Ухвала

від 06.04.2022 по справі 375/1208/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 375/1208/20

провадження № 61-2774ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квітіна Руслана Валерійовича на рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Волмакс-Агро» про розірвання договорів оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: розірвати договір оренди землі від 29 грудня 2016 року, укладений між нею і фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 ; розірвати договір оренди землі від 30 жовтня 2018 року, укладений від її імені представником ОСОБА_4 з Фермерським господарством «Волмакс-Агро» (далі - ФГ «Волмакс-Агро»).

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що вона є власницею трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223784000:05:004:0013 (площею 4,47 га), 3223784000:05:007:0029 (площею 2,5467 га) та 3223784000:05:004:0023 (площею 2,1998 га), цільове призначення яких - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області. Довіреністю від 24 жовтня 2013 року вона уповноважила ОСОБА_4 отримувати належні їй дивіденди в грошовому еквіваленті або в натуральному вигляді за оренду земельної ділянки площею 4,47 га, кадастровий номер 3223784000:05:004:0013, розташованої на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області. 29 грудня 2016 року між нею і ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:05:004:0023 площею 0,1998 га строком на 15 років (до 2031 року) та договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 2,5467 га, кадастровий номер 3223784000:05:007:0029, строком на 15 років (до 2031 року). 30 жовтня 2018 року між її представником за довіреністю ОСОБА_4 та ФГ «Волмакс-Агро» в особі голови ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 4,47 га, кадастровий номер 3223784000:05:004:0013, строком на 20 років (до 30 жовтня 2038 року). 28 листопада 2018 року вона скасувала довіреність, видану нею 24 жовтня 2013 року на ім`я ОСОБА_4 22 листопада 2018 року новою довіреністю вона уповноважила ОСОБА_1 отримувати та розпоряджатися належною їй орендною платою в будь-якій формі за користування трьома земельними ділянками з кадастровими номерами 3223784000:05:004:0013, 3223784000:05:007:0029 та 3223784000:05:004:0023. Посилаючись на систематичність несплати орендної плати впродовж 2018-2020 років щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:05:004:0013 та несплати орендної плати упродовж 2016-2020 років щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3223784000:05:007:0029 та 3223784000:05:004:0023, ОСОБА_2 просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 30 жовтня 2018 року, укладений між ФГ «Волмакс-Агро» та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_4 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223784000:05:004:0013. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Квітіна Р. В. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ФГ «Волмакс-Агро» задоволено. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

18 лютого 2022 року ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Квітіна Р. В. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Адвокат Квітін Р. В. також зазначив, що згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 , яка 04 лютого 2022 року подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої приватним нотаріусом відкрито спадкову справу № 5/2022. Наведене підтверджується довідкою приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Липовенко Н. І., виданою 09 лютого 2022 року за № 19-02-14.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481 грн.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в цій справі згідно з пунктами 4.2 спірних договорів оренди землі (від 29 грудня 2016 року та від 30 жовтня 2018 року) річна орендна плата за використання об`єктом оренди становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, але не може бути меншою ніж 12 000 грн. З орендної плати вираховуються необхідні до сплати податки згідно з вимогами Податкового кодексу України. Об`єктами спірних договорів є три земельні ділянки.

З огляду на зазначене ціна позову в цій справі становить 216 000 грн (12 000 х 3 х 6), що станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн). Тобто справа № 375/1208/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 17 липня 2019 року у справі № 527/601/17, від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/17-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновками, викладеним в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 17 липня 2019 року у справі № 527/601/17, про те, що систематична несплата орендної плати (два та більше випадки), а також систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки обставини, встановлені у вказаних справах, не є подібними до обставин, встановлених апеляційним судом в цій справі, в якій сторони узгодили в договорах особливий порядок здійснення розрахунків. Так, сторони спірних договорів дійшли згоди, що орендодавець зобов`язаний своєчасно отримувати внесену орендарем орендну плату, при цьому у разі, якщо орендодавцем не буде отримано орендну плату з його вини до 31 грудня поточного року, орендар не несе відповідальності щодо неотримання орендодавцем орендної плати вчасно, і така несплата не буде вважатися невнесенням орендної плати та/чи простроченням оплати. В будь-якому випадку за орендодавцем залишається право отримати орендну плату в будь-який час.

Посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 527/605/17-ц щодо непоширення позовної давності на вимоги негаторного позову, також є безпідставними, оскільки апеляційний суд в цій справі не застосовував наслідків спливу позовної давності, а відмовив у задоволенні позову за його безпідставністю.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 щодо вмотивованості судового рішення зводяться до незгоди з установленими апеляційним судом обставинами і з результатом розгляду справи. Апеляційний суд навів обґрунтування свого висновку про відсутність у відповідачів заборгованості з орендних платежів. Тому наведені в касаційній скарзі доводи не свідчать про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Квітіна Руслана Валерійовича на рішення Таращанського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Волмакс-Агро» про розірвання договорів оренди землі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко