Рішення

від 10.04.2022 по справі 120/11300/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 квітня 2022 р. Справа № 120/11300/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Погребищенської міської ради (далі - відповідач), в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 2,0 га (кадастровий номер 0523486400:01:000:0046) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області;

- зобов`язати затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 0523486400:01:000:0046) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказав, що 14.12.2020 позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням, у якому просила затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 0523486400:01:000:0046) для ведення особистого селянського господарства. Однак ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання позивача не було вирішено. У зв`язку з набуттям чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, позивач звернулась до відповідача з проханням вирішити вказане клопотання. Відповідач, у свою чергу, на черговій сесії розглянув клопотання позивача, проте проект рішення не був підтриманий більшістю голосів депутатів. До цього часу рішення стосовно порушеного позивачем питання не прийнято.

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, позивач звернулась до суду із цим адміністративним позовом.

Ухвалою від 20.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позову. Зазначає що Погребищенська міська рада розглянула звернення позивача у встановлений законом строк та протиправної бездіяльності не допускала, що чітко зафіксовано у протоколі сесії.

На переконання відповідача, він враховуючи висновки комісії не вчинив протиправних дій, а прийняв рішення, користуючись дискреційними повноваженнями, тобто обрав один з декількох можливих варіантів поведінки.

Також відповідач вважає, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується цивільного права та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Крім того, разом із відзивом на адресу суду надійшли документи, що витребовувались судом в ухвалі про відкриття провадження.

13.01.2022 року представником відповідача подано заяву про долучення доказів. У заяві представник також зазначив, що бажана позивачем земельна ділянка ввійшла до складу об`єднаної земельної ділянки, якій присвоєно новий кадастровий номер.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням, у якому просила затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 0523486400:01:000:0046) для ведення особистого селянського господарства.

Однак ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання позивача не було вирішено. У зв`язку з набуттям чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, позивач звернулась до відповідача з проханням вирішити вказане клопотання.

27.05.2021 на розгляд 10 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання винесено проект рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ", що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.

За результатами голосування, з присутніх 21 депутатів, (із загальної чисельності 27 депутатів) за вказаний проект проголосували "за" - 0 депутати, "проти" - 0, "утримались" - 22, "не голосували" - 0, «відсутні» - 5. Рішення не прийнято.

Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 27.05.2021.

Листом від 02.06.2021 №4357 відповідач повідомив позивача проект рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " не був підтриманий більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не прийняв рішення за результатами розгляду її клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523486400:01:000:0046 на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Відтак за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Судом встановлено, що підставою виникнення спірних правовідносин, на думку позивача, слугував той факт, що відповідач, розглядаючи заяву позивача, діяв всупереч норм Земельного кодексу України та не здійснив належного розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою. Відсутність належним чином оформленого рішення сесії про затвердження проекту землеустрою чи про відмову в затвердженні, після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

По суті позовних вимог суд зазначає, що правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин восьмої-дев`ятої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 ЗК України).

Згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 186 ЗК України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Згідно ч. 5 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно частини шостої статті 186-1 ЗУ України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Згідно частини восьмої статті 186-1 ЗК України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті відповідачем за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини 10, 11 статті 118 ЗК України).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи, приймають одне з відповідних рішень.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що у разі отримання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наступним етапом у процедурі отримання земельної ділянки у власність є затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Рішення про затвердження проекту землеустрою приймається у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, за результатами розгляду проекту землеустрою уповноважений орган може прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про залишення клопотання про передачу земельної ділянки у власність без розгляду.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, тощо.

Підпунктом 34 пунктом 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних та міських рад вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1, 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Виходячи з наведених правових норм, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

Висновком від 15.12.2020 ГУ Держгеокадастру у Волинській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у тому числі ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Спичинецької сільської ради.

Позивач подав до Погребищенської міської ради клопотання щодо затвердження проекту землеустрою.

Це питання 27.05.2021 виносилось на засідання 10 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, але рішення не було прийнято через відсутність достатньої кількості голосів.

Проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.

Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення.

При цьому, витяг з протоколу 10 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання від 27.05.2021, відображає лише результати голосування, мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, не містить і не відповідає поняттю акту, прийнятого органом місцевого самоврядування.

До того ж, відповідно до протоколу сесії ради від 27.05.2021 проти затвердження позивачу проекту землеустрою не проголосував жоден з присутніх депутатів ради, при цьому, більшість депутатів (22 депутатів) утрималось від голосування.

Разом з тим, відсутність рішення міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою свідчить про її протиправну бездіяльність.

Як зазначає відповідач у заявах по суті, бездіяльність сільською радою недопущена, оскільки проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що неможливість прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою фактично свідчить про негативне вирішення даного питання. Розгляд даного питання міг відкладатись, проте мав завершитись прийняттям одного з конкретних рішень. Невирішення даного питання через відсутність достатньої кількості голосів не є рішенням про відмову в затвердженні проекту землеустрою, оскільки волевиявлення щодо такого рішення депутати ради не висловлювали.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки такі дії не звільняють орган місцевого самоврядування, як суб`єкта розпорядження землями, від обов`язку прийняття рішення за наслідком розгляду клопотання про затвердження розробленої документації із землеустрою чи/або про відмову у її затвердженні.

Неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою не може підміняти рішення про відмову у його затвердженні, оскільки положення ст. 186 ЗК України зобов`язує уповноважений орган у такому рішенні навести вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові від 30.07.2020 у справі №621/1349/17, у постанові від 09.07.2020 у справі № 454/160/17 .

Суд зауважує, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та така набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що має місце протиправна бездіяльність щодо неналежного розгляду клопотання позивача.

Разом з тим, суд наголошує, що позивач як особа, що діяла відповідно до закону та вчинила всі необхідні дії, спрямовані на отримання позитивного результату щодо затвердження проекту землеустрою, не повинна нести надмірний тягар наслідків протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Що стосується способу захисту прав позивача в контексті прохальної частини позовної заяви, де позивач просить зобов`язати Погребищенську міську раду зобов`язати затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 0523486400:01:000:0046) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, то суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи відмови у передачі земельної ділянки у власність, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Разом з тим, питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у подібній ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про затвердження проекту землеустрою, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання.

Разом з тим, оскільки клопотання позивача по суті не було розглянуто, а рішення не прийнято, відсутні підстави для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою та зобов`язання Погребищенську міську раду на черговій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти відповідне рішення згідно з статтею 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду, висловлених у даному рішенні.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В прохальній частині позову представник позивача просить стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. на його користь, разом із тим, оскільки судовий збір сплачується стороною позивача то і поверненню останній підлягає на користь позивача.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України. Інших документально підтверджених судових витрат на дату постановляння рішення судом не встановлено. Відтак питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523486400:01:000:0046, розташовану на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Погребищенську міську раду на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 0523486400:01:000:0046, розташовану на території Спичинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області та вирішити питання, щодо якого звернулась заявник, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Погребищенська міська рада (вул. Б. Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, код ЄДРПОУ 03772654)

Рішення в повному обсязі складено: 11.04.2022 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна