 та описом вкладення у цінний лист № 0505004704120, однак повернута відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Проте, в матеріали справи був наданий Акт звірки взаєморозрахунків по стану за період 2021 рік, підписаний представниками Сторін та скріплений відбитками печаток товариств, відповідно якого за даними ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» на 14.06.2021 заборгованість на користь ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» становить 280 059,98 грн.

На виконання листа вих. № 142 від 26.04.2021, ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» було ще здійснено повернення коштів попередньої оплати на загальну суму: 182 770,00 грн, в тому числі: 15.06.2021 на суму 20 000,00 грн, 22.07.2021 на суму 47 600,00 грн, 27.07.2021 на суму 27 600,00 грн, 18.08.2021 на суму 22 400,00 грн, 10.09.2021 на суму 22 580,00 грн, 23.09.2021 на суму 22 590,00 грн, 19.11.2021 на суму 20 000,00 грн, що підтверджується виписками по рахункам ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» станом на 17.12.2021.

Однак, відповідачем не було здійснено поставку Товару на залишкову суму попередньої оплати в розмірі 97 289,98 грн та не було переранено зазначену суму на розрахунковий рахунок Покупця, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір поставки № 230321-1 від 23.03.2021, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Глави 54 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата вартості Товару за цим Договором здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання від Постачальника рахунку-фактури або у порядку, визначеним відповідним Додатком до Договору.

Пунктом 3 Додатку № 2 від 01.04.2021 до Договору «Специфікація № 2 до Договору» Сторони погодили, що оплата за Товар за даною Специфікацією здійснюється шляхом перерахунку передоплати у розмірі 100% рахунку на оплату на поточний рахунок Постачальника.

В силу вимог статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4 Додатку № 2 від 01.04.2021 до Договору «Специфікація № 2 до Договору» встановлено, що поставка Товару здійснюється згідно транспортних інструкцій Покупця, доставка Товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оплати.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось, на виконання умов Договору, Постачальником був виставлений рахунок на оплату № 1 від 01.04.2021 на суму 1 021 759,76 грн з ПДВ, який був повністю оплачений Покупцем 02.04.2021 на рахунок Постачальника, зазначений у п. 5.2. Договору, сумою 277 760,00 грн (документ № 4993 попередня оплата за карбамід зг. рах. № 1 від 01.04.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 46 293,33 грн) та сумою 743 999,76 грн (документ № 4992 попередня оплата за карбамід зг. рах. № 1 від 01.04.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 123 999,96 грн), що підтверджується випискою по рахункам контрагентів Покупця станом на 20.12.2021, копія якої надана в матеріали справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено поставку товару лише частково на суму 208 319,93 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4 від 14.04.2021 та повернуто суму попередньої оплати у розмірі 716 149,85 грн, що підтверджується виписками по рахункам ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» станом на 14.04.2021 та на 17.12.2021.

Проте, суму попередньої оплати у розмірі 97 289,98 грн позивачу повернуто не було, як не було поставлено товар ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» на вказану суму, докази протилежного матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 8.2. Договору).

Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За змістом частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Разом з тим, враховуючи, що доказів поставки відповідачем товару на суму 97 289,98 грн чи повернення вказаної суми попередньої оплати позивачу матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позивач використав своє право на пред`явлення вимоги щодо повернення попередньої оплати шляхом пред`явлення даного позову.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої ст. 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини першої ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Крім того, як було зазначено, в матеріали справи був наданий Акт звірки взаєморозрахунків за період 2021 рік, підписаний представниками Сторін та скріплений відбитками печаток товариств, відповідно якого за даними ТОВ «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» - відповідач має заборгованість на користь ТОВ «ТД «УКРРОСХИМ» у розмірі 280 059,98 грн, що включає в собі заявлену суму попередньої оплати у розмірі 97 289,98 грн.

Оскільки позивач здійснив 100% попередню оплату товару на суму 1 021 759,76 грн, а відповідач здійснив поставку товару лише на суму 208 319,93 грн та повернув суму попередньої оплати лише частково у розмірі 716 149,85 грн, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу 97 289,98 грн суму неповернутої попередньої оплати.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказів на підтвердження поставки товару суду не надані, доказів на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 97 289,98 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо стягнення суми попередньої оплати в сумі 97 289,98 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 21 051,81 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 частини першої ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання, або неналежне виконання обов`язків за цим Договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина перша ст. 624 ЦК України).

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Частинами четвертою та шостою ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.1.2. п. 7.1. Договору, за прострочення поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на дату виникнення зобов`язання, від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожний день прострочення поставки.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначив позивач у позовній заяві, згідно п. 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, встановлений ст. 232 ГК України, продовжено на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2», у зв`язку з чим позивачем було нараховано неустойку за період з 16.04.2021 по 20.12.2021 в сумі 21 051,81 грн.

Суд зазначає, що хоча сторони у договорі і назвали вказану штрафну санкцію неустойкою, однак за своєю правовою природою вона є пенею, оскільки, як передбачено договором, вираховується «від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожний день прострочення поставки», що є ознаками пені.

Приймаючи до уваги викладене, суд зазначає наступне.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Як було зазначено, сторонами укладено Договір поставки № 230321-1 від 23.03.2021, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.

Станом на 20.12.2021 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань щодо повернення грошових коштів у вигляді попередньої оплати по 20.12.2021 є правомірним.

Пунктом 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Суд, враховуючи умови п. 4 Додатку № 2 від 01.04.2021 до Договору «Специфікація № 2 до Договору» щодо строку поставки товару, викладені норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також положення ЦК України та ГК України щодо строків, здійснив перерахунок неустойки, згідно з яким розмір неустойки що підлягає стягненню з відповідача становить 20 911,72 грн

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛЬФАР АГРО ГРУП» (04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 2А, офіс 400; ідентифікаційний код юридичної особи: 41359454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «УКРРОСХИМ» (40020, Сумська обл., місто Суми, вулиця Ковпака, будинок 4; ідентифікаційний код юридичної особи: 14013532) 118 201 (Сто вісімнадцять тисяч двісті одна) грн 70 коп., з яких: 97 289 (Дев`яносто сім тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн 98 коп. - сума боргу та 20 911 (Двадцять тисяч дев`ятсот одинадцять) грн 72 коп. - неустойки, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 267 (Дві тисячі двісті шістдесят сім) грн 31 коп.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