Постанова

від 05.04.2022 по справі 380/12147/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/12147/21 пров. № А/857/21884/21Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Хобор Р.Б. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Ільченко А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Чубак Н.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2021р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант Віос» до Головного управління ДПС у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток (суддя суду І інстанції: Хома О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 23 хв. 27.10.2021р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 05.11.2021р.),-

В С Т А Н О В И В:

23.07.2021р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Діамант Віос» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати винесені відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДПС у Львівській обл. на підставі Акту № 11788/13-01-07-06/39913982 від 28.05.2021р. «Про результати документальної позапланової перевірки ТзОВ «Діамант Віос» (39913982) з питань проведення взаємовідносин із Іноземним підприємством /ІП/ «Драйфхолм Фармінг» (35039089) за період червень 2020 року та правомірності їх відображення у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2020 року та податковій декларації з податку на прибуток за 2020 рік» наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 14614/13010706 від 18.06.2021р., яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість /ПДВ/ на загальну суму 876640 грн. за звітний період червень 2020 року;

№ 14615/13010706 від 18.06.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 788975 грн.;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТзОВ «Діамант Віос», судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 22700 грн. та понесених витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15000 грн. (Т.1, а.с.1-11).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2021р. заявлений позов задоволено; визнані протиправними та скасовані винесені відповідачем ГУ ДПС у Львівській обл. податкові повідомлення-рішення №№ 14614/13010706, 14615/13010706 від 18.06.2021р.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській обл. на користь позивача судові витрати в розмірі 22700 грн. сплаченого судового збору та 7500 грн. понесених витрат на правничу допомогу (Т.2, а.с.47-58).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач ГУ ДПС у Львівській обл., яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в цілому призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.2, а.с.63-64).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою встановлено здійснення позивачем упродовж обревізованого періоду фінансово-господарських операцій із контрагентом ІП «Драйфхолм Фармінг», суми податкового кредиту та валових витрат по яких віднесені позивачем до фінансового результату та податкового кредиту за цей період.

Разом з тим, представлені позивачем первинні документи, складені з участю вказаного контрагента, не несуть належної доказовості, через що не можуть підтверджувати реальність господарських операцій.

Також згідно наявної податкової інформації, що міститься в інформаційних базах податкового органу, встановлено відсутність можливостей ІП «Драйфхолм Фармінг» здійснювати вирощування сільськогосподарської продукції протягом 2019 року, та як наслідок - її подальшої реалізації позивачу.

Наголошує на тому, що проведеною перевіркою встановлено відсутність джерела походження сої у ІП «Драйфхолм Фармінг», а саме:

встановлено реалізацію товарів за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних /ЄРПН/;

відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного;

відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власник складських приміщень/орендодавця);

відсутність необхідної площі земельних ділянок для вирощування реалізованої сільськогосподарської продукції;

оформлення проведення господарських операцій первинними документами, заповненими з порушенням вимог чинного законодавства до первинного документа.

Відтак, на переконання відповідача, на нереальність господарських операцій між ІП «Драйфхолм Фармінг» та ТзОВ «Діамант Віос» вказують численні прямі та непрямі докази зібрані ревізорами в ході проведення перевірки позивача, які в сукупному взаємозв`язку підтверджують їх удаваність та виключну спрямованість на отримання податкової вигоди.

Зважаючи на це, аргументи позивача не спростовують зафіксовані порушення в акті перевірки та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також, витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки їх розмір не є справедливим та співмірним.

Позивачем ТзОВ «Діамант Віос» скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення, що відповідає усталеній судовій практиці по наведеній категорії справ (Т.2, а.с.90-97).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, упродовж з 17.05.2021р. по 21.05.2021р. відповідачем ГУ ДПС у Львівській обл. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Діамант Віос» з питань проведення взаємовідносин із ІП «Драйфхолм Фармінг» (35039089) за період червень 2020 року та правомірності їх відображення у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2020 року та податковій декларації з податку на прибуток за 2020 рік», за результатами якої складено Акт перевірки № 11788/13-01-07-06/39913982 від 28.05.2021р. (Т.1, а.с.28-49).

Проведеною перевіркою встановлено сукупність порушень вимог чинного законодавства, а саме:

п.п.5, 6, 7, 9 П(С) БО 16, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2020 рік на загальну суму 788975 грн.;

п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.п.200.1, 200.2, 200.4 ст.200 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 876640 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) (р.19) на загальну суму 876640 грн. за період червень 2020 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем ГУ ДПС у Львівській обл. винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 14614/13010706 від 18.06.2021р., яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість /ПДВ/ на загальну суму 876640 грн. за звітний період червень 2020 року (Т.1, а.с.51-53);

№ 14615/13010706 від 18.06.2021р., яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 788975 грн. (Т.1, а.с.54-56).

Підставою для винесення спірних рішень про збільшення сум грошових зобов`язань з податку на прибуток, зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ є висновки податкового органу про те, що позивачем безпідставно відображені в податковому обліку господарські операції щодо придбання товарів у ІП «Драйфхолм Фармінг».

Такий висновок ґрунтується на підставі інформації, отриманої з інформаційних систем податкового органу, відповідно до якої встановлено реалізацію товарів за номенклатурою, відмінною від номенклатури документально оформленого попереднього придбання, відповідно до податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН; відсутність можливості виконання операцій з постачання товарів наявним трудовим ресурсом з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного; відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власних складських приміщень/орендодавця); відсутність необхідної площі земельних ділянок для вирощування реалізованої сільськогосподарської продукції; оформлення проведення господарських операцій первинними документами, заповненими з порушенням вимог чинного законодавства до первинного документа.

Також відповідач наголошує на виявлених недоліках первинних документів, наданих до перевірки (у видаткових накладних на придбання товару від ІП «Драйфхолм Фармінг» не зазначено інформації (номера та дати) щодо довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей /ТМЦ/ (сої); у представлених товаро-транспортних накладних /ТТН/ на перевезення товару від ІП «Драйфхолм Фармінг» не зазначено супровідних документів на вантаж; у ТТН на перевезення 109,420 тон сої містять недостовірні дані щодо державної реєстрації транспортних засобів, зокрема, зазначені в ТТН державні номерні знаки автомобіля ДАФ НОМЕР_1 відсутні в базі даних МВС).

Таким чином, господарські операції між ІП «Драйфхолм Фармінг» та ТзОВ «Діамант Віос» у червні 2020 року фактично не здійснювались, тому первинні документи (договори, видаткові накладні, ТТН, податкова накладна тощо), які видані ІП «Драйфхолм Фармінг», не є підставою для бухгалтерського обліку оскільки не фіксують факт здійснення господарських операцій.

ІП «Драйфхолм Фармінг» не здійснює господарську діяльність та функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди.

Враховуючи наведене, фінансово-господарська діяльність ТзОВ «Діамант Віос» по взаємовідносинах з ІП «Драйфхолм Фармінг» відображена лише документально, без передачі товару (робіт, послуг), на підставі неправомірно складених первинних документів за нереальними господарськими операціями.

Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені у судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій по придбанню товарів у ІП «Драйфхолм Фармінг», а отже, валові витрати, податковий кредит та податкові зобов`язання за наслідками цих операцій позивачем сформовані правомірно. Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що поставки товарів відбулися, а придбані товари в подальшому використані в господарській діяльності позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки ГУ ДПС у Львівській обл., констатовані в Акті перевірки № 11788/13-01-07-06/39913982 від 28.05.2021р., а тому спірні податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі зазначеного Акту перевірки, підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Підпунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 вказаного Закону).

Згідно з п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з вимог наведених норм ПК України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 вказаного Кодексу об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст.135 цього Кодексу базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з п.п.5-7, 9 Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (П(С)БО 16), затв. наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати, зокрема, інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Національного положення (стандарту).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 наведеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податків договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, господарські операції для визначення валових доходів і податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційного з`ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст.74 КАС України, частиною другої якої передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентом.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкту оподаткування ПДВ має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій.

В аспекті наведеного колегія суддів враховує, що наявними матеріалами справи не підтверджуються висновки податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій, з огляду на наступне.

04.06.2020р. між ТзОВ «Діамант Віос» (покупець) та ІП «Драйфхолм Фармінг» (постачальник) укладено договір поставки № С040620/1, за умовами якого продавець зобов`язується продати покупцю сою врожаю 2019 року (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (п.1.1. договору) (Т.1, а.с.71-72).

В рамках цього договору здійснено в червні 2020 року продаж сої в кількості 417,9 тон на загальну суму 5259840 грн., в т.ч. ПДВ., що стверджується видатковими накладними № 68 від 05.06.2020р., № 70 від 09.06.2020р., № 71 від 12.06.2020р., № 74 від 15.06.2020р., № 80 від 17.06.2020р., № 81 від 19.06.2020р.

Також продавцем ІП «Драйфхолм Фармінг» у червні 2020 року виписано податкові накладні № 4 від 05.06.2020р., № 6 від 09.06.2020р., № 9 від 12.06.2020р., № 13 від 15.06.2020р., № 15 від 17.06.2020р., № 16 від 19.06.2020р. на загальну суму ПДВ 876640 грн., які зареєстровані в ЄРПН, включені ТзОВ «Діамант Віос» до складу податкового кредиту за червень 2020 року (Т.1, а.с.174-185).

На підтвердження здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем представлені ТТН № 181 від 04.06.2020р., № 5 від 09.06.2020р., № 3 від 09.06.2020р., № 7 від 11.06.2020р., № 9 від 11.06.2020р., № 11 від 11.06.2020р., № 1 від 13.06.2020р., № 2 від 13.06.2020р., № 15 від 16.06.2020р., № 1 від 18.06.2020р., № 2 від 18.06.2020р., № 3 від 18.06.2020р.; платіжні доручення: № 546 від 09.06.2020р., № 550 від 10.06.2020р., № 552 від 11.06.2020р., № 558 від 12.06.2020р., № 562 від 15.06.2020р., № 565 від 16.06.2020р., № 569 від 17.06.2020р., № 571 від 18.06.2020р., № 575 від 12.06.2020р., № 580 від 26.06.2020р., № 1677 від 19.06.2020р., № 1685 від 30.06.2020р. (Т.1, а.с.134-172).

Перевезення товарів здійснювалося автотранспортом ІП «Драйфхолм Фармінг».

Загальна сума проведених позивачем в червні 2020 року платежів в рахунок оплати поставленого товару склала 3046266 грн. 66 коп.

Всі вищевказані документи були долучені позивачем до перевірки та описані в Акті перевірки.

Первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з ІП «Драйфхолм Фармінг», оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ТзОВ «Діамант Віос» і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Виявлені відповідачем окремі неточності в наданих документах не є суттєвими, не тягнуть за собою недійсність таких документів, а тому не можуть свідчити про безтоварність господарських операцій, які ними підтверджуються.

Водночас, сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженнями, та, як наслідок, відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання поставок товарів.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов`язки, не передбачені чинним законодавством.

Крім того, у комерційній діяльності щодо поставки товарів не завжди вимагається наявність задекларованих власних основних засобів та значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах; при цьому відповідачем не доведено неможливості виконання спірними постачальниками наявними у них силами та засобами договірних зобов`язань.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас, позивачем ТзОВ «Діамант Віос» підтверджено, що придбані у контрагентів товари використані ним у власній господарській діяльності.

В матеріалах адміністративної справи є відсутній вирок суду, який набрав законної сили, та яким встановлено здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом з метою, яка порушує публічний порядок, вчинення господарських операцій з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, так само і ухилення від сплати податків за наслідками виконання господарських зобов`язань з боку позивача.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції мали реальний характер. Дослідженні первинні документи містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагента на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Отже, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Окрім цього, по операціях придбання позивачем у його контрагента товарів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ІП «Драйфхолм Фармінг», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства чи видачу податкових накладних від цього підприємства, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Покликання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства у розглядуваній справі не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, податковим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Також у рішеннях у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Європейський суд з прав людини звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням ст.77 КАС України.

Оцінюючи дані факти, судом першої інстанції правомірно надано перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням представників сторін, а також підставно враховано, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентом свідчить той факт, що товари, які отримані від зазначеного контрагента, були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності.

Інші висновки рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обґрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам податкового законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката, в загальному розмірі 15000 грн.

Професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Сергєєвою О.І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000808 від 29.11.2017р.) на підставі договору № 19/21 від 11.06.2021р. про надання правової допомоги.

На підтвердження витрат, понесених позивачем долучено копії документів які підтверджують розрахунок вартості судових витрат у справі, а саме:

договір № 19/21 від 11.06.2021р. про надання правової допомоги (Т.1, а.с.12-13);

Акт наданих послуг від 30.06.2021р. за наведеним договором (Т.1, а.с.214);

рахунок № 1 від 23.06.2021р. на суму 15000 грн. (Т.1, а.с.210).

платіжні доручення № 48 від 24.06.2021р. на суму 5000 грн., № 1838 від 24.06.2021р. на суму 5000 грн., № 50 від 30.06.2021р. на суму 5000 грн. за надання правової допомоги (Т.1, а.с.211-213);

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000808 від 29.11.2017р. (Т.1, а.с.174);

ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1059706 від 07.07.2021р. (Т.1, а.с.15).

В Акті наданих послуг від 30.06.2021р. адвокатом детально зазначено весь перелік наданих послуг. Зокрема, відповідно до цього Акту адвокатом надано такі послуги: аналіз первинних документів товариства, їх детальне вивчення; аналіз судової практики; написання позовної заяви та забезпечення представництва в суді першої інстанції.

Обсяг справи № 380/12147/21 складає два томи, судом першої інстанції проведено декілька судових засідань. Предметом дослідження у цій справі було реальність здійснення господарських операцій з одним контрагентом щодо значної кількості поставок товарів, а тому справа є складною.

Сторони, обґрунтовуючи свої позовні вимоги та заперечення, посилалися на різну практику Верховного Суду. Позивачем долучено до матеріалів справи значну кількість первинних документів, яким адвокатом було надано детальну та змістовну правову оцінку.

Понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов`язані із юридичним супроводом справи № 380/12147/21 і підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, задоволення судовим рішенням у справі № 380/12147/21 позову ТзОВ «Діамант Віос», зумовлює необхідність відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Враховуючи складність справи, задоволення заявлених позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в загальному розмірі 7500 грн., врахувавши складність справи, кількість проведених судових засідань, об`єм документів та наявність судової практики по наведеній категорії справ.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Враховуючи складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в розмірі 7500 грн.

Відповідачем у запереченні щодо стягнення витрат на правову допомогу було детально та послідовно викладено свою позицію щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу понесених витрат на правову допомогу (Т.2, а.с.9-15), через що останнє було проаналізовано судом першої інстанції.

При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у постанові Великої Палати від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, в постановах Касаційного адміністративного суду від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими під час вирішення наведеного спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність висновків суду в частині розподілу судових витрат.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішення податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об`єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ДПС у Львівській обл.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2021р. в адміністративній справі № 380/12147/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління ДПС у Львівській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Р. Б. Хобор С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 11.04.2022р.