Постанова

від 11.04.2022 по справі 803/1684/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 803/1684/17 пров. № А/857/23699/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Рибачука А.В.,

представників позивача Парфенюка А.С., Парфенюка С.А.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Луцьк» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Ковальчук В.Д.,

час ухвалення рішення - 11:19:48,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - 25 травня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2017 року ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2017 року № 0011401401 та № 0011391401.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки контролюючого органу про порушення товариством вимог податкового законодавства за результатами господарських взаємовідносин із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що факт здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами, які були надані під час перевірок. При цьому, податковим органом перевірено факти придбання товарів у контрагента, використання таких товарів у господарській діяльності позивача, реалізації виготовленої продукції та не виявлено порушень в діяльності позивача. Таким чином, товариством підтверджено придбання товару саме у підприємця ОСОБА_1 , господарські операції між позивачем і вказаним контрагентом оформлено відповідно до вимог діючого законодавства, а висновок контролюючого органу про придбання товару у невстановлених осіб є безпідставним і протиправним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного від 18 січня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 22 листопада 2017 року № 0011401401 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Луцьк» грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1391043,25 грн. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 22 листопада 2017 року № 0011391401 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Луцьк» грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1444921,25 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишено без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі № 803/1684/17 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №803/1684/17 скасовано; справу №803/1684/17 направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2017 року № 0011401401, № 0011391401.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими позивачем первинними документами у їх сукупності підтверджується факт вчинення спірних господарських операцій з даним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, який безпідставно зробив висновок про нереальність господарських операцій, що стало підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що виписані податкові та видаткові накладні містять ряд недоліків та невідповідностей. Позивачем не надано довіреностей на отримання ТМЦ, документів на транспортування піску, сертифіката відповідності або іншого документа, який міг би підтвердити якість придбаного піску. Згідно з поданою звітністю за формою 1 ДФ ФОП ОСОБА_1 останній не має достатньої кількості працівників для фактичного надання послуг по доставці ТМЦ. Також, згідно інформації ЄРПН по даному контрагенту ФОП ОСОБА_1 не співпадає кількість придбаного піску з кількістю реалізованого.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 803/1684/17 призначено головуючого суддю Большакову О.О.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі № 803/1684/17.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року справу № 803/1684/17 призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 24 лютого 2022 року.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року заяву головуючого судді Большакової О.О. про самовідвід у справі № 803/1684/17 задоволено та передано справу для повторного автоматизованого розподілу між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2022 року у справі № 803/1684/17 призначено головуючого суддю Заверуху О.Б.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що відсутні будь-які докази про неможливість реального здійснення господарських операцій. Кожна накладна містить передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реквізити. В процесі перевірки головному державному ревізору-інспектору надавались на його усні та письмові вимоги всі наявні первинні документи.

В судовому засіданні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликались на доводи в ній викладені.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у Волинській області в період з 28 серпня 2017 року по 08 вересня 2017 року проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за цей самий період, за наслідками якої складено акт № 10025/14-01/35684017 від 22 вересня 2017 року.

04 жовтня 2017 року ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» подано заперечення на висновки, викладені контролюючим органом в акті перевірки № 10025/14-01/35684017 від 22 вересня 2017 року.

В період з 25 жовтня 2017 року по 02 листопада 2017 року контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» з питань, що стали предметом заперечень від 04 жовтня 2017 року на акт планової документальної виїзної перевірки № 10025/14-01/35684017 від 22 вересня 2017 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 12953/14-01/35684017 від 09 листопада 2017 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем абз. 5 ст. 1, ст. 2, п. 3.2 ст. 3, абз. 8 ст. 4, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2, п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України); п. 6, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»; пункт 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», пункт 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», пункт 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»; Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1186872,00 грн; пп. 14.1.36, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.10 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1318749,00 грн.

Такі висновки контролюючого органу вмотивовані заниженням належних до сплати сум податку на прибуток та податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з придбання піску у ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся. За позицією податкового органу позивач не підтвердив належними первинними документами факт вчинення спірних господарських операцій, а саме: у видаткових накладних відсутнє місце складення, у певних графах відсутні відомості щодо конкретних осіб, які їх підписували (у графах «Керівник», «Гол. Бухгалтер», «Відпустив», «Отримав»), та дані про довіреності; не надано довіреностей на отримання піску, доказів його транспортування, сертифікатів якості. За наслідками аналізу ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей відповідач встановив, що кількість придбаного ФОП ОСОБА_1 піску не співпадає з кількістю реалізованого. Виходячи з наявних у ФОП ОСОБА_1 матеріальних та трудових ресурсів, а також специфіки поставки та її обсягу, контролюючий орган дійшов висновку про неможливість здійснення відповідного постачання товару саме зазначеним контрагентом.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2017 року № 0011401401, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1391043,25 грн, з яких: 1186872,00 грн за податковим зобов`язанням, 204171,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0011391401, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1444921,25 грн, з яких: 1155937,00 грн за податковим зобов`язанням, 288984,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів вважає, що встановлено обов`язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, крім того, надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

З матеріалів справи слідує, що господарські операції з постачання піску між позивачем та ФОП ОСОБА_1 відбувалися у період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ПК України та інших нормативно-правових актів в редакціях, чинних у відповідний період, охоплений перевіркою.

Згідно із ст. 134 ПК України (в редакції, чинній протягом 2014 року) об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Підпунктами 138.2, 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній протягом 2014 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній протягом 2014 року) не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пп. 198.1, пп. 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній протягом 2014 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній протягом 2014 року) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За вищенаведеного нормативного врегулювання, визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) витрат до складу витрат операційної діяльності, а також сплачених у вартості товарів (робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції чинній з 1 січня 2015 року) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно із п. 7 цього Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, до складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Пункт 21 вказаного Положення передбачає, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 ПК України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Згідно із Національним положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Пунктом 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, передбачено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній у 2015 році) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З 1 січня 2016 року цей пункт викладено в новій редакції: податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній у 2015 році) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З 1 січня 2016 року цей пункт викладено в новій редакції: не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що незважаючи на зміну формулювання норм ПК України щодо визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту, правове регулювання визначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до абз. 1-7 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній до 30 вересня 2015 року) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Законом України від 3 вересня 2015 року «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, абз. 7 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» після слів «особистий підпис» доповнено словами «аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Згідно із Законом України від 3 листопада 2016 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг», який було введено в дію з 03 січня 2017 року, внесено зміни в ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яку викладено в наступній редакції: «Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

З метою дослідження фактичного постачання товарів/послуг у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Щодо твердження податкового органу про те, що у наданих до перевірки видаткових накладних у графах «Кому відпущено» та «Від кого прийнято» зазначено без деталізації назви підприємств позивача та його контрагента; у графах «Через» та «За довіреністю» - відсутні будь-які відомості; у графах «Керівник», «Гол. Бухгалтер», «Відпустив», «Отримав» містяться лише підписи без вказівки на конкретну особу, яка його поставила, відсутні відомості про місце їх складення, колегія суддів зазначає наступне.

У період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» змінювалися вимоги щодо обов`язкових реквізитів первинних та зведених облікових реквізитів.

Як зазначалось вище, ч. 2 ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (в редакції, чинній в період з 01 січня 2014 року по 03 січня 2017 року) врегульовано, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З 03 січня 2017 року по 30 червня 2017 року ч. 2 ст. 9 вказаного Закону викладена в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг» від 03 листопада 2016 року № 1724-VIII, відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Тобто, в період з 01 січня 2014 року по 03 січня 2017 року бухгалтерським законодавством вимагалося зазначення в первинних документах такого обов`язкового реквізиту як «місце складання».

Так, у наданих позивачем копіях накладних, складених за 2014-2016 роки, І півріччя 2017 року про поставку ФОП ОСОБА_1 піску ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» відсутній такий обов`язковий реквізит як «місце складання». Однак, відсутність такого обов`язкового реквізиту не позбавляє можливості ідентифікувати назву та дату документа, господарську операцію, її сторін, зміст, обсяг та одиницю виміру такої господарської операції, її кількісні показники, які присутні у наданих позивачем накладних.

Щодо неповних відомостей, які містяться у зазначенні прізвищ, імен та по батькові осіб, які відпустили та одержали товари, а також відсутності відомостей у графах «Через» та «За довіреністю», то колегія суддів зазначає, що накладні містять назву посади та підписи посадових осіб господарюючих суб`єктів, які скріплені печатками цих контрагентів. Разом з цим, правочини, за результатами яких виписані ці накладні не визнані у судовому порядку недійсними.

Підпунктом 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ст. 207 ГК України (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов`язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Отже, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом не доведено умислу посадових осіб господарюючих суб`єктів під час складання правочинів та первинних документів щодо поставки ФОП ОСОБА_1 піску ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» з метою отримання податкової вигоди для цих контрагентів. Більш того, контролюючим органом не доведено, що такі правочини суперечать господарській діяльності цих суб`єктів господарських відносин.

З матеріалів справи слідує, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) і ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» (покупець) були укладені договори поставки: № 3 від 10 січня 2014 року, № б/н, від 05 січня 2015 року, № б/н від 04 січня 2016 року, № 1 від 03 січня 2017 року (т. 1, а.с.107; т.2, а.с.1, 114; т.3, а.с.1)

Згідно умов вказаних договорів постачальник зобов`язався передати у власність покупцю товар (пісок), а останній - прийняти і оплатити його вартість відповідно до умов цього договору. Поставка товару на територію ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» здійснювалась постачальником на підставі усної або письмової заявки покупця. Суд звертає увагу на те, що в ціну піску включалися витрати на доставку товару, яка здійснювалася постачальником.

На виконання умов вказаних договорів позивач у перевіреному періоді придбав у підприємця ОСОБА_1 товар (пісок) всього в кількості 39847 м. куб. загальною вартістю 5640700,00 грн, зокрема: у 2015 році 9665 м. куб. вартістю 2056592,00 грн; у 2016 році 20060 м. куб. вартістю 2305241,00 грн; у 2017 році 10122 м. куб. вартістю 1278868,00 грн для використання в господарській діяльності - виробництва виробів з бетону для будівництва. Поставку піску здійснював постачальник - ФОП ОСОБА_1 , вартість якої, відповідно до умов договору, включена у вартість товару. За придбаний товар позивач здійснив оплату в сумі 5640700,00 грн, станом на момент здійснення перевірки кредиторської заборгованості позивача перед постачальником контролюючий орган не виявив. На підставі вказаних господарських операцій позивач сформував податкові показники та відобразив їх у податковій звітності.

Також, вищевказане підтверджується копіями накладних на відпуск товарів, актами звірки взаємних розрахунків, протоколами випробувань зразків продукції випробувальною лабораторією Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація ЛАД», регістрами бухгалтерського обліку «Аналіз розхідних накладних», витягами з Журналу обліку результатів вхідного контролю, товарно-транспортними накладними, копіями фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва та звітів про фінансові результати ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» за 2014-2017 роки (т.1, а.с.93-204, т.2, а.с.1-219, т.3, а.с.1-86, т.4, а.с. 30-271).

Щодо ненадання під час перевірки товарно-транспортних накладних, то колегія суддів зазначає, що відповідно до пояснювальної записки на лист-вимогу про надання пояснень від 25 жовтня 2017 року, адресованої головному державному ревізору-інспектору відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Волинській області Харкевичу О.П. ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» зазначило, що взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1 на поставку на площадку-склад ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» згідно договору проводяться транспортом постачальника, тому документи на транспорт знаходяться у вищевказаного підприємця.

Стосовно відсутності сертифікатів якості, то згідно вказаної пояснювальної записки облік піску в бухгалтерському обліку проводиться за накладними на поставку товарно-матеріальних цінностей з необхідними реквізитами та печатками, які представляє ФОП ОСОБА_1 .

З матеріалів справи слідує, що позивач періодично, з метою визначення придатності поставленого ФОП ОСОБА_1 піску для виготовлення бетонів та проведення будівельних робіт, замовляв випробування піску на відповідність вимогам ДСТУ Б В.2.7-29-95 у випробувальній лабораторії ТзОВ «Корпорація ЛАД». За результатами дослідження складалися протоколи випробувань зразків, зокрема, № 26 від 27 березня 2014 року, № 95 від 14 травня 2014 року, №149 від 01 липня 2014 року, № 16 від 28 травня 2015 року, № 34 від 13 липня 2015 року, № 47 від 17 серпня 2015 року, № 150 від 23 травня 2016 року, № 388 від 31 серпня 2016 року, № 60 від 05 квітня 2017 року, № 62 від 28 червня 2017 року, № 80 від 09 серпня 2017 року та № 87 від 08 вересня 2017 року(т. 3, а.с.75-86).

З вищевказаних протоколів слідує, що випробувані зразки піску придатні для використання при веденні всіх видів будівельних робіт, як дрібний наповнювач для бетонів.

Отже, зазначені документи підтверджують якість продукції, що узгоджується з вимогою вищенаведених договорів постачати пісок, який відповідає вимогам ДСТУ Б В. 2.7-29-95.

Враховуючи вищевказане, сертифікати якості, на відсутність яких вказує відповідач, не є тими обов`язковими документами, що вимагалися сторонами під час приймання-передачі піску.

Щодо посилання позивача на те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 140/2673/19, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у цій справі, надано оцінку правовідносинам між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Ліхтнер Бетон Луцьк» за період з 01 січня 2016 року по 01 червня 2017 року з поставки позивачу піску, то у наведених судових рішеннях надано правову оцінку з постачання позивачем бетону ФОП ОСОБА_1 , а не піску позивачу даним контрагентом.

Стосовно посилання контролюючого органу на неможливість проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 , то порушення будь-яких правил ведення господарської діяльності останнім не може бути підставою для позбавлення позивача права формування податкових показників за умови, якщо не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента, злагодженість дій між ними або про те, що він діяв без належної обачності у виборі контрагента.

Колегія суддів зазначає, що жодних доказів в підтвердження недобросовісності дій позивача при здійсненні господарської діяльності із вищезгаданим контрагентом контролюючий орган суду не надав.

Твердження контролюючого органу про відсутність у контрагента (по ланцюгу постачання) товарно-матеріальних цінностей (піску), та трудових та матеріально-технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС. Проте колегія суддів вважає, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Разом з цим, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

На підтвердження наявності у контрагента ФОП ОСОБА_1 трудових ресурсів щодо постачання піску та використання транспортних засобів за договорами підряду та надання послуг за 2014-2016 роки, І півріччя 2017 року, позивачем додано копії первинних документів до письмових пояснень, а саме: лист від 15 квітня 2021 року ФОП ОСОБА_1 , яким повідомлено позивача про наявні трудові ресурси та використані транспортні засоби у господарській діяльність з метою поставки піску позивачу; договори підряду від 02 січня 2014 року з фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; договір про надання послуг від 03 серпня 2016 року з ФОП ОСОБА_6 ; звіти Форми 1-ДФ за 2014-2016 роки, І-ІІ квартали 2017 року; додатково ФОП ОСОБА_1 повідомив позивача про те, що також самостійно здійснював перевезення піску вантажними автотранспортними засобами. (т.7, а.с.72-88).

З регістру бухгалтерського обліку «Аналіз розхідних накладних за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року», «Аналіз розхідних накладних за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року», «Аналіз розхідних накладних за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» та «Аналіз розхідних накладних за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року» слідує, що позивач реалізовував бетон, виготовлений з придбаного у ФОП ОСОБА_1 піску, різним споживачам (т.3, а.с.87-238, т.4., а.с.1-25).

Надані позивачем первинні документи підтверджують дійсний рух активів у процесі виконання господарських операцій та встановлюють зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Щодо наявності окремих недоліків у наданих позивачем накладних, то колегія суддів вважає, що такі недоліки не є суттєвими та не перешкоджали встановленню обсягів, змісту та мети господарських операцій, які стверджені підписами посадових осіб та печатками господарюючих суб`єктів. Також, контролюючим органом не перевірено та не отримано пояснень від посадових осіб суб`єктів господарювання (керівника, головного бухгалтера) щодо належності підписів цих посадових осіб на зазначених первинних документах. При цьому, контролюючим органом не доведено, що вказані у первинних документах дані є недостовірними чи суперечливими. Тому, такі недоліки в сукупності з іншими первинними документами, наданими контролюючому органу, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Разом з цим, за результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про фактичне підтвердження сплати коштів позивачем за отриманий товар, а тому порушень при здійсненні таких декларувань позивачем за результатами цих господарських операцій відповідачем не доведено.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про факт підтвердження вчинення спірних господарських операцій з даним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, який безпідставно зробив висновок про нереальність господарських операцій, що стало підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств та з податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2017 року № 0011401401, № 0011391401 є протиправними.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 803/1684/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 13 квітня 2022 року.