Рішення

від 10.04.2022 по справі 463/1458/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/1458/22

Провадження № 2/463/969/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2022 року м. Львів

Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Яворського С.Й.

секретар судового засідання Козак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «МАРКШЕЙДЕР» про визнання трудових відносин припиненими, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «МАРКШЕЙДЕР» про визнання трудових відносин припиненими, відповідно до якого просить: визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та приватним підприємством «МАРКШЕЙДЕР».

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що наказом №01-09 від 16.02.2009 року її було призначено на посаду директора Приватного підприємства «МАРКШЕЙДЕР», місце знаходження: 83087, Донецька область м. Донецьк вул. Порт Артурна, 57. Єдиним учасником ПП «МАРКШЕЙДЕР» є ОСОБА_2 , адреса якого: АДРЕСА_1 . На даний час, учасник ПП «МАРКШЕЙДЕР» не займається та не опікується своїм підприємством, ПП «МАРКШЕЙДЕР» найманих працівників не має (окрім позивача), а також підприємством не виконуються поставлені економічні завдання, тому позивач втратила матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді директора Приватного підприємства «МАРКШЕЙДЕР». Позивач бажає змінити місце роботи й сферу діяльності, однак належного зв`язку із засновником ПП «МАРКШЕЙДЕР» не має оскільки такі зареєстровані на непідконтрольній території України, що є перешкодою у вільному (прямому) звільненні Позивача з посади директора за власним бажанням, та є причиною звернення до суду.

Позивач в судове засідання не з`явилась та не повідомила причини неявки.

Відповідача «МАРКШЕЙДЕР» повідомлялося судом про дату, час та місце розгляду справи у визначеному законом порядку, а саме через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, однак останній в судове засідання не з`явився та не повідомив причини неявки.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В порядку цивільного судочинства, відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з нормою ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ПП «МАРКШЕЙДЕР» (код ЄДРПОУ 22006807) є приватним підприємством, заснованим фізичною особою - ОСОБА_2 , який є власником підприєства (п. 1.1-1.5 статуту).

Відповідно до п. 3.1-3.3, 3.6 Статуту Підприємство самостійно встановлює структуру керування, штати. Керівником підприємства є Директор. Директором підприємства може бути безпосередньо засновник, або людина, яка прийнята за контрактом. Директор підприємства призначається рішенням засновника. Директор підприємства може бути в будь-який момент звільнений від роботи засновником і звільнений до закінчення терміну контракту у випадках, якщо його діяльність суперечить статуту або діючому законодавству.

Відповідно до наказу №01-09 від 16.09.2009 року засновник ПП «МАРКШЕЙДЕР» ОСОБА_2 на посаду директора з 16.02.2009 року призначив ОСОБА_1 (а.с. 9). Відповідні відомості внесено до єдиного реєстру юридичних осіб (а.с.8).

За положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 значилася на посаді директора ПП «МАРКШЕЙДЕР», а отже на ОСОБА_1 в питаннях її прийняття на роботу, звільнення, поширюються положення трудового законодавства.

Суд погоджується з позивачем, що спірні правовідносини сторін регулюються ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України, оскільки між сторонами існували трудові правовідносини.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основополодних свобод, заборонена примусова праця. Визначено, що ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Заборона примусової праці закріплена й у національному законодавстві України.

Так, ст. 43 Конституції України гарантує, що використання примусової праці забороняється. Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно зі ст. ст. 2, 5-1 КЗпП України, право громадян України на працю, серед іншого, включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності.

Окрім того, за приписами ст. 22 Кодексу законів про працю України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Відповідно до ст. 36 КЗпП однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Так, відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням власника ПП «МАРКШЕЙДЕР».

У випадку відсутності рішення власника підприємства про звільнення директора, директору (керівнику) з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання припиненими трудових відносин. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18), від 17.02.2021 у справі № 390/1449/19.

Реалізуючи своє трудове право на припинення трудового договору з ПП «МАРКШЕЙДЕР» щодо зайняття посади директора вказаного підприємства, позивач неодноразово намагалась зв`язатись з засновником та його родиною, однак позитивного результату такі дії не мали, оскільки юридична адреса ПП «МАРКШЕЙДЕР», так само і місце реєстрації засновника - м. Донецьк, що є не підконтрольною Україні територією.

Крім цього, позивач зазначає, що намагалась повідомити відповідача про намір оформити звільнення шляхом направлення відповідної заяви, однак згідно довідки ПАТ «Укрпошта» від 23.10.2021 року, за індексом 83087 (Донецьк) відправити рекомендовану кореспонденцію не можливо, так як ця територія є окупованою та відповідно, рекомендований лист за штрих кодовим ідентифікатором №7901201219259 відправити неможливо.

Суд приходить до висновку, що за встановлених обставин справи, дотрималася визначеної законодавством процедури, вживала заходів для завчасного попередження відповідача про своє бажання звільнитися, шляхом направленням йому заяви, але рішення про звільнення не прийнято, внесення відповідних змін до статуту не ініціювано, долею підприємства тривалий час не цікавиться, що фактично призводить до примусового виконання позивачем обов`язків за посадою, яку вона надалі не бажає займати.

А тому, суд приходить до висновку, що власник підприємства уповноважений на звільнення директора ОСОБА_1 , не розглянув по суті протягом передбачених законодавством строків заяву директора про звільнення, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків щодо вирішення питання про звільнення директора, прийняття в нього документації та печатки, а також по призначенню нового директора, або прийняттю на себе обов`язків по управлінню підприємством.

З огляду на викладене, порушені трудових права позивача, зокрема її право бути звільненою із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд. Таке порушення права позивача є триваючим та може бути захищене судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; зміна правовідношення; припинення правовідношення (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом зазначеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

У постанові від 03.07.2019 року, в справі №61-11768св 18, Верховний Суд виклав позицію зазначивши, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Аналогічні висновки викладені в постанові ВС від 17.02.2021 у справі № 390/1449/19.

За таких обстави суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання трудових відносин припиненими є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263- 265, 274, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задоволити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Приватним підприємством «МАРКШЕЙДЕР» (ЄДРПОУ 22006807,) з 23 жовтня 2021 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Приватного підприємства «МАРКШЕЙДЕР» на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з моменту його отримання.

Суддя: С.Й. Яворський