Постанова

від 14.02.2022 по справі 910/11892/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11892/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Саленка В. Ю. (адвоката),

відповідача-1 - Подоляка Р. Ю. (самопредставництво),

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 (колегія суддів: Скрипка І. М. - головуючий, Тищенко А. І., Михальська Ю. Б. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 (суддя Картавцева Ю. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря"

до: 1) Київської міської ради, 2) Дочірнього підприємства "Альтернатива"

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2019 Приватне акціонерне товариство «Київська поліграфічна фабрика «Зоря» (далі - ПрАТ "Зоря") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Дочірнього підприємства "Альтернатива" (далі - ДП "Альтернатива"), в якому просило:

- визнати недійсним та скасувати рішення третьої сесії восьмого скликання Київської міської ради від 23.02.2017 № 973/1977 "Про передачу дочірньому підприємству "Альтернатива" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування виробничих будівель на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва" (далі - спірне рішення);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за адресою: вул. Лугова, 1-а (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер 8000000000:78:214:0015), укладений між ДП "Альтернатива" та Київською міською радою на підставі спірного рішення серія та номер: 178, виданий 14.06.2017, видавник: Кравченко Н.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - договір оренди).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПрАТ "Зоря" посилалося на положення статті 134 Земельного кодексу України, та стверджувало, що Київською міською радою прийнято незаконне рішення про надання ДП "Альтернатива" на позаконкурентних засадах земельної ділянки, яка значно перевищує площу належного ДП "Альтернатива" майна. За твердженням позивача, на спірній земельній ділянці знаходиться капітальна споруда - "прохідна" та тимчасові некапітальні споруди, які належать позивачу. Позивач зазначав, що внаслідок прийняття спірного рішення та оформлення у подальшому договору оренди позивач був позбавлений можливості отримати в оренду земельну ділянку, яка необхідна для експлуатації та обслуговування належного позивачу нерухомого майна. Крім того, частина майна, належного позивачу, опинилася на земельній ділянці відповідача-2, до якого позивач немає доступу.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021, у справі № 910/11892/19 у позові ПрАТ "Зоря" відмовлено повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне рішення прийнято в межах повноважень Київської міської ради. Обставини належності на праві власності ДП "Альтернатива" цілісного майнового комплексу, розташованого у м. Києві на вул. Лугова, 1-А, були встановлені під час розгляду судової справи № 17/268-23/124. Об`єкти нерухомості зареєстровані в Бюро технічної інвентаризації м. Києва як цілісний майновий комплекс, реєстраційне посвідчення № 004361 від 17.12.2002, об`єкти перебувають у власності ДП "Альтернатива" на підставі свідоцтва про право власності на майновий комплекс серія МК № 010006088 від 29.11.2002. Суд першої інстанції зазначив, що передача в оренду земельної ділянки відповідачем-1 відповідачу-2 як власнику цілісного майнового комплексу, який на ній розташований, без проведення земельних торгів відповідає положенням частини 2 статті 134 Земельного кодексу України. Враховуючи, що вимога позивача щодо визнання недійсним спірного договору є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, суди відмовили у задоволенні позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. ПрАТ "Зоря" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 910/11892/19, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/870/17. Крім того, скаржник зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 2, 13, 99 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18. ПрАТ "Зоря" зазначає про неправомірне відхилення судом першої інстанції клопотання про призначення у справі судової експертизи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що протоколом № 12 позачергових зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (далі - ВАТ "Зоря") від 05.07.2002, вирішено у зв`язку із економічною доцільністю створити (заснувати) 7 дочірніх підприємств ВАТ "Зоря", єдиним власником (засновником) яких є ВАТ "Зоря", із статутними фондами, сформованими за рахунок майна, переданого ВАТ "Зоря" в якості внеску до статутного фонду для формування їх цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані ними корпоративні права.

4.2. Відповідно до акта приймання-передачі в якості внеску до статутного фонду ДП "Альтернатива" передано майно у складі: склад-ангар загальною площею 166,6 м2, позначений на плані літерою И, за ціною його балансової вартості - 369,4 грн, корпус глибокого друку; цех № 6; склад підвал загальною площею 1642,2 м2, позначений на плані літерою Л за ціною їх балансової вартості 1269,44 грн, спец. споруду ЦО загальною площею 458,5 м2, позначену на плані літерою У, за ціною балансової вартості 270754,91 грн, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 1-а (далі - нерухоме майно).

4.3. 10.07.2002 між ВАТ "Зоря" та ДП "Альтернатива" підписано акт приймання-передачі нерухомого майна як внеску до статутного фонду.

4.4. У зв`язку з набуттям у власність нерухомого майна ДП "Альтернатива" звернулося до Київської міської ради із заявою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нерухомого майна.

4.5. 23.02.2017 на ІІІ сесії VІІІ скликання Київської міської ради прийнято рішення № 973/1977 "Про передачу дочірньому підприємству "Альтернатива" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування виробничих будівель на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва», відповідно до якого Київська міська рада вирішила:

1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "Альтернатива" для експлуатації та обслуговування виробничих будівель на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, справа Д-7345, ДЦ №01065-000228164-014 від 05.12.2016).

2. Передати ДП "Альтернатива", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,4386 га (кадастровий номер 8000000000:78:214:0015, витяг з Державного земельного кадастру №НВ-8000379812016, далі - земельна ділянка) для експлуатації та обслуговування виробничих будівель на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності на майновий комплекс від 29.11.2002).

4.6. 14.06.2017 на виконання спірного рішення між Київською міською радою та ДП "Альтернатива" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого об`єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: кадастровий номер 8000000000:78:214:0015; місце розташування: вулиця Лугова, 1-а в Оболонському районі м. Києва; цільове призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування виробничих будівель; розмір (площа) - 0,4386 га.

Строк дії договору оренди - 10 (десять) років.

4.7. Суд першої інстанції встановив, що спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка була передана для експлуатації та обслуговування нерухомого майна на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно.

4.8. Суд зазначив, що рішенням Господарського суд міста Києва від 12.05.2006 у справі № 17/268-23/124, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2006, було зобов`язано ВАТ "Зоря" погодити та підписати акт встановлення та узгодження в натурі зовнішніх меж земельної ділянки ДП "Альтернатива" на вул. Луговій, 1-А, від 07.06.2005. У зазначеному рішенні суду були встановлені такі обставини. ДП "Альтернатива" є власником цілісного майнового комплексу загальною площею 2 267,30 м2, а саме: споруди ЦО (літера У) - 458,50 м2, корпусу глибокого друку, цех № 6, складу-підвалу (літера Л) - 1 642,20 м2, складу-ангару (літера И) - 166,60 м2, розташованих у м. Києві, на вул. Лугова, 1-А відповідно до Реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна № 004361 від 17.12.2002 та Свідоцтва № 010006088 від 29.11.2002 про право власності.

4.9. Суд першої інстанції врахував висновок експерта № 529/07/2020 за результатами проведення земельно-технічної експертизи ТОВ «Експертно-дослідна служба України», наданий до справи позивачем.

Суд установив, що за результатами проведення експертного дослідження, судовим експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем зроблено наступні висновки:

- будівля склад паперу ДОК-12 (літ. "С") загальною площею 357,9 м2, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 1а розташовується за межами земельної ділянки та має вихід із правого та тильного фасаду, тому доступ та експлуатація будівлі можливі без використання земельної ділянки;

- для забезпечення доступу та здійснення поточного ремонту лівого та тильного фасаду (відносно вулиці Бережанської) будівлі (літ. "С") (склад паперу ДОК-12) необхідно використовувати частину земельної ділянки, відтак територія, яка необхідна для обслуговування складу паперу ДОК-12 (літ. "С"), накладається на земельну ділянку;

- досліджувана одноповерхова будівля "прохідної" (контрольно-пропускний пункт) з габаритними розмірами 4,87 м х 2,88 м повністю розташована в межах спірної земельної ділянки.

4.10. Судом установлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єктом нерухомого майна, що зареєстрований за реєстраційним номером 400808080000, є об`єкт нерухомості, нежитлова будівля, літера А, загальна площа 6676,4 м2, додаткові відомості: приміщення виробничого корпусу офсетного, теслярської майстерні № 1, компресорної офсетного цеху, прохідної і складу. Проте, документів, які б підтверджували факт того, що одноповерхова будівля "прохідної" (контрольно-пропускний пункт) з габаритними розмірами 4,87 м Х 2,88 м, про яку йде мова у висновку експерта № 529/07/2020, та прохідна, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 400808080000, є однією і тією ж будівлею, матеріали справи не містять.

4.11. Спір виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для визнання незаконним спірного рішення Київської міської ради про передачу відповідачу-2 земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна належного відповідачу та визнання недійсним договору оренди цієї ж земельної ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору оренди. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 під час прийняття спірного рішення положень статті 134 Земельного кодексу України, а також порушенням спірним рішенням прав позивача на оформлення документів для отримання земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна, належного позивачу.

5.3. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною 10 статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

5.4. Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

5.5. Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таким чином, власник об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд) має право на отримання земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна на позаконкурентних засадах.

5.6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне рішення прийняте в межах повноважень Київської міської ради. Обставини належності на праві власності ДП "Альтернатив" цілісного майнового комплексу, розташованого у м. Києві, на вул. Лугова, 1-А, були встановлені під час розгляду судової справи № 17/268-23/124. Так, за висновками судів, об`єкти нерухомості зареєстровані в Бюро технічної інвентаризації м. Києва як цілісний майновий комплекс, реєстраційне посвідчення № 004361 від 17.12.2002, перебувають у власності ДП "Альтернатива" на підставі свідоцтва про право власності на майновий комплекс серія МК № 010006088 від 29.11.2002. Суд першої інстанції зазначив, що передача в оренду земельної ділянки відповідачем-1 відповідачу-2 як власнику цілісного майнового комплексу, який на ній розташований, без проведення земельних торгів відповідає положенням частини 2 статті 134 Земельного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивач не довів наявності на спірній земельній ділянці належного йому нерухомого майна, як і не довів того, що скасування спірного рішення призведе до поновлення прав позивача на користування земельною ділянкою з обліковим номером 78:214:0002, оскільки її реєстрація неможлива без скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, що повністю накладається на земельну ділянку, на яку претендує позивач. За висновками судів, у межах цієї справи не ставиться питання про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним. Враховуючи, що вимога позивача щодо визнання недійсним спірного договору є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення, суди відмовили у задоволенні позову.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.7. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/870/17 (щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України), від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18 (щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України), від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 (щодо застосування положень статті 203, 215, 509, 627 Цивільного кодексу України).

5.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.9. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.10. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.11. У справі № 914/870/17, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про визнання протиправним та скасування рішення міської ради щодо оформлення права власності на приміщення за територіальною громадою, скасування запису щодо реєстрації об`єкта нерухомого майна та внесення запису щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна. Як на правові підстави позову позивач посилався на норми статті 41 Конституції України, статей 15, 16, 321, 327, 346, 391 Цивільного кодексу України, статей 26, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Господарський суд Львівської області рішенням, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду, вирішив задовольнити повністю позовні вимоги. Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу № 914/870/17 передав на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що попередні судові інстанції мали би встановити, чи накладаються спірні площі, та надати оцінку доказам, поданим сторонами на підтвердження/спростування таких обставин.

У постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/870/17, на неврахування висновків у якій посилається скаржник, касаційний суд зазначив: "Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері оформлення права власності може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень."

5.12. У справі № 914/870/17, на яку посилається скаржник, з позовом звернувся власник нерухомого майна, оскільки, на його думку, оскаржуване рішення та подальша реєстрація права власності за іншою особою, порушували права позивача як власника нерухомого майна. Натомість у цій справі № 910/11892/19, яка розглядається, з позовом звернулася особа, яка не довела, що вона є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, та оспорювала при цьому рішення міської ради про надання власнику нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, спірної земельної ділянки в оренду для обслуговування власного нерухомого майна.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував положення статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З урахуванням правових позицій, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, встановивши, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження порушення своїх прав спірним рішенням міської ради та договором оренди, оскільки позивач не є користувачем спірної земельної ділянки, чи її частини, яка була передана в оренду відповідачу-2.

5.13. З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, наведених у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/870/17, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать.

5.14. У справі № 904/5002/18, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про заміну продукції неналежної якості та стягнення 49003,56 грн. Скаржник вважає, що суди під час вирішення цієї справи, що розглядається не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 щодо застосування статті 13 Господарського процесуального кодексу України, а саме: "Суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом."

5.15. У справі № 910/13556/18, на яку посилається скаржник, предметом позову були вимоги про захист ділової репутації. Скаржник вважає, що суди під час вирішення цієї справи, яка розглядається не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18 щодо застосування статті 13 Господарського процесуального кодексу України, а саме: "Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) і принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною."

Суд, зауважує, що зазначені висновки про застосування норм процесуального права є загальними до всіх видів правовідносин і застосовуються господарськими судами у багатьох категоріях спорів.

5.16. Посилаючись на висновки, наведені у пунктах 5.14-5.15 цієї постанови, скаржник стверджує про те, що суд повинен був призначити судову експертизу у справі для з`ясування питання, яка саме площа та конфігурація земельної ділянки необхідна для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, що належить ДП "Альтернатива", з урахуванням державних будівельних норм та нормативно-правових актів з питань планування і забудови територій. Однак суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

5.17. В силу приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

5.18. У суді першої інстанції позивачем заявлялося клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи.

У задоволенні такого клопотання відмовлено з тих підстав, що позивачем не доведено, які саме обставини вказують на необхідність проведення у межах справи експертизи щодо встановлення площі та конфігурації земельної ділянки необхідної для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, яке належить відповідачу-2 в контексті порушення прав позивача на користування належним йому майном, враховуючи, що предметом спору є визнання недійсним рішення міської ради та укладеного на підставі цього рішення договору.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні.

Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами у справі.

Колегія суддів зазначає, що призначення судової експертизи є правом суду, а не його обов`язком, і експертиза може бути призначена у разі наведення у клопотанні достатніх та обґрунтованих на те підстав, проте, як установив суд таких підстав позивачем зазначено не було. Водночас доводи скаржника зводяться до незгоди з мотивами, з яких судом було відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

5.19. Таким чином, посилання скаржника у касаційній скарзі на висновки про застосування норм процесуального права, викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 01.10.2019 у справі № 910/13556/18, є безпідставними, оскільки доводи скаржника про необґрунтоване відхилення клопотання про призначення у справі судової експертизи не підтвердилися. Тому відсутні й підстави для скасування судових рішень на підставі пункту 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ПрАТ "Зоря" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 910/11892/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак