Рішення

від 11.04.2022 по справі 451/1680/21

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

( повне)

12 квітня 2022 рокуСправа №451/1680/21 Провадження № 2/451/146/22

Радехівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Патинок О.П.

секретаря судового засідання - Ференс І.І.

Справа № 451/1680/21

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радехів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Лопатинська селищна рада Червоноградського району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання попередніх трудових обов`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

за участю позивача ОСОБА_1

встановив:

15.11.2021 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Радехівського районного суду Львівської області з позовом до Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона - позивач по справі працює на посаді вчителя української мови та літератури у ЗЗСО І-ІІ ст. с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ст. У листопаді 2021 р. вона зіштовхнулася із грубим порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало у тому, що у неї незаконно вимагали на місці роботи медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом. Відповідачем було вручено наказ про її відсторонення від роботи від 05.11.2021 року з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом. Вважає, що ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею -позивачем та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Вважає даний наказ таким, що підлягає скасуванню, оскільки виключно законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення він інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. На сьогодні не встановлено окремого законного порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19, а Законами України не передбачено правової можливості відсторонення працівників від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19. Дорожньою картою з впровадження вакцин від гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в України у 2021- 2022 р., затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 2018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 р. № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Не вбачається правових підстав у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби. Із врахуванням зазначеного, вважає наказ № 141-к від 05.11.2021 року про відсторонення від роботи з 08.11.2021 року з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 незаконним, просить його скасувати, поновити її на роботі та стягнути невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 р. вищезазначену справу передано до розгляду судді Патинок О.П.

17.11.2021 р. ухвалою судді Радехівського районного суду Львівської області матеріали позовної заяви залишено без руху.

25.11.2021 р. на виконання ухвали суду про залишення без руху, позивач усунула вказані недоліки та просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи через відсутність щеплення проти COVID-19, що не входить в перелік обов`язкових і включених до календаря щеплень, проти респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 (наказ № 141-к від 05.11.2021 року) та поновити виконання позивачем трудових обов`язків на посаді вчителя української мови та літератури в ЗЗСО І-ІІ ст. с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів; 2) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи; 3) стягнути з відповідача оплату позивачем судового збору та усіх моральних і грошових витрат, що накопичуються впродовж судового процесу і будуть підтверджені документально.

Ухвалою судді від 30.11.2021 р. цивільна справа прийнята до провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

13.12.2021 р. за клопотанням представника відповідача судове засідання відкладено на 20.01.2022 року.

12.01.2022 р. до суду від представника відповідача - директора Пеклич М.Я. надійшов відзив на позовну заяву, у якому директор заперечує щодо задоволення заявлених вимог гр. ОСОБА_1 , вказує, що вимоги та доводи позивача є необгрунтованими, безпідставними та такими що суперечать законодавству з огляду на наступні норми матеріального та процесуального права. Так, наказом № 141 -К від 05.11.2021 року директора Миколаївського опорного ЗЗСО І-ІІІ ст. Лопатинської селищної ради, позивачку ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року, з підстав відсутності щеплення від распіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої короновірусом SARS CoV-2, посилаючись на ст. 46 КЗпП України, частину 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року № 2153, Пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236. Повідомленням про відсторонення від 01.11.2021 року було ознайомлено позивачку, яка не пройшла вакцинації проти - СОVID -19, про те, що Міністерство охорони здоров`я України, наказом № 2153 від 04.10.2021 року затвердило перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID -19. Згідно з даним наказом, на період дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, обов`язковій вакцинації підлягають працівники закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форм власності, працівники закладів освіти, які не щепляться проти СОVID -19, протягом цього періоду, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати. Для поновлення на роботі про яке просить позивач, вказує, що норма ст. 235 КЗпП України виділяє дві підстави для поновлення на роботі: звільнення без законної підстави або незаконне переведення на іншу роботу. Таким чином при відстороненні особи не відбувається розрив трудових правовідносин, а тому вважає, що вимоги позивача неправильно сформульованими. Директор закладу освіти діяла в межах і у спосіб встановлений законодавством, оскільки відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а наявність не вакцинованого працівника створює загрозу здоров`ю як трудовому колективу так і здобувачам освіти. Так як позивач є викладачем комунального навчального закладу освіти, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID -19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи. Просить суд відмовити у позовних вимогах в повному обсязі.

20.01.2022 р. судове засідання відкладено за клопотанням представника відповідача для залучення третьої особи.

Суддя Патинок О.П. з 03.02.2022 р. по 18.02.2022 р. перебувала на лікарняному.

28.02.2022 р. ухвалою Радехівського районного суду Львівської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лопатинську селищну раду Червоноградського району Львівської області, в судовому засіданні оголошена перерва.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, дала аналогічні пояснення тим, які викладені у позовній заяві, просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення її від роботи через відсутність щеплення проти COVID-19, що не входить в перелік обов`язкових і включених до календаря щеплень, проти респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (наказ №141-к від 05.11.2021 року ); поновити виконання попередніх трудових обов`язків; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи за період з 08.11.2021 року по 27.02.2022 - 57 508,52 грн.; стягнути з відповідача оплату судового збору в розмірі 908 грн.. Крім того, додатково пояснила, що працює вчителем з 1993 р. - спочатку працювала вчителем початкових класів і станом на час розгляду справи - вчителем української мови і літератури; її з 08.11.2021 року наказом директора школи № 141 - к від 05.11.2021 року відсторонили від посади вчителя української мови і літератури в ЗЗСО І-ІІ ст. в с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів. Напередодні, 05.11.2021 р. письмово була повідомлена про необхідність проведення вакцинації або надання доказів протипоказання до такої, повідомлення отримала 05.11.2021 року і поставила свій підпис на даному повідомленні. З 08.11.2021 р. її було відсторонено від роботи згідно наказу директора школи № 141-к від 05.11.2021 року, з даним наказом вона ознайомилась - 05.11.2021 року і під змістом наказу зазначила, що «з наказом ознайомлена, але не погоджуюсь». Крім того, в судовому засіданні пояснила, що зверталася до сімейного лікаря із результатами дослідження, оскільки в неї 22.10.2021 року були виявлені антитіла до коронавірусу, однак сімейний лікар відмовився надати довідку про протипоказання до вакцинації; доказу звернення до лікаря та відмови у наданні вищезазначеної довідки надати не може. Пояснила, що станом на 08.11.2021 р. не вакцинувалася, бо в неї були антитіла до коронавірусу. З 08.11.2021 р. по 27.02.2022 р. була відсторонена від роботи, з 28.02.2022 р. була допущена до виконання своїх обов`язків. Після її відсторонення від роботи - 08.11.2021 року, вона - 09.11.2021 року подала до відповідача заперечення на повідомлення про її відсторонення, висновку про протипоказання до вакцинації немає, проте подала результат дослідження з лабораторії від 22.10.2021 року № 389091, що вона є здоровою, тому не несе ніякої небезпеки для працівників та дітей. В судовому засіданні позивачка зазначила, що внаслідок відсторонення від роботи вона була позбавлена права на працю, а вимагання інформації про вакцинацію, означає втручання в її приватне життя та конфіденційність інформації про її стан здоров`я. Згідно Основ законодавства України про охорону здоров`я пацієнт має право на медичну таємницю, забороняється вимагати інформацію про стан здоров`я так як така є конфіденційною. Покликається на порушення ст. 19 Конституції України, про те, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, тому вимоги про надання інформації про вакцинацію є грубим порушенням законодавства, а вакцинація проти COVID-19 не є обов`язковою, тому вона як працівник не повинна бути дискримінована. Станом на дату винесення наказу неподані дані щодо клінічних досліджень вакцин, так як такі не пройшли 4 стадії досліджень, а клінічні випробування на громадянах є забороненими. Процедура введення в Україні карантину в даному випадку є порушеною так як не відбулося 4 етапи запровадження карантину, тому Постанова 1236 КМУ є незаконною та не підлягає виконанню, відповідно є незаконним і наказ МОЗ від 04.10.2021 р., тому ніхто не має права вимагати його виконання. Крім того, позивачка зазначила, що не бажає надавати інформацію про те, чи вона була вакцинована станом на 08.11.2021 року, а також чи вона вакцинована на час розгляду справи в суді, оскільки це її таємниця, крім того в неї є протипоказання про які вона не хоче розголошувати. Із врахуванням зазначеного, просить позовні вимоги задовольнити.

14.03.2022 року представник відповідача - директор ОЗЗСО Пеклич М.Я. в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та дала аналогічні пояснення тим, які викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснила, що позивач працює на посаді вчителя української мови та літератури близько 28 років, зарекомендувала себе як грамотний і хороший працівник. Перед винесенням наказу про відсторонення, 05.11.2021 р. позивачці було вручено повідомлення від 01.11.2021 року, де було зазначено, що у випадку не вакцинації проти Covid-19 або представлення документів - протипоказань до вакцинації, вона буде відсторонена від роботи; під текстом повідомлення позивачка зазначила дату - 05.11.2021 р. та поставила свій підпис. Однак позивачкою 08.11.2021 року жодних документів представлено не було, тому позивачка ОСОБА_1 з 08.11.2021 року згідно наказу № 141-к від 05.11.2021 року була відсторонена від роботи у ЗЗСО І-ІІ ст. в с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів; даний наказ їй був вручений 08.11.2021 року на якому остання поставила свій підпис та зазначила, що « З наказом ознайомлена, але не погоджуюсь». 08.11.2021 року було відсторонено від роботи у ЗЗСО І-ІІ ст. в с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів лише позивачку, оскільки із 15 працівників школи, одна позивачка не вакцинована. У випадку не відсторонення позивачки ОСОБА_1 від роботи, заклад освіти, а це 64 учнів та 15 працівників школи перейшли б на дистанційне навчання, крім того вона, як директор ОЗЗСО несла б адміністративну відповідальність за допуск такого працівника до роботи. Вважає, що при видачі оспорюваного наказу діяла в межах своєї компетенції та повноважень, та керувалась, зокрема, Наказом МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року та постановою КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, які є обов`язковими до виконання. Просила відмовити в задоволенні позову. Крім того, в судовому засіданні 14.03.2022 року представник відповідача повідомила та просила врахувати, що позивачку з 28.02.2022 року поновлено на роботі на посаді вчителя української мови та літератури у ЗЗСО І-ІІ ст. в с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів на виконання наказу МОЗ України від 25.02.2022 року № 380 «Про призупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153» до завершення воєнного стану в Україні.

14.03.2022 року представник третьої особи Добош Ю. в судовому засіданні підтримав пояснення представника відповідача, просив в позові відмовити та додатково вказав, що згідно Наказу № 141-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 05.11.2021 р., позивачка з 08.11.2021 року була відсторонена від роботи. Зазначає, що покликання позивача щодо експериментів є голослівними, доступні чотири види вакцин були затверджені МОЗ України. Конституцією України, передбачено забезпечення належних умов праці, тому відсторонення позивача було необхідним для збереження життя та здоров`я трудового колективу та дітей, які навчаються у школі. Встановлення карантину на території України здійснюється КМУ, в даному випадку постановою КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року.

14.03.2022 року в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона працює на посаді завідувача філії ЗЗСО 1-11 ст. с. Куликів, позивачка працює у даному закладі 28 років вчителем української мови та літератури. Також свідок зазначила, що ОСОБА_1 отримала повідомлення про необхідність вакцинації від 01.11.2021 р. - 05.11.2021 р. З 04.10.2021 р. працівники закладу знали про необхідність 100% вакцинації, роз`яснювальна робота з працівниками про обов`язкову вакцинацію була проведена. Станом на 08.11.2021 р. у філії була не вакцинована лише одна особа - ОСОБА_1 . Якщо б вони не видали Наказ про відсторонення позивача від роботи, то всі учні школи та працівники мали б переходити на дистанційне навчання. Після ознайомлення з наказом про відсторонення від 05.11.2021 р. - 09.11.2021 р. позивач подала заперечення, а ознайомилася з Наказом «Про відсторонення від роботи» № 141-к - 08.11.2021 р. Позивач не подавала жодних документів про те, що в неї є протипоказання до вакцинації, а про те що в неї є антитіла позивач усно повідомляла її до видання Наказу « Про відсторонення від роботи» за № 141-к від 05.11.2021 року. У випадку, якби позивач представила 08.11.2021 року документи, які б підтверджували протипоказання до вакцинації, або документи, які б підтверджували отримання вакцинації, оспорюваний наказ був би скасований.

В судове засідання 12.04.2022 року представник відповідача не з`явилась, подала через канцелярію суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги заперечує.

В судове засідання 12.04.2022 року представник 3-ої особи не з`явився, подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутності та просив вирішити справу відповідно до Закону з урахуванням пояснень поданих раніше в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача (судове засідання від 14.03.2022 року), представника 3-ої особи (судове засідання від 14.03.2022 року), свідка, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , працює з 01.09.2005 р. на посаді вчителя української мови та літератури у Закладі загальної середньої освіти І-ІІ ст. в с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів (а.с.8-9).

Згідно копії повідомлення директора ОЗЗСО Пеклич М. від 01.11.2021 р. позивачку ОСОБА_1 було повідомлено про можливе її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року у випадку не пред`явлення нею документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від СОVID -19, однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія). ОСОБА_1 повідомлення отримала 05.11.2021 р. (а.с.10).

Згідно Наказу Миколаївського опорного закладу Загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради від 05.11.2021 р. «Про відсторонення від роботи» № 141-к ОСОБА_1 відсторонено з 08.11.2021 р. без збереження заробітної плати від виконання посадових обов`язків за посадою вчителя української мови і літератури до усунення причин, що зумовили відсторонення. З Наказом ОСОБА_1 ознайомилась, проте не погоджується (а.с.7).

Згідно копії заперечення, 09.11.2021 р. до Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради ОСОБА_1 подала заперечення на повідомлення про відсторонення від 01.11.2021 р. де серед іншого вказує, що в неї є природний імунітет підтверджений аналізом в лабораторії Медіс від 23.10.2021 р. та вимагає припинити наказ про відсторонення від роботи з 08.11.2021 р. (а.с.11).

Директор ОЗЗСО - М. Пеклич надала відповідь позиваці ОСОБА_1 на заяву № 02 від 09.11.2021 р., про те що до усунення причин відсторонення, відмову від вакцинації або відміни наказів, якими встановлено обов`язок по відстороненню, її поновити на роботі не можуть (а.с.12).

Згідно копії аналізу лабораторії «Медіс» - результату дослідження № 389091 від 22.10.2021 р. у позивачки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 показник антитіл IgG до коронавірусу SARS-CoV-12 COVID-19 результат - 9,87 ІП (а.с.13).

Відповідно до довідки, яка видана Миколаївським ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період січень 2021-жовтень 2021 становить 152 124,94 грн.

У Статуті Миколаївського опорного закладу ЗО І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради, затвердженого рішенням позачергової 13 сесії 8 скликання Лопатинської селищної ради від 02.11.2021 р. № 24 визначено необхідність працівників школи дбати про особисте здоров`я, здоров`я учнів та оточуючих людей (а.с. 97-123).

Згідно Наказу від 28.02.2022 р. № 17-к «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя української мови і літератури ЗЗСО І-ІІ ст. с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО» - позивачка поновлена на посаді вчителя української мови та літератури ЗЗСО І-ІІ ст. с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО з 28.02.2022 р. до завершення воєнного стану в Україні. З Наказом ОСОБА_1 ознайомлена 04.03.2022 р., проте не погоджується про поновлення «до завершення воєнного стану» (а.с.83).

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із відстороненням позивача від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 22 липня 2020 року № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Тобто, станом на дату прийняття відповідачем оспорюваного наказу про відсторонення позивача, за відповідною постановою Кабінету Міністрів України, на усій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04.10.2021, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форм власності (п. 3 Переліку). Міститься також застереження: * В разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070). На підставі вказаного вище Наказу МОЗ № 2153 внесені відповідні зміни і до Постанови № 1236.

Із зазначеного вбачається, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України - позивач, як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021, яка набрала чинності з 08.11.2021, внесено зміни до Постанови № 1236 та доповнено пунктом 41-6, згідно з яким на керівників державних органів, керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язки забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяти до відома, що на час відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу».

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються. Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно ч.1 ст.46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-ІІІ) визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 2 ст. 12 Закону 1645-ІІІ).

Згідно ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

Із вищезазначеного вбачається, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, належить до інших передбачених законодавством випадків, які є підставою для відсторонення від роботи згідно з положеннями ст. 46 КЗпП України.

Судом встановлено, що директором Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. Лопатинської селищної ради було вжито заходів щодо доведення до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу загальної середньої освіти, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації її буде відсторонено від роботи у встановленому законом порядку. Підтвердженням зазначеного, є пояснення представника відповідача та пояснення свідка про те, що з працівниками закладу проводились збори та такі знали про необхідність 100% вакцинації та повідомлення від 01.11.2021 р. про необхідність вакцинації до 08.11.2021 р. зі змістом якого позивач ознайомилася та проставила свій підпис.

Проте, в порушення положень зазначених вище нормативно-правових актів, позивач не надала відповідачу документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, директором Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ст. Лопатинської селищної ради М. Пеклич згідно Наказу від 05.11.2021 р. №141-к ОСОБА_1 з 08.11.2021 р. відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення, на підставі повідомлення Про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19 ОСОБА_1 від 01.11.2021 р.. Вказаний наказ виданий відповідно до ст. ст. 46, 94 КЗпПУ, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» ч.1, ст.1 ЗУ «Про оплату праці», ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу», пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за №1306/36928.

Позивачка ОСОБА_1 ознайомилась із Наказом «Про відсторонення від роботи» - проте з таким не погодилась, про що проставила особистий підпис. Покликання ОСОБА_1 про те, що такий наказ їй дали на ознайомлення 05.11.2021 р. спростовується показами свідка ОСОБА_2 , яка працює на посаді завідувача філії ЗЗСО с. Куликів та показала, що з наказом «Про відсторонення від роботи» № 141-к від 05.11.2021 року позивачка ОСОБА_1 ознайомилась 08.11.2021 року, а з повідомленням про обов`язкове вакцинування проти Covid-19 - 05.11.2021 року, а також письмовими запереченнями позивачки ОСОБА_1 на повідомлення про відсторонення від 01.11.2021 р., датовані 08.11.2021 р., де зокрема, позивач вказує, що їй 05.11.2021 р. було вручено саме повідомлення про відсторонення від роботи, а не наказ. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача, а також свідок підтвердили, що у випадку подання 08.11.2021 року позивачем документів, які б підтверджували протипоказання до вакцинації, або документів, які б підтверджували отримання вакцинації, оспорюваний наказ був би скасований.

У судовому засіданні позивачка не оспорювала тієї обставини, що ні 05.11.2021 р., ні 08.11.2021 р., ні в подальшому вона не подала відповідачу документів, що підтверджували б проведення їй щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або документів, які вказували на протипоказання до щеплення.

Як вже встановлено судом, відсторонення позивача відбулось з 08.11.2021 року на підставі наказу директора Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ст. Лопатинської селищної ради М. Пеклич № 141-к, на час відсутності профілактичного щеплення.

При цьму, суд також враховує, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено саме обов`язки забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена відповідним Переліком, а також відсторонення від роботи (виконання робіт) таких працівників та державних службовців, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Тобто дискреційних повноважень у вирішенні цього питання керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій не мали.

У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що директором Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ст. Лопатинської селищної ради М. Пеклич згідно Наказу від 05.11.2021 р. №141-к, яким позивача по справі - ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 р. у зв`язку із відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю - є таким, що у повній мірі ґрунтується на законних положеннях трудового і спеціального законодавства та цілком відповідає вимогам норм статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 і постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджувала, що в неї є природній імунітет до коронавірусу, згідно копії аналізу лабораторії «Медіс» від 22.10.2021р., проте довідки лікаря про протипоказання до щеплення від COVID-19 в неї немає, так як лікарі відмовились таку видати, доказів звернення до лікаря вона надати суду не може. За таких обставин, судом достеменно встановлено, що у позивача немає та не було наміру вакцинуватися, ОСОБА_1 не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань, згідно наказу МОЗ № 2153, до проведення профілактичних щеплень, що встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі.

Щодо доводів позивача про порушення права на працю, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Разом з тим, згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому, вирішуючи питання співвідношення норм ст. ст. 3, 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає.

Вільний вибір та вільну згоду громадянина на працю можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість самому розпоряджатись своїми здібностями до праці та самостійно приймати рішення відмовитись від певної роботи у разі, якщо її умови його не влаштовують. Разом з тим, законодавством України не встановлено обов`язок роботодавця чи держави забезпечити громадянина роботою з такими умовами, які він вимагає чи які відповідають його морально-етичним, релігійним чи іншим переконанням.

Згідно ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей. У справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, у тому числі тих, які за станом здоров`я не можуть отримати щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано ст. ст. 3, 27, 49 Конституції України.

В судовому засіданні встановлено, що позивач працює на посаді вчительки української мови і літератури ЗЗСО І-ІІ ступенів с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів, постійно перебуває в контакті із дітьми (учнями), колегами (вчителями); штат ЗЗСО І-ІІ ступенів с. Куликів філії Миколаївського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів налічує - 15 працівників школи та 64 учнів тощо.

Вакцинація від COVID-19 і, як складова частина, її обов`язковість для осіб певних професій, навіть під загрозою відсторонення від роботи, не може вважатися примушуванням до вакцинації, як стверджує позивачка, оскільки фактично у даному випадку особа, яка займає посаду вчителя, постає перед вибором - вакцинуватися і продовжувати роботу або відмовитися від вакцинації, але в такому випадку бути відстороненою від посади, щоб не наражати на небезпеку учнів, своїх колег та й саму себе, оскільки посада вчителя передбачає велику кількість контактів.

Також слід зазначити, що відсутність вакцинації є перешкодою і в інших сферах суспільного життя, зокрема, обмеження відвідування розважальних закладів, торгових центрів, закладів громадського харчування тощо.

Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

У постанові від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю в Україні. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян.

У даному випадку, як проаналізовано вище, втручання у права позивача та порушення її конституційних прав на працю було здійснене відповідно до ст.46 КЗпП України, пп.2 п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- , наказу Міністерства охорони здоров`я № 2153 від 04.10.2021 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (з наступними змінами). Усі вищезазначені норми викладені чітко і однозначно, їх зміст був доведений відповідачем до позивача ОСОБА_1 . Отже, з огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення) позивача від роботи не призвело до порушення її конституційних прав на працю.

Разом з тим, позивачка в судовому засіданні вказала, що має протипоказання до проведення профілактичних щеплень, однак суду не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі, було тимчасово обмежено у зв`язку з відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я інших осіб. Досягнення цієї мети є пріоритетним та виправдовує втручання у право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, суд вважає безпідставними доводи позивачки щодо неправомірності її відсторонення від роботи, оскільки судом встановлено, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяє примусову вакцинацію. Навіть за умови визнання щеплення обов`язковим, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати. Тому особа має право вибору: вакцинуватися і продовжувати працювати або ж утриматися від вакцинації й бути відстороненим від роботи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) викладено висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Щодо покликань позивача, що у зв`язку з відстороненням від роботи через відсутність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вона була піддана дискримінації, що заборонено КЗпП України, Конституцією України, то суд зазначає наступне.

Згідно ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Частиною 3 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачено, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необгрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

На переконання суду, відсторонення позивача від роботи є встановленим законодавством наслідком його свідомого рішення та ненадання ним роботодавцю документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19 , спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації, за встановлення обов`язковості такого щеплення у зв`язку з перебуванням на посаді, яку він обіймає, і охоплюється передбаченим у ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» випадком, коли до вимог, що висуваються для будь-якого працівника, що обіймає посаду позивача чи претендує на неї, встановлено особливу, додаткову вимогу - надання документу про вакцинацію від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або про наявність абсолютних протипоказань до такої вакцинації. На думку суду, це і є встановлена у ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особлива вимога, передбачена законом, щодо реалізації окремого права осіб, що не вважається дискримінацією.

Доказів у підтвердження вчинення відповідачем дій, що охоплювалися би ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», - обмеження у реалізації прав і свобод за відсутності правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, - суду не надано. Відтак, суд прийшов до висновку, що у даному випадку не мала місце дискримінація позивача за ознакою стану здоров`я, медичною чи будь-якою іншою ознакою.

Щодо доводів позивача в частині клінічних випробувань та запровадження на території України медичного експерименту з вакцинації, а тому її застосування не має бути примусовим, то судом дані твердження не аналізуються, оскільки в суді не знайшов свого підтвердження факт примусу позивача до проведення вакцинації, так як мала місце лише вимога щодо обов`язкового профілактичного щеплення, а тому вирішення цих питань перебуває за межами предмету позову.

При цьому в судовому засіданні позивачка ствердила, що жодною інформацією щодо якості вакцин, наявності побічних дій від вакцин чи їх ефективності, які зареєстровані та дозволені для використання в Україні не володіє. Натомість позивач ствердила, що її висновок про медичний експеримент ґрунтується лише на інформації, що доступна в мережі інтернет.

Необґрунтованими суд вважає твердження позивача з приводу не встановлення на території України карантину, оскільки Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами, чинними на час виникнення спірних правовідносин) на території України встановлено карантин з 19.12.2020 року до 31.12.2021 року, та на даний час до 31 травня 2022 року. Вказана постанова є чинною.

Щодо доводів позивача про право на таємницю про стан здоров`я, то суд зазначає наступне.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я та Цивільному кодексі України.

Згідно ст. 39-1 Основ законодавства України пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Позивач в судовому засіданні наголошує на тому, що інформація про вакцинацію від респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої корона вірусом «SARS -CoV-2» та інформація про наявне протипоказання до вакцинації є втручанням у належне їй право на таємницю про стан здоров`я, проте суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на те, що сертифікат вакцинації чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (форма №028-1/о) не містить лікарської або медичної таємниці, а є документами, що підтверджують певні факти, відповідно, факт вакцинації чи наявності протипоказань до неї. Інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею, такий сертифікат підтверджує лише певний факт, а саме факт вакцинації.

Крім того, згідно з пунктом 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 028-1/о Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 02.11.2021 №2394, анамнестичні дані та/або встановлений діагноз, що визначають протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зазначаються у додатку до форми №028-1/о. Додаток до форми №028-1/о не є обов`язковим до пред`явлення за вимогою.

Таким чином, вимога відповідача до позивача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, зокрема, сертифікат або довідку про абсолютні протипоказання до такого щеплення, яка викладена у повідомленні від 05.11.2021, не порушує права позивача на таємницю про стан її здоров`я.

Відмова від вакцинації, на час звернення до суду, проти COVID -19 ОСОБА_1 як працівника закладу загальної середньої освіти на період дії карантину, сторонами визнається.

Щодо покликань позивача на конфіденційність інформації про її стан здоров`я, то згідно ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно з ч. ч. 1. 2 ст. 21 Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

За змістом ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

В розрізі наведеного врегулювання слід дійти висновку, що, хоча інформація про стан здоров`я особи належить до інформації з обмеженим доступом, отримання наведених відомостей узгоджується із правом роботодавця, первісно, з метою укладення трудового договору та підтвердження відповідності до запитуваних згідно такого договору та посадової інструкції вимог, а в подальшому, зокрема при застосуванні ст. 46 КЗпП України - з метою вирішення питання про відсторонення, визначити, окрім супутніх конфіденційних даних щодо прізвища, ім`я, по-батькові особи, її дати народження, також і відомості про стан здоров`я як критерію допуску до виконання покладених трудовим договором обов`язків.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч.2 ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

У виниклому спорі отримання інформації пов`язано із сферою трудових правовідносин, здійснюється відповідно до вимог закону, а тому не може беззаперечно обмежуватись у відповідному доступі.

Як зауважувалось вище, вимоги законодавства містять положення про можливість доступу роботодавця до інформації про проведення працівником обов`язкового медичного огляду або щеплення, що, у свою чергу, не виявляє ознак примусу до виконання відповідних процедур та не свідчить про зловживання в сфері доступу до конфіденційної інформації про особу.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час відсторонення, то суд зазначає наступне.

Так, ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України Про оплату праці визначено, що Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Водночас, питання оплати (повної чи часткової) в період відсторонення можуть врегульовуватись колективними договорами та/або угодами, рішеннями роботодавця.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Так, листом № 7366/1/4.1-21 від 28.10.2021 р. Держпраці та листом № 26-04/31268/2-21 від 26.10.2021 р. МОЗ надали відповідні роз`яснення на лист освітнього омбудсмена Держпраці роз`яснює, що, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Водночас, питання оплати (повної чи часткової) в період відсторонення можуть врегульовуватись колективними договорами та/або угодами, рішеннями роботодавця.

МОЗ також інформує, що, відповідно до пп. 3 п. 41-6 Постанови № 1236, на час такого відсторонення оплата праці працівників здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону про оплату праці, які визначають, що заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тому під час відсторонення працівника від роботи з припиненням виплати заробітної плати у такого працівника можуть виникнути проблеми із виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Також до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, відповідно до ст. 82 КЗпП України, не враховується період відсторонення. Адже до стажу роботи враховується лише той період, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону про відпустки, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. У статтях 25 та 26 визначаються порядок надання відпусток без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов`язковому порядку та відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Оскільки ОСОБА_1 була відсторонена від роботи на законних підставах, то відповідно до пп. 3 п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 із врахуванням положень ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» підстави для нарахування їй заробітної плати відсутні.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутнє порушення права позивача ОСОБА_1 на працю, передбачене ст.43 Конституції України, оскільки трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинені, а обмеження цього права було законним та відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров`я і безпеки людини.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про освіту», керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

В даному випадку індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, які провели у встановленому державою порядку щеплення, дітей та інших учасників навчального процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Встановивши відсторонення педагогічних працівників, які не мають профілактичного щеплення, від виконання обов"язків, держава реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як зазначено вище у відповідності до ст.46 КЗпП України, роботодавець може відсторонити працівника від роботи, якщо працівник: з`явився на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмовляється або ухиляється від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. До інших випадків, передбачених законодавством належить, зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Тобто, так як ОСОБА_1 є вчителем державного навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не подала довідки, яка б підтверджувала протипоказання до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.

Треба зазначити, що тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відповідно до частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи.

У позовній заяві містяться також інші аргументи позивача, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цій справі. При цьому суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, §29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, §58).

Виходячи з викладеного, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу директора Миколаївського опорного закладу Загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » № 141-к від 05 листопада 2021 року, оскільки підстав для визнання його незаконним та скасування судом не встановлено.

З урахуванням відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу директора Миколаївського опорного закладу Загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради « Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » № 141-к від 05 листопада 2021 року, а також те, що вимоги про поновлення виконання попередніх трудових обов`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи є похідними від основної вимоги, вони також не підлягають задоволенню.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання попередніх трудових обов`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно відмовити повністю.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, то судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача і не підлягають стягненню з відповідача.

Водночас, суд зазначає, що наказом МОЗ № 380 від 25.02.2022 року «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року № 2153» зупинено дію наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Керуючись ст. ст. 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення виконання попередніх трудових обов`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Миколаївський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лопатинської селищної ради, адреса: 80232 м. Миколаїв вул. Зарічна, 2 Червоноградського району Львівської області;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Лопатинська селищна рада Червоноградського району Львівської області, адреса: 8061, Львівська область Червоноградський район смт. Лопатин вул. Центральна, 15А;

Повний текст судового рішення складено та підписано 14.04.2022 року

Головуючий суддяПатинок О. П.