Рішення

від 30.03.2022 по справі 947/18917/21

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/18917/21

Провадження № 2/947/1210/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2022 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресів», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад вимог і заперечень (аргументів) учасників справи

Позивачі просять суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, укладений 23 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпресів», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дарією Володимирівною, зареєстрованим у реєстрі №402, з моменту його укладення, а також витребувати зазначену квартиру з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» на користь ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначене нерухоме майно, яке є спільною власністю подружжя, та яким в якості іпотечного майна було забезпечені зобов`язання по кредитному договору, на підставі договору купівлі-продажу від 23.02.2021 року, правонаступником кредитора та іпотекодержателем ТОВ « Кей-Колект» було продано ТОВ « Імпресів» а у подальшому, 23.03.2021 року, ТОВ «Інвестмент Корпорейшен», однак договір купівлі-продажу від 23.02.2021 року, яким у позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки , відбувся із порушення строків позовної давності, під час дії Закону України « Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземної валюті», при чому власники квартири не отримували жодних повідомлень від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, під час укладення даного договору співвласник майна був внесений до Єдиного реєстру боржників а іпотекодержателем не було виконано порядок звернення стягнення на майно такого боржника, а крім того відчуження іпотечного майна здійснено за ціною, яка встановлена на підставі неналежного висновку про оцінку майна , а тому, враховуючи що оспорюваний договір купівлі продажу, внаслідок вищевказаних порушень вимог законодавства є недійсним, у власника майна виникає право на витребування даного майна з чужого володіння.

Представником ТОВ « Інвестмент Корпорейшн» були подані відзив та заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначені заперечення проти задоволення позову з підстав відсутності порушення як строків здійснення позасудового звернення іпотекодержателя на предмет іпотеки, відсутності підстав для застосування до вказаного звернення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземної валюті» враховуючи наявність у власника іпотечного майна іншого місця проживання, відповідність оцінки майна, на підставі якої було проведено звернення стягнення , вимогам закону так і загального втримання положень законодавства, яким врегульовані зазначені правовідносини, з боку нотаріусу та іпотекодержателя при здійсненні звернення стягнення на предмет іпотеки у рамках наявного іпотечного застереження.

Представник ТОВ « Кей-Колект» заяв по суті справи не подавав але під час підготовчого провадження у засіданнях заперечував проти задоволення позову.

Від ТОВ « Імпресів» заяв по суті справи та клопотань не надходило.

Від приватного нотаріусу Пономарьової Д.В., одночасно із наданням, на виконання ухвали суду, копії нотаріальної справи договору купівлі-продажу від 23.02.2021 року, надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, із проханням винесення законного та справедливого рішення.

2. Процесуальні дії у справі

Позовна заява, подана адвокатом Череповим Д.В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23.02.2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів», надійшла до Київського районного суду м. Одеси 24.06.2021 року ( т.1 а/с 2) та оплачена судовим збором у розмірі 908,00 грн.( т.1 а/с 1 ).

Згідно заяви, поданої одночасно із позовом, попередній розрахунок суми судових витрат визначений представником позивачів у розмірі суми судового збору за подання позову 908,00 грн., суми судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 454,00 грн., та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. ( т.1 а/с 78).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 24.06.2021 року головуючим визначено Луняченко В.О. (т.1 а/с 81).

Ухвалою суду від 05.07.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження ( т.1 а/с 82).

Ухвалою суду від 05.07.2021 року задоволено клопотання представника позивачів про витребування доказів у приватного нотаріуса Пономарьової Д.В. ( т.1 а/с 88).

Також, ухвалою суду від 05.07.2021 року відмовлено у задоволені клопотання представника позивачів про забезпечення позову ( т.1 а/с 102 ).

12.08.2021 року від приватного нотаріуса Пономарьової Д.В., на виконання ухвали суду, надані копії нотаріальної справи договору купівлі-продажу від 23.02.2021 року укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів» (т.1 а/с 112).

02.09.2021 року, іншим представником позивачів адвокатом Поповою О.А., подана заява про збільшення позовних вимог, за змістом якої позовні вимоги, окрім визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 23.02.2021 року, між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів», доповнені вимогами про витребування зазначеної квартири з володіння ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» на користь ОСОБА_1 ( т.1 а/с 189 ) а також додатково оплачено судовий збір за подані позовні вимоги у розмірі 5409,86 грн. ( т.1 а/с 188).

Ухвалою суду від 27.09.2021 року заява про збільшення позовних вимог прийнята судом, та іншим учасникам справи надано додатковий строк на подання заяв по суті справи враховуючи збільшення позовних вимог (т.1 а/с 220).

Під час окремого засідання 28.09.2021 року розглянуто повторне клопотання представника позивачів про забезпечення позову, та ухвалою суду частково задоволено клопотання і вжиті заходи забезпечення позову у вигляді заборони , на час розгляду цивільної справи, суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 ( т.1 а/с 228).

13.10.2021 року представником ТОВ « Інвестмент Корпорейшен», адвокатом Галайчук Г.С., подано відзив на позов, з урахуванням збільшення позовних вимог (т.2 а/с 6).

Ухвалою суду від 03.11.2021року задоволено клопотання представника відповідача ТОВ « Інвестмент Корпорейшен» про витребування доказів - відомостей з державної прикордонної служби України про перетин ОСОБА_1 державного кордону у період часу з 05.04.2007 року по 02.11.2021 року (т.2 а/с 30), відповідь на яке надійшла до суду 15.12.2021 року ( т.2 а/с 57).

Відповідь на відзив подана до суду 26.11.2021 року ( т.2 а/с 38), а заперечення на відповідь 21.12.2021 року ( т.2 а/с 60).

У підготовчому засіданні 07.12.2021 року , за участю представників позивачів та відповідача ТОВ « Інвестмент Корпорейшен», підготовче провадження закрито із призначенням розгляду справи по суті ( т.2 а/с 50).

3. Фактичні обставини, встановлені судом та оцінка доказів

Як встановлено у судовому засіданні 10 грудня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, актовий запис № 1797, виконаний Міським відділом реєстрацій актів громадського стану Одеського обласного управління юстиції.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.07.2013 року по справі №520/5206/13-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Міським відділом реєстрацій актів громадського стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис № 1797 від 10 грудня 2003 року було розірвано ( копія рішення т.1 а/с 15).

Під час шлюбу, 05.04.2007 року, ОСОБА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,2 кв.м. ( копія договору т.1 а/с 18).

05 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (примітка: згідно з вимогами ЗУ «Про акціонерні товариства» № 514-УІ від 17.09.2008 р. були внесені зміни у Статут АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до яких нове повне найменування Банку стало: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 ( позичальником ) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11137199000 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику, для особистих потреб, кредит в іноземній валюті в сумі 91 555 швейцарських франків під 8,99 % річних, зі строком повернення коштів до 05 квітня 2028 року ( копія договору т.1 а/с 93).

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 235, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. (надалі - Іпотечний договір), згідно умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ( копія договору т.1 а/с 31)..

Згідно п.1.1 Іпотечного договору заставна вартість предмету іпотеки визначена сторонами у розмірі 477 341,00 грн., а п. 5 сторонами визначено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та відповідно до п.5.4 іпотекодержателю надано право , у визначених договором випадках, від свого імені продати предмет іпотеки , про що іпотекодавцю надсилається рекомендованим листом повідомлення про застосування застереження , в якому зазначений спосіб задоволення вимог іпотекодержателя.

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу № 1 та Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, за якими ПАТ «УкрСиббанк» відступив свої вимоги за Договором про надання споживчого кредиту №11137199000 від 05.04.2007 року та Іпотечним договором від 05.04.2007 року ТОВ «Кей-Колект» ( копія договору факторингу т.1 а/с 37, копія договору відступлення прав вимоги т.1 а/с 43 ).

11 грудня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 27011962, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект», що вбачається з інформаційної довідки № 63484753 від 14.07.2016 р.( копія довідки т.1 а/с 47).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.12.2017 року ( яке набрало законної сили ) по справі №520/16183/16-ц позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 грудня 2015 року, індексний номер 27011962, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект» ( копія рішення т.1 а/с 50).

За змістом зазначеного рішення вбачається, що під час розгляду даної справи судом були встановлені певні обставини, які у відповідності до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягають додатковому доказуванню при розгляді даної справи, а саме: нотаріусом було порушено процедуру державної реєстрації речових прав визначених « Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затверджених постановою Кабінету Міні стрів України від 17.10.2013 року №868, відсутні відомості про належне повідомлення власника іпотечного майна про позасудове стягнення іпотечного майна у зв`язку із наявною заборгованістю, а крім того, на зазначене іпотечне майно розповсюджуються вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземної валюті».

Як наслідок, було скасовано запис про право власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» та поновлено запис про право власності за ОСОБА_1 , що вбачається, з датованої 06.03.2020 року інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ( т.1 а/с 54).

З довідки від 21.05.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек. Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається , що власником їх квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно значиться ТОВ «Інвестмент Корпорейшен». Згідно інформаційної довідки вбачається, що підставою для державної реєстрації став: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 250, виданий 22.03.2021, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н.П.( т.1 а/с 57).

23 лютого 2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстровано в реєстрі за №402. Відповідно до умов Договору ТОВ «Кей-Колект» діючи відповідно до ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» продав ТОВ «Імпресів» нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м. ( копія договору т.1 а/с 59).

За змісту договору вбачається, що оцінка вартості іпотечного майна у розмірі 418 556,00 грн. була здійснена 18.02.2021 року ТОВ « Експертна оцінка майнових прав ( п.5 Договору ), саме зазначена сума визначена сторонами як вартість майна по договору ( п.4 Договору ), а крім того, у п.2 Договору зазначено, що продавець стверджує, що за 30 днів до укладення цього договору письмово повідомлено іпотекодавця про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки.

В якості доказів повідомлення у матеріалах нотаріальної справи міститься копії вимоги ОСОБА_1 від ТОВ « Кей-Колект» , датованої 02.09.2019 року про усунення порушень основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту №11137199000 від 05.04.2007 року у вигляді сплати заборгованості розміром 84 752,41 швейцарських франків протягом тридцяті днів з дня отримання листа, та намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від власного імені (т.1 а/с 133) а також копія рекомендованого повідомлення , за змісту якого 23.09.2019 року вимога вручена особисто адресату ( т.1 а/с 131).

Згідно звіту від 18.02.2021 року, про вартість об`єкта оцінки - квартири АДРЕСА_1 , суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ « Експертна оцінка майнових прав» , здійснена оцінка майна із застосуванням порівняльного методичного підходу (т.1 а/с 136).

В подальшому, 22 березня 2021 року між ТОВ «Імпресів» та ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» було укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бутенко Н.П., зареєстровано в реєстрі за №250, відповідно до умов якого ТОВ «Імпресів» передало у власність, а ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» прийняло у власність двокімнатну ізольовану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м. ( копія договору т.1 а/с 62).

За інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2021 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності за іншим нерухомим майном не зареєстровано ( т.1 а/с 68).

4. Норми права , якими врегульовані спірні правовідносини

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із визначенням права спільної власності подружжя врегульовані Сімейним Кодексом України ( далі СК України), зобов`язальне право, у тому числі кредитні та іпотечні взаємовідносини, а також захист права власності. врегульовані Цивільним Кодексом України ( далі ЦК України) а крім того право звернення стягнення на предмет іпотеки врегульований Законом України « Про іпотеку».

Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

У відповідності ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.1,2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом ( ч.1,2 ст. 328 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) ( ч.1 ст. 355 ЦК України).

Згідно ч.1,3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч.1,2,3 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ( ч.2 ст. 386 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( ст. 387 ЦК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку ( ч.1 ст. 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор ( ч.1 ст. 510 ЦК України), та згідно вимог п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності ( ч.1 ст. 546 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) ( ч.1 ст. 572 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч.1 ст. 575 ЦК України).

Відповідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У чч.1, 4 ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Згідно з пп.2.7 п.2 гл.2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 №296/5, якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.

Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пункті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

5. Правові висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права при розгляді аналогічних спірним правовідносинам

Згідно Постанови Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц « відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо іпотекодержатель має право на продаж предмета іпотеки за рішенням суду або договором, то він зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування збитків.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцеві вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 35 цього Закону з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону (одним документом) необхідно виходити з пріоритету дотримання саме ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц визначено, що заміна сторін у зобов`язанні, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, зазначено наступний висновок: « Закон України « Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону N 1304-VII від 3 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, оскільки приватним нотаріусом не враховано положення Закону, оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без його на те згоди є незаконним».

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (Постанова ВП ВС від21.08.2019 у справі № 911/3681/17 ).

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 рокуусправі№653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Постанова ВП ВС від14.11.2018 у справі № 183/1617/16 ).

6. Обґрунтування мотивів рішення суду с оцінкою аргументів сторін

Предметом розгляду даної справи є захист права власності позивачів, у спільної власності яких знаходилась квартира, яка в якості предмета іпотеки , була відчужена у позасудовому порядку іпотекодержателем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором а згодом продана ще раз.

Способом захисту порушеного права позивачі визначили визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, як безпосереднього позасудового способу звернення стягнення на іпотечне майно, та витребування зазначеного майна з чужого незаконного володіння.

Що стосується наявності права у позивачів на зазначені позовні вимоги та ефективність даного способу поновлення порушеного права суд, враховуючи наявність законодавчої презумпції спільності у подружжя права власності на майно придбане під час шлюбу, приходить до висновку , що факт придбання даної квартири під час шлюбу та відсутність будь-яких доказів наявності домовленості між подружжям про визнання даної власності особистою власністю одного з подружжя , дозволяє визначити квартиру АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , незалежно від факту розірвання даного шлюбу.

Сам факт відсутності державної реєстрації права власності на дану квартиру за ОСОБА_2 не змінює наявне у нього право власності, так як згідно зі ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації ( правовий висновок , викладений Верховним Судом у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 ).

Положеннями Закону «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. При цьому встановлення статусу квартири , переданої у іпотеку, як спільного майна подружжя , не є розпорядженням ним, оскільки в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Із урахуванням зазначеного, можливо зробити висновок, що перебування нерухомості в іпотеці не перешкоджає визначення іпотечного майна спільним майном подружжя та не порушує прав іпотекодержателя ( Про це зазначено, зокрема в Постанові ВС від 08.07.19 по справі №?522/17048/15-ц та Постанові ВС від 03.06.20 по справі №?201/6412/17 ).

Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином встановлення статусу квартири, яка є предметом іпотечного забезпечення зобов`язання, як спільного майна подружжя не змінює а ні суб`єктний склад договору іпотеки а ні чинність такого договору, але, одночасно із цим, наявність на момент укладення договору іпотеки іншого співвласника майна, визначає що на нього розповсюджуються як права так і обов`язку іпотекодавця.

Дані обставини враховуються судом при визначенні того, чи розповсюджується на даний предмет іпотеки вимоги Закону України від 3 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

У даному випадку судом встановлено, що вказана квартира є іпотечним майном за споживчим кредитом наданим в іноземній валюті, її загальна площа не перевищує граничну площу, визначену вказаним законом, а крім того, вказана квартира є місцем постійного проживання співвласника ОСОБА_2 та його єдиним майном,а тому суд, вважає, що вказана квартира в якості іпотечного майна підпадає під вимоги вищевказаного Закону, а тому на неї не могло бути звернуто стягнення під час дії відповідного мораторію.

Що стосується вимог про незастосування нотаріусом строку давності звернення стягнення на іпотечне майно, суд враховує наступне

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону "Про іпотеку").

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц у ЦК та в Законі "Про іпотеку" відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.

Нотаріус не встановлює момент виникнення у іпотекодавця іншого строку виконання зобов`язань ніж ті, що визначені у договорі, а крім того сам факт звернення у позасудовому порядку про перереєстрації права власності , яке у подальшому було скасоване рішенням суду , має юридичне значення можливості застосування строку позовної давності у випадку звернення кредитора до суду із позовом, та не розповсюджується на інше використання позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наявне у матеріалах нотаріальної справи лист-повідомлення іпотекодавця про наявність невиконаних зобов`язань із рекомендованим повідомленням , за змісту якого 23.09.2019 року вимога вручена особисто адресату, є достатнім доказом виконання іпотекодержателем вимог іпотечного застереження та законодавства про завчасне ( не менш 30 днів ) до укладення договору купівлі-продажу письмового повідомлення іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Одночасно із цим судом приймається до уваги, що на момент відповідного повідомлення та укладення договору-купівлі-продажу співвласник іпотечного майна - ОСОБА_2 не здійснив належної реєстрації свого права власності, а тому були відсутні вимоги щодо додаткового повідомлення його про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Також судом враховується що здійснена перед укладенням договору купівлі-продажу іпотечного майна суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ « Експертна оцінка майнових прав» , оцінка майна, не була спростована будь якими доказами, які б підтверджували її невідповідність дійсної ринкової вартості, а формальність підходу щодо невиконання під час здійснення оцінки методології не є достатнім та переконливим доказом , що дана оцінка порушила права власників майна .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що під час здійснення нотаріусом посвідчення договору купівлі-продажу іпотечного майна, який є способом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, нотаріусом не було враховано положення Закону України N 1304-VII від 3 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" , оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження квартири без згоди власників ( обидва з яких фактично є іпотекодавцями ) є незаконним.

