Рішення

від 10.04.2022 по справі 910/21228/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2022Справа № 910/21228/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ» (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" (01014, місто Київ, вулиця Катерини Білокур, будинок 5/17) про стягнення 44 924,36 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" про стягнення 44 924,36 грн. та 23.12.2021 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позивач просить суд стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" на користь Приватного акціонерного товариства "АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "КИЇВВОДОКАНАЛ" суму заборгованості у розмірі 44 924,36 грн з яких 30 060,58 грн сума основної заборгованості, 4594,07 грн - інфляційні втрати, 3811,28 грн - 3% річних, 6012,12 - штраф, 446,31 грн - пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" як споживач послуг з постачання питної води, взяті на себе зобов`язання за договором №6234/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення виконав частково, а саме в частині розрахунків за надані послуги у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою суду від 28.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 28.12.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105491738126) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, станом на 06.04.2022 відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Як вбачається з офіційного сайту організації поштового зв`язку «УКРПОШТА» https://track.ukrposhta.ua/ поштове відправлення за № 0105491738126 знаходиться у точці видачі.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.12.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

10.02.1999 між Державним комунальним об`єднанням «КИЇВВОДОКАНАЛ», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - постачальник) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" (далі - абонент) укладено договір № 6234/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до якого постачальник зобов`язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, що затверджені наказом Голови Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник, зокрема забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Згідно п. 2.2. договору, абонент, зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Пунктом 3.4 договору встановлено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншими засобом, передбаченим п. 21.2. Правил.

Відповідно до 3.6 договору відповідач розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

Відповідно до п. 4.2. договору, за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20 % несплаченої суми. До повного погашення абонентом заборгованості постачальник має право припинити подачу води.

Згідно п. 4.3. договору, за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день просрочки.

Цей договір укладається з 10.02.1999 по 31.12.1999 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п.п. 5.1. та 5.2. договору).

Як стверджує позивач, за період з 01.08.2018 по 31.05.2021 відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення на суму 207739,77 грн, що підтверджується актами обстеження та зняття показань з приладу обліку.

Проте, відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" утворилась заборгованість у розмірі 30060,58 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 30060,58 грн.

Крім того, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" просить суд стягнути з відповідача 446,31 грн - пені за період з 20.12.2020 по 31.05.2021, 4594,07 грн - інфляційних втрат за період з 19.08.2018 по 31.05.2021, 3811,28 грн - 3 % річних з 19.08.2018 по 31.05.2021 та 6012,12 грн. - штрафу у розмірі 20 % від несплаченої суми.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 6234/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення від 10.02.1999, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Житлово-комунальні послуги, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцями комунальних послуг є, зокрема: послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

Статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

За змістом ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 затверджено Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України (надалі - Правила користування), які відповідно до ст. 3 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» є частиною законодавства у сфері питного водопостачання.

Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1. Правил користування).

Так, згідно пунктів 3.1, 5.2 Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7 Правил №190).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору за період з серпня 2018 року по травень 2021 відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення на суму 291 235, 77 грн, що підтверджується актами про зняття показань з приладу.

У відповідності до пункту 3.7 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Будь-яких доказів висловлення заперечень щодо нарахованих обсягів матеріали справи не містять, а отже вони прийняті відповідачем і підлягають оплаті.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 3.6 договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

При цьому, згідно п. 6.2 договору, у випадку прийняття органами влади, управління чи Національним банком України рішень щодо змін порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без їх узгодження сторонами.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць і плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 та змісту пунктів 3.6 та 6.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Проте, відповідач за надані послуги у вказані періоди розрахувався не у повному обсязі, внаслідок чого за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" утворилась заборгованість у розмірі 30060,58 грн. Доказів зворотного суду не надано.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення 30060,58 грн. основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктами 4.2 та 4.3 договору сторони встановили, що за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% несплаченої суми та пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочки.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 4.2, 4.3 договору нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 446,31 грн та 6012,12 грн штрафу за прострочку оплати послуг.

В той же час, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині у заявленому позивачем розмірі, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить умовам укладеного договору.

В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку пені за заявлений позивачем період, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у визначенні бази нарахування, за розрахунком суду розмір пені за вказаний період становить більше. Однак, оскільки суд не може вийти за заявлений позивачем розмір пені, то позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю у розмірі 446,31 грн.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 3811,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 4594,07 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що останній є арифметично невірним внаслідок неправильно визначеної бази нарахування, у зв`язку з чим судом було здійснено власний розрахунок, у відповідності до якого позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 3809,75 грн 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4594,07 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Аналогічної правової позиції Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 19.08.2018 по 31.05.2021, суд встановив, що він розрахований невірно, оскільки невірно застосовано інфляційну ставку.

У зв`язку з чим, судом здійснено власний перерахунок інфляційних втрат за період з 19.08.2018 по 31.05.2021, згідно з яким розмір інфляційних втрат за вказаний період становить більше.

Однак, оскільки суд не може вийти за заявлений позивачем розмір інфляційних втрат, то позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у розмірі 4594,07 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у них обов`язку сплати заборгованості.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЖБК-28" (01014, місто Київ, вулиця Катерини Білокур, будинок 5/17; ідентифікаційний код: 22885528) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ» (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А; ідентифікаційний код: 03327664) заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 44922 (сорок чотири тисячі дев`ятсот двадцять дві) грн 83 коп. з яких: основна заборгованість у розмірі 30 060 (тридцять тисяч шістдесят) грн 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 4594 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто чотири) грн 07 коп., 3% річних у розмірі 3809 (три тисячі вісімсот дев`ять) грн. 75 коп., 446 (чотириста сорок шість) грн 31 коп., штраф у розмірі 6012 (шість тисяч дванадцять) грн 12 коп. та суму судового збору в розмірі 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн 92 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2022

Суддя Владислав ДЕМИДОВ