Визнання незаконним правочину яким було здійснено відчуження квартири без згоди її власників, є підставою і для витребування власниками такого майна з чужого добросовісного володіння.

Згідно позовних вимог позивачі просили застосувати в якості правового обґрунтування права вимоги статтю 387 ЦК України - витребування майна з чужого незаконного володіння, однак у даному випадку, право власності на вказане майно виникло у ТОВ «Інвестмент Корпорейшен» внаслідок укладення договору купівлі-продажу із ТОВ « Імпресів» та під час розгляду справи стороною позивачів не було доведено їх обізнаність про відсутність у продавців відповідного права, а тому ефективним способом захисту права у даному випадку є застосування до правовідносин статтю 388 ЦК України , так як вимога пред`являється до добросовісного набувача.

У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 - Велика Палата ВС пояснила, що принцип jura novit curia зобов`язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи.

З`ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує? спірні відносини та прийняти рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні ?правовідносини.

Окремо зазначено, що «самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Додатково про обов`язок суду застосувати принцип jura novit curia Велика Палата ВС нагадала в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц:

У даному випадку, факт визнання судом незаконності здійснення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, дозволяє суду, прийти до висновку, що вказане майно вибуло з володіння власник не з їхньої волі , а тому у відповідності до положення ст. 388 ЦК України у власників є право на витребування такого майна у добросовісного набувача.

При розгляді даної справи судом приймається, також, до уваги той факт, що вказане рішення щодо витребування майна у добросовісного набувача не приведе до порушення права на «житло», так як під час розгляду справи судом встановлено, і не заперечувалось сторонами, що у спірної квартири продовжує проживати позивач ОСОБА_2 , а перехід права власності за останнім набувачем - ТОВ « Інвестмент Корпорейшен» обмежився лише державною реєстрацію права власності без факту користування даним майном новим власником.

Як зазначено вище остаточною метою даного позову є не лише визнання незаконним звернення стягнення на предмет іпотеки а і забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Як зазначалось Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

У постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

« Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав в частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову».

У відповідності до ч.1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

В даному випадку суд, для остаточного ефективного поновлення порушеного права позивачів, вважає за необхідним встановити порядок виконання рішення, визначивши, що дане рішення суду, після набрання чинності, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен».

7.Розподіл судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У статті 137 ЦПК України визначені витрати на професійну правничу допомогу: 1. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

У даному випадку судом враховується документальне підтвердження сплати позивачем ОСОБА_1 судового збору у загальному розмірі 6317,86 грн., які підлягають стягнення на її користь у рівних частках із відповідачів.

У випадку надання стороною позивачів , у порядку ст. 141 ЦПК України , доказів понесених судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, про наявність яких було заявлено у позові, розподіл даних витрат буде здійснено додатковим рішенням.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зазначене місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зазначене місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект» ( код ЄДРПОУ 37825968, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд 4/6, корпус «В», каб. 402), Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресів» (код ЄДРПОУ 39729737, місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. В. Чорновола, 41, офіс 201 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» (код ЄДРПОУ 41586366, місцезнаходження: 65114, м. Одеса, проспект Небесної Сотні, 47/1, офіс 2), третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна ( зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_6 ), про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м, укладений 23 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імпресів», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дарією Володимирівною, зареєстрованим у реєстрі №402, з моменту його укладення.

Витребувати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ).

Встановити порядок виконання рішення, визначивши, що дане рішення суду, після набрання чинності, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» (код ЄДРПОУ 41586366 ).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в рівних частках, з Товариства з обмеженою відповідальності «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968), Товариства з обмеженою відповідальністю «Імпресів» ( код ЄДРПОУ 39729737 ) , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Корпорейшен» ( код ЄДРПОУ 41586366 ), судові витрати пов`язаної зі сплатою судового збору у загальному розмірі 6317,86 гривень, тобто по 2105,93 гривень з кожного.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11.04.2022 року.

Суддя Луняченко В. О.